Літературні ігри пізнавального характеру за творчістю О. Гончара. Вікторина «Пізнай героя за портретом», українська література
… за свій темперамент та задерикуватість раніше був знаний на селищах як дикий, а з певного часу відомий більше як отой… , що в Індії, або просто віруньчин. (Іван Баглай)
…Дарма, що рудим називають, а серце в нього ніжне, справедливе… Такий майстер сталеваріння! Віртуоз своєї справи… І ніяких тріщин у душі: який у житті, такий і на роботі — гарячий, нестримний, звідси і вміння, сталеварський талант… (Іван Баглай)
«Кругловида, повно плеча, злягла на підвіконня, білою пазухою до місяця світить… Давно не доярка, а й досі від неї молоком наче пахне… Мов королева воссідає десь аж у піднебессі цеху, десь там торкає пальчиками залізну гриву свого велетня крана…» (Вірунька)
«… а зараз чесну роботу від артілі інвалідів додому бере… Кошики з верболозу робить, ними живе…» (Костя танкіст)
«Ані усмішки на смаглявому личку. Сама суворість, неприступність. Тільки деколи зиркне покрадьки через паркан, зсупить брови на задивлених велосипедистів і знову погляд у землю…» (Єлька)
«Бачать її спиною до вулиці, постать струнку та ноги міцні, до мідного загорілі, зарошені по коліна в дідових полуницях…» (Єлька)
«Вона була найгаласливіша на всю Зачіплянку особа, яка в ці дні тільки й торочила всім про свою полохливість, ойкала та зойкала при кожному гуркоті, — тепер, накульгуючи, пригинцем бігла через городи серед снарядного свисту, розчавлені помідори чвиркали їй з-під босих ніг, чорні бабині підошви були попечені на розкиданих всюди ще гарячих гільзах (розказуватиме пізніше, що, наступаючи на них, вона аж підскакувала…)» (Шпачиха)
«На сазі між осокою наче пеньок здоровенний темніє: то… сидить у човні, терпляче вичікує своїх окунців та карасів. Б під час розливу, коли дніпровська вода поміж кучугурами добиралася до самої саги, рівчаки струмочками прокопував, травичку зелену пригортав, заманюючи весняну воду та рибу в сагу. На плечах жилетка якась зашмульгана, латку видно на спині, голова старого геть сховалася під повстяним розтовченим капелюхом з отих бувальців-капелюхів, , що їх доношують, вийшовши на пенсію, заводські горнові. (Ягор Катратий)
«Очі мав якість водянисті, а так нічого: молодий, непоганий собою, симпатичний в оцім яскравім кашне… Розмахував руками, упивався своїм голосом, який то спадав завчено, то верескливо ліз кудись у гору, — ось-ось пустить півня!» ( лектор)
«Товариський, простий, до людей не гордий. Б геть посивів на комсомольській роботі, тільки ріденький кущик на голові зостався… молодий, тугощокий, квітучого здоров’я…» (Володька Лобода)
«Волосся темно-русяве блищало, вільно розкинуте на плечах, кільчасті кінчики його золотились на сонці, ніби злегка пригорілі, припалені іншим, степовим сонцем. Сумовита глибінь очей була аж з прозеленню якоюсь, з отією, що її колись, мабуть, можна було тільки в очах мавок підгледіти десь на Вовчих Водах» (Єлька)
«Юнак — чистий думками і непорочний діями. Колись він ще прославить нашу Зачіплянку…» (Микола Баглай)
«В одежі буднів старий: в штанцях брезентових, в ситцевій на кістлявих плечах сорочці, що здалася полотняною, старосвітською, як у чумаків… В цьому буденному статечно ступав через подвір’я. Раніше на металургійних відбирали велетнів, і він був один із них, на голову вищий за тих дідків, що його супроводжували підтюпцем. Велике від природи лице було ніби як роз брякле — чи спав у курені, чи, може, поправився тут на санаторних харчах? Легкий, без живота, з широкими закістлявленими грудьми. Ішов неквапною ходою, дивлячись просто вперед, виставивши сонцеві кулясте мудрецьке чоло. Патріарх! Король лір! Пророк Ісайя!» (Ізот Лобода)
«… змістовний хлопець, просто закоханий у мистецтво. Захоплюється, може аж занадто: оті Софії, Реймпси, Парфенони — то все його життя. Сам Парфенону поки що не створив, але задумів, сміливих проектів повна голова… А син незворушний! Похмурість не зникає. Не завжди, правда, він такий. Почуття гумору не позбавлений, але зараз тільки супиться — похмурість цю він із Карпат привіз.» (Син воєнкома Олексій)