Мої роздуми над поемою М. Вороного «Євшан-зілля», українська література

Мої роздуми над поемою М. Вороного «Євшан-зілля», українська література

Проблеми забування своїх коренів, цурання національної приналежності, рідного краю, культури, мови хвилювала багатьох українських письменників. До цих проблем не залишився байдужим і Микола Вороний. Свої роздуми над долею рідного краю і тих, хто від нього відцурався, хто забув мамину колискову, зневажив батьківські напуття, соромиться рідної мови і звичаїв, письменник втілив у чудовій поемі «Євшан-зілля».
Взявши за основу давню українську легенду, Микола Вороний творчо її осмислив і створив оригінальний твір з глибоким філософським змістом, твір, який є актуальним і через сто з лишнім років після його написання, і, як не прикро, не втрачає злободенності в наш час.
Микола Вороний створив своєрідне обрамлення народній легенді: розпочав вступом, де зауважив, що в цій легенді між рядками слів таїться якесь пророкування, яке

…живить надію,
Певну віру в ідеали
Тим, котрі вже край свій рідний
Зацурали, занедбали…

і закінчив поему власними роздумами, у яких провів паралель між героєм легенди — ханським сином і долею України.
Так, справді, доля нашої землі нагадує долю хана, сина якого взяли в полон і завезли на чужину. Як і ханський син, численні українці забули про рідний край, і звикли «край чужий, чужі звичаї, як за рідні уважати». Але якщо в половецького хлопця так склалася доля, що він опинився далеко на чужині, де не чув рідної мови, не бачив рідних людей, то, на жаль, у нас все по-іншому. Скільки українців, живучи у своїй рідній країні, не вважають себе Українцями! Скільки не вважають українську мову рідною! Скільки людей переймають чужі звичаї, забуваючи про свої! На жаль, таких безбатченків дуже багато. Можливо, вони й не винні в тому, що не відчувають приналежності до української нації, адже не одне століття в нашій країні проводилася політика русифікації! Але сьогодні, коли триває розбудова нашої держави, чому вони так вперто ігнорують усе, що пов’язано зі словами «український», «національний»! Якби вони хоч трохи розкрилися назустріч! Але вони, як ханський син в поемі Вороного, перебувають у забутті…

І як Микола Вороний у своїй поемі, я хочу спитати, може, хтось дасть відповідь на це питання хоч через сто років після його виникнення:

Де ж того Євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!

Мої роздуми над поемою М. Вороного «Євшан-зілля», українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутися на сторінку Микола Вороний

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *