Мотиви громадянської лірики Бориса Грінченка. Аналіз творчості, українська література

Мотиви громадянської лірики Бориса Грінченка. Аналіз творчості, українська література

Щоб визначити важливість внеску Б. Грінченка в українську поезію, варто співвіднести його доробок з тими невідкладними завданнями, які: постали перед поезією у період розквіту критичного реалізму. Це — боротьба за подолання «псевдошевченківських шаблонів», орієнтація поетичного слова на пряме «втручання» у суспільне життя, що спонукало до наростання у поезії «енергійної дикції», заснованій на «живій крові і нервах» автора, на його відвертому, беззастережному служінні визвольним прагненням трудящих.
Про характер власної поетичної творчості Борис Грінченко зауважував: «Я ніколи не належав до тих поетів, що увесь свій час можуть оддавати пісні. На поезію завсігди я мав тільки короткі хвилини, вільні; від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської) Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва — надія».
Цілий ряд поезій Грінченка побудовано за принципом конфліктного протистояння: почуття, вільна творчість — і вимоги розуму, громадянського обов’язку. І дарма, що в конкретних життєвих обставинах Борис;
Грінченко, напрочуд цілісна особистість, не допускав і найменших вагань щодо відзначеної альтернативи, — у якісь миті щемливі поривання до«вільної творчості» знову й знову озивалися у його віршах, щоразу наштовхуючись на опір практичної розсудливості. Власне, нате вони й з’являлися у віршах, ці чуття, щоб бути безкомпромісно, хоч і не без жалю, відкинути ми. Так «розправляється» Б. Грінченко з принадами «природи… кохання.., душі раювання» у поезії «Блискучі ї зорі, небесні світила», де остаточний ; його вибір не має вагань:

«О зорі, трояндо і мила єдина!
Все серце в крові:
В неволі ще досі вся наша країна, —
Невільниці й ви!»

І все ж мотиви лірики Грінченка патріотичні, соціальні. Розвиток літератури письменник неодмінно зівставляв із завданнями соціального і національного визволення народу, у досягненні чого покликане було відіграти значну роль — як трибуна, як мобілізуюча сила — і художнє слово. Не може бути, підкреслював Б. Грінченко, вищої та почеснішої мети для письменника, ніж ця, неможливий якийсь інший напрям, н,а якому його творчість ще повніше виправдала б своє призначення. Українська книга, доводив поет в одній із статей, лише тоді сповна виконує своє призначення, коли вона «виробляє народну свідомість, піднімає., зміцнює, а не пригнічує дух, пособляє нашому народові ставати народом мужнім, сміливим, свідомим своїх сил, певним у своїх надіях на гідну будущину!

Цим пояснюється те, що, підтримавши новаторські пошуки молодих українських письменників, які внесли у рідне письменство на зламі століття свіжий дух оновлення, Б. Грінченко разом з тим різко засудив хворобливо-декадентську тенденційність у літературі. «Я ненавиджу всі ті твори, — підкреслював письменник, — які пригнічують нам дух, псують нам ясність душевного погляду, убивають надію й бажання боротися». Відтворювати «радості й болі, що хвилюють душу сучасної людини», — в цьому вбачає Грінченко першочергове покликання письменника.
Ось так Грінченко визначав роль своєї громадянської лірики та молодої поезії. Грінченка називали поетом-патріотом, палким прихильником української мови та літератури. Кращі здобутки великої поетичної праці Грінченка — невід’ємна частина класичної спадщини українського народу.

Мотиви громадянської лірики Бориса Грінченка. Аналіз творчості, українська література

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутись на сторінку Борис Грінченко

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *