Народний поет

Народний поет. Павло Глазовий. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Глазовий, шкільна програма

Певне, найбільш незавидна — доля поета, обдарованого тонким чуттям комічного: поета-гумориста. З одного боку, своїм «несерйозним» талантом він здобуває популярність у широкого загалу швидше, ніж поет-лірик. Та коли йдеться про його «серйозне» громадське визнання сучасниками, тут йому не можна не поспівчувати.
Скажімо, у геніально простому винаході Степана Руданського — співомовках — П.Куліш, теоретик і практик утвердження української мови як літературної, нічого більше, крім анекдота, не побачив. А тому свою першу збірку автор за життя не діждався.
А тим часом, саме вони, співомовки, обезсмертили поета, оскільки мали великий вплив не так, може, безпосередньо на розвиток літератури, як на самосвідомість народу, накопичуючи й поглиблюючи в ньому оптимістичні світовідчуття. Як справедливо зауважив Д.Павличко: «Шевченко й Руданський — дві, на перший погляд, суперечливі, а насправді ж найбільш одна одній потрібні властивості душі українського народу».
І справді, чиї твори у нас найбільше знають, вивчають, декламують, використовують як визнаний аргумент чи приповідку, передають як естафету естетичного досвіду із покоління в покоління? Засвідчено: Шевченка і Руданського. І то, незважаючи на те, що, зокрема, останнього з них не тільки прикорочували та підредаговували, а й намагалися довести, що ніби «наш народ» замість «не зовсім хорошого» сміху часів Руданського, хоче вже знову «сміху нашого хорошого» радянського…
А звідси, тільки-но поет-гуморист насмілювався у формі коломийкового хореїчного вірша ввести в літературний обіг народний анекдот чи написати оригінальну співомовну усмішку, як усвідомлював, що на цьому шляху здобуде не звання лауреата, а ярлик «безталанного наслідувача». Інакше й бути не могло: в радянській ідеології та й у карному кодексі йшлося про необхідність обмежувати побутування анекдота — чи не єдиного активного жанру усної народної творчості, в якому відчутно пульсувала опозиційна думка. Тим-то й вигідніше було писати багатослівно соцреалістичні повісті, романи, ніж лаконічні усмішки, сенс яких і полягає в тому, щоб хоч трішечки, а все ж таки «показувати зуби».
На щастя, не всіх спокушає вигода, дає себе знати ще й закладений самою природою механізм збереження власної самобутності. Через те не переводяться у нас поети-гумористи, хоч їх, як недарма мовиться, й «не сіють, не жнуть — самі ростуть».
Найвідоміший з-поміж них Павло Прокопович Глазовий. Його життєвий і творчий шлях цілком підтверджує все сказане тут. Приміром, радив йому навчений життєвим досвідом дід: пиши книжки товсті, а то й «товщі за цеглину», бо за них можна придбати машину. А він таки не послухав діда. Як сам говорив, «складаю усмішки, через те і шкандибаю по вулицях пішки». Щоправда, у гумориста вийшли вже в перебудовний час грубенькі книжки, але до них ніяк не туляться слова «цеглини», бо зникли вони із книгарень за кілька днів з такою легкістю, що критики навіть не встигли зауважити їх серед книжок року. А щодо машини, то так і не з’явилася вона у поета. Хоча, зважаючи на час і поважний вік, не завадила б.
Шахтарський син, який ще змалку пізнав, які потрібні «труди, щоб крізь каміння пробитись до руди», а пізніше і до «золотої руди покладів сміху», здається, ні персональним поїздом, ні, тим більше, думками критиків про свою персону не дуже переймався.

Знаю, що він ходив пішки, і не тільки вулицею Толстого (де мешкав і де йому трапився на перо чадолюбивий шанувальник «писатель» Єлисей). Із вікон машини ніколи не побачити того розмаїття нашого побуту, яке так яскраво відбилося в його моментальних знімках-мініатюрах.
Щоправда, нинішня кон’юнктура знову складалася не на користь гумориста, адже анекдоти друкують зараз не тільки «по кутках» мало не всіх газет, а й серійними випусками й збірниками. А грайливо наспіваному «віршеві Руданського» знову нібито належить соромливо поступитися перед стихійним наступом «авангарду нетрадиційних творців», якого, як на мене, підштовхує невсипуща традиція «наздогнати й випередити».
Отже, за цими віяннями у літературних «законодавчих» колах якось загубилося застереження давньоримського автора трактату «Про природу речей»: жарт, дотепне слово часто буває влучнішим і визначає навіть важливі речі краще, ніж серйозні і глибокі вивчення. А за тим не доходить справа до належного поцінування творчого внеску визначного поета-гумориста на шляху нашого духовного відродження, який нині ми переживаємо.
Не можна не згадати, які погроми влаштовували Павлу Прокоповичу не тільки критики, а й деякі побратими-гумористи за те, що змальована ним Фенька розмовляє не нормативною літературною мовою, а нібито недопустимим російсько-українським суржиком. Не зважаючи на текст, не беручи до уваги, що вона (а хіба тільки вона?) «десять літ» була одержима думкою вийти заміж за мужчину «представітєльного»: з персональною машиною, дачею, високою зарплатнею…
Але ж такі типи українською мовою, як правило, гордували. І чи далеко було йти за прикладами, коли найвищий з-поміж них вдавався до української хіба що на зустрічах з письменниками?
То що ж лишалося Феньці у її гонитві за своїм куцим щастям, як не ламати себе під отой панівний стиль?
От і виходить, що поет у своєму жартівливому слові справді виявився глибшим і серйознішим, аніж його надто серйозні відлітературні «поціновувачі».
«Куца Фенька», а за нею і Картопелька, котра переїхала з городу в місто й стала називати себе Картошкою, і кум Наум, якого дуже турбує, чи повірять люди, що він «відпочивав на Кавказі поблизі Сухума», і продавщиця, недужа на коров’ячу хворобу («У меня єсть свой язик, ні к чєму мнє мова»), і багато-багато інших, створених сатириком образів, спонукали нас сміятися. Над явищами, які в багатьох серйозних ліриків, та й не тільки в них, викликають справедливий гнів, обурення, зневагу, а то й просто біль душі.
У результаті ми немовби набираємося нової сили, не впадаючи у відчай з огляду на те, що робилося та й робиться з нами як народом. Тому хоч би що там говорили про ті чи інші «вади» манери письма Павла Прокоповича Глазового, а впродовж усіх своїх творчих літ він був для найширшого загалу неначе провідником доброти й людинолюбства. Був, є і залишається ним завдяки тому, що прагнув бути вірним своєму покликанню, а саме — бути чесним із собою. А рідкісне чуття комічного й та ж таки здатність бачити, уміння аналізувати, розуміти життєві явища, якими, за Марком Твеном, наділені не тільки автори серйозних книжок, а й гумористи, — не дозволилЗгодом прийшли перші бурхливі успіхи. Гуморески Павла Прокоповича почали лунати все частіше на різних святах і не тільки. Їх читали, їх слухали, ними жартували, їх любили. Одна за одною його гуморески йшли в люди. Їх почали друкувати великими тиражами, чого не робилося раніше в такому обсязі. Сова був найкращим критиком його віршів, він умів примірятися до аудиторії слухачів. Це була творча лабораторія, випробувальний полігон для гуморесок Павла Прокоповича. З тих виступів автор розумів, що потрібно людям. и йому впасти ні в рафіноване естетство, ні в мовний пуризм.
Глибоко переконаний, що «історію душі народної чужою мовою не перекажеш», гуморист прагне бути максимально близьким до живорозмовної мови широкого загалу (київського зокрема) з її об’єктивними й суб’єктивними вадами. А це, в свою чергу, дає можливість яскраво увиразнювати ті не кращі зміни в нашому середовищі, які без дошкульного, незлостивого кепкування, на краще не поправити ні гнівом, ні зневагою, ні законом.
Характерно, що своїм світлоусміхненим духовнооздоровчим словом поет досить часто полюбляє звертати нашу увагу на контрасти, які можна окреслити словами «колись і тепер». Тим самим немов закликає, згадавши пращурів своїх, посміятися над тими нашими «модерними здобутками», з якими належить розпрощатися, аби кращими стати бодай у своїх нащадках.

Народний поет. Павло Глазовий. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Глазовий, шкільна програма

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутися на сторінку Павло Глазовий

Вас можуть зацікавити:

1. Чим мені подобаються байки Павла Глазового?

2. «Заморські гості». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

3. Гумористична творчість Павла Глазового. Тематика та основні мотиви гуморесок

4. «Найважча роль». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

5. «Тарас Бульба в Києві». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

6. Тестові завдання. Павло Глазовий. Гуморески «Тарас Бульба у Києві», «Найважча роль», «Заморські гості»

 

Комментарии закрыты.