Моє ставлення до батьків Федька (за оповіданням В. Винниченка «Федько-халамидник»). Характеристика образів. Українська література
Батькам Федька нічим не можна зарадити. Померла їхня дитина, яку, як на мене, вони могли врятувати.
Чи засуджую я їх, чи виправдовую? Не знаю, я їм співчуваю. Звісно, вони любили свого хлопчика, але життєві обставини примусили їх стати залежними від батьків Толі. Квартира, в якій жила родина Федька, належала батькам Толі, адже вони були панами. Про це постійно Федькові нагадувала мати:« То дитина благородна, ніжна, а ти, мужиченя… Та через тебе нас з квартири виженуть…» Оскільки батьки боялися, що можуть залишитись без житла, то постійно сварили та били Федька, бо через нього Толя потрапляв у якусь халепу. Останній випадок на річці ще раз довів, що Федько не винний. Але Толя виявився досить підлим, бо не сказав правди. Федько, як чесний і благородний хлопчик, взяв провину на себе, тому його знову побили. А в хлопчика була гарячка: «Федькові в очах уже було зовсім жовто і голова була страшно тяжка й гаряча».
Замість того, щоб лікувати дитину, батьки поклали його на стілець і били… Через три дні Федько помер. Батьки ніколи не зможуть цього собі пробачити. Та чи можна вважати винними тільки їх?! Звісно, ні.