Любить людей мене навчила мати (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література

Любить людей мене навчила мати (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Я стою перед репродукцією — картиною, де змальована жінка-мати, яка схилилася над своєю дитинкою і, мабуть, як і мені колись, наспівує колискову пісню:

Спи, мій маленький,
Пізній бо час.

У свою пісню мати вкладає надії, сподівання на щасливе життя, долю своєї дитини, коли вона виросте.

А якою виросте її дитина? Сподівається, що син чи дочка буде доброю, милосердною людиною, буде любити і сама буде любимою.

Мама… Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжніше?!

Я уявляю руки своєї мами, добрі й лагідні, ласкаві й ніжні, у неї найвірніше й найчуйніше серце — в ньому ніколи не згасне любов, воно ніколи не залишається байдужим.

Я відчуваю, що скільки б не було тобі років — п’ять чи п’ятдесят, — тобі завжди потрібна мати, її порада, її ласка й любов, її погляд.

Коли Т. Шевченко писав: «Там матір добрую мою ще молодую…», я зрозуміла, що поети, письменники, художники складають величальну пісню Матері. Образ матері — це символ добра на землі. Це символ Батьківщини — неньки-України, це земний уклін материнству.

Мене, наприклад, вразив вірш А. Малишка «Пісня про рушник». У ньому поет використав символ — рушник. На щастя-долю вишила мати синові, щоб їхав «в дорогу далеку». Цей вірш став народною піснею:

І на тім рушникові
Оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука,
Й твоя материнська любов.

До сліз зворушують слова М. Сингаївського з поезії «Чорнобривці», що стала найулюбленішою піснею українського народу:

Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Мати завжди когось любить, і тому все життя вона вчить своїм прикладом любити людей, які знаходяться, поруч близьких і знайомих, сусідів і старих.

А скільки ночей недоспано, скільки сліз виплакано матір’ю?! Кожна мати хоче, щоб життя її дитини склалося вдало, щоб її сім’ю обходили негаразди, горе, голод і холод. У вірші «Сива ластівка» Б. Олійник задушевно звертається до матері:

Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Дивом-казкою світанковою.

Дивом-казкою… І тріпоче щось в душі, і переді мною постає Мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.

У В. Симоненка так і називається поезія «Лебеді материнства». Тут Батьківщина і Мати — вічні:

Можна вибрати друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Прикладом любові до дітей-синів, чужих людей є оповідання О. Довженка «Мати». Мати спроможна була на все, навіть на смерть, коли рятувала від німців чужих синів-льотчиків.

То ж недаремно кожен із нас почуває себе молодим і всесильним доти, доки жива мати. У травні, коли співають у рідному краї птахи, коли посміхається травами, листям і квітами природа, теплий весняний вітер приносить нам Свято Матері. Це свято відзначає весь світ.

Адже воно пропонує вшановувати Матір у трьох її найбільших іпостасях: Мати-Богородиця, Мати-Жінка, Мати-Україна. Це свято возвеличує нашу жінку-трудівницю.

І ніби знову я лечу в дитинство і чую мамину пісню:

Виростай же мій синочку,
мій соколе,
Тобі щастям колоситься
рідне поле…

Любить людей мене навчила мати (Твір-роздум). Твори з розвитку мовлення. Українська мова та література. Шкільний твір.

Повернутися на сторінку Шкільні твори

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *