Життєвий і творчий шлях П. П. Глазового

    Життєвий і творчий шлях П. П. Глазового. Шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Глазовий, шкільна програма

    Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка Казанківського району Миколаївської області в родині хлібороба. Учився в Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. У 1950—1961 рр. — заступник головного редактора журналів «Перець» та «Мистецтво». Із 1968 року член Спілки письменників України (тепер — НСПУ).
    Друкується з 1940 року. Окремими виданнями вийшли: поема «Слався, Вітчизно моя» (1958), збірки сатири та гумору «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968), жартівлива поема «Куміада» (1969), «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров’я» (1973), «Вибране» (1974), «Байки та усмішки» (1976), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1989), «Вибрані усмішки» (1993), «Веселий світ і чорна книга» (1993), «Байкографія» (1997), «Сміхослов» (1997), двотомник «Велика Сміхологія» (2000), «Сміхологія» (вибране) (2003), «Архетипи» (2003), книжки для дітей «Пушок і Дружок» (1957), «Старі друзі» (1959), «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958), «Іванець-Бігунець» (1963), «Як сторінка, то й картинка» (1964), «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965), «Перченя» (1966).
    Лауреат премії ім. Остапа Вишні. Нагороджений медалями та грамотою Президії Верховної Ради України. Заслужений діяч мистецтв України.
    Ось так. Усю біографію можна вкласти у два невеликих абзаци. Та спробуймо, з дозволу самого Павла Глазового, заглянути глибше в цю не прочитану ще ніким книгу його життя.

    ***

    Після семирічки Павло навчався в педагогічній школі. Із 1940 року і всю Велику Вітчизняну — в діючій армії. По війні навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його помітив знаменитий Остап Вишня і посприяв, аби талановитого юнака перевели на навчання до Києва — поближче до письменників, видавців.
    Потім Павло Прокопович шліфував майстерність у студії молодих гумористів при «Перці». Пізніше став членом редколегії цього популярного часопису. Згодом працював у журналі «Мистецтво».
    — Гумор — це велика справа, — казав митець. — Але в житті не завжди весело. Хоча я і вважаю себе щасливою людиною. Адже пройшов пекельними дорогами війни і залишився живим. (А статистика свідчить: зі ста виживали троє). На війні було не до жартів. А по війні весь час смішу людей. Хоча, буває, рикошетом і самому дістається. Але нічого — писав, пишу і буду писати, якщо люди читають.

    Були в житті Павла Прокоповича і відчай, і зневіра, але знову й знову брався за перо. І твори його зворушували серця. Їх читали митці самодіяльні й професійні, їх цитували люди, передаючи із рук у руки, з вуст у вуста.
    У квітні 1996 року на першому каналі Українського телебачення демонстрували прекрасний фільм «Хто такий Павло Глазовий». На це запитання тепло й людяно відповідав народний артист України Анатолій Нестерович Паламаренко, як вони обидва жартували, «випробовувач» творів П.Глазового.
    Правда, у важкі часи живемо зараз. Лежать, не видаються друком готові книги. Але хто надрукує? Хто хоче — не має можливості, хто має можливість — мабуть, не хоче. Бо це ж в основному «герої» творів Павла Глазового. Шкода, звичайно. Скількох людей порадували б вони.
    — Але, — казав Павло Прокопович, — я оптиміст. Вірю в щасливе майбутнє України. А до політики ставлюся спокійно, виважено. Головне — треба всім добре працювати. Напружено, важко — для майбутніх поколінь.
    Якщо комусь здається, що смішні твори пишуться тому, що авторові хочеться сміятися, — це не зовсім так. Можливо, саме над рядками, котрі викликають у вас гомеричний регіт, серце автора обливається кров’ю. Або ж те, що у здорових людей викликало здоровий сміх, дуже часто оберталося роздратуванням і ненавистю у тих, хто впізнавав себе в негативних образах. А сатира Глазового завжди була гострою, дошкульною, нищівною. Зрозуміло, що за радянських часів, коли критика суворо дозувалася владою, сатирик почувався, м’яко кажучи, незатишно. І коли інші колеги з літературного цеху збирали лауреатські лаври, купались у променях офіційної слави, Павло Глазовий у поті чола писав, писав і писав. І написав стільки, що ледве вміщалося в книжки сатири та гумору.
    Соціально гострі гуморески й мініатюри письменника десятиліттями не сходять із естрадних репертуарів. Він став справді народним, жаданим, улюбленим.

    Життєвий і творчий шлях П. П. Глазового. Шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Павло Глазовий, шкільна програма

    Повернутися на сторінку Українська література

    Повернутися на сторінку Павло Глазовий

    Вас можуть зацікавити:

    1. Чим мені подобаються байки Павла Глазового?

    2. «Заморські гості». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

    3. Гумористична творчість Павла Глазового. Тематика та основні мотиви гуморесок

    4. «Найважча роль». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

    5. «Тарас Бульба в Києві». Павло Глазовий. Аналіз гуморески — тема, ідея, художні засоби.

    6. Тестові завдання. Павло Глазовий. Гуморески «Тарас Бульба у Києві», «Найважча роль», «Заморські гості»

     

    Комментарии закрыты.