Марко Вовчок. Життєвий і творчий шлях, українська література
Життєва дорога письменниці почалася в Єлецькому повіті, Орловської губернії, недалеко від села Козаки. Тут поміщики Данилови мали невеликий маєток-хутір Єкатерининське, який вони дали в придане доньці Параскеві, коли вона одружувалася з майором Сибірського гренадерського полку Олександром Олексійовичем Вілінським. На цьому хуторі 22 грудня 1833 року в сім’і Вілінських і з’явилася на світ дівчинка, яку назвали Марією. На сьомому році її життя помер батько. Мати з трьома малими дітьми пересилилася до двоюрідної сестри Варвари Дмитрівни Писаревої — матері майбутноьго критика й публіциста Д. І. Писарева.
До восьми років життя Маша виховувалась у домашніх умовах, разом з дітьми Писаревих. У 1845—1846 році дівчинка перебувала на навчанні й вихованні у приватному пансіоні в Харкові. Вчилася сумлінно, вже тоді володіла французькою мовою, особливо гарно писала твори, виявляючи «спостережливість і поетичне чуття».
У 1847 році Машу взяла в свою сім’ю її тітка Катерина Петрівна Мардовіна, дружина секретаря Орловської губернської цивільної палати Мардовіна М.С. У багатому домі Мардовіних у певні дні збиралися для проведення дозвілля найзначніші місцеві особи, а час від часу й приїжджі артисти, літератори, художники. В салоні Мардовіних бували, зокрема, фольклористи П.Якушин і П.Киреєвський, молодий письменник М.Лесков, майбутній професор, історик і філософ Т.Грановський, студенти столічного університету. Мав доступ сюди й український фольклорист та етнограф О.В.Маркович, випускник Київського університету, засланий в Орел на три роки за участь у Кирило-Мифодіївському товаристві. Симпатичний собою , цікавий співбесідник і неабиякий співак, він сподобався Маші Вілінській. Коли Маркович сказав, що хоче одружитися з нею, вона дала згоду. Але дядько й тітка Мардовіни були рішуче проти наміру молодих. Спалахнув конфлікт. Марія таємно залишила дім своїх опікунів і поїхала в с. Знаменське до Писаревих з наміром почати самостійне трудове життя.
Тим часом кінчився термін заслання Марковича і він клопотався про дозвіл повернутися на Україну, підшукував місце служби. Невдовзі, у січні 1851 році, Опанас Васильович і Марія Олександрівна одружилися.
Спочатку подружжя оселилося в Чернігові, де Пананс Маркович співробітничав у редакції місцевої газетии та збирав різні матеріали з народного життя. Марія Олександрівна допомогала своєму чоловікові. Вона записувала й вивчала українські народні пісні, казки, легенди. У збірці «Народные южнорусские песни», виданій А.Метлинським у 1854 році, вміщені деякі пісні, записані Марком Вовчком.
Роки перебування на Чернігівщині мали велике значення в творчому житті письменниці. Тут вона мала можливість ближче ознайомитись з українською літературою. Діяльність Панаса Марковича в чернігівській газеті, його участь у театральному любительському гуртку заохочували до культурно-освітньої роботи і Марію Олександрівну.
Але найбільше значення для розвитку письменніці мали її живі зв’язки з народом. З кожним роком зростала кількість селянських повстань. Прагнення народу до волі звучали в антикріпосних піснях, казках, прислів’ях. Молода, вразлива, чула жінка прислухалася до голосу народу. Доля народу, трагедія жінки-кріпачки будили творчу думку. Все це впливало на формування демократичного світогляду письменниці.
Вивчати життя трудового народу, збирати його усні твори продовжувала Марія Олександрівна і пізніше, перїхавши з чоловіком до Києва, а потім до Немірова. У повсякденних розмовах з народом, в його піснях і казках вона знайшла багатющий матеріал для своєї літературної творчості, внаслідо чого в 1857 році вийшла збірка її творів «Народні оповідання» під псевдонімом Марко Вовчок.
Творчі взаємини з Шевченком та передовими російськими письменниками.
З великою прихільністю зустріли першу збірку творів молодої письменниці прогресивні російськи та украхнські літератори. Д.Писарев відгукнувся на збірку схвальною рецензією. Привітав появу цієї книги й Тургенєв.
Повертаючись з заслання, Т.Г.Шевченко в Нижньому Новгороді прочитав «Народні оповідання» і записав у щоденнику: «Треба буде ій написати листа і дякувати ій за радість, яку дало читання її натхненної книги». А в листі до одного свого знайомого Шевченко назвав «Народні оповідання» «сердечними, щирими».
У 1858 році Марко Вовчок почала писати повість «Інститутка», про що через Марковича сповіщала Шевченка. На початку 1859 року в Петербурзі відбулась зворушлива зустріч письменниці з Шевченком, який присвятив їй на пам’ять вірш «Марку Вовчку», де були такі слова:
…Світе мій!
Моя ти зоренька святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє…
У спогадах про Шевченка І.Тургенев писав, що Марко Вовчок «була прикрасою і зосередженням невеликої групи українців», які збиралися у столиці. В центрі цієї групи стояв Шевченко, який після заслання оселився в березні 1858 року в столиці. Шевченко вважав молоду письменницю людиною, ідейно близькою до революційно-демократичного табору.
Перебуваючи в столиці, Марко Вовчок налагодила зв’язки з групою «Современника». Незабаром вона поїхала на лікування за кордон.
У 1859 році вийшла в російському перекладі збірка оповідань Марка Вовчка під назвою «Украинские народные рассказы», передмову до якої написав І.Тургенєв. Цього ж року вийшла збірка її творів російською мовою під назвою «Раасказы из народного русского быта». Журнал «Современник» відгукнувся на неї статтєю Добролюбова.
У 1860 році вийшов «Кобзар», примірник якого Шевченко надіслав Марку Вовчку з написом: «Моїй єдиній доні Марусі Марковічевій — і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко».
У цих творчих взаєминах з Шевченком та з передовими російськими письменниками Марко Вовчок ідейно зростала, змінюючи демократичні позиції.
За кордоном.
За кордоном Марко Вовчок жила до 1867 року. Побувала вона в Німеччині, Англії, Італії, Франції, жила в Парижі та інших містах. За кордоном Марія Олександрівна зустрічалась з О.Герценим, після чого в неї встановилась з ним дружба й листування.
Лікуючись у Німеччині, Марко Вовчок познайомилась з російськими вченими, які перебували тоді за кордоном, — Сеченовим, Менделєєвим та композитором Бородіним.
За кордоном Марко Вовчок часто зустрічалась з І.Тургенєвим, познайомилась з Л.Толстим. В Італії у 1861 році вона зустрілась з Добролюбовим і почала листуватися з ним.
Марко Вовчок тримала зв’язки із знайомими в Росії та на Україні, жила спільною долею зі своїм народом.
З «Колокола» Марко Вовчок довідувалась про політичне життя, про події в Росії. Тут вона прочитала в 1861 році сумну звістку про смерть Шевченка, а трохи пізніше — про смерть одного з найславетніших російських публіцістів — революціонера-демократа Добролюбова. Ці звістки глибоко вразили письменниццю.
Живучи за кордоном, Марко Вовчок співробітничає в журналі «Современник» та в інших виданнях.
У 1862 році в Петербурзі вийшла друга книга «Народних оповідань», куди ввійшли такі твори як «Ледащиця», «Два сини» та інші.
Співробітництво в «Отечественных записках».
На початку 1867 року Марко Вовчок повернулася в Росію і до 1878 жила переважно в Петербурзі. Тут вона співробітничала в журналі «Отечественные записки», де надрукувала ряд великих прозових творів російською мовою: «Живая душа», «Теплое гнездышко» та інші. Це був єдиний на той час демократичний журнал. Після закриття «Современника» в 1866 році Некрасов почав редагувати «Отечественные записки». Навколо Некрасова і Салтикова-Щедріна об’єдналися передові літератори, серед яких була і Марко Вовчок.
У цей час письменниця також часто зустрічалась з Д.Писарєвим, перекладала з ним твори Дарвіна. Це співробітництво було обірвано 1868 року трагичною загибеллю критика.
Останні роки життя.
У 1878 році Марко Вовчок виїхала з ПЕтербурга. В цей час почався новий наступ реакції, який призвів у 1884 році до закриття «Отечественных записок». Живучи в Петербурзі, Марко Вовчок дружила з Некрасовим, читала заборонені цензурою його твори, співробітничала з ним. Смерть Некрасова у 1878 році була тяжкою втратою для письменниці. Письменниця гостро відчувала наступ реакції, і це було головною причиною, чому вона залишила столицю.
Після виїзду з Петербурга Марко Вовчок жила на північному Кавказі, на Україні, в Саратові. На Україні письменниця деякий час перебувала на Київщині, де доробляла раніше написані твори і писала нові.
У 90-х роках вийшло в Саратові семитомне видання творів Марка Вовчка.
В останні роки свого життя Марко Вовчок написала кілька публіцистичних статей, в яких вона з почуттям патріотизму відгукується на події російсько-японської війни та революції 1905—1907 років.
Померла Марко Вовчок у 1907 році в місті Нальчику на Північному Кавказі, де і похована.