Життя і творчість Тараса Мельничука, українська література

Життя і творчість Тараса Мельничука, українська література

Хід уроку Життя і творчість Тараса Мельничука, українська література

Сьогоднішній урок — зустріч з чудовою поезією Тараса Мельничука. Оригінальний талант Тараса Мельничука — неповторне явище в нашому письменстві, і він зробив би честь будь-якій із європейських літератур. Ця постать дійсно самобутня і видатна. З’ясуємо сьогодні, чому життя його було устелене терном і що живило його гаряче синівське почуття відданості рідній землі.
Урок готувала творча група, яка відкриє вам світ поезії та сторінки його біографії. А ми поки що прочитаємо епіграф до уроку і спробуємо пояснити його.
Найдорожче для автора — його рідний край. Він переконаний, що тільки на рідній землі людина буває щасливою цілком.

1-й учень
Дороги, як долі, схрещуються:
Котра з них моя? Котра?
Напевне, ота — в суперечностях,
Як небо — нова і як небо — стара.

Народився Тарас Юрійович Мельничук 20 серпня 1938 року у гуцульському селі Уторопах, нині Косівського району Івано-Франківської області.
Народила поета мати-гуцулка Ганна Іванівна від Юрія Степановича Мельничука, сільського майстра, що мав золоті руки: кував, стельмахував, ткав. Сім’я була релігійна.
Тарас виростав з пісень і легенд. Закінчив Уторопську семирічну школу. Згодом навчався в Яблунівській середній школі. Дуже рано почав віршувати. Здається, для нього нічого не було важливішого в житті за поетичну творчість.
Як один з кращих учнів, сподівався, що його приймуть на факультет журналістики Львівського університету ім. Івана Франка. Він влаштувався на посаду коректора Яблунівської районної газети «Прапор перемоги», складав вступні іспити, але…
Повернувся додому, де жила його кохана Марія Залуцька.
Восени 1957 року 19-річний юнак прощався з вагітною дружиною. Його прикликали на трирічну військову службу й повезли далеко на схід. Прослужив усього вісім місяців. Звільнений у запас, мав пільги при вступі до вищого навчального закладу. Поступив до Чернівецького університету на філологію. Не вистачало грошей. Чотири місяці працює лісорубом у Комі. Згодом їде до Кривого Рогу будувати гірничо-збагачувальний комбінат. Навесні 1964-го дебютував добіркою поезій. У 1965 вийшла добірка поезій у книзі «Перша зустріч». Написав «Поему голосів», яку пізніше назвав «Осанна». Але відбулося переслідування КДБ, писав пояснювальну.
1972 року Тараса Мельничука арештовують за рукопис поетичної зб. «Чага». У лабетах КДБ перебував 22 роки. Чорна смуга закінчилась після виходу поетичної збірки — «Князь роси» (1990). У свої гіркі часи Тарас ховався за псевдонімами: Олег Чорнобор, Станіслав Галич, Зіновій Кайлас, Мирослав Кокіль, Світлозар Бойшак.
Вже коли Україна йшла до незалежності, на Одещині йому і його товаришеві дали напитися отрути. Березень 1995-го забрав поета.

Учитель. Погортаємо сторінки поетичних збірок поета.

2-й учень. Перша книжка Тараса Мельничука — «Несімо любов планеті» — видана у 1967 році. Вона майже не відрізняється від української лірики 60-х років. Але тут вже відчувається подих нового. «Мені сили вистачило йти по дорозі, якої нема…» «Збірка «Чага» уособлює становлення поета. Тут він шукає нові засоби й можливості для вираження своїх ідей і думок.

Завдання. Прочитати і прокоментувати вірш «Чага». Пояснити значення слова «чага».

Учитель. Тарас Мельничук не терпів рими та віршового розміру — вони, на його думку, заковують, ув’язнюють думку. Визначальним у поетових текстах є мотив волі:

Мамо,
підіть, будь ласка, у поле,
зловіть за крильця
чи за ніжку
волю
і перешліть мені у конверті
Я покладу її коло себе:
нехай стрекоче.
А не захоче —
то хай тікає в небо:
небові теж
волі треба.

3-й учень. Поезія Тараса Мельничука — це глобальні проблеми із гіркотною іронічністю. На сучасному тлі традиційні народнопісенні образи створюють наскрізний трагедійний мотив знедоленої України…

Вчуся в таборі
грати на бандурі
бо думаю собі
поки я в таборі
то хай хоч навчуся
грати на бандурі
і вчуся вчуся
а то й мене нічого не виходить:
струни з-під пальців
тікають на Україну

4-й учень. Збірка «Князь роси» — це не просто збірка віршів, а цілісний світ, в якому всі мотиви дуже глибоко пов’язані. Так, закономірними є мотиви неприйняття насильства, а звідси — мотиви доброти:

в цих горах
я засипав комори неба
зірками
в цих горах
я росу не ударив
і не зламав пасткою крил
жодній птасі
жодному звіру й людині
в цих горах
в цих горах
на Україні

5-й учень. Цікавим у творчості поета є засіб персоніфікації різних видів зброї: «губи гвинтівок ворушаться і сохнуть», «босоногі танки біжать за дівчатами».

6-й учень. Природа і воля для Тараса Мельничука надзвичайно близькі. Тому у деяких текстах дуже виразним є розчарування в людині, яка відірвала себе від природи, чинить над нею насильство.

Ще первозданне:
Небо і ліс і гори
І листя зелене
Не людьми воно дане
І не людьми буде взято у мене…

7-й учень. Поет хоче, щоб люди ставали добрішими:

я хочу дивитись
на людей
з такою ніжністю
як дивляться
на звірят
чи на водорості
та люди точать
сокири
і я стаю
деревом

8-й учень. Почну слово про Т. Мельничука з його вірша «Синій вітер — весни буревій»

Синій вітер — весни буревій,
Ти обвій мої вишні, обвій.
Ти тряси з мене роси й слова:
Раз є слово — Вітчизна жива.
Я живу у вогні і воді,
Пережив і Богів, і вождів.
Пережив сотні бур і негод,
Я — Людина, Я — Світ, Я — Народ…

Світ, людина, народось ті фундаментальні поняття і цінності, навколо яких вибудовується поезія Т. Мельничука.

Доки буде Людина — буде пісня й калина,
Буде віра в життя.
І світитиме роками Україна,
І буде всміхатись до сонця дитя.
Буде вірність, краса і розум,
Й вища сила, що творить нове,
Будуть вихори, смерчі і грози.
Будуть! —
Поки Людина живе…

9-й учень. Цикл віршів «Флояра Мольфара» пронизані світлотворчим духом, для якого не існує ні часових, ні просторових меж, а лише стихійність, воля і рух…

Я Мольфар — віра в безвір’ї,
Міра безмір’я…
Я створив білого лебедя
З білого пір’я.
Щоб людина плакала вічно за небом,
І не жила черствим «треба».
Я грію за пазухою найотруйніших зміїв,
Бо вмію.
Живу я віки — і сміюсь над віками,
Бо під мною мій кровний —
Писаний Камінь.
Переді мною сто сонць несонячних,
Горе скосило, мов сонячники,
І тільки безсмертне сонце одне —
Те, що тримає мене.
Те, що з нього я віщим корінням
П’ю віще проміння.
Я Мольфар — священний злий дух.
Злий, бо вічний, як гори,
Бо не хоче вбити мене мій друг,
Бо не може вбити мене мій ворог…

Ось поезія, наповнена світлочутливим духом, що пливе вільно, незалежно і легко з дна поетової свідомості. Ліричний герой прагне якомога глибше пізнати вічну таїну довколишнього світу, знайти ключ до розкриття її.

10-й учень. Твори Мельничука — це лавина образів, які накочуються один на одного, наче уламки криги. Поетична мова його творів ускладнена незвичайною синтаксичною структурою, вона оригінальна:

Ікари — летять.
Без Ікарів сіро було б на землі.
Ікари летять,
Немов весняні журавлі.
Життя! Людина мусить хоч раз у житті
Стати Ікаром.
Інакше погасне небес голубінь.
Впаде на людину покара.
Хоч на мить стати Ікаром:
Стати тим, хто летить.
Хто з Прометеєм — не з Каїном.
Хто ризикує упасти,
Щоб жить.
Впасти, щоб інші не впали…
Впасти, щоб іскра жаги до польоту
В людині не згасла…

Учитель.6 листопада 1991 року члени бюро Івано-Франківської організації СПУ висунули Тараса Мельничука на здобуття Шевченківської премії за книжку поезій «Князь роси». Високу оцінку творам поета дав Микола Жулинський: «Такої емоційної сили і чистоти образного самовираження, яку я відчув, учитуючись у поезії Тараса Мельничука, мені в останні роки не доводилося пізнавати…»
Отже, оригінальна поезія Тараса Мельничука є свідченням того, що він — один з найбільших українських поетів, а його творчість — символ нашої літератури, яку сотні разів ламали, а вона все одно проростала.

Узагальнення вивченого.
• Яке уявлення склалося у вас про Тараса Мельничука — людину і поета?
• Що нового ви відкрили для себе? Чим збагатилися?
• У чому особливість лірики поета? Визначте основні мотиви його збірок.
• Яка з поезій вам найбільше припала до душі?

Учитель. У березні 1992 року лауреатом Державної премії України імені Т. Шевченка став Т. Мельничук за збірку поезій «Князь роси». Премія для Тараса була справедливим відшкодуванням бодай частки перенесених фізичних мук, моральних страждань, кривди, безневинно завданих репресивною системою поетові потужного таланту, щедрої творчої енергії. Яку величезну непоправну втрату понесла наша національна культура і література із передчасною смертю митця. В особі Т. Мельничука ми відкриваємо поета, творчий доробок якого без жодного перебільшення належить до найвищих і найплідніших досягнень не лише української, але і європейської і світової поезії ХХ століття. Його поезія містить у собі животворну енергію, малий космос його великої душі. Свою долю він передбачив наперед.

У пісні перейду. Переплавлюсь у звуки.
Що не встигну дожить — Слово, ти доживи.
Дай тополям пташат на зеленії руки.
Дай синів Україні в день грядущий, новий…

Така правда Тараса Мельничука. Правда його талановитого, поетичного слова.
Слова, яке ніколи не перестає вражати своєю новизною, красою і мудрістю.
І князювати Мельничуковій поезії вічно!

Я хочу по крилах погладити птаху,
А вона не дається,
не вірить, що я
Ніжний, як дурень,
як іній,
як запах
Торішнього листя в зелених гаях.
Все далі і далі —
туди, де немає
уже ні людини,
ані сльози,
Туди, де планета
плине в розмаї
Де сипляться зорі
Як сливи з корзин.
Не вірить птаха
мені, людині,
І я, щоб дігнати, —
сам птахом стаю, —
А вона по вершині,
по гордовині,
А вона по нічному
і деннім гаю.
Ще трохи…
Листок ще —
і я птаху спіймаю,
І, всесвіт обнявши,
на землю впаду.
«Тікай!» —
я кричу їй.
А вона не тікає.
Сіла і дзьобає
Зірку руду.