Твір на тему: Лінія голодомору в «Жовтому князі» Василя Барки. Українська література, шкільна програма

Твір на тему: Лінія голодомору в «Жовтому князі» Василя Барки. Українська література, шкільна програма

Центром зображення явища тоталітаризму в Барчиній прозі діаспорний дослідник Леонід Плющ вважає міф про Ящера (дракона). Він глибоко проаналізував цей мотив у романі «Жовтий князь», отже, ми додамо тільки деякі деталі. Зі змієм порівняно росіянина Отроходіна: «кружить змієм і мучить; ну, ящір і єсть! Йому «вгорі» нададуть великориб’ячу луску: ордени, «путьовки»»; зі змієм асоціюються гріхи людські, а також спецпотяг на Колиму.
У цьому романі головним показником внутрішнього стану, дійових осіб є очі. У притчі, що її читає Микола Катранник, Кривда виймає у Правди «очі — платою за дрібні кусники хліба». Найголовнішу роль цей мотив грає під час зорової «дуелі» між Отроході-ним і Мироном Катранником у сільраді. Погляд росіянина пронизливий, «крізь очі, дрібні віконечка, побачили душі, яка повна відвертість їх здійсниться навіки; а до чого ж недобрі між собою, хоч значно ближчі, ніж здається з ворожнечі!»; він розпалився гнівом: дужим і диким; зіниці в найгострішому блискові звернені до селянина; його горючі очі ніби повсякчас пронизують подвір’я Катранників. Про нього сказано, що пізніше, під час допиту щодо потира, «круглявий жовтар їв і колов очима при кожній відповіді» Мирона Катранника. Подібний опуклий вираз агресивного погляду буде пізніше вжито Баркою в романі «Спокутник і ключі землі», де підкуплений суд присяжних мов по-зміїному шипить очима, а їхні погляди, «ніби ядовиті гадюки, викинулися з очей» до обвинувачуваного Олега Паладюка.
Очі, особливо жовті, можуть показувати належність до Жовтого князя (голодомору) й бути одним зі складників того знаку, який диявол, за пророцтвом, ставитиме на людей. Так, розпорядник реквізиції хліба в селян має очі каламутні, недоспані й обпиті зі сизими обводами довкруги. Миколі Катраннику стрічається чоловік, дзьобатий і їдкий з лиця, як сірка, серед якої очі горять темною охрою, що аж палять хлопця; читаємо, що у лавці «Торгсіну» погляд продавця хліба впився в срібло іконки. У «Спокутнику і ключах землі» очі астролога є очами Ящура, себто Сатани.
Натомість Мирону Катранникові під час тої «дуелі» прийшла на серце «найтихіша мирність» («Жовтий князь»). За нею досада, після почуття відрази до Отроходіна. Однак у нього, поступливого селянина, погляд терпкий, і така прихована сила якраз і бісить Отроходіна («мужик «плохий»»). У романі також указано на мученицьку лагідність очей інтелігенції, ясні й незвичайно спокійні очі сектанта Прокопа. Навіть владу смерті над людиною позначено через її очі: вони збільшуються, у них помітно скорботу й невідсвітність. І найбільше Отроходін радіє, що погасив-таки світло в очах селянина, заморивши його голодом.
Дзеркальною деталлю до образу очей є жовтий колір. Ця деталь наповнює ті картини кінця світу, що їх бачать селяни: «Сидить гостроокий хтось, ніби золотий, цілком литий, — з червонастим виблиском; в короні чудній і пишній одежі. Високо підноситься. Ребра схожі на верх брами, розчиненої так, що туди з низини на картині тягнуться люди без кінця і перерви: люди бідні — тягнуться під кліткову браму примарця і там зникають. Як вівці на бійні». Ми дізнаємось, що виконавець волі звіра й сатани князює в жовтій одежі. Юродивий співає, що Жовтий князь рудою [кров’ю] запив свої жертви. Жовтий колір постійно характеризує Отроходіна: «Грозить обома руками Отроходін, говорячи, а його широкий золотий зуб, відтінений щербинкою поруч, аж жевріє, одночасно з товстими скельцями окулярів без оправи, при самих металічних зачіпцях».
Цей колір є ознакою керованості Звіром [біблійний «знак на чоло»]: блідо-жовта шкіра валіз злого товстуна у вагоні, який картає селян, що «тікають» од голоду на заробітки, розкішні жовті вуса голови комісії з вилучення церковного майна, мідяні заклацки на портфелях партійних «шишок», жовті вікна фабрики, жовтавий полушубок активіста, сірчано-жовті двері райвиконкому, руді шкірянки службовців, ржависто-брунатна бляха на даху установи, характеристика «огненна могила» земного пекла в урвищі; саме рудий Гриць проганяє малих Катранників з річки під час лову черепашок (порівняй у романі «Рай» вказівки на жовтопикого нападника з Тамбовщини на Іону Івановича й фразу: «А по золотому ланцюгу, обвинутому навколо дубового стовбура [комуністичної держави], по ланцюгу, з якого стікала кров і бруд, походжав червоноокий кіт пропаганди [фантасмагорія за мотивами Пушкіна] і муркотів найсолодші казочки для… [підкуплених] закордонних… [візитерів]».

Ця деталь може вказувати на нескорених, що приймають мученицьку смерть од голоду: перед смертю Микола Катранник став жовтий з обличчя («воскований кістяк»), лоб обтягнувся: восковою сірістю віддавав, надмірно високий, під запалими очними ямками. Так часом виглядають тифозні. Старий Крілик пожовк з лиця — скоро помре. Мешканці міста жовті від недоїдання. Мирон Данилович стоїть, від страху мов черевики «прив’язані жовтою травою».

Твір на тему: Лінія голодомору в «Жовтому князі» Василя Барки. Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутися на сторінку Василь Барка

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *