Літопис Самійла Величка, Літописи XIII-XVI, Давня українська література
ЧАСТЬ СЕДМАЯ
РОЗДІЛ 1
О хану, для. чого нарушил покой Жванецький з поляки, і, пустивши в Польщу загони, учинил в ней великую шкоду; о ранкору ханськом на козаков при нем бувших; о встрентах польських загонам татарським і пропажі корогвей сапіжинських; о рушенню ханськом з Польщі до Криму і о удалению ся тайном казаков от него; о шкоді в прешествії ханськом на Україні станулой і о жалю Хмельницького: о поветованню Хмельницького тоєй шкоди на татарах под Межигором; о отнятих і отпущених назад ясирах польських; о здобичі тогдашной з татар козакам і Хмельницькому і о запорожцях, до Січі отпущених.
Року от сотворенія світа 7162, а от воплощенія сина слова божія Христа, спасителя нашого 1654 літа, в он же бисть черная літера пасхальная Д, а вруці літо бисть шестое, сталося знаменитое в страні нашой європейськой, в державі же Польськой преміненіє, з превеликим єя ущербком, з удаления ся от власті єя польськія Малія Росії і крайнего єя ж от татар кримських поврежденія, єже бисть, сице: хан кримський з многочисленими ордами, не дождавшися (яко вишей наменил-єм) от короля польського ні екзекуції трактату Жванецького, ані жадного одозву листовного, рушил з своїх станцій порубежних україно-польських внутр Польщі; і ку Львову надближившися, розпустил оттоль во всю Польщу, на Волинь і Поліссє значнії і густії чати свої ординськії, приказавши з ними спольне буть і козакам от Хмельницького зоставленим, леч козаки, ісполняючи Грозний приказ гетьмана своєго Хмельницького, єже жадної не чинити оказії поляком до нарушения покою Жванецького, не послухали в том ханського желанія, отказавши, іж оставлені они суть при нем хану не для нарушения новозаключеного покою, але для остереження цілості єго ханського здоров’я; чим хан (хоч то був і слушний отвіт козацький), неслушне уразившися, крил тайно яд гніва в серцю своєм до Бремені приличного. Загони зась от хана виправленії зруйнованую і в попел прежде оберненую поза Любліном і Замостєм Малую Польщу, своїми бистротечними пробігши коньми, а жадного ні от кого не іміючи встренту і возбраненія, вторгнули аж к рікам поліським, Прип’яті і Піні; Луцьк і все Поліссє, до тих час жадної руїни не знавшоє і в благополучіях зостававшоє, огнем і мечем знесши, многое множество народу тамошнего християнського в свої бісурманськії згорнувши руки, спольне там же взявши цілоє, зо всім прибором і музиками, веселлє ніякогось шляхтича Касовського і каштеляна. О таких шкодливих і крайнюю руїну державі польськой творивших дійствіях нечаяную Потоцький, гетьман польний, получивши відомость, приказал двом Сапігам, з їх поблизу бувшими хорогвами, на тіє ординськіє загони пильно смотріти, і ясир взятий отгромлювати, в чом любо їм, Сапігам, над кількома чатами добре пощастилося, іж на голову їх поразили і ясир назад одобрали, однак потом вскорі, гди з запальчивості, альбо своєй неосторожпості на большую силу іли кош тих загонов татарських наткнулися, тогда зараз от татар зоставши огорненими, наголову ог них поражені. За поворотом теди до коша ханського, хоч не всіх єго загонов з значними плінами і користьми польськими, поліськими і волинськими, рушил і сам хан з Польщі на Україну і до Криму, жадного уже до короля не чинячи одозву, ані упоминаючися поставлених трактатом Жванецьким себі от него подарунков, ані теж от короля дожидаючися якової кореспонденції, доволен будучи вишмененими здобичами польськими і поліськими. В том з Польськи на Україну путшествії ханськом, козаки Хмельницького при нем бувшії, постерегши певний ку собі ханський і татарський ранкор і неприязнь, а уходячи чаемого себі от них злоключенія, зажили такого способу, іж удавшися в лівую сторону на Поліссє нощною порою, ушли от орди в полной своєй цілості; чим хан і орда рождражненні будучи, і ніякийсь небилий подзор на Козаков о приязні їх к себі усмотрівши, прешествієм України до Криму великую в людех єя учинили шкоду; поневаж не тілько многіє села, але і кільканадцять городков не кріпких і безоборонних дощенту вирубали і внівеч обернули, вшедши до них чрез обману і присягу. Бо любо Хмельницький, сподіваючися з Польщі ханського повороту, засилал во всі городи і села малоросійськіє листовную пересторогу, аби зовсім упрятивалися до городов моцнійших, поколь би прейшли чрез Україну сили татарськіє, з Польщі бути мівшіє, однак легкомислний народ мній дбал о тоє Хмельницького-гетьмана своєго пересторозі і тим легкомислієм привел себе в великий ущербок і шкоду; поневаж (яко вишей ріхом) татаре, довольно набравши себі ясиров польських і іними многими отягчившися здобичами, на Україні уже оних не требовали, тілько смерті і огню людей і їх жилища предавали. Що Хмельницький, певне, зачувши і на око увидівши, зіло возскорбіл і возболіл серцем, же хан над сподіваннє єго, приязнь свою во злость претворши, так великоє в Україні учинил розореніє. Потом вскорі за прешествієм ханським України, а за отдалением ся от нея в степи дикіє ку Криму, прибуло до Хмельницького войсько козацькеє, от хана в дорозі з Польськи поворочаючого отлучившоєся, і донесло ему відати, же п’ятнадцять тисяч з лишком орди доброї, в Литву далеко ко загнавшоїся з многими лупами і користьми назад поворочает і мимо Кієв простовати мієт. Якую відомость Хмельницький получивши і оною обрадовавшися, чаючи на той орді хоч мало своєй українськой поветовати шкоди, зараз взял з собою девять тисяч запорожцов єще до Січі не отпусканих, но коло Чигирина на кваргирах зосгавших, і єще к тому охотника свіжого на три тисячі пробравши, рушил просто і спішно на Білогородку ку Межигору і, там коло Межигора в ніякомсь місцю з ордою оною встрітившися, учинил бой, в котором при всесильной помощі божественной всіх татар тих розгромил і наголову поразил так кріпко, іж заледво десяток який їх возмог от тоєй поразки спастися і ханові о оной принести відомость. Здобич татарськую всю позволил Хмельницький козакам своїм, в той войні трудившимся, подуванити; ясир увесь отгромлений польський і литовський отпустил свободно в доми їх; а собі з межи полтори тисячі татар живцем взятих, вибрал лучших татар п’ятсот человіка з одинадцятьма мурзами і іними начальниками їх; прочий зась ясир татарський тож отдал войську своєму і, повернувши з таковим до Чигирина благополучієм, отправил і поменених запорожцов на кош їх до Січі Запорозькой. Таковим способом і із такових причин і до неприязні задатков ординських учинился розбрат Хмельницького з ханом і із цілим Кримом.
РОЗДІЛ 2
О листовной Хмельницького одозві до запорожцев в Січ взглядом удання ся под протекцію монарху московському і о отвіті на тоє листовном же от запорожцов.
Отправивши Хмельницький з Чигирина до Січі Запорозькой вишменених запорожцов, послал при них туда ж і нарочного посланця своєго з листом своїм до атамана кошового і всего войська в такий сенс писаним:
Мосці пане атамане кошовий зо всім войськом низовим запорозьким, мні велце зичливіє мосці панове і браття.
Отпускаєм к вам войсько ваше низовоє запорозькоє, которое ви прошлого літа на желаніє наше ку потребі военной против неприятелей поляков к нам прислали, і за присланне оного велце вашмостем мосці панству дякуючи і вперед о такую ж неотміную приязнь пильно просим. На письмо наше єще прошлого літа к вашмостем мосці панству писаное, взглядом протекції от пресвітлійшого і великодержавнійшого монархи московського нам потребной, поневаж по сеє время жадного от вашмостей мосці панства не імієм респонсу, теди тепер при войську вашом і нарочного посланця нашего к вам виправуючи, велце жадаєм, аби-сьте вашмость мосці панство, досконале тоє письмо наше зрозумівши, совершенний і ретельний на оноє чрез сего ж посланця нашого вскорі учинили отвіт і дали пораду нам. Гди ж ми яко махину войни з поляками зачинали не без волі і совіта вашего, браті нашой, так і сего не меншого діла, о протекції помененой московськой, без вашего ж соізволенія і поради чинити не хочем; і любо уже учинили-сьмо о том з совітом старшини нашеї до єго царського пресвітлого величества і самодержця всеросійського одозв наш, однак без відома і соізволенія вашого діла того кончити не будем. Рачте теди, вашмость мосці панство, без найменшого откладу, ретельний на первой обширное писаніє наше учинити к нам респонс, пильно і повторе жадаєм, і їх же в сохраненіє господу богу поручаем. З Чигирина декаврія 26, року 1654.
Зіновій Богдан Хмельницький,
гетьман всего войська запорозького і народу україно-малоросійського.
Тисячу талярей битих чрез сего ж посланця нашого гостинця вам, братті нашой, посилаєм і приняти їх вдячне просим.
На тоє письмо Хмельницького такий з Січі Запорозькой от всего войська низового козацького учинен респонс.
Ясневельможний мосці пане Зіновій Хмельницький, гетьмане войська запорозького і всея України Малоросійськія, брате і добродію наш.
На письмо ваше гетьманськоє обширное, прошлого літа к нам писаное, не учинили-сьмо отвіта до сего времені для того, же твоя гетьманськая мосць зо всім войськом козацьким зоставал чрез все літо в Польщі і на Подоллю под Жванцем, в чом просим велце вашой гетьманськой мосці вибачення; а тепер на помененоє письмо ваше гетьманськоє отвітуючи, виражаєм сіє, іж ми оноє совершенно зрозуміли і не тілько з письма того познаем, а ми ясно видим нашими очима, же уже нам з поляками, як з змією комусь фост отсічений імущею, отнюд згодиться і до першой прийти приязні невозможно; поневаж они всему злу і войні будучи початком і причиною і чрез шестолітную войни операцію видячи як в короні своєй, так і в Україні нашой Малоросійськой довольніє попели з поселеній лядських і костей людей, войною побитих по полях лежащіє, німало своєго серця не хотят змягчити і, переставши своєй гнілной завзятості з нами до первої при утвержденії давніх прав і свобод наших прийти приязні і згоди. Теди і ми большей от сего времени о їх приязнь вашей гетьманськой мосці старатися не радим, а замисл ваш, що удатися і бути зо всім народом малоросійським, по обох сторонах Дніпра будучим, под протекцією великодержавнійшого і пресвітлійшого монархи російського, за слушний бути признаваем і даємо нашу войськовую вам пораду, аби-сьте того діла не оставляли і оноє кончили, як ку наилучшей пользі отчизні нашой Малоросійськой і всего войська запорозького. Як будете писать пакта, то ізвольте ваша гетьманськая мосць самі приліжно того досмотруватися, жеби не було в них чого лишнего і отчизні нашой шкодливого, а предковічним правам і вольностем нашим противного і неполезного. Відаєм запевне, же великодержавнійший і пресвітлійший монарх і самодержець російський, яко цар православний, приймет нас охочо і ласкаво, яко отець чадолюбивий синов своїх в том же православії святом непоколібимом зостаючих под свою кріпкую протекцію, жадних от нас не потребуючи датков і платежов рочних до своєй монаршой казни, кромі того, аби-сьмо на єго монаршую войськовую службу, що сила наша зможет, були готовими против єго монарших неприятелей. Бо недавно, прошлого филиповського посту, єдучи з столиці московської! єден дворянин царський Никита Харланпієв до Криму, для викуплення з неволі бісурманськой своїх кревних і будучи тут в Січі Запорозькой, купил в нас за дев’ятсот золотих трьох татаринов; тот теди дворянин слишал от многих своїх боку царського величества близьких князей і бояр, же єго царськоє пресвітлеє величество зіло благоволить і вседушне желаєт міти нас, войсько запорозькеє, зо всім народом україно-малоросійським в союзі своєм монаршом і протекції, тілько не хочет до нас о том одозватися, жеби не дал з себе полякам неслушної причини до розірвання з ними настоящого покою. Радим прето ми, все войсько ни-зовоє запорозькоє, твоей ясной гетьманськой мосці, аби-сьте того потребного діла не занехивали і оноє ку пользі всіх нас і отчизні нашой Малоросійськой якнайлучше устроєвали і кончили, стосуючися до того давнего прислів’я: чинь мондре, а патрш конца; і уходячи того, аби поляки, провідавши, не учинили в том своїми хитростями яковой перепони. Дякуєм при сем велце твоей ясной гетьманськой мосці за гостинець, тисячу талярей битих, нам, войську, присланих і отслуговати тоє во всяких оказіях облігуємся. А на сей час і на всякое время зачим упрейме вашой гетьманськой мосці зо всім войськом і Україною, отчизною нашою, многолітнего доброго здоров’я і щасливого во всем узнавати повоження. Писан в Січі Запорозькой генваря 3, року 1654.
РОЗДІЛ З
О уданню ся Хмельницького чрез послов своїх за протекцією до монархи всеросійського; о присланих от єго величества полномочних послах і о виконанню чрез Хмельницького з старшиною і товариством в Переяславі присяги на учинених пактах; о асекурації з сторони царського величества Україні і всему войську запорозькому; о подарунках Хмельницькому і тим даних; о одобранню по всіх городах малоросійських присяги і о найменованню от Хмельницького границі малоросійський от корони польськой.
Таковий (яко вишей виразилось) розбрат Хмельницький з ханом учинивши і задаток до неприязні вирубаннєм орди з Литви поворочаючой виполнивши, удался зараз чрез послов своїх до пресвітлійшого Алексія Михайловича, великого государя і самодержця всеросійського, желаючи со всею Україною Малоросійською, по обох сторонах ріки Дніпра будучою, і зо всім войськом запорозьким под его сильною зоставати протекцією, при своїх древніх правах і вольностех. Якоє посельство от Хмельницького он, пресвітлійший монарх всеросійський, вдячне і миле принявши, радостен був тому, же так значная часть землі малоросійськой, в православії греко-руськом зостававшой, к нему, православному монарху, без жадной войни і кровопролитія добровольне приклоняється, а от своїх прежніх панов польських, в вірі римськой обрітающихся, отдаляється і чуждається. І для утвержденія єго, Хмельницького, зо всею Україною і войськом запорозьким под свою високую руку он, монарх всеросійський, прислал в Переяслав до Хмельницького своїх знаменитих і полномощних комісаров — великого боярина Василія Василієвича Бутурліна з товарищи значними ж, которії на празник крещенія господня прибули в Переяслав. Яко ж і Хмельницький, сподіваючися їх прибуття, к тому ж богоявленія господня празнику прибув з Чигирина в Переяслав, так з старшиною єнеральною, з полковниками і із іним з обоїх сторон Дніпра бувшим значнійшим войськовим товариством; где на собор святого Іоанна крестителя господня, іануарія семого, пред службою божією, зупольной і валной всего войська запорозького раді, міл сам Хмельницький так до послов его царського пресвітлого величества і яко і до всего войська своєго козацького долгую мову, виражаючи в ней причини войни з поляками бувшой і несклонность поляков на многокротнії єго, Хмельницького, прошенія з ним до згоди, зо утвержденієм предковічних войська запорозького і всея Малія Росії прав і вольностей; также виражаючи, для яких причин татарськеє отринул братерство і приязнь, і для яких мір хощет і всей Малой Росії з войськом запорозьким желает бути в союзі і протекції сильного по бозі православного монархи, пресвітлійшого государя Алексія Михайловича, всея Росії самодержця. По якой Хмельницького вимові читані там же в раді прежде споряженіє і наготованіє того союзу пакта; а по вичитанню оних, виконана от Хмельницького зо всею старшиною і товариством на вірность новому государеві своєму присяга; а по виконанню оної дана Хмельницькому от помененого полномочного посла боярина Бутурліна царськая корогов і булава, і іниє значніє от лиця монаршого так самому єму, Хмельницькому, яко і всей старшині і черні там бувшой дані подарунки; з таким монаршим под клятвою словом і упевненнєм, же держати он, пресвітлійший монарх російський, Малую Росію зо всім войськом запорозьким в своєй протекції при ненарушимом захованню старовічних єя прав і волностей мієт, єї от всяких неприятелей і наступств їх своїми войськами і скарбами вспомогати і боронити. А по той присязі переяславськой от того ж полномочного посла боярина Бутурліна розослані во всі городи малоросійськіє значніє персони великоросійськіє для вислухання от войськових і посполитих малоросіянов на вірность великому государеві присяги, якая тогди ж от всіх і виполнилася. При виконанню преречоной присяги наименовал Хмельницький бути з собою спольне под державою і протекцією пресвітлійшого монархи всеросійського городам Кієву, Брацлаву, Чернігову, зо всею Україною і ея повітами по самую лінію, то єсть по ріки Горинь, Рось і Тетеров.
РОЗДІЛ 4
О жалості королевськой по утраті козаков з Україною і о мові єго в сенаті о том бувшой; о прошенії королевськом царського величества сторони України; о неісполненії того прошенія і о приборі царськом на войну против поляков; о Богуновом фортельном до поляков одозві і о шкоді чрез тое Україні от поляков станулой.
Король польський Ян Казімір о таком Хмельницького зо всею Україною от себе удалению ся запевне провідавши, жаловал і плакал того сердечне, же полагаючися на заздростних добру людському совітах своїх панов поляков, не укончил з козаками і цілою Україною Малоросійською з приверненнєм прежніх єя прав і вольностей і уконтентованнєм єї желаній чрез трактат войни шестолітной, звлаща когда они многократними апеляціями своїми до єго кролевського величества свою в том являли склонность, і допустил чрез неосторожность і недбальство своїх воєначальников тому рицерському народу козацькому зо всею Малою Росією от себе отдалитися і до іншой держави приклонитися. Для чого в сенаті своєм такіє король з жалостію сердечною вимовил всім вслух слова: «Мосці панове браття, прийшли-сьми за непогамованим гнівом і упором нашим до того, же-сьми утратили Україну, яко златое яблоко, же-сьмо утратили, яко світ очію нашею, же-сьмо, наконець, утратили і вічне чуждими зостали добрих молодцов козаков браті нашей, за которих оружієм і стражею чрез многіє времена яко за кріпкими мурами до сих часов в тишині і покою зоставали-сьми і прочіїм неприятелем нашим були-сьмо страшними; обачимо ж вперед, що ся нам без них діяти будет, і єжелі боявшіїся нас прежде не повстануть на нас вскорі і не огорнуть отвсюду таковим нас страхом, яковим при козацьких силах от нас пред сим були огорненими». А по вимові таких слов, вскорі чрез нарочного гонця своєго писал королевськоє величество до пресвітлійшого монархи московського, просячи, аби приняттєм Хмельницького і України в свою протекцію не чинил єму обид, чого он, великий государ цар московський (звлаща маючи свої певнії здавна на поляках претенції), не тілько не послухав, але і на войну против поляков начал прибиратися з многим войськом і арматами. По подданню ся Хмельницького в протекцію государю московському і по виконанню присяги в неділь кілько, Богун, брацлавський полковник Хмельницького, змисливши фортельне, же будто щось не ку мислі єго діється, удался потай будто Хмельницького до гетьмана польського, просячи, аби єму з’єднал ласку королевськую і прощеніє, і обіцуючи з большою частю вепська козацького зоставати будто ж по-прежнему под властію королевською. Гетьман зась рад тому велце будучи і королевського указу мало о том потребуючи, рушил з войськом значним коронним ку Брацлавлю, аби могл з Богуном і войськом его латво злучитися і помислне діло управити. Но потом вскорі гетьман оний польський певную получил відомость, іж Богун з войськом своїм не кланятися єму, но битися прибирает; прето хотячи впередити Богуново на себе наступленіє, зоставил обоз свой польський под Межибожем, а сам влегці конно рушил на Богуна ку Кальникові, где прибувши, получил відомость, іж Богун мало при себі міючи войська, уступил от польського нашествія ку Умані. Гетьман зась заятрений, втропи за Богуном до Умані простуючи, великую в людех тамошних українських починил шкоду, згола нікому не пребачаючи, рубал впень, хто тілько навинулся пред него, яко ж того ж часу й два городки уманського уєзду, Єгупець і Христиновку, дощенту малих і великих, без жадного респекту на самое світлоє воскресеніє господнє тиранське вибил і вирубал, вшедши до них чрез обману і присягу. По тім і до самої Умані прибувши і, Богуна в ней заставши, значний штурм припустил до міста; но за єдну годину стративши в оном до семи тисяч войська польського, отвернуло зо встидом от Умані і, поворочаючи до обозу своєго к Межибожу, з гніву і ярості своєя мало не всю Брацлавщину зруйновал, огню і мечу предавши.
РОЗДІЛ 7
О приборі царськом до войни на Литву і поляков і о взаємном войську козацьком і московськом; о королевськой кореспонденції до турков і хана і о прихильних к нему оттоль отвітах.
Великий государ цар і великий князь Алексій Михайлович, всея Росії самодержець, з добровольного приклонення ся ку себі Малой Росії і всего войська запорозького, благополучного дождавши Бремені, а маючи слушнії причини ку розірванню учиненого по нужді з Владиславом, королем польським, і зо всею короною покою, несумінно на неподлую, но кріпкую і надеждную козацькую в своєм военном промислі надіючися помощ, прибирался на зачаттє войни з поляками і Литвою і, приславши до Хмельницького своєго московського конного і пішого войська для отпору полякам двадцять п’ять тисяч, потребовал того, аби і Хмельницький взаєм своєго козацького войська такое ж число виправовал до обозу єго царського пресвітлого величества, що ся вскорі і виполнило. Король теж польський Ян Казімір при несогласії і внутренней замішанині панов своїх коронних, увидівши холодно повіваючії на себе от Москви і шведов вітри, і як кольвек хотячи вспомогти от крайнего упадку державу свою, корону польськую, вдался в том чрез послов своїх до Порти турецькой і хана кримського, от коїх обоїх прихильнії ку себі одержал респонси; а особливе от хана таковий, же єсли он, король польський, з казни своєй заплатить єму тоє все, що доводиться, і если на том присягнет, же в жадних оказіях єго хана не оставить, то і он готов будет спольне з войськами коронними военной допомогти імпрезі на Хмельницького і на царство Російськеє.
РОЗДІЛ 8
О зачатой щасливе войні московськой з козаками на поляков; о збуренню Литви зо взятим Смоленськом і іними премногими містами і замками; о под’єзді Ганчкофом под войсько московськеє щасливом і о нещасливом. Радивілловом поході з войськом єго чрез Москву розгромленом; о утвержденії новой польськой з Кримом ліги зо взаємними присягами на поставлених кондиціях і о уіщенню должного платежу от поляков ханові; о смерті старого і о ізбранії нового хана; о посланцю Хмельницького до нового хана з желаніем о прежнюю приязнь і о неполученії тоя, для купившей ю поляков у Криму; о затмінню солнечном, о освященії церкви в монастирю лубенським і іних церквей; о кончині Афанасія, патріархи константинопольського; грамота царськая, жалованная кієвлянам.
Єгда же наста вожделінная весна з радостотворними цвітами земними, тогда абіє і Марс московський свой в полях зелених розпростерши хоругви наміреную здавна на поляков войну з приданими в первий раз єй козацькими предписаними силами от Литви зачинает і в діло проізводить, взявши Дорогубуж, Невел, Серпейсько і Полоцьк кріпкий над рікою Двиною, потом і далій розпростершися своїми загонами ку Мстиславлю і Вільню, к Смоленську зближається і всі паси к нему будучії залігаєт. В тім часі князь Радивілл, гетьман литовський, виправил под войсько московськеє для язика значний при семох хорогвах под’єзд свой з Ганчкофом, которий будто (як твердить Твардовський на листі 123) нігдесь на войсько московськоє напавши, п’ять тисяч вибил оного, що на явную походило неправду. За поворотом з Криму Яскольського, посла королевського, прибув з ним і от хана посланець Солиман-ага для утвержденія (по розорваной з Хмельницьким) з короною польською ліги. Тот теди посланець, іменем ханським без долгой церемонії об’яснивши королеві готовость ханськую до ліги з ним, первіє упоминался от короля плати ханові надежной шестисот тисячей золотих монети доброї, а безмал чи не битих талярей, повторе, присяги королевськой і Речі Посполитой на непремінную з собою приязнь і лігу, же ні король на Крим, ані хан на короля нігди воєвати не будуть. Чому король рад будучи, обіцял от своєї персони королевськой сам виконати на том присягу, а от Речі Посполитой назначил виконати оную арцибіскупові Гнежненському. Хан зась при таком утвержденії з поляками ліги обов’язался готовим бути з ордою на помоч королеві против єго неприятелей, а король за тоє ханові щорок поступил давати упоминки і подарунки подлуг давнійших пактов, по которії хан своїх людей присилати повинен до Кам’янця-Подольського. Утвердили при том і тоє, же єден без другого жадного покою з своїм неприятелем чинити не міють; і же в тих же пактах в союзі з королем і ханом міли зоставати і королеві помогати Ракочій, князь венгерський, з господарями молтанським і волоським. При отправі зась посла преречоного ханського король виконал присягу, а для одобрання от хана взаємной присяги виправил з тим же посланцем ханським знову Яскольського, пославши чрез него і вищей вспомненую суму, хану заведеную. Але Яскольський (яко свідчить Твардовський на листі 125) в Волощину прибувши і відомость о кончині хана старого получивши, удержался в Волощині і дал о том королеві знати; король, єднак, непремінно приказал єму до Криму їхати і своє посельство кончити, надежен будучи, же і новий хан, принявши от короля посилаємії подарки, не одмовить на вишписаних з старим ханом пунктах, своєй з королем заключити і присягою потвердити ліги і приязні, яко ж так ся і стало; іж новоучинений хан у Криму з совітом своїх кримських начальников, чинячи досить королевському желанію, склонился до приязні з королем польським на всіх кондиціях тих, до яких старий хан пристал був і писал о том Калга-султан до короля, упевняючи єго всім тим, о що потребовал он от них. Хан зась новий, удержавши Яскольського в Бахчисараю, сам от’єхал до Стамбула для одобрання корогви і потверження на ханство.
Літопис Самійла Величка, Літописи XIII-XVI, Давня українська література, стислий виклад твору Літопис Самійла Величка, Літопис Самійла Величка скорочено, українська література, шкільна програма, твори з української літератури скорочено, стислий виклад творів з української літератури, Літописи XIII-XVI — Літопис Самійла Величка
Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма
Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма
Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…
Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма