Петро Гулак-Артемовський: між письменством і кар’єрою (Володимир Поліщук)

    Петро Гулак-Артемовський: між письменством і кар’єрою (Володимир Поліщук). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Два роки тому Україна відзначила 200-літній ювілей композитора й співака Семена Гулака-Артемовського, автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм». А рік, що почався, позначений двома вельми поважними ювілеями іншого представника цього ж роду, хрестоматійного письменника: Петра Гулака-Артемовського, Семенового дядька: 27 січня виповнюється 225 літ із дня його народження, а 13 жовтня мине 150 років із часу його відходу у вічність.
    Не так і багато написав Петро Гулак-Артемовський — поет, байкар, перекладач, і вивчена його творча спадщина, здається, всебічно. Але у його родоводі багато таїн і цікавостей, хоча б, скажімо, щодо доль його дітей (їх у нього було десятеро, а за іншими джерелами — чотирнадцятеро). І давав їм незвичні імена: Епільдафор, Смарагд, Клеопатра, Клеонік, Аполлінарія… До слова, Клеонік Петрович став композитором, віртуозом-скрипалем.
    Як відомо, народився Петро Гулак-Артемовський 27 січня (за новим стилем) 1790 року в Городищі, у родині священика місцевої Покровської церкви Петра Патрикійовича (Гулака)-Артемовського та його дружини Уляни Михайлівни й був наймолодшою дитиною в сім’ї. Згадана Покровська церква в Городищі була місцем служіння представників кількох поколінь цього роду. Біля церкви стояв чималий будинок на дві половини, в одній мешкали священики, в іншій була школа для місцевих дітей. Неподалік від церкви було невелике кладовище, де хоронили священиків та інших служителів храму. На кладовищі, за спогадами очевидців, містився невеликий склеп, у якому впокоювалися настоятелі Покровської церкви. А далі скористаюся матеріалами дослідниці Ольги Осипенко, яка чимало писала про гулаківський рід у зв’язку з 200-літтям Семена Гулака-Артемовського. Вона розшукала місцевих жителів, які пам’ятають церкву та її нищення в безбожницькі 1930-ті.
    За спогадом Павла Макаровича Шляхового, в середині 1950-их, коли будували міст через Вільшанку, який і тепер діє, почали підвозити на берег землю. Брали поруч — довкола знищеної Покровської церкви. Павло Макарович працював тоді шофером. Він на власні очі бачив, як руйнували склеп у бугрі, як там падали дерев’яні домовини із зотлілими тілами колишніх священослужителів. Серед них вочевидь були й домовини отців Патрикія, Петра, Степана, Василя Гулаків-Артемовських… Їх, на жаль, не перепоховали як годиться, по-християнськи. Самі кістки разом із землею відвезли на Пагорб Слави, де й скинули в яму, наче в скотомогильник… А за словами Варвари Михайлівни Лисак, вона «й сьогодні не може спокійно розповідати, як були розриті могили, як валялися людські кістки, черепи. Учні-бешкетники (щоб не сказати інакше) гилили ними у футбол. Робили таке й дорослі…».
    Щодо останнього спогаду, то як тут не згадати один із віршів Петра Гулака-Артемовського, написаний «за Лермонтовим», із вельми промовистою назвою: «Упадок века». Фінал вірша вражає:

    І років через сто на цвинтар прийде внук,
    Де грішні кості їх в одну копицю сперли,
    Поверне череп їх та в лоб ногою стук!
    Та й скаже: «Як жили, так дурнями й померли!»

    Давно немає вже в Городищі ні Покровської церкви, ні того священичого будинку, в якому перші «ази й буки» вивчали знамениті згодом Петро Петрович і Семен Степанович Гулаки-Артемовські. Петро до 11-річного віку був при батьках і в широкому народному середовищі. Певно ж мав і гарні здібності, і старання, оскільки навчання в бурсі, а згодом у Київській духовній академії забезпечили йому ґрунтовну освіту.
    Щодо побуту майбутнього класика в стінах академії є різні свідчення, за одними з яких П. Гулак-Артемовський, як і багато інших спудеїв, нерідко злидарював, харчувався об’їдками й недоїдками, а за іншими й доволі мотивованими, таких «злидарських» умов не мав, бо ж походив із небідної родини. П. Гулак-Артемовський академії не закінчив, бо, як пишуть, з причини раптової смерті коханої дівчини, вражений до глибини душі, «поспешно» залишив академію і стежкою багатьох родичів не пішов. Недавній студент академії обирає шлях учителя в приватних пансіонатах у Бердичеві, а згодом — у заможних польських родинах на Волині.
    В українському літературознавстві щодо Петра Гулака-Артемовського як особистості здавна закріпилась теза про «роздвоєність» його натури, вживались (і вживаються) присуди на тему угодовства, відступництва, мімікрії чи й колабораціонізму класика.
    Мабуть, першим звернув увагу на особистісну і творчу непослідовність П. Гулака-Артемовського Тарас Шевченко у своїй же передмові до ненадрукованого «Чигиринського Кобзаря» 1847 року. Але ж він мовив не тільки про Петра Петровича, він означив певну тенденцію, й на це треба звертати увагу. Заводнений глибоко усвідомленими національними (україноцентричними) почуттями, викликаними спогляданням розритих священних могил і гнівом проти «розривачів»-чужинців і «дядьків отечества чужого», Тарас Григорович дорікнув за їхню аморфність і всім першим класикам. Зокрема: «Покійний Основ’яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув у колисці од матері, а Гулак-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся».
    Майже певен, що не без впливу оцих Шевченкових слів характеризували людську і творчу натуру П. Гулака-Артемовського Сергій Єфремов і Василь Доманицький. «Вже першими своїми творами, — нотував С. Єфремов, — Артемовський-Гулак закроївся був на першорядного поета, що почин Котляревського не тільки міг далі посунути, а й підвести під нього глибшу підвалину насущних інтересів життя. Але… почавши так, на жаль, скінчив він на облесно-роялістичних деклараціях та на таких просто страшних своїм зажерливим патріотизмом віршах, як незрівняне своїм цинічним тоном: «Чого ви, пранці, розсвербілись?» — де автор виявив стільки ж високодержавного патріотизму, скільки й наївності та нерозуміння обставин часу». А В.Доманицький із властивим йому запалом написав, що власне українська кар’єра Гулака-Артемовського скінчилася ще на студентській лаві, коли він «випадково (за що потім, певно, гірко каявся) согрішив «Паном та Собакою»… Пізніш, ставши професором і страшенним кар’єристом, Г.-Артемовський зужив свій хист на компонування по-українськи істинно-патріотичних од, панегіриків панам, од яких залежало ще якійсь орден дістати… Не од таких людей брати приклад та запалювати до праці на українській ниві».

    Але треба обов’язково брати до уваги час, коли і Котляревський, і Квітка-Основ’яненко, і П. Гулак-Артемовський виходили «на рідне поле жати», яким було усвідомлення українського в Україні, якими були становище суспільства, мови, свободи. І ось ці названі «перші хоробрі» у своєму часі перших десятиліть ХІХ ст. були справді першими, може, й не дуже хоробрими, а дуже ліберальними, делікатними, але ж і не зовсім байдужими до свого, рідного, яке десь у глибині їхніх душ таки ж не вмирало. Вони починали виходити з Руїни, починали відроджувати, хай непослідовно, половинчасто, не надто усвідомлено, але ж відроджувати. І в їхньому часі все те було нове, свіже, надихаюче. Після Шевченка «планка вимог» піднялася надто високо.
    Майже всі, хто пише про Петра Петровича, відзначають його марнославство, його кар’єристські настрої. Щодо облаштування власної кар’єри, яку П. Гулак-Артемовський таки вибудував успішно, то це ніби й не ґандж, а природне бажання кожної людини, лише б це бажання не реалізовувалося будь-якою ціною. У випадку з класиком ситуація складалася так, що доводилось робити достатньо зрозумілий вибір: або бути українським («малоруським») письменником і мати сумнівні перспективи, або стати цілком лояльним до влади чиновником і фактично занедбати рідне письменство. Петро Петрович зробив вибір на користь другого «або», успішно реалізувавшись як педагог і адміністратор. Чого варте лише доволі тривале ректорство в Харківському університеті, членство в поважних наукових товариствах.
    Чи тільки згадані бажання відвернули П. Гулака-Артемовського від серйозних занять літературою? Тут, мабуть, доречно згадати і жіночий «слід» у житті класика. Ота історія про дочасне звершення навчання в духовній академії нібито через раптову смерть коханої дівчини може сигналізувати і про певну здатність П. Гулака-Артемовського до рішучих кроків, і про дуже відповідальне його ставлення до взаємин із жінками. Є відомості, повідані вдовою Петра Петровича одному з біографів, про те, що класик двічі був одружений. А численні діти додатково «мотивували» вибір на користь кар’єри, нагород і, певно ж, безбідного життя.
    Творчість П. Гулака-Артемовського глибоко й різнобічно оцінена, його «Пан та Собака» — давно хрестоматійний твір. Хіба що означу новаторські риси його спадщини, його першопрохідництво і «школу», якою скористались його сучасники й наступники:
    — один із найзначніших представників «школи» І. Котляревського, П. Гулак-Артемовський став першим свідомим шукачем нових літературних шляхів для українського красного письменства, предтечею романтизму й автором перших творів, написаних у цій мистецькій стилістиці;
    — знавець кількох європейських мов, П. Гулак-Артемовський став зачинателем українського художнього перекладу, дав талановиті зразки перекладів із латинської, польської, французької, німецької мов, зокрема він започаткував у нашій новій літературі переклади з Міцкевича та Гете;
    — врахувавши досвід майстрів зарубіжного й давнього українського письменства, П. Гулак-Артемовський започаткував жанр реалістичної байки, пізніше, скориставшись його досвідом, традицію розвинули Л.Боровиківський, Є.Гребінка, Л.Глібов; у цьому ж жанрі започаткував байки-мініатюри, такі собі стислі гуморески або розгорнуті прислів’я (у нього їх цілий цикл);
    — П. Гулак-Артемовський став фундатором адресованої лірики в нашому письменстві, «фундатором відразу всіх трьох жанрових форм адресованої лірики та кількох типів їх тематичних різновидів» (В.Назарець), зокрема жанрів послань (повчальних, жартівливих, дружніх, любовних), віршованих листів, присвят;
    — віршем «До Любки» класик фактично започаткував любовну лірику, причому навіть із притлумленими тонами еротизму.
    Художнє слово Петра Гулака-Артемовського справило вплив на письменників молодших, окрім названих — іще на М.Костомарова, А.Метлинського (які, до слова, мешкали в будинку свого вчителя), О.Корсуна…
    Павло Филипович аргументовано доводить неабиякий вплив творів харківського професора на Миколу Гоголя: «Виразно позначився на творах Гоголя, — пише він, — вплив Гулака-Артемовського. До ХІІ розділу «Сорочинського ярмарку» дано епіграф з «Пана та Собаки», що позначився і на тому епізоді розділу, де «оба кума принялись всхлыпывать навзрыд»… Наймення сварливого подружжя в цьому оповіданні взято з байки Гулака-Артемовського «Солопій і Хівря». В.В.Гіппіус (гоголезнавець. — В.П. ) висловив думку, що мотив продажу душі чортові («Загублена грамота») можна виводити не тільки з Гете та Жуковського, а й з балади Гулака-Артемовського «Твардовський»… Треба цю баладу згадати й у зв’язку з образом чорта в «Ночі проти Різдва»…
    Дуже шкода, що тільки десять літ він був активним, а далі… Але й за те, що він зробив для української літератури, для України заслуговує на нашу щиру вдячність.

    Володимир ПОЛІЩУК

    Петро Гулак-Артемовський: між письменством і кар’єрою (Володимир Поліщук). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Петро Гулак-Артемовський, шкільна програма

    Повернутися на сторінку Українська література

    Повернутись на сторінку Гулак-Артемовський

    Вас можуть зацікавити:

    1. Два кріпаки (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Аналіз твору

    2. Осуд гноблення у кріпосницькому суспільстві (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Аналіз твору

    3. Осуд кріпосницького суспільства (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського)

    4. Засудження жорстокості і свавілля поміщиків у кріпосницькому суспільстві (за байкою «Пан та Собака»). Аналіз твору

    5. Сатиричний осуд суспільних відносин у кріпосному суспільстві (за байкою «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського). Анааліз твору

    6. Тема кріпацтва у творі П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака». Аналіз твору

    7. Аналіз балади «Рибалка» Гулак-Артемовського

    8. Балади Петра Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    9. Творчість П. Гулака-Артемовського

    10. Зразок реалістичної байки Гулака-Артемовського «Пан та Собака»

    11. «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського — класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі. Аналіз твору

    12. Тема крiпацтва у творi П. Гулака-Артемовського «Пан та Собака». Аналіз твору

    13. Художня самобутність байки «Пан та собака»

    14. Засудження деспотизму в байці «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського. Аналіз твору

    15. Мораль у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    16. Майстерність створення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    17. Осуд сваволю в байці П. Гулака Артемовського «Пан та собака». Аналіз твору

    18. Балада «Твардовський» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору

    19. Балада «Рибалка» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору

    20. Гуманний зміст і мораль у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    21. Майстерність творення алегоричних образів у байках П. Гулака-Артемовського. Аналіз творів

    22. Осуд кріпосницької сваволі в байці П. Гулака Артемовського «Пан та собака». Аналіз твору

    23. Гуманний зміст і мораль у байках П. Гулака-Артемовського

    24. Художня самобутність байки «Пан та собака». Аналіз твору

    25. «Пан та Собака» Гулака-Артемовського — зразок реалістичної байки. Аналіз твору

    26. Тема уроку: П. Гулак-Артемовський. Байка «Пан та Собака». Сюжет твору

    27. Тема уроку: Література українського романтизму. Поети-романтики П. Гулак–Артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

    28. Тема уроку: Петро Гулак-Артемовський — активний учасник літературного руху свого часу. «Пан та Собака» — перший класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі. Байка як жанр епічного твору. Поняття про сатиру

    29. Тема уроку: Література українського романтизму. П. Гулак-артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

    30. Тема уроку: Література українського романтизму. Поети-романтики П. Гулак-Артемовський, М. Костомаров

     

    Комментарии закрыты.