«Класик української літератури — наш сучасник», українська література. Павло Загребельний
Твори Павла Загребельного — це думи й роздуми про народ від давнини до сучасності, про людей, які прагнуть від життя дива, шукають його і знаходять, втрачають або нівечать, творять його в муках і любові. Письменник веде діалог з історією, розмову з людиною, відчуває її голос, до якого можна доторкнутися.
Бібліотечний працівник зосередить увагу присутніх на особистості Метра української літератури, лауреата Національної премії ім. Т Шевченка, людини з голубиною душею, його неповторною сутністю.
В рамках літературної години можна розкрити творчість Загребельного за оцінкою письменників та літературних критиків — Романа Іваничука, Віталія Дончика, Михайла Слабошпицького, Володимира Панченка та ін.
У статті « З погляду вічності» Роман Іваничук акцентує увагу на неповторній вартості роману «Я, Богдан». Тема визвольної війни українського народу під проводом гетьмана, який постав на авансцені ХУІІ століття. П. Загребельний від першого свого історичного роману «Диво» через «Первоміст», «Євпраксію» та «Роксолану» — йшов упевнено до Хмельницького. Автор роману ставить проблеми всіх часів, поки існуватимуть визвольні війни: вождь і влада, вождь і народ, вождь і справедливість, сила і безсмертя вождя.
Віталій Дончик у статті « Завжди несподіваний, завжди цікавий» високо цінить українського митця, майстра слова, перу якого належить ціла бібліотека новаторських романів. Понад п’ятдесят років творчого неспокою, десятки романів, сотні книжок. Громадський і культурний діяч, який у свої 84 роки жив не лише літературою, а й болями нашої молодої держави.
Проходячи «школу Загребельного», критики, які працювали в «Літературній Україні» формувалися з усвідомленням: ставитися до літератури слід як до «живого організму».
Павло Загребельний був першим, хто сміливо вдався до стилю оригінального, новаторського для української прози. Про це свідчать його перші оповідання, повісті і об’ємні панорамні полотна — романи.
(Зосередити увагу на творах: «День для прийдешнього», «Левине серце», «Юля або Запрошення досамовбивства», «Розгін» та ін.).
Михайло Слабошпицький у статтї «Інший Загребельний» зосереджує увагу на ролі письменника -класика — нашого сучасника.
Якщо шістдесяті-вісімдесяті роки — той період, коли Загребельний був законодавцем моди і погоди в історичному романі, де його «Диво», «Євпраксія», «Роксолана» та «Я, Богдан» побили всі рекорди популярності української книжки, то ось уже понад два десятиліття автор виписує сучасні сюжети (від епатажної «Голої душі» чи напівдедективної «Зони особливої охорони» аж до недавнього «Брухту» та «Стовпотворіння».
У «Брухті» продають не тільки металобрухт, заводи, людські душі. Там продають Україну. Мародери всіх калібрів і мастей цуплять все, що вчора називалося державним чи загальнонародним добром і заганяють оптом і вроздріб, громадячи суми на закордонних рахунках.
У романі кожне слово кипить політичною і соціальною реальністю та живими емоціями розпачу, зневіри, обурення. Ось характерний приклад: «Київські депутати разом з доблесними податківцями, визначаючи прожитковий мінімум для громадян незалежної України, оприлюднили так званий мінімум. Що повинна мати українська жінка щоб залишитися жінкою? Будь ласка: щедрість законодавців безмежна. Жінці дозволяється мати пальто зимове — одне, демісезонне — одне, плащ — один, а носити ці речі треба відповідно вісім, сім і п’ять років. Окрім того, два плаття, одна спідниця і халат на п’ять років, светр на три роки, два бюстгалтера і п’ять трусів на два роки. Є ще і купальник на чотири роки». Оце і є ота нікчемна проза життя, яка відчутно впливає на стан духу людини і її ставлення до держави.
«Стовпотворіння» — це політична карикатура на те, що якихось п’ять-сім-десять років тому відбувалося з українцями та Україною.
«Розбудова держави» здійснюється за допомогою масових засобів дезінформації, які кожного переконають, що чорне — це біле, а біле — це чорне. Люди в «Стовпотворінні» впізнавані навіть на рівні пересічного читача. Під час читання цієї книжки не раз ловиш себе на відчутті, що ми всі дивимося в дзеркало. І не дуже криве.
Сучасність цілковито поглинула автора. І «Брухт» і «Стовпотворіння» сповнені сумного орвеллівського сміху.
У публікації Володимира Панченка «Стиль — це людина, а людина — загадка…» мова йде про гротескну лінію у творчості Павла Загребельного. Особливо виразно вона простежується у творах «Південний комфорт», «Левине серце», «Вигнання з раю», «Гола душа», «Первоміст» та «Розгін».
Письменник завжди дбав про читаність своєї прози. Тому в його романах активно використовується пригодницько-детективний елемент.Це стосується історичних романів «Диво», «Первоміст», «Євпраксія», «Роксолана» та ін.
Прозаїк часто занурюється в таємничу сферу підсвідомого. Згадаймо Богдана Хмельницького (роман «Я, Богдан»). Потрапивши в Стамбулі на невольничий ринок Богдан переживає напад гострої нестримної туги: «пойняла мене якась несамовитість і мало не занесла до погибелі».
Ірраціональний чинник дуже суттєвий в тих людських історіях, що їх оповідає Павло Загребельний. Бо ж людина — це загадка, якій немає кінця.
Книги Павла Загребельного — це думи про народ від давнини до сучасності, про людей, які прагнуть від життя дива, шукають його і знаходять, і — найголовніше — творять його в муках і любові.
На стилі кожного твору прозаїка відбивається відображувана доба, її культура слова, соціально-психологічний типаж героїв, котрі надають тому чи іншому твору особливого звучання.