Повість минулих літ, Література часів Київської Русі, Давня українська література
Сторінка 1
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
з богом починаєм. Отче, благослови.
Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля 1, і хто в ній 2 почав спершу княжити, ; як Руська земля постала.
Тож почнемо повість оцю.
Після потопу, отже, три сини Ноєві розділили Землю — Сим, Хам і Яфет 3.
І дістався схід Симові: Персіда, Бактрія і аж до Індії в довготу, а в широту ж до [города] Рінокорури, — як ото сказати, від сходу і аж до півдня,— і Сірія, і Мідія, і Євфрат-ріка, і Вавілонія, [і] Кордуена, і Ассірія, ; Месопотамія, Аравія Старіша, Елимаіс, Індія, Аравія Сильна, Колія, Коммагина, Фінікія вся.
Хамові ж дісталась південна частина: Єгипет, Ефіопія, прилегла до Індії, і друга Ефіопія, з якої витікає ріка ефіопська Червона, та, що плине на схід, [город] Фіви, Лівія, прилегла аж до Кірінії, Мармарія, Сірт, Лівія друга, Нумідія, Масурія, Маврітанія, котра є навпроти [города] Гадіра. А [з країв], що є на схід, він узяв Кілікію, Памфілію, Пісідію, Місію, Лікаонію, Фрігію, Кавалію, Лікію, Карію, Лідію, Місію другу, Троаду, Еоліду, Віфінію, Стару Фрігію. І острови також він узяв: Сардінію, Кріт, Кіпр, і ріку Гіону, яку називають Нілом.
Яфетові ж дісталась північна сторона і західна: Мідія, Албанія, Арменія Мала і Велика, Каппадокія, Пафлагонія, Галатія, Колхіда, Боспорій, Меотія, [город] Дервія, Сарматія, Тавріанія, Скіфія, Фракія, Македонія, Далматія, Молоссія, Фессалія, Локрія, Пеленія, котра й Пелопоннесом зветься, Аркадія, Іпіротія, Іллірія, Слов’яни, Ліхнітія, Адріакія, Адріатичне море. Узяв же він і острови: Британію, Сі|цілію, Евбею, Родос, Хіос, Лесбос, Кіферу, Закінф, Кефаллінію, Ітаку, Керкіру і частину азійської4 сторони, яку називають Іонією, і ріку Тігр, що тече межи Мідією і Вавілонією. [Узяв він також краї] до Понтійського моря на північних сторонах: Дунай, Дністер і Кавкасійські гори, себто Угорські, а звідти, отже, й до самого Дніпра. [Дісталися йому] й інші ріки: Десна, Прип’ять, Двіна, Волхов. Волга, що йде на схід у частину Симову.
В Яфетовій же частині сидить русь, чудь і всякі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва. зимигола, корсь, летьгола 5, ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. По сьому ж морю сидять варяги: сюди, на схід,— до наділу Симового; по тому ж морю сидять вони на захід — до землі Англійської6 і до Волоської. Яфетове бо коліно й це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи, галичани, волохи, римляни. німці, корляги, венедиці, фряги та інші. Вони сидять [одні коло одних] од заходу до півдня і сусідять з племенем Хамовим.
Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю і метавши жереб, [поклали] не переступати анікому в братній уділ, і жили кожен у своїй частині.
І був [тоді] один народ. А коли намножилося людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека спорудити башту до неба. І, зібравшись на містині поля Сенаар зводити башту до небес і город навколо неї Вавілон, будували вони башту сорок літ. І не була вона завершена, бо зійшов господь бог глянути на город і на башту і сказав господь: «Се народ один і мова одна». І змішав бог народи і розділив на сімдесят і на дві мови, і розсіяв [їх] по всій Землі7. По змішанні ж народів бог вітром великим розвалив башту, однак є останок її межи | Ассірією і Вавілоном; і є він у висоту [?]. а в ширину 54338 лікті. Багато літ держиться останок той.
Після того ж, як було розвалено башту і розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли і північні краї. Від цих ото сімдесяти і две народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов’янський —так звані норики, які є слов’янами.
По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині угорська земля і Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі прозвалися іменами своїми, — [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалис моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов’яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами.
Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов’яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.
І так розійшовся слов’янський народ, а від його [імені] й діста-логічного зв’язку з першою і перенесе- ли [свою] назву слов’янські письмена 9.
Коли ж поляни жили особно по горах сих [Київських], то була тут путь із Варягів у Греки, а із Греків [у Варяги]: по Дніпру, а у верхів’ї Дніпра — волок до [ріки] Ловоті, а по Ловоті [можна] увійти в Ільмень, озеро велике. Із цього ж озера витікає Волхов і впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить у море Варязьке. І по тому морю [можна] дійти до самого Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарограда прийти в Понт- море, у яке впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а Двіна із того самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке. Із того ж лісу витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами в море Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в Болгари і в Хваліси, і на схід дійти в уділ Симів, а по Двіні — у Варяги, а з Варягів — і до Риму, од Риму ж — і до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами; море це зовуть Руським. Побіля нього ж учив святий апостол Андрій, брат Петрів.
Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим прийшов і став під горами на березі.
А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору.
І прибув він до словен, де ото нині Новгород, і, побачивши людей, тут сущих, — який їхній обичай, і як вони миються і хвощуться, — здивувався їм.
І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, [і] повідав, скільки навчив і скільки бачив, і розказав їм: «Дивне бачив я в землі Словенській. Коли йшов я сюди, бачив бані дерев’яні. І розпалять вони їх вельми, і роздягнуться, і стануть нагими, і обіллються мителем, і візьмуть віники, і почнуть хвостатись, і [до] того себе доб’ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть. І так творять вони повсякдень. Ніхто ж їх не мучить, а самі вони се’ мучать, і творять не миття собі, а мучення». І, це чувши, [римляні] дивувалися. Андрій же, побувши в Римі, прийшов у Синоп 10.
Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом, І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами11 мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві 12 й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він доЦесарограда. А сей | Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого]13 , а тільки про те відаєм що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря,-котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].
А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хори і сестра їх Либідь тут скончалися.
А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян [було княжіння] своє, а дреговичі [мали] своє, а словени — своє в Новгороді, а другі [сиділи] на [ріці] Полоті, котрі й [називаються] полочанами. Од сих же [полочан на схід(?) є] і кривичі, що сидять у верхів’ї Волги, і в верхів’ї Двіни, і в верхів`ї Дніпра; їхній же й город є — Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіверяни [сидять на схід(?)] од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері — меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, [сидить] окреми народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окреми народ. Бо се тільки слов’янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, — бо сидять14 вони по [ріці] Бугу, — а потім же волиняни. А се — інші народ які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову, [походять] від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях.
Коли ж слов’янський народ, як ото ми сказали, жив на Душ то прийшли од [землі] скіфів, себто від хозар, так звані болгар її і сіли вони по Дунаєві, [і] були насильники слов’ян. А по сьому прийшли білі угри і успадкували землю Слов’янську, прогнавши волохів, які раніш захопили були Слов’янську землі. Бо ці угри з’явилися за Іраклія, цесаря [грецького], які ходили [з ним] на Хоздроя, цесаря перського.
У ті самі часи існували й обри, що воювали проти цесаря Іраклія і мало його не схопили 15. Ці ж обри воювали проти слов’ян і приму-чили дулібів, що [теж] були слов’янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати [треба] було обринові, [то] не давав він запрягти ні коня, ні вола, а велів упрягти три, або чотири, або п’ять жінок у телігу і повезти обрина, — і так мучили вони дулібів 16. Були ж обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Погинули вони, як обри», — бо нема їхнього ні племені, ні потомства.
Після цих же прийшли печеніги, а потім ішли чорні угри мимо Києва, — але опісля, за [часів] Олега.
Поляни, що жили особно, як ото ми сказали, були з роду слов’янського і назвалися полянами, а деревляни теж [пішли] від слов’ян і назвалися древлянами. Радимичі ж і вятичі [походять] од ляхів. Бо було в ляхів два брати — [один] Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли вони: Радим на [ріці] Сожу, [од якого] й прозвалися радимичі, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього прозвалися вятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і вятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі [й] тиверці сиділи по [другому] Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки «Велика Скіфія».
[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ход’ив жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а назавтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками.
Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі закон.
Говорить Георгій [Амартол] у літопису, що «кожному народові [дано] закон. В одних є писаний, а в других — звичай, який ті, що не мають [писаного] закону, вважають отчим законом. Серед них же — це насамперед сіри, які живуть на краю Землі. Вони мають закон отців своїх і звичай: не розпутствувати, не перелюбствувати, не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усім діяти зло.
[Такий] же закон і в бактріян, — яких називають брахманами й островичами 18, — котрі за настановами прадідів і з благочестя м’яса не їдять, вина не п’ють, блуду не чинять і ніякого зла не коять через страх великий перед богом . Бо ж явно інакше в прилеглих до них індів — убивців, негідників, гнівливих надприродно: адже у внутрішній [частині] країни їхньої людей їдять і подорожніх убивають, та ще й одні одних 19 вони їдять, яко пси.
А інший закон у халдеїв і вавілонян: брати. [за себе] матерів, і з дітьми братів блуд чинити, і вбивати. Усяке безстидне діло вони діють, вважаючи його за доброчесне, навіть якщо й далеко від землі своєї вони будуть.
Інший же закон у гелів: жінки в них орють, і доми зводять, і мужські діла роблять. Але [й] розпутствує [кожна], скільки хоче, бо мужі їхні зовсім їх не здержують і не ревнують. У них же є і хоробрі жінки, здатні ловити звірів. Володіють [ці] жінки мужами своїми і володарюють над ними.
У Британії ж багато мужів з однією жінкою сплять і так само багато жінок з одним мужем задовольняють похіть, і беззаконня як закон отчий чинять вони щедро і нездержливе.
Амазонки ж мужа не .мають, яко скот безсловесний, а один раз на рік, під весняні дні, ідуть вони із землі своєї і злягаються з навколишніми мужами, вважаючи цей час за якесь для них торжество і велике празникування. Коли [ж] од них зачнуть вони у чреві. то знову розбіжаться звідси всі. А як прийде пора родити [і] якщо народиться хлопча — погублять його, якщо ж дівочої статі — то її вигодують і дбайливо її виростять».
Так само оце й нині, при нас, половці держать закон предків своїх: кров проливати і вихвалятися цим. І їдять вони мертвечину і всяку нечисть, хом’яків і ховрахів. А [за себе] беруть вони мачух своїх і ятрівок, і інші [сповняють] обичаї отців своїх. А ми ж, християни, — скільки [єсть] земель, що вірують у святую трійцю, і в єдине хрещення, і в єдину віру, — закон маємо один, оскільки ми в Христа охрестилися і в Христа втілились.
По сих же літах, по смерті братів сих, [Кия, Щека і Хорива], утискувалися [поляни] деревлянами та іншими навколишніми [племенами] . І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «В лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, [бо] говорили вони не з своєї волі, а за божим повелінням.
Так [було] й за фараона [Рамзеса?], цесаря єгипетського, коли привели перед фараона Мойсея, і мовили старці фараонові: «Сей усмирить землю Єгипетську». Як воно й сталося: погинули єгиптяни од Мойсея, а спершу [євреї] були в рабстві у них. Отак і ці [хозари]: спершу вони володіли, а опісля [ними] самими володіють. Як ото воно й сталося: володіють бо хозарами руські князі й до сьогоднішнього дня.
У РІК 6360 [852], індикта 1 15, коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися [наша земля] — Руська земля. А про се ми довідалися [з того], що за сього цесаря приходила Русь на Цесароград, як ото писав [Георгій] у літописанні грецькому2. Тим-то і звідси почнемо, і числа положимо.
Отже, від Адама до потопу 2242 роки, а від потопу до Авраама 1082 роки; від Авраама до виходу Мойсеевого [з Єгипту] 430 років, од виходу Мойсеевого до Давида 601 рік; від [смерті] Давида і од початку цесарювання Соломонового до полонення Єрусалима 448 років; од полонення до [початку цесарювання] Олександра [Македонського] 313 років, од [смерті] Олександра до різдва Христового 333 роки. Од різдва Христового до [початку цесарювання] Костянтина [Великого] 318 років, а од [початку цесарювання] Костянтина до [смерті] Михайла сього 542 роки 3.
Од першого року [цесарювання] Михайла сього до першого року [княжіння в Києві] Олега, руського князя, 29 літ; од першого року Олегового, відтоді, як він сів у Києві, до першого року [княжіння] Ігоревого 31 рік; од першого року [княжіння] Ігоревого до першого року [княжіння] Святославового 33 роки; од першого року [життя] Святославового до першого року [княжіння] Ярополкового 28 років. Ярополк [Святославич] княжив 8 літ, Володимир [Святославич] княжив 37 літ, Ярослав [Володимирович] княжив 40 літ. Тому-то від смерті Святославової до смерті Ярославової 85 літ, од смерті Ярославової до смерті Святополкової4 60 літ.
Та ми до попереднього повернемось і розкажемо, що вдіялося в ці літа, як ото ми раніш почали були — [у] перший рік [цесарювання] Михайла, — і по порядку положимо числа [літ].
У РІК 6361 [853].
У РІК 6362[854].
У РІК 6363[855].
У РІК 6364 [856].
У РІК 6365[857].
У РІК 6366 [858]. Михайло-цесар з військом рушив берегом і морем на Болгар. Болгари ж, побачивши, [що] не могли вони стати насупроти, просили охрестити їх [і дали згоду] покорятися грекам. Цесар, отож, охрестив князя їхнього [Бориса] і бояр усіх, і мир учинив з Болгарами 1.
У РІК 6367 [859]. Варяги, приходячи | із замор’я, брали данина з чуді, і з словен, і з мері, і з весі, [і з] кривичів. А хозари оралі. з полян, і з сіверян, і з вятичів; брали вони по білій вивірці 1 — стільки від диму.
У РІК 6368[860].
У РІК 6369[861].
У РІК 6370[862]. Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву».
Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а другі — норманами, англа-ми, інші — готами, — отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривич і весь: «Земля наша велика і щедра 1, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами».
І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, — на Білім озері, а третій, Трувор, — в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля 2.
А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому — Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро. А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді — словени, а в Полоцьку — кривичі, в Ростові — меря, у Білоозері — весь, в Муромі — мурома. І тими всіма володів Рюрик.
І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.
У РІК 6371[863].
У РІК 6372[864].
У РІК 6373[865].
У РІК 6374 [866]. Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря 1. А цесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх 2 [Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили. Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святої Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А тоді, божественну ризу святої богородиці зі співами винісши, у море 3 вмочили [її] полу 4. Була тиша, і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі розметало, і до берега пригнало, і побило їх [так], що мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося.
У РІК 6375[867].
У РІК 6376 [868]. Почав цесарствувати [в Греках] Василій 1.
У РІК 6377 [869]. Охрещена була вся земля Болгарська.
У РІК 6378[870].
У РІК 6379[871].
У РІК 6380[872].
У РІК 6381[873].
У РІК 6382[874].
У РІК 6383[875].
У РІК 6384[876].
У РІК 6385[877].
У РІК 6386[878].
У РІК 6387 [879]. Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.
У РІК 6388[880].
У РІК 6389[881].
Сторінка 1
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Повість минулих літ, Література часів Київської Русі, Давня українська література, стислий виклад твору Повість минулих літ, Повість минулих літ скорочено, українська література, шкільна програма, твори з української літератури скорочено, стислий виклад творів з української літератури, Давня українська література — Повість минулих літ
Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма
Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма
Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…
Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма