Моє враження від творів Марка Вовчка, українська література
Ми нещодавно познайомились із творчістю видатної української письменниці Марка Вовчка. Це псевдонім, справжнє її ім’я — Марія Олександрівна Вілінська. У своїй творчості вона найбільшу увагу приділяє тяжкому стану українського селянства за часів кріпаччини. Не дивно, що письменниця вважала її дійсно жахливою і різко підкреслювала своє негативне ставлення до неї.
Читаючи твори Марка Вовчка, я ніби відчуваю подих тієї епохи, потрапляю в минуле української нації. Письменниця на власні очі бачила страждання людей і саме тому змогла так талановито і яскраво показати їхнє життя. Ми повсякчасно відчуваємо глибоку ненависть авторки до будь-якого насильства, до того справжнього рабства, що панувало в Україні.
Письменниця допомагає замислитись над проблемою людської гідності, достоїнства, тобто всього того, що робить людину людиною.
Навіть ті з панів, хто інколи замислюється над тяжкою кріпацькою долею, усе одно неспроможні змінити ані існуючий лад, ані свою власну сутність. Саме так відбувається в оповіданні «Горпина». Пан вирішив навчати мужиків наукам, поставити селянам нові хати, щоб їм легше було: «Перше говорив, що й хати нові поставлю у три віконця, а потім — то й старі розвалились! Може, його на добре й учено, та, мабуть, панську істоту не переробиш!»
Жорстокою і невблаганною постає перед нами панночка з повісті «Інститутка». Бути такою черствою, лайливою для людини, особливо для жінки, абсолютно неприродно. Немає нічого більш ганебного, ніж молода дівчина, яка лається й несамовито кричить: «Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!»
Через тяжке випробування пройшов наш народ, адже панщина важким тягарем висіла на його шиї. Але українські люди все витримали, не загубивши власної гідності поставши перед світом як достойна високорозвинена нація.