Казка «Ох!», народні казки українців. Стислий виклад твору

Казка «Ох!», народні казки українців. Стислий виклад твору

Колись дуже давно жили собі бідні чоловік та жінка, і був у них один син, та й той такий ледачий, що нічогісінько не робив, тільки на печі грався. Стало йому двадцять літ. Батьки журяться, думають, що з ним робити. Вирішили віддати в найми, може, чужі люди його чомусь навчать. Оддали хлопця до кравця, потім до шевця — більше трьох днів він не витримував, тікав додому. Надумав батько одвести сина в інше царство. Йдуть вони через темний ліс. Чоловік утомився, сів на пеньок та й каже: — Ох! Як же я втомився!

Де не взявся — з-під пенька дідок вилазить, маленький, зморщений, а борода зелена аж по коліна. Та й питає чоловіка, навіщо він його кликав. Батько здивувався, сказав, що нікого не кликав. Тоді дідок і назвався, він — лісовий цар Ох. Розпитав, куди вони йдуть і сказав, що хоче найняти хлопця, навчити його. Звелів прийти через рік: якщо впізнає батько сина, забере, а ні, то буде ще рік служити. На тому домовилися, батько пішов додому, а цар повів хлопця в підземне царство до зеленої хатки, де й жінка, і діти, і наймички — все зелене, навіть їжа.

Дав Ох завдання хлопцеві — нарубати дров. А той ліг та й спить. Наказав тоді Ох спалити наймита. Так і зробили. Вуглину, яка залишилася, Ох сприснув живущою водою — хлопець ожив і став таким гарним, що й не сказати. Так повторювалося п’ять разів. Із ледачого парубка став моторний і гарний козак.

Через рік батько прийшов за сином, викликав Оха. Цар повів його до себе, взяв проса, висипав — назбігалося багато півнів. Треба було батькові впізнати серед них сина, але той не впізнав, то й пішов додому ні з чим.

Наступного року Ох увів батька в кошару й загадав упізнати серед баранів свого сина. Той знову не впізнав, та й пішов журячись. ,

На третій рік іде батько до Оха, а^назустріч йому дід, білий, як молоко, і одежа на ньому біла.

Привіталися, розпитав дід про батькову біду і взявся допомогти. Сказав, що Ох тепер випустить голубів, так батько хай не бере ніякого, тільки того, котрий не їстиме, сидітиме окремо під грушею та оскубатиметься. Батько так і зробив. Довелося Охові віддавати сина, тепер уже такого гарного парубка.

Йдуть батько й син додому, розмовляють. Журиться батько, що вони бідні. Тоді син його заспокоїв і сказав, що тут полюватимуть за лисицями паничі, він перекинеться на хорта й піймає лисицю; мисливці будуть купувати хорта у нього, хай продає, тільки без ретязя, от і будуть гроші. Все так і трапилося. Батько йде та знову бідкається, що мало грошей, не вистачить хазяйством обзавестись.

Парубок сказав, що паничі їхатимуть по перепелиці із соколом, то він перекинеться на сокола, мисливці купуватимуть у нього того сокола, хай продає, тільки без шапочки. Так і зробили. Продав батько сокола за триста рублів, а той як полетів, то й не повернувся до паничів.

Син сказав, що перекинеться ще й конем на ярмарку, а батько хай продає його за тисячу рублів, тільки без недоуздка. Де не взявся циган, став торгуватися і таки вмовив батька продати коня з недоуздком. А то був не циган, а цар Ох. Сів цар на коня, поїхав додому, радий, що таки не втік парубок. Повів коня до водопою, а той кінь перекинувся окунем та й поплив у річці. Ох перекинувся щукою — та за ним. Довго ганялися. Виплив той окунь на берег, де царівна білизну прала, та й перетворився на перстень. Царівна підняла його з води, пішла додому, хвалиться. Ох перекинувся купцем, прийшов до царя й попросив віддати йому перстень, бо то саме він його загубив, а без нього йому не жити. Царівні жаль віддавати, вона й кинула перстень на землю — то щоб ні тобі, ні мені. Перстень і розсипався пшоном по хаті. Ох перекинувся півником — і давай клювати. А одна пшонинка закотилася під ноги царівні, то лісовий цар її не помітив та й полетів собі.

А з пшонини постав такий гарний парубок, що царівна одразу в нього закохалася. Попросила батька віддати її за нього, цар довго морщився, що за простого віддавати доводиться, та все ж погодився. І зіграли вони гучне весілля.

Коментар

Ця казка — фантастична, і навіяна вірою людей у лісових царів, у живлющу воду, в чарівне очищення вогнем. Злим силам протистоять добрі, наприклад, дід у білому, який допоміг батькові впізнати сина.

У казці відбивається наївна віра народу в те, що царі живуть, як і прості люди — «царівна шмаття на річці пере», «пшоном розсипалось по хаті», «так у простого хлопця і закохалася». Цей фольклорний твір утверджує оптимізм, віру в краще, в перемогу добра й справедливості.

Казка «Ох!», народні казки українців, стислий виклад твору Казка «Ох!», Казка «Ох!» скорочено, українська література, шкільна програма, твори з української літератури скорочено, стислий виклад творів з української літератури, народна казка Казка «Ох!»

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…

Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *