Твір на тему: Життя серед пісень (за оповіданням Степана Васильченка «Дитинство Шевченка»). Українська література, шкільна програма
Українські народні пісні були популярні серед народу в далекому минулому. У них народ розкривав свою душу, розповідав про своє злиденне життя.
Звенигородщина — це співучий куток України. Там усі любили співати і слухати пісні. Прийде вечір — всі вулиці в селі гудуть піснями. А ранком за селом чабан виспівує про своє бурлацьке життя: Та нема гірш нікому, як бурлаці молодому.
А на весіллі чути море пісень: сумних і веселих. Безліч пісень знали та співали старі кобзарі, яких малий Тарас дуже любив. Коли Тарасові було шість років, як почує, де виспівує кобзар, прибіжить, сяде поруч з ним і вслухається у слова пісні. Придивляється, як пальці старого співця перебирають струни кобзи.
Ці пісні вчили Тараса ненавидіти панів. Наслухавшись таких пісень, Тарас бігав на зарослі луки та в бур’яни. Серед таких високих бур’янів він, зробленою з лозини шаблею, зрубував їм голови. Уявляв себе гайдамакою, а бур’яни — панами.
Тарас дуже любив пісні. Почуту де-небудь пісню, одразу всю запам’ятовував. І коли що робив — виспівував. І не було тому краю: то з гори, то з бур’янів линув той голос, сповнений жалю.