Мова байок Л. Глібова (В. Г. Мариниченко)

Мова байок Л. Глібова (В. Г. Мариниченко). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Леонід Глібов, шкільна програма

Мовностилістичні засоби українських байкарів ще дуже мало досліджені. Окремі статті, переважно літературознавчого характеру, та принагідні висловлювання не змінюють становища.
А проте байка в розвитку української літератури мала певне значення, зокрема важливою є її роль у збагаченні мови художньої літератури народно-розмовними елементами.
Байки більшою мірою, ніж твори інших жанрів, відзначаються певною системою мовних засобів і прийомів слововживання. В цьому розумінні можна говорити про стиль байки.
У нашій статті ми й поставили своїм завданням висвітлити деякі особливості мовностилістичних засобів у творах відомого українського байкаря Л.І. Глібова (1827—1893), особливу увагу звернувши на специфіку байкового стилю, тобто на склад і характер лексики та фразеології і на синтаксично-структурну систему байок.
Початок творчості Глібова збігається з тим періодом у житті українського народу, який характеризується найвищим загостренням суперечностей між селянами і поміщиками. Зображенню цих суперечностей присвячені такі твори відомого байкаря, як «Вовк та Ягня», «Вовк та Мишеня», «Вовк і Кіт» та інші. У багатьох байках Глібова змальовуються окремі риси розкладу кріпосницької системи («Мірошник», «Охрімова свита»), паразитизм поміщиків і хабарництво чиновників («Лящі», «Танці», «Щука»).
Яскраві образи створив також байкар, викриваючи лицемірство («Лисиця-жалібниця», «Ґава і Лисиця»), жадібність («Жаба й Віл», «Лисиця і виноград»), неробство («Муха і Бджола», «Орачі і Муха»), пусте базікання («Дідок і Вітряки») та ін.
У тематиці і побудові окремих байок Глібова є багато спільного з Криловим. Але кожен з цих письменників висвітлював спільні теми по-своєму, надаючи творам народно-національного колориту. Жанр байки вони зробили знаряддям боротьби проти феодально-кріпосницької, самодержавно-чиновницької системи з усіма її пороками.
Склад лексики байок Глібова зумовлений, з одного боку, конкретно-побутовою тематикою і сатиричною спрямованістю творів, з другого, — їх алегоричною інакомовністю. Це здебільшого — загальновживані слова, пов’язані з життям і побутом тогочасного села, суспільними відносинами в умовах кріпосницької системи, з явищами природи.
Значний прошарок лексики байок Глібова становлять іменні слова — назви людей як узагальнених образів (люди, народ, чоловік, молодиця, хлопець і т. п.); назви представників соціальних груп (пан, король, купець, дворянин, наймит, челядка); назви професій (вівчар, орач, мірошник, косар); назви побутових речей (припічок, торбина, макогін, борщ, вишнівочка).
Впадає в око, що серед загальних назв людей дуже рідко виступають слова, які виражають родинні стосунки. Якщо ж і вживані такі іменники, як батечко, матінко, брат, син, дочка, онук, сват, то найчастіше для називання земляків, людей певного соціального прошарку і т. п. Таке переключення семантики конкретних слів на узагальнено-абстрактну дуже характерне для жанру байки: «Моторнії сини й онукиї Читайте байку для науки» («Деревце»). У стилістичному відношенні такі слова служать засобом інтимізації, контакту між автором і читачем.

Окремо слід виділити невелику групу власних назв людей. Це звичайні імена, поширені в той час серед народу (Клим, Кіндрат, Степан).
Зрідка для характеристики персонажів Глібов застосовує і відповідні прізвища: Шелестиш (балакуча жінка), Небреха, Скоробагатько, Свистуненко та ін. З гумористичним відтінком ужиті деякі міфологічні імена (Юпітер, Фортуниха).
Іменники на позначення тварин, птахів, рослин, риб та інших істот виступають у байках у ролі образів-персонажів, уособлюючи представників різних класів чи соціальних верств (Вовк, Лев, Ведмідь, Щука або Ягня, Карась, Мишеня тощо). Інші істоти символізують особисті риси людей: Лис — хитрість, Свиня — нахабство, неуцтво, Сорока — балакучість, пусте базікання, Бджола, Кінь — працьовитість, Голуб — лагідність, покірливість, Орел — відвагу.
У невеликій кількості виступають абстрактні іменники, які теж іноді персоніфікуються, — Доля, Смерть, Лихо.

[Жаби] Рішили зараз же послать
Найбільших десять Жаб на другий бік болота
Просить у Долі короля
(«Жаби»).

Значну семантико-стилістичну роль відіграють у байках Глібова іменники-прикладки, що уточнюють, підкреслюють певну рису предмета, образу: Жаднюга-Вовк, Сорока-Цокотуха, Муха-Ледащиця, і особливо такі в основі своїй суперечливі прикладки, як Осел-Мастак, Лисиця-Жалібниця та ін.
Серед іменників, ужитих у байках Л. Глібова, найбільш визначальні ті, що називають персонажів. Значення цих іменників-назв відбивають певні риси характеру дійових осіб.
За висловом О.О. Потебні, для жанру байки характерними є «такі особи, які однією своєю назвою досить визначаються для слухача, правлять за готові поняття».
Склад і характер прикметників та їх семантико-стилістична функція теж значною мірою зумовлюються жанровими особливостями байки. У зв’язку з наявністю символіки, стислих характеристик, виражених іменниками, кількість прикметників у байках невелика. Найчастіше в байках Глібова вживані прикметники в ролі метафоричних епітетів, що вказують на загальновідому рису предмета або явища. Цим досягається, насамперед, лаконізм у характеристиці образів, наприклад: зубата Щука, лукавий Лис, полохлива Миша, шкідливий Тхір та ін.
Серед таких епітетів чимало народнопоетичних: червона калина, біле личко, чорні брови.
Дієслова становлять найбільший шар словесної тканини байок Глібова. Означаючи звичайні дії — назви трудових процесів (орати, сіяти, молотити), відносин між людьми (любитися, дружити, побратися або панувати, наймати, судити), вони, проте, здебільшого вживаються переносно. Різним тваринам, рослинам, речам надаються ті ж риси, що й людям: вони діють, говорять, мислять, виявляють людський темперамент, звички і т. п. Все це досягається певними мовностилістичними засобами. Таким чином, з переміщенням образів відчувається деяке семантичне переміщення слів, причому в Глібова це виходить без будь-якої гротескності й штучності.
Для байки Глібова характерним є часте вживання емоційно забарвлених дієслів, що пояснюється здатністю їх частіше, ніж інших мовних категорій, переходити з нейтрального шару лексики у просторічний, знижений. Вживання емоційно забарвленої афективної лексики в байках Л. Глібова дає можливість точніше й образніше передати особливості вчинків, стану персонажа або показати ставлення письменника до зображуваного. Наприклад, замість слів бити, ударити, маємо: товкти, гатити, колотити, тріснути, стусонути, захмилити або синонімічні вирази: дати наминачки, дати прочуханки.
Особливо образними еквівалентами нейтральних дієслів є синонімічні звороти, які підсилюють враження або дають уявлення про всю картину, часто комічну (дати драла, п’ятами накивати).
У байках Глібова дуже широким є синонімічний ряд дієслів на позначення процесу мовлення. Ці лексеми вказують на певні взаємини між персонажами та на ставлення письменника до цих образів. Наприклад, синоніми піддакувати, додати, натякати, що вживаються замість говорити, тісніше пов’язують пряму мову з попереднім авторським текстом. А емоційно забарвлені слова типу базікати, верзти, просторікати, плести, верещати не просто називають процес говоріння, а й підкреслюють при цьому найістотніше в способі мовлення або в змісті сказаного.
Серед синонімів, що означають процес мовлення, у байках Л. Глібова чимало звуконаслідувальних дієслів (закувати, задзижчати, мурликати).
У мовностилістичних засобах байки велику роль відіграють фразеологічні одиниці, особливо прислів’я і приказки, які нерідко виявляють ідею твору. Максимальна виразність цих фразеологізмів забезпечує стислість, афористичність мови та сприяє створенню образності.
Загальновідомо, що прислів’я і приказки нерідко клалися в основу побудови байок. Байки Глібова «Дві бочки», «Охрімова свита», «Жаба й Віл», безперечно, мають тісний зв’язок з такими народними прислів’ями, як «Порожня бочка гучить, а повна мовчить» (Номис, № 1475), «Поли крає, а плечі латає» (Номис, № 1545); «Дметься, як жаба проти вола» (Номис, № 2499).
Народні прислів’я і приказки вживаються Глібовим у більш або менш зміненій формі. Модифікація прислів’їв може відбуватися шляхом зміни їх лексичних елементів чи формально-граматичної будови.
Наприклад, у Глібова: «На те Щука в морі, щоб Карась трусивсь» («Вередлива дівчина»); народне прислів’я: «На те щука в морі, щоб карась не дрімав»; у Глібова: «їж, коли роток ще свіж» («Білочка»); народне прислів’я: «Пий, їж, поки рот свіж; умреться, все минеться».
Змістова і функціональна роль прислів’їв у байках Глібова пов’язується з їх тематикою і ідейним спрямуванням. Насамперед можна виділити такі прислів’я, за допомогою яких розкриваються соціальні відносини в поміщицько-капіталістичному суспільстві: «На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться» («Вовк та Ягня»), «Своя рука владика» («Хазяйка й челядки»), «Рука, як кажуть, руку миє» («Зозуля й Півень»); критикуються пороки людської вдачі, поведінки: «Один свою біду на другого звертає» («Пеня»), «Хитрая людина усюди в’ється, як Хмелина» («Хмелина і Лопух»); даються деякі життєві поради: «Не на свій, як кажуть, коровай Очей не поривай» («На току») і т. д.
Оскільки прислів’я становлять певну синтаксичну одиницю, вони можуть вводитися як окремий компонент для вираження моралі твору. Текстуальне прислів’я-мораль найчастіше вживається як висновок у кінці байки: «Не плюй в колодязь: пригодиться води напиться» («Лев та Миша»); «Що посіяв, те й пожни!» («Вовк і Кіт»).
Зрідка прислів’я вживані Глібовим і на початку байки, тобто вони є вихідним пунктом розвитку дії: «Роби вже лучче те, що вмієш» («Шпак»).
Близько до прислів’їв стоять приказки, але на відміну від прислів’їв вони частіше вживаються для характеристики героїв, подій, а не як мораль чи сентенція, наприклад: «Та — в ріпу, той — в мак…» («Снігур та Синичка»); «Було, та загуло» («Скоробагатько»).
Функції приказок теж дуже різноманітні: за допомогою їх образно змальовуються персонажі, відзначаються різні їх риси, характеризуються явища соціального або особистого життя: «Пан на всю губу» («Пан на всю губу»); «Як горох при дорозі» («Лев-Дідуган»); «Із-за угла мішком прибитий» («Ясла»); «Із такого дива не буде пива» («Жаби»).
Широко використовуючи народні прислів’я і приказки, Глібов створив немало і своїх влучних ходових виразів: «І при щасті знайте міру» («Старець»); «Розбите золото — скрізь золото» («Квіти»); «Маленьке лихо в інший час і значним людям заважає» («Лев і Комар»).
Чимало є у Глібова прислів’їв, приказок, узятих з байок Крилова і переданих українською мовою дослівно чи з невеликими змінами: «Та тільки хура й досі там» («Лебідь, Щука й Рак»); «Таких суддів, такої похвали Не дай нам, боже!» («Осел і Соловей»).
Крім прислів’їв та приказок, у Глібова є багато інших фразеологізмів. Серед них ідіоми — «терти лямку» («Дідок у лісі»), «молоти язиком» («Дідок і Вітряки»), «ряст топтати» («Вередлива дівчина»); трафаретні вирази побутового спілкування: привітання, побажання, прохання тощо — «Здоровенькі були!» («Бджола і Мухи»), «В добрий час!» («Музики»), «Будь ласкав» («Мужик та Лисиця»). Ці побутово-розмовні фразеологізми є органічною частиною діалогів, вони пожвавлюють оповідання, надаючи розмові невимушеності. Інші фразеологічні сполучення являють собою репліки з приводу сказаного або підсумовують попереднє і т. д. Наприклад: «От тобі й на!» («Вовк та Зозуля»); «Так тому й буть!» («Мишача рада») та ін.
В окрему групу слід виділити сполучення, що передають особливу експресію, — різні вигукові звороти. Серед них чимало словосполучень, які мають лайливе значення або значення прокльонів: «Типун вам на язик!» («Шелестуни»); «Бодай їм дихать так!» («Черв’як та камінь»); «Та цур йому!» («Вовк та Ягня»).
Зміст і спрямування фразеологізмів, зокрема таких, як прислів’я і приказки, співзвучні тематиці і цілеспрямованості байок. Вжиті в переносному значенні, вони виконують у байках — творах алегоричного характеру — важливу художню функцію.
Великої ваги у стилістиці байки набувають словотворчі засоби різних частин мови. Насамперед слід сказати про семантико-стилістичну роль суфіксації, яка виступає досить активним морфологічним засобом у вираженні різноманітних емоційних відтінків; найчастіше в цій ролі виступають пестливо-здрібнілі суфікси. Слова з емоційно забарвленими суфіксами у байках Глібова нерідко служать засобом виявлення іронічного, рідше — співчутливо-фамільярного ставлення до персонажів.
Іронічно-сатиричний тон у багатьох випадках досягається в байках уживанням зменшено-пестливих форм для змалювання негативних явищ. Так, наприклад, у байці «Вовк та Мишеня» іронічним вживанням іменників і прикметників: м’ясце, свіженьке, давненько, Вовчик, хорошенько та ін. — змальовується жахлива картина знущання гнобителів з пригноблених. Особливо вдало вживаються різноманітні утворення з суфіксами пестливо-голубливого значення для викриття лицемірства, підлабузництва, святенництва («Ґава й Лисиця», «Лисиця-жалібниця», «Зозуля й Півень»).
Часом лицемірно-улесливий тон мови дійових осіб, створений уживанням суфіксальних елементів ласкавості, пестливості, замінюється іронією, зневажливістю та ін. («Пеня», «Кіт і Баба»).
Іноді Глібов за допомогою цих суфіксів виражає свою прихильність до пригнічених, наприклад, у байці «Танці»:

Промовив Лис і зирк на таганочок,
А там карасики шкварчать,
Справляють, бідненькі, таночок,
Аж хвостиками ляпотять.

Трохи іншу роль виконують іменники із зменшено-пестливими суфіксами в таких байках, як «Горлиця й Горобець», «Снігур та Синичка» та ін., де підкресленим уживанням подібних однотипних елементів створюється лірично-пісенний тон:

Снігур, в гаю гуляючи,
Синичку кохав
І, скачучи на дубочку.
Любенько співав:
— Биструшечко, вертушечко
Синичко моя!
(«Снігур та Синичка»).

Байка, як певний жанр, має і свої структурно-синтаксичні особливості, що проявляються у специфічній системі викладу, в доборі й типах зв’язків речень тощо.
Великою мірою на синтаксисі байок Глібова позначилися елементи оповідної манери, яка панувала в українській літературі 40—50 рр. XIX ст. Введення розповіді від імені представника народу є одним з важливих художньо-стилістичних засобів, який дає письменникові можливість за допомогою уснорозмовних синтаксичних конструкцій та живомовного інтонування більш переконливо і в доступній формі передати основний зміст твору.
Відмітною рисою будсви багатьох байок Глібова є досить послідовне вживання специфічних зачинів-вступів, що знайомлять читача із змістом байки. Нерідко такі вступи оформляються у звичайні фрази, що містять у собі, так би мовити, «сигнал» фабульної теми (як це часто буває і в усній мові), за допомогою чого читач зразу ж уводиться в курс справи. Наприклад: «На Щуку хтось бумагу в суд подав» («Щука»); «Задумала Мишва вчинить велике діло» («Мишача рада»).
В інших випадках зачини байок Глібова стилістично оформляються під фольклорні, казкові, як, наприклад, «були собі», «жили собі», «за тридев’ять земель» і т. п. «Була собі Галя, Дівчинонька-краля» («Вередлива дівчина»).
Досить часто в аналізованих байках можна зустріти початкові фольклорні вирази з неозначеними прислівниками або займенниками: «Десь, там, не в нашій стороні» («Лев і Комар»); «В якійсь далекій стороні…» («Пан на всю губу»). Такий прийом «неокресленості» місця, часу, особи має особливу стилістичну доцільність у байках; ним часто замасковується справжній зміст і ідейне спрямування твору.
У ролі переходів між окремими частинами байок Глібова зустрічаються певні уснорозмовні конструкції, що відділяють експозицію від основної частини твору, наприклад, такі слова і сполучення, як от, от якось, раз якось і т. п.: «От якось цар про це почув…!» («Троєженець»); «Раз якось хмара наступила…» («Деревце»); «От чи пило, чи ні…» («Вовк та Ягня»).
Характерним у байках Глібова є те, що автор-розповідач часто перериває своє оповідання репліками, відступами, втручанням у хід подій, причому розповідна експресія весь час міняється, а оповідач прибирає різні пози, нерідко іронічні. Іронічною є, наприклад, авторська репліка з приводу дій Охріма («Охрімова свита»), зміст якої протилежний викладеному в оповідній частині байки, — «Охрім догадливий був парубійка!»
Трапляється й так, що емоційно-оцінні коментарі супроводять або завершують розгортання основної сюжетної лінії, вказують на напрям дії: «Так он біда…» («Охрімова свита»); «Так піт же» («Мандрівка»). Можуть вони виражати й риторичні запитання: «Який же там король став Жабам у пригоді?» («Жаби»).
Інтонаційне відокремлення реплік такого характеру вносить у мову оповідача той експресивний відтінок, що звичайно супроводить розповідь у живій мові. Подібні вставки, за допомогою яких автор майстерно поєднує своє оповідання з оцінкою зображуваного, надають викладові інтимного звучання. За спостереженням акад. В.В. Виноградова, такі емоційні коментарі, вміщені в дужки, — один з найулюбленіших прийомів І.А. Крилова, який користується ними для вираження дотепних сентенцій, влучних характеристик та ін. Саме ця риса виявляється і в байках Л. Глібова:

А Вовк, неначе комісар, кричить
(Він, щоб присікаться, знайшов причину)
(«Вовк та Ягня»).

Якийсь-то хвабрий молодець
(Чи дворянин він, чи купець —
Про те вже не скажу вам, братця,
Щоб іноді не пробрехаться…)
Та що утяв!..
(«Троєженець»).

Орієнтація байкарів на відтворення усно-розповідної мови яскраво відбивається в просторічно-розмовних вставних словах типу бач, бачите, бачте, що створюють ілюзію розмови з уявлюваним співбесідником.
Знаходимо у байках Глібова велику кількість і так званих неозначено-особових вставних дієслів, що нерідко супроводять прислів’я, вказуючи на узагальненість мовця: «Хто в ліс, мовляли, хто по дрова» («Музики»); «Аби, як кажуть, лихо-тихо» («Кундель»).
Важливими у стилістиці байки Глібова є форми і способи введення мови персонажа. Для мовностилістичних засобів байок характерним є взаємопроникнення авторської мови і мови персонажів: авторський контекст, тобто монологічна оповідь, часто переривається висловленням персонажів, які ніби заступають автора-оповідача. Внаслідок цього оцінка зображуваного, ставлення до нього великою мірою визначаються ідейною позицією і характером героїв.
Найбільш органічне поєднання мови дійових осіб і автора досягається в байках Глібова введенням так званої «вільної непрямої», або «невласної прямої», мови, що переносить читача в план переживань дійової особи, її суб’єктивних уявлень. Так, наприклад, у байках «Ведмідь-пасічник», «Вовк і Вівчарі» та ін. авторська розповідь непомітно переходить у вільну непряму мову. Про це свідчать і оклична інтонація, і деякі лексичні та граматичні ознаки, в яких проявляються думки, настрої персонажів. Наприклад, у байці «Ведмідь-пасічник»:

Нехай, мов, люди не гордують,
Що тільки все вони мудрують
У хуторах своїх!

В інших байках зустрічаємо лише окремі вирази чужої мови в загальному авторському контексті. Наприклад:

Усюди Вовченька недоленька морочить,
— Хоть сядь та й плач
(«Вовк і Кіт»).

Деревце почало казать,
Що ніде віти розпускать
Через оті дуби й осики,
Хоч пропади навіки
(«Деревце»).

У підкреслених зворотах проявляються думки персонажів, їх позиція, відчувається суб’єктивно-оцінне ставлення до подій.
Для вільної непрямої мови характерна особлива інтонація, яка відрізняє її від констатуючої непрямої мови. Наприклад, у байці «Лебідь, Щука й Рак»:

Смикнули — катма ходу…
Що за морока? Що робить?

Чільне місце в творах Глібова посідає діалогічна форма мовлення, яка служить засобом пожвавлення розповіді. Особливо майстерно побудований діалог у таких байках, як «Лисиця і Ховрах», «Лисиця і Осел», «Вовк та Ягня», «Миша та Пацюк» та ін.
Засобом діалогу повніше розкриваються образи байки. Так, наприклад, у байці «Лисиця і Ховрах» у розмові головних дійових осіб змальовується образ Лисиці-хабарниці, яка намагається виправдати свою поведінку, а в прикінцевій частині байки, у словах Ховраха, викривається справжнє обличчя Лисиці:

Лисиця:
На мене хтось-то набрехав,
Що я хабарики лупила…
Скажи, чи ж я коли така була,
Щоб ції капості робила?

Ховрах:
— А що ж, кумасенько моя, —
Ховрах ковляє так Лисиці.
— Був гріх, — частенько бачив я
У тебе пір’ячко на пиці…

В інших байках Глібова характери і думки персонажів розкриваються в діалогах у той спосіб, що дійова особа виголошує слова, цілком протилежні її думкам (наприклад, у байці «Лисиця і виноград»).
Вводяться діалогічні партії, різними засобами: спеціальними словами і виразами або певною інтонацією чи загальним контекстом. Оповідна форма байок Глібова, діалогічне мовлення та інші їх стилістико-синтаксичні особливості зумовлюють широке застосування байкарем неповних речень. Конструкції, в яких пропущений компонент, зрозумілий із синтаксичного цілого, найчастіше можна зустріти в монологічній авторській мові. У вжитих письменником неповних реченнях здебільшого пропущений підмет або присудок, рідше — додаток:

Послухайте, кому і де сідать:
Ведмедику — під липою старою,
А Цапу треба під вербу…
(«Музики»).

Чимало у Глібова маємо таких неповних речень, які можуть бути підведені під загальну назву еліптичних. Для них теж характерна лексична невираженість одного з елементів, проте уявлення про відсутній компонент встановлюється не з попереднього речення, а з реального значення навколишніх слів, з формально-граматичного складу даної конструкції; підказується цей компонент мовною практикою:

Бач, капосні, — кричить, — куди!
У мене й так води немає,
Ще й ви сюди! (прийшли. — В. М.)
(«Мірошник»).

А Кіт ковбаску уминає,
Неначе й не до нього річ (мовиться. — В. М.)
(«Кіт і Баба»).

Нерідко пропускаються слова, що означають акт мовлення; це теж надає розмові невимушеності, динамічності:

Ховрах допитує куму,
А та йому:
— Напасть мені! Лиха година!
(«Лисиця і Ховрах»).

А кухлик і собі:
— Шкода вже їм, кривим,
Ходити до криниці! («Горшки»).

Часто в байках Л. Глібова зустрічаються іменні неповні речення типу оцінних реплік: «Розумна річ!» («Щука»), «Брехня!» («Свиня»), «Що за морока?» («Лебідь, Щука й Рак»), а також еквіваленти речень: «Чи бач!» («Вівчар»), «Так де тобі!» («Ведмідь-пасічник»), «Хіба…» («Пан на всю губу»). У подібних емоційно забарвлених конструкціях, як бачимо, переважають питальна та оклична інтонації. Великої ваги в них, як і в усіх неповних реченнях, набуває ритмомелодика, якою певною мірою компенсується їх умовна неповнота.
Помітну синтаксичну особливість байок Глібова становить наявність речень без сполучників і сполучних слів. Відсутність сполучників у цих конструкціях нерідко компенсується ритмомелодичними засобами, які допомагають виділенню смислового центра речень та його окремих частин. Наприклад, зв’язок між однорідними членами речення часто підкреслюється протяжністю паузи, специфічною інтонацією і певним структурним співвідношенням окремих частин синтаксичного цілого:

Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло — тільки сміх
(«Лебідь, Щука й Рак»).

Антитетичні безсполучникові паралелі в байках Глібова служать засобом образності — вони увиразнюють якусь сторону твердження, ними можуть підкреслюватися риси характеру персонажа. Наприклад:

Не тільки вітра не боюсь —
Я з бурею змагатись буду сміло
(«Дуб і Лозина»).

При такому способі поєднання однорідних слів з протиставним значенням досягається більша чіткість протиставлюваних частин, наголошується основний зміст фрази. Тривалі паузи в цих реченнях відіграють і деяку композиційну роль, бо ними здебільшого передається щось несподіване, підготовляється сприймання чогось нежданого, оформляється розв’язка твору. Особливо багато в байках таких речень з часовим зв’язком, умовно-наслідковим і т. п. Вони вказують на швидку зміну подій: «Як скочив Лев — аж диба стала грива…» («Лев та Вовк»); «Вода зійшла — колеса стали» («Мірошник»).
Такі речення вживані часто на початку опису нових картин, експозиції байки та ін. Ще більшої стильової виразності набувають подібні безсполучникові структури при інверсованому порядку слів:

Так завидющий чоловік…
Чого не втне, чи не достане —
Усе погане
(«Лисиця і Виноград»).

Тут з особливою силою наголошується головне речення. Такі форми часто служать для вираження прислів’їв: «Чого не тямиш — не берись» («Щука й Кіт»).
Отже, неповні речення в синтаксисі байок займають значне місце; вони є засобом створення лаконізму мови і сконденсованості думки.

В. Г. Мариниченко

Мова байок Л. Глібова (В. Г. Мариниченко). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Леонід Глібов, шкільна програма

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутися на сторінку Леонід Глібов

Вас можуть зацікавити:

1. Викриття в байці Л. Глібова «Щука» несправедливого судочинства. Аналіз твору

2. Творець нової байки Леонід Глібов

3. Чому вчить байка? (за творами Л. Глібова)

4. «Журба» Леоніда Глібова — перлина української літератури. Аналіз твору

5. Актуальність творів Леоніда Глібова

6. Осуд несправедливості в байках Л. Глібова «Вовк та Ягня», «Мірошник». Аналіз творів

7. Реалізм байок Леоніда Глібова. Аналіз творів

8. Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова

9. Л. Глібов і світовий досвід байкарства

10. Відображення життя в байках Глібова

11. Леонід Глібов — видатний український байкар

12. Леонід Глібов як творець нової байки

13. Актуальність байок Глібова у наш час

14. Дотепне викривання хвороб суспільства у байках Л. Глібова

15. Викривання людських вад за допомогою образів тварин (за творчістю Л. Глібова)

16. Розкриття в образах тварин вад суспільства (за творчістю Л. Глібова)

17. Мораль байок Л. Глібова

18. «Справедливий» панський суд у байці Л. Глібова «Щука». Аналіз твору

19. Засудження підступництва в байці Л. Глібова «Лисиця-жалібниця». Аналіз твору

20. Людські вади в образі Лисиці (за байкою Л. Глібова «Лисиця-жалібниця»). Аналіз твору

21. Засудження людських вад — лицемірства і підступництва — у байці Л. Глібова «Лисиця-жалібниця». Аналіз твору

22. Моя улюблена байка Леоніда Глібова

23. Лірична схвильованість поезії Л. Глібова «Журба». Аналіз твору

24. Викриття прислужництва і зазнайства в байці Л. Глібова «Цуцик». Аналіз твору

25. Викриття вад людського характеру в байці Л. Глібова «Мірошник». Аналіз твору

26. Урок на тему: Л. Глібов. “Зозуля й Півень”. Розігрування байки за ролями.

27. Байка як жанр літератури. Творчість Леоніда Глібова. Бінарний урок

28. Тест для тематичного оцінювання. 6 клас. Творчість Л. І. Глібова, П. Мирного

29. Леонід Глібов. Кросворд

30. Леонід Глібов. «Журба» — перлина української лірики. Краса природи рідного краю

31. Леонід Глібов. Відомий поет і байкар. «Химерний, маленький», «Що за птиця?», «Хто розмовляє?», «Хто сестра і брат?». Фольклорна основа віршованих загадок

32. Леонід Глібов — визначний український байкар і поет. Байка “Щука”. Побудова байки

33. Л. Глібов, байка « Коник-стрибунець». Читання. 3 клас

34. Аналіз байки «Жаба і віл». Л. Глібов

35. Байка «Муха й Бджола». Аналіз. Л. Глібов

36. «Щука» Глібов. Аналіз. Л. Глібов

37. Леонід Глібов. Тестові завдання

Комментарии закрыты.