Подарунки вітру, народні казки українців. Стислий виклад твору

Подарунки вітру, народні казки українців. Стислий виклад твору

Були дід і баба і дуже вони бідно жили. Свариться баба з дідом: «Відколи я віддалася за тебе, то все бідуєм і бідуєм. І все через тебе».
Мав дід трохи грошей і взяв він собі за ті гроші гектар поля на рік. І посіяв на тім полі пшеницю.
Ходить дід у поле, дивиться — файна пшениця росте. Каже дід бабі: «Добре нам тепер буде, будемо мати свій хліб». Прийшов він раз на поле, подивився — пшеницю вже можна жати. Нагострив дід серпи, завтра підуть з бабою жати. А вночі звіялася буря з градом, і град побив дідові всю пшеницю. Приходить дід з поля і каже:
— Бабо, побив град нашу пшеницю.
А баба ще гірше свариться з дідом:
— Треба було жати вчора, треба було позавчора!
Набридло це дідові, покинув він бабу й пішов. Ішов, скільки йшов, і зайшов у ліс. І забачив у лісі хатку. Заходить у хатку, а там якась баба. Привітався він, а баба й питає:
— Куди, чоловіче добрий, ідеш?
А він і розказує, що баба свариться з ним за пшеницю.
— Виросла нам файна пшениця, а вночі звіялася буря з градом і побила всю.
— І в людей побив град?
— Ні, лиш мій гектар побив.
Баба й каже:
— Мої сини — Вітри. Котрийсь із них зробив це. Прийдуть додому, спитаю їх.
Приходить старший син, баба питає його, а він каже:
— Ні, я в тій стороні не був.
Приходить другий син, питає стара і його. І другий каже, що не був у тій стороні. Приходить третій. Мати спитала його, а він засміявся та й каже:
— Так, це я зробив. Але я тобі, діду, допоможу. На оцю скатерку.
Як простелиш її, то що схочеш, тобі буде. І їсти, і пити — всього доволі.
Дід узяв скатерку й пішов.
За день він додому не дійшов. Довелося ночувати у корчмі. А корчмар каже йому:
— Діду, це корчма, тут усе дають лиш за гроші. Це не те, що у вуйка якогось переночувати і повечеряти задурію.
— Мені нічого не треба, у мене все є, — каже дід. Та бере застеляє ‘стіл скатеркою, і з’явилося на тій скатерці їсти й пити, що хочеш.
Сів із дідом і корчмар за стіл, сіла й корчмарева жінка. Наїлися, напилися. А корчмар усе старається напоїти діда.
Напився дід і лягає спати. А корчмар зняв чарівну скатерку зі столу, заховав її, а на стіл поклав іншу. Устав дід рано, взяв скатерку і пішов додому.
Баба забачила діда і знов свариться з ним. А дід їй каже:
— Мовчи, бабо, тепер ми заживем.
І простелив дід скатерку. А на скатерці нічого нема. Баба ще гірше свариться:
— То ти ще й обманюєш мене?!
Думає дід: «Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть, Вітер обдурив мене». І пішов дід знову до Вітра. А Вітер каже:
— Діду, як загубив мою скатерку, то дам тобі гаманець. Будеш мати з нього грошей стільки, скільки схочеш. Лиш спорожниш його, а він уже знов повний.
Дід узяв того гаманця і пішов додому.
За день дід не міг дійти додому і знов зайшов до корчмаря. Той зустрів його як старого знайомого. Посадив діда за стіл, п’ють, їдять. Корчмар і запитує:
— Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас є цікавого?
А дід виймає гаманець і показує корчмареві. Спорожнив гаманець на стіл — купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тоді витя¬гає, спорожняє — знов купа золота.
Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.
Встав дід рано і пішов додому. А жінка знов свариться з дідом. Дід і каже:
— Стань, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.
Витягає дід гаманець, витрушує на стіл — нічого нема. А баба ще гірше свариться.
— Другий раз мене обманюєш!
Іде дід знову до Вітра. І скаржиться:
— Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.
А Вітер знає, що робиться, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав:
— Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» — і закрий сумку.
Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив він сумку і каже: «Два з сумки!» Як вийшли два з сумки, як зачали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав. «Два в сумку!» — крикнув він, і ті два лишили його і пішли в сумку. Дід закрив сумку і пішов далі. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадів корч¬мар. «О, старий знайомий прийшов!» Та садить діда за стіл. Наїлися, напилися. А корчмар запитує:
— Ану, діду, що за чудеса в теБе є?
Показуй. Дід і каже:

— Два з сумки!
Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! Б’ють до смерті. Корчмар кричить:
— Жінко, віддай дідові його скатерку й гаманець, най він мене лишить живого!
Узяв дід скатерку й гаманець.
— Два в сумку! — крикнув він, закрив сумку й пішов. Приходить дід додому, а баба знов свариться. Дід думає: «За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу тебе». Та відкрив сумку.
— Два з сумки!
Як вийшли два з сумки, як зловили бабу! Б’ють, аж порох летить! Побачив дід, що вже досить бабі, і крикнув:
— Два в сумку!
Та бере скатерку, застеляє стіл. І на столі, що лиш на світі буває, — їж і пий. Сіли вони з бабою за стіл. Дід був дуже хороший чоловік. Каже він бабі:
— Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів.
Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли.
І дочувся пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гаманець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати.
— Здрастуй, діду!
— Здрастуйте.
— Чув я, що в тебе, діду, чудесна скатерка є.
— Еге, — каже дід, — є.
Простелив дід скатерку. Пан зроду не бачив таких напитків і наїдків. Сів пан з дідом і бабою за стіл, наївся, напився, чого тільки хотів, а потому й питає діда:
— Де ж твій чудесний гаманець?
Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже дідові:
— Цю скатерку й цей гаманець загорни в папір, віднеси в мою бричку і поклади під сидіння.
Дід почав просити пана:
— Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.
А пан не хоче й слухати. Забачив дід, що не впросить, та й каже:
— У мене ще одна цікава річ є. Та відкрив сумку і крикнув:
— Два з сумки! Рахуйте панові кості!
Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу! Пан кричить не своїм голосом:
— Не треба мені нічого! Лиши мене тільки живого!
А дід мовчить, най пана ще помолотять. А тоді крикнув:
— Два в сумку!
І закрив сумку.
Поїхав пан, а дід з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самі їли-пили і сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.

Подарунки вітру, народні казки українців, стислий виклад твору Подарунки вітру, Подарунки вітру скорочено, українська література, шкільна програма, твори з української літератури скорочено, стислий виклад творів з української літератури, народна казка Подарунки вітру

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…

Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма