Павло Архипович Загребельний. Характеристика творчості, українська література
Народився Павло Загребельний 25 серпня 1924 р. в придністрянському селі Солошиному на Полтавщині. Змалку ріс без матері. Навчається майбутній письменник в Солошинській середній школі.
У червні 1941 р. Загребельний закінчив десятирічку. Збирався вчитися далі, але почалася Велика Вітчизняна…
У неповних сімнадцять років пішов добровольцем в Радянську Армію. Брав участь в обороні Києва. Навчався у військовому училищі. У серпні 1941 р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, і знову фронт, і тяжке поранення влітку у 1942 р.
Повернувшись у 1946 р. на Батьківщину Павло Загребельний працює в колгоспі рідного села, а з вересня почав навчатися на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.
Спершу Павло Загребельний працював у обласній дніпропетровській газеті, потім переїжджає до Києва — обіймає посаду завідувача відділом прози в редакції журналу «Вітчизна», в 1961—1963 роках редагує газету «Літературна Україна».
З 1964 р. Павло Загребельний — відповідальний секретар правління Спілки письменників України, у 1979—1986 роках очолює республіканську Спілку.
Характеристика творчості
«Марево». Служба на радянсько-іранському кордоні, вивчення історії, філософії, поезії, мистецтва і культури народів Сходу — таке підгрунтя одного з перших великих прозових творів Загребельного — повісті «Марево».
Окремим своїми сторінками «Марево» нагадує фрагменти художньої енциклопедії. Так докладно і в міру, із професійним знанням, вільно й просто, розповідає Павло Загребельний про багату й суперечливу історію Ірану, про його примхливу природу, про калейдоскопічно-барвисті базари Сходу, про працелюбний талановитий народ цієї країни та про його звичаї.
На республіканському конкурсі в 1955 році за кращий науково-фантастичний та пригодницький твір для дітей та юнацтва повість «Марево» відзначена другою премією.
«Дума про невмирущого». Це — пристрасна сповідь солдата-фронтовика про безсмертя свого покоління, яке грудьми зустріло фашистську навалу. Це мужній гімн радянській людини. це героїчна дума про нескореність і самовідданість наших юнаків-воїнів.
Дилогія «Європа 45», «Європа. Захід». В романі хроніці «Європа 45» відображено події кінця другої світової війни на Європейському континенті, боротьбу радянських патріотів проти гітлеризму — на фронті, у ворожому тилу, в таборах смерті. Боротьба європейських народів з фашизмом — така провідна тема й роману-хроніки «Європа. Захід».
Романи привертають увагу не тільки масштабністю вперше залучених і художньо осмислених історичних матеріалів періоду другої світової війни, а й гостротою конфліктів: несподівані пригоди, ризиковані ситуації. Подвійне зображення часу зумовлює неповторну побудову дилогії. Час виступає дійовою особою.
Події у «Європі 45» розгортаються в Західній Німеччині, Голландії, Франції, Італії, Париж, Рим, прирейнські міста і католицькі монастирі — ось ті пункти, де відбувається дія другої книги дилогії «Європа. Захід» — логічне ідейно-композиційне завершення «Європи 45». Прокляття війни. Загребельний-гуманіст підносить голос на захист миру, дружби між народами.
«Добрий диявол». З «Європейський циклом як найчастіше пов’язується й воєнно-патріотичний роман Загребельного «Добрий диявол». Він сприймається як новітня притча. Письменником схоплена, власне, одна апогей на в житті людини мить — нечуваної сили шторм у відкритому морі. Прозаїк і тут іде від життя: під час шторму на Азовському морі радянським прикордонним було врятоване грецьке торговельне судно…
«День для прийдешнього». Над цим романом автор працював протягом 1961—1963 років. Твір складається з трьох частин: «Ранок», «День», «Вечір». Основу фабули становить засідання архітектурного журі.
Згодом Загребельний так розкриває ідейний зміст цього роману. «День для прийдешнього» — дияволізм ХХ століття: посередність, нездарність, недовченість. На зіткненні таланту й посередності, власне, будується ця книжка.
«Первоміст» — це розповідь про долю одної з найперших великих, висловлюючись по-сучасному, інженерних споруд, про її вплив на тогочасне мислення, про ставлення до неї тогочасного люду, який вбичав у такій величезній споруд, як перший міст через Дніпро, мовби уособлення всієї землі й держави. Ідейний зміст «Первомосту» історично не продукоментований, за винятком одного лише речення: «Літописець записав коротко: «Того ж літа (6625) устрої мост через Дніпро Володимир». Цебто: у 1115 році. Ц все. Далі — творчий домисел, уява.
«Євпраксія». Павло Загребельний відтворює історичні події останнього десятиріччя дванадцятого століття. На тлі цих подій і розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії — дружини німецького імператора Генріха ІV. Дружину всемогутнього імператора, повелителя більшої частини тогочасної західної Європи, вразили деякі оргії, дрімуча забобонність.
Коли Євпраксії не вдалося умовити імператора-жорсткосерця, вона бунтує — «Генріх садовить її до в’язниці». Мужня жінка втікає з-під охорони, вони виступає на соборі, викриваючи Генріха перед цілим католицьким світом, її слухають чотири тисячі церковних сановників і тридцять тисяч простого люду.
Так Європа чи не вперше познайомилась з жінкою-політиком, з жінкою-борцем. І ця жінка була руська!»
Першим на сучасну тему був роман «Спека». Про металургів «Придніпров’я». Не «виробничий», а «людинознавчий».
Життя нового покоління робітників та інженерів в епоху науково-технічної революції Загребельний відтворює в романах «З погляду вічності» та «Переходимо до любові». В них — «гарячий зріз» сучасності.
У центрі роману «З погляду вічності» — показ спадковості поколінь. Загребельний засуджує кар’єризм, зрозумілість, бюрократизм, формалізм, куцо-споживацькі прагнення.
«Розгін». Своє завдання автор вбичав у тому, щоб «сказати про роль науки в у сучасному світі, про місце вченого, який здатен перетворити і покращити цей світ…
Чи не найяскравіше вдалося Загребельному змалювати багатогранний характер академіка-кібернетика Петра карна ля. Через його образ романіст розкрив подвиг нашого народу у Великій Вітчизняній війні. Проте і центрі — тема сучасна, люди науки і виробництва.
«Південний комфорт». В цьому романі Загребельний-сатирик гостро висмією шанувальників незаконного «комфорту».
«Безслідний Лукас». У підзаголовку автор уточнює: «Роман з чотирьох повідомлень» і не без фантастики». На останній сторінці головний герой зникає: «Лукаса не було. Не було слідів. Нічого». Крім елементів фантастики, твір має гострий політично-філософський характер.
Використовуючи останні досягнення науково-технічного прогресу, молодий американський учений Лукас прагне удосконалити людський розум. Щоб реалізувати свою зухвалу ідею, юнак подорожує по планеті. Передусім відвідує ті країни, де колись зароджувалась цивілізація. Отже, «Безслідний Лукас» — це й своєрідна художня енциклопедія історії, мистецтва.
«Диво». «Диво» — чи не найскладніший за композиційною організацією роман у нашій літературі. Павло Загребельний переконаний, що «народ диве саме завдяки міцному зв’язку часів, безперервності традицій, великій своїй історії, тому хотілося мені показати не просто щоденний побут моїх героїв, а їхнє історичне тривання, їхню ходу крізь століття і тисячоліття, з минулого в майбутнє, так виникла зухвала думка поєднати далеку минувшину з днем нинішнім у романі «Диво», так, власне, поєднується має замилування героями часів віддалених з найгострішим інтересом до пекучих проблем двадцятого віку».
Рік 992 — початковий відлік «романного часу», звершуються ж розгортатися події у 1966 році. Отже, в полі зору Загребельного —художника тисячолітня історія нашої материзни.
Сива давнини — композиційний епіцентр «Дива». Ядро глобального конфлікту. Час дії, як уже зазначалося, кінець десятого — перша половина одинадцятого століть. Про той період Загребельний-історик пише: «За поганством стать століття нашої первісної культури, і відкидати їх не можна. Видно, то були не гірші століття, коли Київська Русь уже в десятому й на початку одинадцятого століття, тобто ще фактично не ввійшовши цілком у русло панівного тоді християнства, дивувала світ своєю культурою, своєю силою, своєю талановитістю». Місце — древлянські землі, Київ, Новгород, Болгарія, Візантія.
Романіст не просто белетризує старожитні документи. Він полемізує з очевидцями тих далеких часів, переосмислює факти і події, іноді канонізовані у працях істориків і творах письменників. Автор «Дива» намагався відтворити, як він сам про це пише, не тільки побут, обстановку, політичну й моральну атмосферу, а й психологію наших далеких прапращурів.
Серед попередників, ясна річ, на чільному місці Ярослав Мудрий.
У полеміці проти перебільшення значення культури Візантії, й християнства Загребельний іде далі Семена Скляренка.
Загребельний-історик переконливо доводить, що могутня держава спиралась на місцеві сили й традиції:
Тож ведучи мову про «історичний роман Павла Загребельного «Диво», слід неодмінно мати на оці джерела і рушійні сили формування світоглядних категорій та своєрідної культури нашого народу.
Павлові Загребельному вдалося відтворити процес виявлення і формування великого мислительського таланту вихідця з глибини трудового народу. Життєвий і творчий досвід нашого далекого предка втілений в славнозвісному архітектурному шедеврі.
Отже, головний об’єднуючий центр — це образ Софії Київської, незвичайного дива, що «ніколи не кінчається і не переводиться». Своєрідний образ епохи. Він створений у «Диві» шляхом застосування нових жанрово-стильових та образних засобів художнього реконструювання соціально-моральної природи наших далеких предків, їх характерів, взаємин, подій, суспільних обставин, деталей громадського й побутового життя назавжди втраченого світу.