Кирило Кожум’яка, народні казки українців. Стислий виклад твору

Кирило Кожум’яка, народні казки українців. Стислий виклад твору

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже і до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давать. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її і полюбив. От вона до його прилестилась та й питається раз у нього:
— Чи є,— каже,— на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?
— Є,— каже,— такий у Києві, над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небесами стелиться; а як вийде на Дніпро мочити кожі (бо він кожум’яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них, чи витягне-то він їх? А йому й байдуже: як смикне, то й мене з ними трохи на берег не витягне. Отого чоловіка тільки мені й страшно.
Княжна і взяла собі те на думку, і думає: як би їй вісточку додому подати і на волю до батька дістатись? А при ній не було ні душі, тільки один голубок. Вона вигодувала його, ще як у Києві була. Думала-думала, а далі і написала до отця:
“Отак і так,— каже,— у вас, панотче, є у Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум’яка. Благайте ви його через старих людей, чи не захоче він із змієм побиться, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його, панотченьку, й словами, й подарунками, щоб не образився він за яке необачне слово. Я за нього і за вас буду до віку богу молиться!”
Написала так, прив’язала під крильцем голубові та й випустила у вікно. Голубок звився під небо да й прилетів додому, на подвір’я до князя. А діти саме бігали по надвір’ю да й побачили голубка.
— Татусю, татусю! — кажуть.— Чи бачиш — голубок од сестриці прилетів?
Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав да й засумував:
— Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину! А далі приманив до себе голубка, глядь, аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Ото зараз призвав до себе всю старшину.
— Чи є такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум’якою?
— Є, князю. Живе над Дніпром.
— Як же до нього приступити, щоб не образився та послухав?
Ото сяк-так порадились да й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до його хати, одчинили помалу двері та й злякались. Дивляться, аж сидить сам Кожум’яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять кож; тільки видно, як коливає от-такенною білою бородою! От один з тих посланців: “Кахи!”
Кожум’яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:
— Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою…
А він і не дивиться, і не слухає: розсердився, що через них та дванадцять кож порвав.
Вони знов давай його просить, давай його благати. Стали навколішки… Шкода! Просили-просили та й пішли, понуривши голову.
Що тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина.
— Чи не послать нам іще молодших?
Послали молодих — нічого не вдіють і тії. Мовчить та сопе, наче не йому й кажуть. Так розібрало його за тії кожі.
Далі схаменувся князь і послав до нього малих дітей. Тії як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум’яка не витерпів, заплакав та й каже:
— Ну, се ж уже для вас я роблю.
Пішов до князя.
— Давайте ж,— каже,— мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель.
Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів десять, да й пішов до змія.
А змій йому й каже.
— А що, Кириле? Прийшов биться чи мириться?
— Де вже мириться? Биться з тобою, з іродо проклятим!

От і почали вони биться — аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так шматок смоли й вирве;
що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А змій як вогонь горить — так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум’яка вже й обмотавсь коноплями і смолою обсмолився. Ото вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум’яки, то він його булавою тільки луп, аж луна іде. Бились-бились — аж курить, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило змія ще лучче, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.
А тут у дзвони дзвонять, молебні правлять, а по горах народ стоїть як неживий, зціпивши руки, жде, що то буде! Коли ж зміюка бубух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками:
— От так Кирило! От так Кожум’яка!
От Кирило, вбивши змія, визволив князівну і віддав князеві. Князь уже не знав, як йому й дякувати. Та вже з того-то часу і почало зватися те урочище в Києві, де він жив, Кожум’яки.

Кирило Кожум’яка, народні казки українців, стислий виклад твору Кирило Кожум’яка, Кирило Кожум’яка скорочено, українська література, шкільна програма, твори з української літератури скорочено, стислий виклад творів з української літератури, народна казка Кирило Кожум’яка

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…

Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *