Павло Загребельний. Роман «Диво». Образ Сивоока, українська література
Аналіз образу Сивоока:
· Сивоок — вигаданий персонаж.
· Процес формування таланту Сивоока.
· Як через цей образ письменник розкрив свою віру в неминучість і вічність мистецтва, переконання, що людина — творець краси?
· Розмаїття засобів зображення Сивоока (зовнішній портрет у монологах героя, взаємини з іншими персонажами твору, ставлення до навколишнього середовища)
· Ким є Сивоок — своєрідним дзеркалом, у якому відбилися мудрість і знання, вміння і навички його попередників, чи самобутнім митцем?
Сивоок — це повністю вигаданий образ, якого Павло Загребельний увів в роман, щоб через нього показати ту тяжку долю простого народу, але в той же час з незламним духом і силою волі. Процес формування таланту Сивоока пройшов багато випроб, але ж в кінці відтворився у найвідоміший архітектурний пам’ятник за часів Київської Русі і правління Ярослава Мудрого, якому не було рівних. Сивоок постає перед нами , повністю вигаданою людиною але водночас живою, тобто реальною , відображаючи в собі типову людину тієї епохи зі своїми проблемами, надіями, пошуками і насамперед стражданнями ,які йому і кожному із нас приготувало життя. Трохи прочитавши можна відчути і зрозуміти, що в цей образ автор можливо вклав свої ідеї та роздуми щодо мистецтва, культури та буденного життя , кожної люди і народу в цілому. Тим самим знову і знову стверджуючи про незламність народного духу й нетлінність таланту.
Чому ж автор дає таке незвичне ім’я — Сивоок, яке викликає відчуття таємничості і загадковості і долі майбутнього митця і генія.
Ще у дитинстві хлопчик осиротів, коли на його очах було вбито дід Родима, запеклого язичника, вже тоді в характері хлопця почали формуватися риси сильної людини,незламної яка ніколи не буду рабом і матиме свою думку,своє слово.
Його нелегка доля — це шлях від юного і неосвіченого хлопчика до геніального майстра. Він блукав по Русі , був ченцем у болгарському монастирі, потім у ролі полоненого потрапив до Візантії де набирався досвіду і розвивав свій талант, і нарешті повернувся на рідну землю, до Києва.
Де йому було написано долею, збудувати храм уособлював в собі , як християнські звичаї, які тільки прийшли на цю землю, так і язичницькі манери фарбування і роботи з малюнками. І знову храм постає центральним образом у романі, об’єднуючи всіх героїв і показуючи величність і силу народного духу. Сивоок намагався збудувати храм не схожий на Візантійський, а свій, своєї Батьківщини. Але маючи такий талант від Бога, він не забуває, що є вихідцем з простого люду.
З дитинства усвідомив , що підкорятися чомусь і бути рабом це значить зрадити самому собі. Він говорив , що митець — це вільна людина, яка має право творити і не служить ні церкві, ні князю, а прикрашає Землю. На будівництво він запрошував простих людей з вулиці, який в процесі будівництва навчав роботи з фарбами, і за допомогою який в кінці нарешті закінчив будівництво храму.
І як завжди великого митця спіткала невдача, яка за собою потягла важкий ланцюг проблем, і на вершині свого досягнення, його вбивають. А той, який допомагав йому в будівництві, зрадив його і наказав назавжди знищити згадку про Сивоока, а замість цього написати що він,Ярослав Мудрий, збудував храм Софії Київської.
На мою думку в образі Сивоока , як в дзеркалі відбилося все те краще , що за багато віків здобував руський народ, простий народ. Той талант, ті вміння — передалися через століття і відбилися в обдарованій людині, якій було призначено показати всю велич сильного і вільного народу.