Зимівля звірів, народні казки українців. Стислий виклад твору

Зимівля звірів, народні казки українців. Стислий виклад твору

В одного ледачого й злого хазяїна був Віл. Роботящий Віл був. Багато роботи всякої робив, — а Вола за все це в холодній повітці держали й харчі погані давали йому.

Прийшла зима лютая: стужа, холод, голод.

— Покину я хазяїна, піду світ за очі… Гірше не буде. І покинув він хазяїна.

Йде віл, іде, а назустріч йому — Баран.

— Куди, Баране, йдеш? — питає Віл.

— Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — каже йому Баран.

— Ходім зо мною — веселіше буде.

От і пішли вони вдвох. Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм Свиня снігом бреде, рохкає.

— Куди, капловуха, йдеш? — питає Віл.

— Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — одказує Свиня.

— Ходім з нами — веселіше буде.

Всі гуртом далі йдуть, а назустріч їм — Гусак.

Іде Гусак, з боку на бік перевалюється, сам до себе говорить.

— Куди, Гусаче, йдеш? — питає віл.

— Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — одказує Гусак.

— Ну, ходім з нами — веселіше буде.

От і Гусак пішов з ними.

Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм — Півник-співунець, червоний гребінець, поважно так ступає, «ку-ку-рі-ку» своє виспівує.

— Куди, Півнику, йдеш?

— Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю! — одказує Півник-співунець.

— Ходім з нами — веселіше буде. — Ідуть вони всі вкупі. Вечоріє, а мороз розлютувався, аж кусає. Віл і каже: — Давайте, друзі, хату шукати.

— Мені тая хата не потрібна: в мене кожух теплий, — Баран каже.

— І я морозу не боюся, — Свиня каже, — я в землю зариюся.

— А нас пух буде гріти, — кажуть Гусак з Півнем.

Довелося одному Волові йти. Бродив він, блудив у лісі, аж раптом дивиться — стоїть в гущавині хатина, а коло неї ще й стіжок сіна. Зажив тоді собі Віл приспівуючи: в теплі, в добрі — їжа Волові смачна й хатина тепла.

А то раз вранці, на світанку, чує Віл — хтось стукає. Відчинив він двері, а коло дверей стоїть Баран, змерз, аж тіло труситься. — Пусти, брате, погрітися.

— А ти ж казав, що в тебе кожух теплий… Не пущу!

— А коли не пустиш — я рогами колоду в стіні виверну, однаково не поможеться тобі: змерзнеш тоді. — Подумав Віл, подумав, та й пустив Барана.

А пізніше трохи й Свиня придибала до вола.

— Пусти, брате, погрітися.

— Ні, не пущу. Ти в землю зариєшся та й так перезимуєш.

— А як не пустиш, то я рилом всі шули* твоєї хатини підрию. А жити тоді в хатині, ясно, не можна буде.

Що його вдієш? Жаль Волові хатини — пустив він і Свиню. Минуло небагато часу — плентаються до Вола, мов ті старці, Гусак з Півнем:

— Пусти, братику, погрітися.

— Не пущу. Вас пух гріє.

— А як не пустиш, — каже Гусак, — я увесь мох в стінах твоєї хати повищипую.

— А я, — каже Півень, — всю стелю на горищі згребу ногами. Не жити тобі в хатині: змерзнеш.

Що його робити Волові? Пустив він до хатини й Гусака з Півнем.

Стали тоді жити вони всі вкупі.

Бігла собі, поживи шукаючи, повз хатину Лисиця. Чує — Півень пісні виспівує. Забажалося Лисичці півнячого м’ясця посмакувати, та як його дістати? Пішла тоді Лисиця на хитрощі, побігла до Ведмедя й до Вовка, та й каже їм:

— Знайшла я вам, друзі мої дорогі, славну поживу: тобі, Ведмедю, — ситого Бугая, тобі, Вовче, — хорошого Барана, а собі — доброго Півня.

— Гаразд, кумасю, — одказують Ведмідь з Вовком, — ми твоєї послуги ніколи не забудемо.

Повела Лисиця звірів до хатини. Ведмідь тоді й каже Вовкові:

— Ти йди вперед.

А Вовк одказує йому:

— Ні, ти, Ведмедю, більшу силу за мене маєш, тобі треба йти вперед.

— Ну, гаразд, — погодився Ведмідь.

Подивився Віл у вікно й побачив: до хатини звірі йдуть… Перелякався Баран, перелякалася Свиня, перелякалися Гусак з Півнем.

Що його робити?

А Віл тоді й каже:

— Не бійтеся, друзі, нічого. Живемо ми з вами тепер добре, не голодні, й тепло нам. А все це тому, що живемо ми в дружбі великій, один одному допомагаємо, з біди дружка дружку виручаємо. Давайте ж і зараз спільно, як друзі, бити наших ворогів.

— Згода, погоджуємося, — загукали всі.

Сказали — зробили.

Тільки-но Ведмідь підійшов до дверей, а Віл, Баран, Свиня й Гусак як вискочать з хатини… Не встиг Ведмідь і на задні лапи сп’ястися, як Віл придавив його до стіни рогами, а Баран на всю силу, з розгону, почав бити його своїм лобом. Свиня, часу не гаючи, розпочала шматувати Ведмедя своїми іклами, а Гусак теж задніх не пасе, товариство підтримує: щипає Ведмедя своїм міцним дзьобом.

Півень вилетів на двері та на всю силу як загорлає: «Ку-ку-рі-ку!»

Вовкові здалося, що Півень кричить: «За-рі-жу-у-у!» Перелякався Вовк та й кинувся тікати. А Лисичка ще раніш за Вовка втекла.

Насилу-насилу Ведмідь вирвався — доброї прочуханки дали дружні звірі.

А Віл, Баран, Свиня й Гусак з Півнем стали знову спокійно жити та поживати в хатині.

Зимівля звірів, народні казки українців, стислий виклад твору Зимівля звірів, Зимівля звірів скорочено, українська література, шкільна програма, твори з української літератури скорочено, стислий виклад творів з української літератури, народна казка Зимівля звірів

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…

Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *