«Максим Гримач» Марка Вовчка як романтичне оповідання. Аналіз твору. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Марко Вовчок, шкільна програма

«Максим Гримач» Марка Вовчка як романтичне оповідання. Аналіз твору. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Марко Вовчок, шкільна програма

ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Поєднання реалізму й романтизму у оповіданні «Максим Гримач» Марка Вовчка
Розділ 2. Художні засоби фольклору у творі «Максим Гримач» Марка Вовчка
Висновки
Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність проблеми.
Романтизм — один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві. У розвиток українського романтизму ХІХ ст. помітний вклад внесла Марко Вовчок — класик української прози і відома російська письменниця, творчість якої позначена високим гуманізмом і справжньою народністю.
Творча спадщина Марка Вовчка представлена двома книгами «Народних оповідань» (1857 та 1962 рр.), соціальною повістю «Інститутка» (1859—1861 рр.) (початкова назва «Панночка»), історичними казками-повістями «Кармелюк», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка», незавершеними творами, повістями «Три долі», «Павло Чорнокрил», «Сестра», «Дяк» та іншими, збіркою російською мовою «Рассказы из русского народного быта», повістями «Тюлевая баба», «Записки причетника» тощо.
Оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» цікаве для сучасного читача сюжетом, особливостями характеротворення, а також проблематикою, зокрема розкриттям проблем відповідальності та вини як з вселюдськими почуттями.

Стан наукової розробки проблеми.
На жаль, оповідання «Максим Гримач» Марка Вовчка, передбачене для вивчення в 9 класі шкільною програмою з української літератури, малодосліджене. Свої критичні праці присвятили аналізові твору Новик О. [8], Дорошевич О. [2], Засенко О. [3], Хоменко Б. [11]. Розкриття даної теми є значним внеском у вивчення української прози ХІХ ст..
Хоменко Б. [12] акцентує увагу на образному слові Марка Вовчка, досліджує образно-тропеїчні засоби оповідань, зокрема і «Максима Гримача».
Новик О. [8] у своїй періодичній праці приділяє значну увагу специфіці творчого методу письменниці, еволюції жанру творчості, а також зупиняється на окремих аспектах поетики прози Марка Вовчка, зокрема символіці пейзажу.
Серед найновіших літературознавчих праць про майстерність прози Марка Вовчка можна виділити статтю Петриченко Н. «Український пейзаж як метафоричний засіб…» [9]. Критик зосереджує свою увагу на аналізові пейзажу в творах митців слова ХІХ століття, досліджує творчу манеру Марка Вовчка, Г. Квітки-Основ’яненка та А. Погорєльського.
Дорошевич О. [2] розглядає творчий метод Марка Вовчка, аналізує ідейно-стильові особливості «Народних оповідань», здійснює аналіз оцінок оповідань з боку українських критиків.
Теоретичною базою для написання роботи послугували праці Ткаченка А. [10] та Нахліка Є. [7] . Важливе значення мав „Літературознавчий словник — довідник» за редакцією Гром’яка Р. та Коваліва Ю. [5].

Об’єкт дослідження: оповідання«Максим Гримач» Марка Вовчка.

Предмет дослідження: засоби романтизму в оповіданні «Максим Гримач» Марка Вовчка.

Мета роботи — дослідження високомистецького, художнього тексту, вміння сприймати фольклорні образи в українській прозі.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
— довести, що оповідання написане у романтичному ключі;
— показати романтичний характер у змалюванні образів та любовної лінії у творі;
— продемонструвати мовно-стильові засоби романтизму, притаманні оповіданню.

Методи дослідження: спостереження над мовними явищами, порівняльно — історичний метод з елементами структурального та психоаналітичного.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу цілісного аналізу сюжету та художніх особливостей оповідання «Максима Гримача» Марка Вовчка.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є певним внеском у вивчення української прози ХІХ ст.

Практичне значення: матеріали роботи можуть бути використані в курсі вивчення історії української літератури ХІХ ст. у вищих та середніх навчальних закладах, при написанні курсових та дипломних робіт.

Структура дослідження: наукове дослідження складається зі вступної частини, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1
ПОЄДНАННЯ РЕАЛІЗМУ Й РОМАНТИЗМУ У ОПОВІДАННІ МАРКА ВОВЧКА «МАКСИМ ГРИМАЧ»

З дванадцяти невеличких прозових творів Марка Вовчка, які були написані наприкінці 1855 — на початку 1856 р. і склали першу збірку «Народних оповідань» (1857; за винятком опублікованого 1860 р. в альманасі «Хата» оповідання «Чари»), половина —«Чумак», «Сон», «Чари», «Свекруха», «Максим Гримач», «Данило Гурч» — належать до романтичного типу творчості [7]. У цих творах письменниця гостро засуджує прояви родинного деспотизму, віднаходячи його соціальні корені, а одночасно поетизує красу людських почуттів і благородство простих трудівників, уславлює їх волелюбні прагнення.
Позначення оповідань письменниці словом «народні» повністю себе виправдовує, адже вона першою зобразила український народ таким, яким він був насправді, тобто реалістично. Деякі з оповідань збірки написані в романтичному ключі: сильні й безкомпромісні характери діють у суворий час Козаччини. Саме таким і є твір Марка Вовчка «Максим Гримач».
Основа романтизму Марка Вовчка у тогочасній фольклористичній атмосфері. Письменниця частково «сприйняла властивий романтикам підхід до народно-поетичної стихії — бачила в ній, вибирала з неї і романтизувала її проторомантичні тенденції та елементи» [7, 228]. Не випадково у кожному з ранніх оповідань Марка Вовчка «наявне олітературення фольклорного сюжету, романтичне» [7, 228].
Перед нами не що інше, як талановиті високомистецькі варіації на широко відомі у фольклорі теми й мотиви.
Романтизм — це «розімкнута й рухлива жанрова система, відкрита взаємодії різних літературних родів і жанрів, а всіх їх — з іншими мистецтвами й фольклором, спрямована на створення синтетичних жанрів і форм» [8, 21]. Оскільки на перший план в романтизмі виходить розкриття глибини й багатства духовного світу особистості, її «внутрішньої безкінечності»» [8, 21], збільшується розмаїття ліричних жанрів і жанрових форм, відбувається «превалювання лірики в романтичній літературі та її інтенсивна дія на інші роди й жанри та їх ліризація»[8, 21]. Тож поява у творчості Марка Вовчка такої жанрової модифікації як баладне оповідання є цілком закономірною.
Літературознавці по-різному трактують жанрові особливості твору Марка Вовчка «Максим Гримач». Зеров М. зауважував, що «оповідання Вовчкові можна розбити на три групи: оповідання побутові з певною публіцистичною тенденцією; оповідання побутові з наголосом на психології дійових осіб; оповідання на народнопоетичній основі» [8, 21].

Дорошкевич О. називає оповідання Марка Вовчка народною літературною формою, «… побудованою на стилі українського пісенного фольклору» [8, 21], і пропонує поділ текстів на оповідання казково-фантастичного типу («Чари», «Максим Гримач», «Свекруха») та оповідання яскраво-реалістичного типу («Сестра», «Козачка», «Одарка») [8, 21].
Ткачук М., характеризуючи наратив прози авторки, звертає увагу на те, що художній дискурс оповідань Марка Вовчка поєднав реалістичне змалювання світу з елементами романтизму й сентименталізму, що «зумовлює ліризм наративу, який підсилюють народнопісенні інтонації та образи» [8, 21].
У мистецтві романтичний тип духовного опанування життя склався у вигляді особливих, властивих лише романтизму принципів відтворення характерів та обставин. Романтики намагалися передати всю повноту внутрішнього життя особистості, зображеної у творі, прагнули відтворити найтонші рухи душі. В українській романтичній собистісно-психологічній прозі найвиразніше окреслюються три типи особистості: герой, який (часто жертовно) співвідносить свої вчинки з інтересами коханої людини; романтично-просвітительський, етичний, але малодійовий герой; власне романтичний (баладний) герой, який, нехтуючи моральними нормами свого середовища, домагається реалізації своїх пристрастей [8, 22]. У різних творах Марка Вовчка ми можемо віднайти всі три зазначені типи романтичного характеру.
Романтичний характер проявляється у внутрішній свободі героя, у переживаннях і стражданнях через неможливість жити відповідно до своїх ідеалів, «романтичному характерові властиве прагнення краси людських стосунків, глибоке відчуття краси природи» [1, 275].
Романтичні оповідання Марка Вовчка «Чари», «Свекруха», «Максим Гримач», «Данило Гурч», за словами Нахліка Є., «генетично й структурно мають баладний характер» [7, 230]. Романтики залюбки використовували проторомантичний жанр народної балади з його таємничістю, гіпертрофованими пристрастями, незвичайними характерами й ситуаціями, драматизмом, інтригуючою тональністю, націленістю не стільки на опис події, скільки на те, щоб справити сильне враження на «адресата», схвилювати його. У народній родинно-побутовій баладі вже «прострумовували з більшою чи меншою виразністю якісь прикмети виокремлення одиниці з суспільного цілого, суперечність між традиційним ставленням до роду і прагненням жити незалежним особистим життям… психічне роздвоєння, що є причиною тривоги і душевних страждань героїв» [7, 230—231], протест проти соціальної несправедливості, проти нехтування самоцінності особистості, її почуттів заради матеріальної вигоди. Все це ставало суголосним романтичному світовідчуванню.
Сюжет у подібних творах Марка Вовчка побудований на епізодичній події саме такого, незвичайного характеру — свекруха отруює нелюбу невістку, а син з горя накладає на себе руки, гине і мати від мук сумління; дівчину силоміць віддають заміж за нелюба, розлучають з милим; чоловік у приступі ревнощів убиває дружину; дівчина-чарівниця робить злочин, щоб повернути коханого. Малюючи на основі фольклорного матеріалу картини родинного життя, письменниця майстерно пов’язує їх з соціальними проблемами свого часу.
Похмурі, трагічні теми баладного характеру зумовили і відповідне звучання творів Марка Вовчка. Вони відзначаються емоційністю, схвильованістю викладу. Оповідач не обмежується самою лише інформацією про подію, а намагається передати і свої враження.
При аналізі художніх особливостей творів Марка Вовчка відчувається зв’язок їх з народною баладою, яка хоч і має романтичний характер, але малює передусім реальні події.
Саме глибокий зв’язок цього жанру з реальним життям і зумовив інтерес до нього Марка Вовчка. «Побудувавши на фольклорному матеріалі ряд сюжетів, вона виявила уміння «дочитати», «домислити» долю героїв народної балади» [11,83].
Герої баладних оповідань Марка Вовчка переживають «типово романтичний процес відчуження» [7, 233]. Вони — люди чесні, благородні — постають перед реципієнтом як жертви потворного часу.
У оповіданні «Максим Гримач» Марко Вовчок розробила тему родинно-побутового життя не закріпачених людей у минулому. Наявність приватної власності на землю, нерівність у майновому стані породили деспотизм одних у ставленні до інших. В основу цього твору покладений реальний життєвий факт, гостро драматичний конфлікт, але в їх трактуванні письменниця користується як реалістичними, так і романтичними засобами зображення.
Процес соціального відчуження козака Максима Гримача від громади почався ще тоді, коли він розбагатів: «Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! Буду їсти та пити, та хороше ходити,— звісно, так, як панові вельможному годиться» [6, 223]. Гримач забороняє дочці вийти заміж за коханого, оскільки той кріпак. Катрин обранець от-от мав стати вільним, але несподівано загинув під час бурі на Дніпрі. Тут при літературному опрацюванні фольклорного сюжету Марко Вовчок вдається до виразного романтичного вимислу — використовує в ролі фабульного рушія випадок (народна балада, покладена в основу оповідання, не знає мотиву втоплення коханого). В дусі пізнього романтизму, що усвідомлював велику роль у людському житті несприятливих обставин, Марко Вовчок будує твір на трагічному (а не щасливому) випадку. Нагла смерть Семена викликає відчуження Катрі від світу, яке згодом посилюється і досягає найвищої точки—самогубства. Трагічна доля дочки спричинює нове, глибоко драматичне самозамикання.
Герой оповідання Максим Гримач, іменем якого названо твір, — козак, натура цілісна, відкрита: «Такий — то багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! Було, як вийде в неділю поміж люди, то так його і обступлять. Дуже його любили» [6, 223]. Водночас характер у козака рішучий: «А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода — головою ляже, а врятує; нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да зайняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро. Коли жив, то, може, й досі пам’ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана Максима Гримача» [6, 223]. Знали всі, що Максимове тверде слово козацьке, тому Катря навіть не робила спроби переконувати, просити, коли батько сказав: «Не оддам, дочко! Як тобі кажу, так і буде. Слово в мене батьківське, кріпке, сама знаєш» [6, 224]. Засенко О. вважає, що саме «освячена патріархальними традиціями селянського побуту покірливість дітей волі батьків призвела до загибелі вродливу, з сильним і цільним характером дівчину Катрю: після смерті коханого парубка Семена своє дальше життя Катря вважала безцільним і втопилася в Дніпрі» [3, 234]. Беззастережно прийняти таку думку не можна, оскільки воля батька була тільки поштовхом до подальшого розвитку подій, Марко Вовчок підпорядковує розгортання сюжету твору романтичній поетиці й доля Семена вирішується сліпою стихією.
Максим Гримач є люблячим батьком, що дуже страждає, співчуваючи доньці, а потім горюючи після її смерті: «Тетянка плаче, старий Гримач без шапки ходить, розхристаний та все питає: — Де моя Катря? Де моя дитина люба? — Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий» [6, 227]. Образ батька змальовано психологічно обґрунтовано, бачимо тут риси романтичної концепції особистості. Гончар О., покликаючись на дослідження Денисюка І. та Нахліка Є., пише, що «горді, вольові, експресивні натури з народу, формування яких письменниця пов’язує з традиціями бурхливих і суворих часів козаччини, виступають у драматичних родинних стосунках в оповіданнях «Максим Гримач» (за фабульною схемою близькому до Квітчиної «Марусі») та «Данило Гурч». У зображенні сильних і гордих натур із народу в «баладних» оповіданнях відчувається пошук письменницею активного позитивного героя»[8, 22].
Марко Вовчок демонструє різноманітну мотивацію відчуження. Найчастіше його причиною стає майнова та суспільна нерівність. Це закономірно, оскільки «романтичний спосіб опрацювання соціального полягає в тому, що останнє стає мотивуванням відчуження» [7, 236].
Марко Вовчок засуджувала родинний деспотизм, вважаючи його великим злом, що вбивало найкращі, найблагородніші почуття у взаєминах простих людей — селян, робило їх глибоко нещасними.
Водночас, слід відзначити, що письменниця далека від думки, ніби родинний деспотизм був чимось природним, біологічно властивим українському народові. Навпаки, зображуючи різні випадки насилля батьків над дітьми, чоловіків над дружинами, старших над молодшими, Марко Вовчок завжди вказувала на суб’єктивно добрі наміри перших стосовно до других. Батьки, наприклад, у своєму ставленні до дітей, як це показано в «Максимі Гримачі», завжди керуються одним щирим бажанням — забезпечити своїм любим дітям матеріальний добробут, незалежність, загалом щасливе життя (звичайно, в межах уявлень селянства про це). Інакше кажучи, не Максим Гримач був винний в нещасливій долі доньки, а ті суспільно-побутові умови народного життя, в полоні яких герої перебували. Про добре і лихе в родинних взаєминах селян письменниця судила в дусі народних поглядів, але не відсталих, а більш передових, які поступово вироблялися в народній свідомості. Особливо гаряче вона обстоювала «ідею звільнення жінки від родинно-патріархальної залежності, боролась за дружну, міцну сім’ю, основану на вільному, щирому й вірному коханні подружжя і взаємоповазі всіх членів родини» [3, 214].
Показово, що призвідців і винуватців родинних трагедій, описаних в оповіданнях Марка Вовчка, ніхто не судить і не карає, — вони самі усвідомлюють свою провину, тяжко страждають, караються. Максим Гримач після трагічної смерті старшої дочки Катрі багато пережив, передумав і меншу дочку Тетяну одружив уже з тим, хто їй був до вподоби.
Характерним для баладних оповідань Марка Вовчка є те, що процес відчуження переживає не тільки центральний персонаж. Відчуження одного героя викликає такий же стан в іншого, що в свою чергу робить зворотний вплив на першого. Виникає своєрідна ланцюгова мікрореакція. Це свідчить про тісну залежність однієї людської долі від іншої (позначився щільний зв’язок з фольклорним світобаченням; тут — вияв фольклорної епічної позиції).
У баладних оповіданнях, як це властиво романтикам, причиною відчуження часто виступають також нерозділена любов, утрата коханої (коханого). В дусі романтизму любовні переживання постають ідеалізованими, кохання мислиться як найбільше благо, найвища ідеальна цінність. Тим-то нерозділене почуття, зрада, загибель коханої людини стають найстрашнішою трагедією.
Почуття любові Катрі до Семена постає як ідеально чисте, високе, далеке від усього буденного, корисливого. У зображенні письменниці носій такого почуття здатний лише на пасивний протест. Катря і Семен мріяли про щасливе, радісне життя, всіма силами прагнули до волі. Вони не знали ще, якими шляхами можна прийти до справжнього щастя, як не знала цього тоді і письменниця.
Франко І. писав, що однією з найхарактерніших, властивих таланту Марка Вовчка рис є «її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти його основу і дати їй простий і ясний вислів, що сильно хапає за серце читача» [3, 218].
На думку Засенка О., закономірно, що образи в оповіданнях Марка Вовчка змальовано дуже схоже до образів дівчат у творах Г. Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка та інших українських письменників ХІХ ст., «бо всі ці типи українських селянських дівчат і жінок, спостережені письменниками в житті, в народі, тільки змальовані ними по-різному, у дусі своїх ідейно-художніх вимог, індивідуальної мистецької манери, сили і самобутності обдаровання» [8, 23].
Нарешті, образ Катрі: «Сорочка тоненька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіткований, черевички високі; дрібно-дрібнесенько русу косу заплела, і золотий перстень блищить на правій руці» [6, 226 ]. Убрана як до вінця, Катря збирається здійснити страшний крок і підходить до батька немов за благословенням: «Увечері ввійшла до батька й поцілувала його в руку. Старий схопив її за голову: — Катре, дочко моя нещаслива! Нехай тебе Божа мати помилує!» [6, 226 ].
Характерною рисою, що також об’єднує всі ці образи, є використання фольклорних художніх образів для змалювання героїнь, зокрема, й Катрі та її сестри в оповіданні «Максим Гримач». Увиразнюючи таку рису творів Марка Вовчка, Зеров М. щодо стилю авторки писав: «Вона немов колекціонує у своїх писаннях поетичні образи, народні приказки, рідкісні слова й граматичні форми, а звідси прянощі, поетична напруженість, піднесеність її стилю» [8, 23].
Фабульна основа твору «Максим Гримач» дійсно перегукується з «Марусею» Г. Квітки-Основ’яненка, але характери героїв істотно різняться. Василь в «Марусі» скоряється волі обставин, а Семен їде в подорож з власної доброї волі, щоб досягти своєї мети — стати вільним козаком і одружитися з Катрею. Різняться і жіночі характери: Катря не змогла змиритися зі смертю коханого і вкоротила собі віку, Маруся ж із однойменного твору Г. Квітки-Основ’яненка богобоязлива і смиренна натура. Характерно, що розлучниками закоханих в обох творах виступають батьки, які прагнуть для своїх дітей життя в достатку. Доля в баладному оповіданні Марка Вовчка постає жорстокою і непередбачуваною: Семен загинув, уже повертаючись до коханої, — не на війні, а в Дніпрі, під час страшної бурі.
Як вказує Манн Ю., «головна проблема завершення конфлікту — чи може бути розв’язаним процес відчуження» [7, 238]. Від цього залежить ступінь романтизації твору. Трансформація конфлікту в безконфліктність найчастіше свідчить про трактування проблемної ситуації з позицій сентименталізму чи просвітительського реалізму. В жодному з баладних оповідань Марка Вовчка немає мирного розв’язання конфлікту, відчуження завжди прогресує. Ряд самогубств — це вже визнання невирішеності ситуацій. Треба відзначити, що мотив самогубства став дуже поширеним у безкомпромісній романтичній літературі. Цьому неможливому в просвітительському реалізмі й винятковому в сентименталізмі мотиву віддала данину й українська романтична література (балади й поеми Шевченка, проза Ю. Федьковича, П. Куліша та ін.). Значне використання цього народнопісенного мотиву в баладних оповіданнях Марка Вовчка — також йде від романтизму [7].
Невирішеність життєвих конфліктних ситуацій у баладних оповіданнях підкреслюється і загибеллю найдорожчої для героя людини. У конфлікті «Максима Гримача» спостерігається тенденція до примирення «протиборствуючих сторін при одночасній неможливості його (Катря втопилася), чим досягається ще більша напруга, підкреслюється особливий трагізм колізії» [7, 238].
Відчуження в оповіданні Марка Вовчка не має тотального характеру, воно вмотивоване конкретними умовами. Здавалося б, якби усунути в кожному з випадків певну причину, то відчуження не відбулося б. Але в тому й сила романтичного конфлікту, що зробити це неможливо — через соціальні суперечності, психологічну (інтимну) несумісність або чиюсь трагічну смерть. Романтична мрія стикається з протилежною їй романтичною мрією чи з утилітарною «прозою життя» і зберігає себе, уникаючи компромісів. Конфлікт у баладних оповіданнях Марка Вовчка будується на контрасті ідеального й реального.
У центрі уваги письменниці «історична людина», характер якої склався у певних історичних умовах, а саме в своєрідну, сповнену суспільних катаклізмів епоху козацтва.
Те, що герої твору «Максим Гримач» є козаками, цілком закономірно.
Павличко С., характеризуючи історію українського народу як компонент романтичності, зауважувала, що «козаччина з часів романтизму стала найбільш інтригуючою, романтичною стихією, хоча не всіма ідеалізованою» [8, 23]. Коханий Катрі — сміливий козак, що як справжній романтичний герой готовий на все, заради свого кохання і прагне виконати вимогу Максима Гримача до майбутнього зятя: «Вільного козака, дочко, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь — от якого!» [6, 224 ]. Зовнішність змальовано кількома штрихами, з використанням народнопісенної поетики: «Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл» [6, 224].
Найяскравіше втілення романтична концепція «історичної особистості» знайшла в образі Максима Гримача. Інші персонажі теж трактуються як історично пов’язані з добою козацтва: своїм характером, вдачею, поведінкою вони дуже нагадують персонажів фольклорних творів, що виникли в ті далекі часи. Завдяки відгомонові «козацької вольниці» зміст оповідання «Максим Гримач» не обмежується індивідуально-психологічною темою, а охоплює і протиставлення «воля в минулому — неволя в авторському сучасному» [7, 243].
Основні романтичні персонажі — Максим Гримач, Катря — постають як конфліктуючі особистості, з гіпертрофованими почуттями. Як і належить романтичним героям, вони діють не тільки самостійно, а й самотньо. Письменниця демонструє один із способів збереження романтичним героєм цілісності свого характеру, сили й глибини почуттів. Дивування читача як принцип літературного зображення доведене в баладній прозі Марка Вовчка до крайніх меж — герої постають винятковими.
Рівень художнього психологізму в різних баладних оповіданнях неоднаковий. У «Максимі Гримачі» наявна глибока романтична психологізація. Марко Вовчок показує не тільки зовнішні неконтрольовані вияви бурхливих пристрастей, а і намагається зобразити самоусвідомлення й самооцінку персонажами своїх вчинків.
У цьому оповіданні письменниця вперше піднімає завісу над свідомістю головного героя після найтрагічніших подій. Момент психологічного процесу, що відбувається в душі деспотичного батька, подається за допомогою монологу персонажа. Максим Гримач відповідь на питання, чи правильно він зробив і як жити далі, знаходить у своїй душі внаслідок глибоких переживань. «В авторському домисленні баладного сюжету Гримач в момент духовного прозріння сам вершить етичний суд над собою. (У Г. Квітки-Основ’яненка суд над персонажем, який «збочив», вершив всезнаючий оповідач, котрий виходить із просвітительських моральних норм)» [7, 244] «Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота… Посивів, як той голуб сивий» [6, 227]. І навіть видавши заміж молодшу доньку Тетянку, він усе ще глибоко й болісно переживає за Катрею, з гіркотою усвідомлюючи власну провину: «… сльози йому покотились на сивий ус.
— Катрю! Катрю! дитино моя хороша! загубив я твій вік молоденький!» [6, 227].
Покарання самотністю— з власної волі чи з волі середовища — знаходимо і в романтичних оповіданнях Марка Вовчка.
Марко Вовчок йде за моральним пафосом фольклорних балад. Так, про Гримача оповідачка в традиційному для патріархального світобачення ключі мовить:«Господь його покарав». Для романтичного трактування центрального персонажа — складного, суперечливого— характерне те, що автор залишає його на самоті із вчиненим злочином, відчуженням, страшними душевними муками. У баладних оповіданнях Марка Вовчка норми реального побуту певною мірою проникають у психологію призвідців нещасть, визначаючи їхню поведінку (такі персонажі вже мають ознаки літературних характерів). Нещаслива доля цих персонажів зумовлена не тільки закономірностями реальної дійсності, а й їхньою нездатністю осмислити стійкість почуттів «ідеальних» героїв.
Марко Вовчок далека була від того, щоб зображувати селянський побут в ідилічних тонах, навпаки, її дуже хвилювали негативні явища в родинно-побутових взаєминах селян, і вона щоразу намагалась зрозуміти причини їх виникнення, прагнула пояснити їх соціальними обставинами життя народу в минулому чи за сучасних їй умов.
Письменниця натхненно поетизувала вірність у коханні й дружбі, згоду і взаєморозуміння в селянських родинах і в той же час засуджувала родинний деспотизм. То в епічно-спокійних, то в піднесено-емоційних, часто романтично забарвлених розповідях героїв Марка Вовчка раз у раз чуються мотиви народних пісень.
Зображення трагізму внутрішнього світу героя, ліризм і драматичний сюжет, глибокий психологізм оповідання «Максим Гримач» дає підстави назвати його баладним.
Твір Марка Вовчка «Максим Гримач» містить риси романтичного твору, романтичні характери героїв, жанрові ознаки баладного оповідання. Загалом більшість творів авторки літературознавці вважають реалістичними, проте низка текстів «Народних оповідань» мають риси романтизму, що свідчить про розвиток цього стилю в середині ХІХ ст.

РОЗДІЛ 2
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ ФОЛЬКЛОРУ У ТВОРІ «МАКСИМ ГРИМАЧ» МАРКА ВОВЧКА

Джерело романтизму письменниці у фольклорі. Вона майстерно варіює, а водночас ідейно й художньо збагачує, розвиває теми і мотиви, які широко розробляються в народній пісні-баладі.
Як і в поетиці фольклору, у творах Марка Вовчка домінують зорові образи, за ними йдуть слухові. І. Франко пояснює це надзвичайною важливістю зору й слуху у фізіологічному й психічному житті людини. «Відповідно до сього,— зазначає він,— і наша мова найбагатша на означення вражень зору, менше багата, але все-таки досить багата на означення вражень слуху і дотику, а найбідніша на означення вражень смаку і запаху» [12, 19].
У період становлення української прози, коли її зв’язки з усною народною творчістю були особливо відчутні, стає зрозумілим тяжіння митців слова до зображувально-описових епітетів і порівнянь. Марко Вовчок оперує гамою улюблених народом кольорів і відтінків. Серед них переважають червоний, чорний, білий, зелений, синій, голубий: «білі ручечки», «зелений барвінок», «мак і сивий, і білий, і червоний», «синій ряст», «чорна чаєчка» тощо. Вони лежать в основі портретних характеристик, описів природи та інтер’єрів.
Вплив народної творчості помітний і на інших елементах стилю «Народних оповідань» — портретній характеристиці персонажів, формі розповіді, поетичній мові. Фольклорну поетику Марко Вовчок підпорядковує реалістичному відтворенню життя. Передусім слід відзначити, що портрети героїв оповідань соціально забарвлені. Засоби малювання їх не однакові. Використовуючи народнопісенну традицію, письменниця знаходить і «власні оригінальні фарби, індивідуалізуючи портрет у залежності від рис вдачі персонажа, соціального і психологічного стану» [11, 57].
Засенко О. зазначає, що портрети своїх героїнь Марко Вовчок змальовує лаконічно, здебільшого вдаючись до влучних, яскравих, широко вживаних у живій народній мові порівнянь: «хисткий, як очеретина». Так само стисло, переважно у формі традиційних для народної творчості словесно-образних означень, емоційних окликів і запитань, говорить вона про своїх героїнь: «виглядає, як ясочка», «хороша та пишна, як королівна» [3].
Характерною рисою, що також об’єднує всі ці образи, є використання фольклорних художніх образів для змалювання героїнь, зокрема, й Катрі та її сестри в оповіданні «Максим Гримач». Увиразнюючи таку рису творів Марка Вовчка, Зеров М. щодо стилю авторки писав: «Вона немов колекціонує у своїх писаннях поетичні образи, народні приказки, рідкісні слова й граматичні форми, а звідси прянощі, поетична напруженість, піднесеність її стилю» [8, 22].
Портрети письменниця будує за принципами фольклорної поетики, користуючись творчим досвідом Г. Квітки-Основ’яненка. Чернишевський М. у своєму дослідженні «Естетичні відношення мистецтва до дійсності» вказував на класову природу поняття прекрасного, наголошував, що «в описах красуні у народних піснях не знайдемо жодної ознаки краси, яка б не була виразом квітучого здоров’я та рівноваги сил в організмі» [8, 22].
Як і в фольклорі, більшості портретів у творах Марка Вовчка бракує конкретних, індивідуальних рис. Читач дістає лише загальне уявлення про зовнішність персонажа або ж емоційну оцінку її. Там, де мала б іти розповідь, опис, маємо емоційно забарвлені постійні епітети чи окличні речення-характеристики: «повновидий, чорнобровий, чорновусий; а веселий, а жартівливий!» [6, 223].
Серед засобів портретної характеристики помітну роль відіграють порівняння. Асоціації, що лежать у їхній основі, пов’язані із селянським побутом, зі світом живої та неживої природи. Постійні порівняння, якими широко користується Марко Вовчок, найчастіше виступають у неподільному комплексі з епітетами, метафорами, символами. Ось деякі з них: «смілий, як сокіл», «сама, як найкращий квіт».
У цих пісенних порівняннях відбито моральну чистоту, щедрість душі, силу і красу почуттів простої людини. Народна поезія, зокрема весільні пісні, незмінно порівнюють дівчину з квіткою, пташкою, зорею, сонцем, а козака, парубка — із соколом, орлом, явором та ін. Такі образні вислови підкреслюють зв’язок людини та її духовного життя з навколишнім світом. На першому плані в них не описовість, а емоційна оцінка.
Порівняння та епітет — найпростіші і разом з тим найпоширеніші засоби народнопоетичної образності. Ці тропи домінують і в творах Марка Вовчка.
Важливе місце серед засобів психологічної характеристики займає у творах письменниці метафора: «гуде Дніпро», «човен летить, мов на вітрових крилах». Найчастіше вона виступає в органічному сплаві з порівнянням, уособленням та іншими тропами. Звідси мелодійність і ритмічність мови творів, яка йде від народнопісенної поетики. Все це значно посилює емоційне забарвлення, ліричність прози.
Однією з ознак стилю Марка Вовчка є метафоризація слів шляхом перенесення найменувань за зближенням емоційного характеру. Це насамперед пестливі форми звертання до дівчат, хлопців, виражені назвами птахів (голубка, сокіл, галонька), або ж словами типу серденько, ясочка, зіронька: «Соколе мій, козаче! — каже Катря, пригортаючись до його, — коли ж ти вернешся? — чи хутко? — Хутко, моя рибчино, хутко!» [6, 224]. Такі метафори генетично пов’язані з постійними порівняннями, а водночас тяжіють до символічних образів: батько — ясен місяченько, сестра — ясна зірниця.
У творчості Марка Вовчка фольклорна символіка є одним із засобів романтизації стилю. Найчастіше асоціативна народнопісенна символіка у творах Марка Вовчка стоїть на межі або органічно входить до складу постійних порівнянь.
У використанні фольклорних засобів образності, зокрема символів, Марко Вовчок в основному продовжувала традиції Т.Шевченка. Це стосується, приміром, образу зеленого дерева — одного з символів життя, до якого не раз звертається поет, а у Марка Вовчка — це образ верби.
У тексті кілька традиційних образів є стрижневими. Так, часто в творах романтиків ми бачимо місяць. В оповіданні «Максим Гримач» саме місяць виступає німим свідком і щастя закоханих, і останніх хвилин життя героїні: «Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку. Як заіскрився місяць у воді. «Уже ясний місяць зійшов», каже (а то було, як любились із Семеном, місяць зійде — він і пливе до неї) — та й ступила на вербову віть…» [6, 225]. Іще один персоніфікований образ, що супроводжує долі героїв протягом всього твору, — Дніпро. Саме Дніпром здобуває своє багатство старий козак, біля Дніпра зустрічаються закохані, Дніпром вирушає Семен здобувати собі волю, в бурі на Дніпрових порогах гинуть човни, біля ріки чекає коханого Катря, в Дніпрі вона знаходить свою смерть, і, дивлячись на Дніпро, батько сумує за дочкою і розкаюється в своїх вчинках. Маковий вінок, який плете дівчина, дізнавшись про смерть нареченого, є і символом кохання Катрі, весільним вінком для вінчання зі смертю, і водночас стає символом смутку для рідних після смерті дівчини. Стара верба, соловейко, зозуля, ряст, зорі, — образи, які часто трапляються в народній творчості й у творчості романтиків, не оминає їх увагою й Марко Вовчок.
Важливу роль у побудові твору відіграють пейзажі, як правило, лаконічні, вони тут виступають як художній паралелізм.
«Літературознавчий словник-довідник» дає повне й різнобічне визначення терміну пейзаж, розрізняючи пейзаж статичний і динамічний (найчастіше під час зображення стихійних сил). Справедливо зазначається, що естетична функція пейзажу (та й змістова) залежить від епохи написання художнього твору, від його жанрово-стилістичних особливостей, хоча при цьому завжди важливим є певний «паралелізм» у зображенні душевного стану людини і стану в природі (чи то у «злитті», чи, навпаки, по контрасту) [5]. Звичайно, у творі художньому, якщо він і належить до жанрів прозових, певною мірою присутньою є «персоніфікація» явищ природи, коли вони сприймаються як «живі істоти», а не тільки як опис певних предметів, як певна лише «констатація факту їхньої наявності» [9, 30]. Без цієї умови пейзаж втрачає свою метафоричність, а твір — свою художність.
У подібному «пейзажному описі» (де зображення природи виступає, хоч і паралельно із душевним станом людини, та все одно — провідним і гостро-динамічним) теж, звичайно, відчуваються насамперед українські фольклорні джерела таких описів, якщо згадати картини бурі в степу й на морі в народнопісенному українському епосі (Думи «Олексій Попович» і «Буря на Чорному морі»). Скупі пейзажі в «Народних оповіданнях» Марка Вовчка теж дуже показові саме для цих сторінок її літературної творчості.
Відомо, що джерела народної персоніфікації беруть свій початок в анімістичному світогляді первісної людини. Як засіб художньої образності вона перейшла з усної народної творчості в літературу. У поєднанні з іншими тропами, особливо з метафорами, порівняннями й епітетами, персоніфікація виконує важливу естетичну функцію у пейзажах Марка Вовчка. Характерним прикладом одухотворення природи є, зокрема, опис буряної ночі на Дніпрі. У пейзажах романтичного забарвлення Марко Вовчок, як і Т. Шевченко у ранній період творчості, користується гіперболою у поєднанні з зоровими й слуховими образами.
Для романтиків було характерним прагнення показати характери героїв у взаємозв’язку з природою, часто пейзаж використовувався як засіб психологічного паралелізму для відтворення душевного стану героя. У текстах «Народних оповідань» Марка Вовчка немає зображення бурхливої природи, єдиний пейзаж такого типу — опис бурі на Дніпрі в оповіданні «Максим Гримач»: «Дуби так з кореня й вивертає; дощ комиші позсікав, як шаблею; Дніпро — аж пісок зо дна викидає… Ніч темна — темна, тільки блискавка блискає. А як грім гримне, то наче всі гори наддніпрянські луснуть» [6, 225]. Така грізна стихія є передвісником чогось трагічного в житті героїв твору. Плинність часу також виражено за допомогою змалювання змін у природі — прихід весни, оновлення, тут опис природи ніби готує читача до сподіваних Катрею змін: «Скресла крига, пройшла. Шумить Дніпро, сивіє й чорніє, і плескає в береги; розвивається верба, зеленіють комиші. Весела наша Катря ходить собі да поглядає. Зацвіли вишні, прокувала сива зозуля. Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя; цвіте_процвітає мак повний: і сивий, і білий, і червоний; розкинувся по землі синій ряст; розрослась зелена рута. Поміж тим квітом сама, як найкращий квіт, походжає Катря, походжає та з синього Дніпра ясних очей не зводить, а тільки зійде місяць та посипле іскорцями у темну воду, Катря вже й під старою вербою на березі. Пильно дивиться вона, придивляється, чи не пливе хибкий човен, чи не править тим човном ставний та любий козак» [6, 225]. У цій картині вражає передусім багатство зорових образів («зацвіли вишні», «послався зелений барвінок»); слухових («прокувала зозуля»).
Інший пейзаж твору є навпаки статичним, але для Катерини він водночас є тривожним: «Якось сидить вона під вербою, а ніч зорешлива та тиха; тільки соловейко свище, та гуде Дніпро» [6, 225]. Пейзаж, поданий авторкою, нібито декоративно-статичний, але асоціативно він дуже метафоричний і такий, що дає водночас опис конкретний і промовистий для вдумливого читача, наче перед нами не твір прозовий, а поетичний.
В оповіданні «Максим Гримач» зміни в рослинному світі яскраво і зримо передають рух часу. Семен, відповідаючи на запитання коханої, коли повернеться з дороги, не називає пори року, а вказує лише на зміни в природі: «Хутко, моя рибчино, хутко! Зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля — я припливу до тебе, припливу не наймитом, вільним козаком, Катре!»[6, 224]. Пейзаж тут теж (на зразок пейзажів Г.Квітки-Основ’яненка) дещо «стилізовано» під «народну», «фольклорну» оповідь; картина природи — суто українська [9, 31].
У малюнках природи, що їх зустрічаємо в «Народних оповіданнях», немає, як зауважує Крутікова Н., «гоголівського ліричного шалу і захоплення, але є інша, стримана поетична принадність, яка по-своєму відображає почуття краси рідного краю і глибокої в нього захопленості» [11, 158].
Йдучи за фольклорною традицією, письменниця персоніфікує явища природи, досягаючи тим глибшої психологізації і пейзажу, і всього твору. Те саме бачимо і в українській народній пісні, де участь природи надзвичайно велика. Народна муза оживляє її, робить її спільницею радості і горя людської душі; трави, дерева, птиці, звірі, небесні світила, ранок і вечір, весна і сніг — все дихає, мислить, відчуває разом з людиною, все відзивається до неї чарівним голосом то участі, то надії, то присуду.
В оповіданні «Максим Гримач» пейзажі чергують ся з діалогами, образ оповідача не виокремлюється, як в інших творах Марка Вовчка, тільки одна фраза свідчить про причетність оповідача до дії: «А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода…» [6, 223]. Час дії в оповіданні окреслено досить широко: «Не за вас се діялось, — давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина» [6, 223]. Місце дії подано більш точно: «Саме проти Черкас, нижче Домонтова сидів хутором над Дніпром Максим Гримач…» [6, 223]. У тексті використовуються не лише елементи фольклорної поетики, але й описуються козацькі звичаї, наприклад, у розповіді козака про лихо, заподіяне бурею: «Позавчора перед бурею, опівночі, горіла береза (а козаки, було, як треба дать звістку, що йдуть, то й запалять березу або друге яке дерево над Дніпром); от ми й примічали та вчора й виїхали назустріч…» [6, 225].
Художнє перебільшення цілком гармоніює з реалістичною образною стихією, яка є панівною у Марка Вовчка. Як один із засобів позитивної характеристики, воно чіткіше окреслює силу, розум, сміливість та інші моральні якості представників народу: «Слухай, лишень, моя дитино: я тебе не буду за них силувати, та й за бурлаку не віддам; нехай він хоч і місяця з неба схопить» [6, 224]. Такий синтез історичної, життєвої правдивості й гіперболізації у змалюванні людей — явище типове для народного епосу.
Денисюк І., аналізуючи твори Марка Вовчка, зауважує, що «проза письменниці — поетична проза, лірична проза, її пісенність завдячують своєю появою не тільки збиранню фольклору, а й особистій налаштованості на ліризм, на оновлення жанру суспільно-проблемного оповідання» [8, 24]. Характерними рисами текстів романтичних оповідань авторки вчений називає баладність, яка вимагає більше епіки, бурхливий розвиток, катастрофічний обрив, манеру пісенної композиції.
Глибокої народності, прозорості, мелодійності і поетичної градації художньої мови Марко Вовчок досягає різними засобами. Важливе місце серед них належить своєрідному поетичному синтаксису та тропам, джерела яких у фольклорі, в розмовній народній мові. Письменниця оперує, як правило, зоровими й слуховими образами — постійними народними порівняннями й епітетами.
Пейзажі органічно вростають у художню тканину творів письменниці, стають дійовим елементом у розвитку сюжету, підсилюють емоційний вплив на читача. І в цьому оповідання Марка Вовчка дуже близькі до народної поезії, зокрема до тих численних пісень, у яких образи природи виступають не як розгорнута художня паралель з долею героя, а як лаконічні, але дуже виразні, емоційні порівняння.

ВИСНОВКИ

Більшість творів Марка Вовчка літературознавці вважають реалістичними, проте низка текстів «Народних оповідань» мають риси романтизму, що свідчить про розвиток цього стилю в середині ХІХ століття.
Характерною рисою стилю Марка Вовчка є поєднання реалістичного підходу до світу з романтичним: оповідання«Максим Гримач» написане в романтичному дусі на мотив соціальної нерівності, що стоїть на перешкоді закоханих і призводить до трагічних наслідків. Твір містить риси романтичного твору, романтичні характери героїв.
Жанрові ознаки, зображення трагізму внутрішнього світу героя, ліризм і драматичний сюжет, наявність в оповіданні діалогів, казкових елементів дають підстави назвати оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» баладним.
В дусі романтизму любовні переживання постають ідеалізованими, кохання мислиться як найбільше благо, найвища ідеальна цінність.
Марко Вовчок у оповіданні демонструє різноманітну мотивацію відчуження. Найчастіше його причиною стає майнова та суспільна нерівність. Для творення образів Марко Вовчок послуговувалася фольклорними ресурсами, помітний вплив усної народної творчості і в мові оповідання. Письменниця оперує, як правило, зоровими й слуховими образами — постійними народними порівняннями й епітетами.
Пейзажі органічно вростають у художню тканину творів письменниці, стають дійовим елементом у розвитку сюжету, підсилюють емоційний вплив на читача.
Фабульна основа твору «Максим Гримач» перегукується з «Марусею» Г. Квітки-Основ’яненка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко О., Дмитренко Г. Українська література: Підручн. Для 9 кл. загальноосвіт. Навч. Закл. — К.: Грамота, 2009. — 304 с.
2. Дорошевич О. Реалізм і народність української літератури ХІХ ст.. — К.: Наукова думка, 1986. — 310 с.
3. Засенко О. Марко Вовчок. — К.: Видавництво АН УРСР, 1964. — 654 с.
4. Коморинець П. Ідейно-естетичні основи українського романтизму. — Львів: Вища школа, 1983. — 223 с.
5. Літературознавчий словник-довідник /Гром’як Р., Ковалів Ю. та ін. — К.: ВЦ „Академія», 1997. — 752 с. (Nota bene)
6. Марко Вовчок. Максим Гримач // Жива душа: Твори Марка Вовчка: Навч. посіб./ Упоряд. Чічановського А. — К.: Грамота, 2004. — С. 223 — 227
7. Нахлік Є.Українська романтична проза 20—60-х років ХІХ ст. — К.: Наукова думка, 1988. — 317 с.
8. Новик О. «Максим Гримач» Марка Вовчка як романтичне оповідання // Методика мови та літератури. — 2010. — №1. — С. 21—24
9. Петриченко Н. Український пейзаж як метафоричний засіб у прозі Марка Вовчка, Г. Квітки — Основ’яненка і Антонія Погорєльського // Українська мова і література в школі. — 2006 . — № 1. —С. 30—31
10. Ткаченко А. Мистецтво слова (вступ до літературознавства). — К.: „Правда Ярославичів», 1998. — 448с.
11. Хоменко Б. Народні джерела творчості Марка Вовчка . — К. : Вища школа, 1977. — 174 с.
12. Хоменко Б. Образне слово Марка Вовчка// Українська мова і література в школі. — 1974. — № 1. — С. 19—25

«Максим Гримач» Марка Вовчка як романтичне оповідання. Аналіз твору. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Марко Вовчок, шкільна програма

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутись на сторінку Марко Вовчок

Вас можуть зацікавити:

1. Марко Вовчок. Життя і творчість

2. Марко Вовчок — основоположних прози для дітей. Аналіз творів

3. Життєва і творча біографія Марка Вовчка

4. Марко Вовчок. Життєвий і творчий шлях

5. Марко Вовчок. Загальна характеристика творчості

6. Життя і творчість Марко Вовчок

7. Марко Вовчок — основоположник прози для дітей. Народність оповідань

8. Біографія Марка Вовчка

9. Марко Вовчок. Сторінки біографії

10. Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська). Життя і творчість

11. Марко Вовчок. Аналіз творчості

12. Марко Вовчок і Тарас Шевченко.

13. «Інститутка» Марка Вовчка — перша українська реалістична повість. Аналіз твору

14. Образи жінок-кріпачок у творі Марка Вовчка «Інститутка». Характеристика образів

15. Реалізм «Народних оповідань» Марко Вовчок. Аналіз творів

16. Проблема закріпачення козацтва в оповіданні Марка Вовчка «Козачка». Аналіз твору

17. Образ жінки-страдниці в «Народних оповіданнях» Марка Вовчка. Характеристика образу жінки-страдниці

18. Образ оповідача у творчості Марка Вовчка. Характеристика образу оповідача

19. Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка «Інститутка». Аналіз повісті «Інститутка» і характеристика образів

20. «Народні оповідання» Марка Вовчка — гірка правда життя тих часів. Аналіз збірки

21. Моє ставлення до панночки з повісті Марка Вовчка «Інститутка». Характеристика образу панночки

22. Головні образи повісті Марка Вовчка «Інститутка»: порівняльний аналіз, характеристика образів

23. Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка «Інститутка». Аналіз та характеристика образів повісті «Інститутка»

24. Порівняльна характеристика Устини і панночки за повістю Марка Вовчка «Інститутка». Аналіз образів

25. Антикріпосницька спрямованість повісті М. Вовчка «Інститутка». Протиставлення образів дівчини-кріпачки Устини і молодої пані

26. Антикріпосницька спрямованість повісті М. Вовчка «Інститутка». Характеристика образів інститутки та сільської дівчини Устини

27. Порівняльна характеристика образів простої сільської дівчини Устини та освіченої панночки (за повістю Марка Вовчка «Інститутка»)

28. Бабуся-служниця — утілення християнських засад життя (за повістю «Інститутка» Марка Вовчка). Характеристика образу

29. «Інститутка» Марка Вовчка: волелюбна романтика героїв, прагнення до особистої свободи. Аналіз твору

30. «Інститутка» Марка Вовчка: прагнення героїв до особистої свободи. Аналіз твору та характеристика образів

31. Чим мене приваблюють оповідання Марка Вовчка. Аналіз творів

32. Романтичність оповідання «Максим Гримач» Марка Вовчка. Аналіз твору

33. Особливості характеротворення в оповіданні Марка Вовчка «Максим Гримач». Характеристика образів

34. Моє враження від творів Марка Вовчка

35. Роздуми над творами Марка Вовчка. Аналіз творів

36. Доля жінки-кріпачки у творчості Марка Вовчка. Характеристика образу

37. Мої роздуми над сторінками повісті Марка Вовчка «Інститутка». Аналіз твору

38. Зображення волелюбних прагнень кріпаків у повісті Марка Вовчка «Інститутка». Характеристика образів

39. Протиставлення характерів Устини та панночки (за повістю Марка Вовчка «Інститутка»). Характеристика образів

40. Образ Інститутки з однойменної повісті Марка Вовчка. Характеристика образу

41. «Інститутка» — один з найвизначніших творів Марії Олександрівни Вілінської. Аналіз твору

42. Повість «Інститутка» — вершина творчості Марка Вовчка. Аналіз твору

43. «Максим Гримач» Марка Вовчка як романтичне оповідання. Аналіз твору

44. Марко Вовчок — «кроткий пророк»

45. Осуд кріпацтва в оповіданні Марка Вовчка «Козачка». Багатство мови, образотворчі засоби твору

46. Почуття відповідальності й вини як уселюдські чесноти в романтичному баладному оповіданні Марка Вовчка «Максим Гримач»

47. Аналіз «Дев’ять братів і десята сестриця Галя» Марко Вовчок — тема, ідея, короткий зміст, жанр, композиція, сюжет