Математичні казки, математика
Учителеві не слід забувати, що ефективним засобом навчання першокласників є не тільки гра, а й казка. При застосуванні казки увага і цікавість гарантовані, та й у пам’яті інформація залишиться надовго. А головне — такий процес навчання не тільки зовсім не обтяжливий, а ще й захопливий.
Казка про Плюс і Мінус
У Математичній країні, де живуть і працюють цифри та інші різноманітні знаки, жили собі Плюс та Мінус. На вигляд вони були трохи схожі, бо і той і інший мали рисочки, але у Плюса їх було дві і вони утворювали хрестик, а Мінус мав одну рисочку. Та головна відмінність між ними полягала не в цьому.
Коли Плюс або Мінус ставали між двома числами, відбувалися дивні речі. Числа, між якими з’являвся Плюс, одразу ставали Доданками. А це означало, що вони зливалися докупи, з’єднувалися і збільшувалися. З них утворювалася Сума! Наприклад, учора побачив Плюс, що на клумбі виросло 5 червоних тюльпанів і 2 жовті, підбіг і став між п’ятіркою та двійкою. Одразу з’явився букет із семи тюльпанів. Коли Плюс з’єднував доданки, він завжди радів і співав свою улюблену пісеньку:
Я— Плюс!
З’єднав я два числа,
І в сумі сила їх зросла!
Мінус мав зовсім інший характер та зовсім інші звички. Коли він з’являвся між двома числами, вони не зливалися докупи, не з’єднувалися і не збільшувалися. Навпаки! Число, що стояло зліва від Мінуса, починало зменшуватися, і тому йому одразу давали назву — Зменшуване.
А зменшувалося воно рівно на стільки, скільки одиниць мало число, що стояло справа. Воно ніби віднімало сили у Зменшуваного, тому й одержало назву — Від’ємник.
Від чисел залишалася тільки Різниця між ними. От сьогодні вранці, наприклад, побачив Мінус у дворі сімох мишенят, став так, щоб п’ятеро праворуч опинилося! І їх вмить не стало! Залишилася тільки Різниця — дві мишки. А Мінус вихвалявся й співав:
Я — Мінус! Віднімання знак!
Відняти щось — це я мастак!
Він завжди наспівував цю пісеньку, коли йому доводилося щось віднімати. А ми з вами теж вивчимо математичну пісеньку про ці веселі знаки:
Збільшити — значить додати,
Треба поставити «плюс».
Зменшити — «мінус», відняти.
Це намотайте на вус!
Пригоди Нулика
У Країні Цифрляндії жили — не тужили цифри: 1, 2, 3,4, 5, 6, 7, 9 і 0. Жили — не тужили, тому що всі дружили. Щодня виходили цифри на майданчик і весело гралися в «додаванки» або у «відніманки». Ось так: дві цифрочки ставали поруч, між ними ставав знак Плюс (або Мінус), а потім вибігала і ставала за ними ще одна цифрочка Сума (чи Різниця).
Але одного разу в гру вступив Нулик:
4 + 0 = 4
5 + 0 = 5
6 – 0 = 6
8 – 0 = 8
З якою б цифрочкою він не починав грати, їй самій доводилося закінчувати гру! Це було не дуже цікаво, і цифри сердито сказали:
— Це ти винен, Нулику! Тебе скільки не додавай, а Сума така ж, як і перша цифрочка! Це неподобство! З тобою гратися нецікаво! Йди від нас геть!
— Так! — кричали всі. — Віднімати тебе теж не цікаво, бо Різниця така ж, як і Зменшуване! Йди геть, не заважай нам гратися!
Замислився Нулик і пішов геть. Іде й думає:
— Який же я невдаха! Я — ніщо, я — порожнє місце! Нічого не значу! Нуль додали чи відняли, а числа ті ж, які й були… Я нікому не потрібний… Якби я зовсім зник, ніхто б і не помітив…
Аж чує: на дереві хтось розмовляє. То була пані Сорока. Вона десь дістала два смачненькі бублички і частувала ними своїх синочків:
— Це тобі один, ти розумний син!
Це тобі один, ти слухняний син!
Третій сину, розбишако,
Ледацюго, забіяко!
Ти одержиш нулика —
Дірочку від бублика!
— От, от, — схлипнув Нулик, — я — дірочка від бублика! Порожнє місце… — і гірко-гірко заплакав.
А тим часом цифрочки продовжували весело грати в «додаванки».
7 + 3 =
Коли доданками стали Сімка і Трійка, цифри раптом притихли, бо зрозуміли, що Суми їм не виставити. Одиничка вийшла на майданчик, розгублено озирнулася навколо.
— А де ж Нулик? Я без нього — тільки одиничка, а треба ж десять…
І тут усі зрозуміли, що без Нулика ніяк не можна! Ні 10, ні 20, ні 30, ні інші цифри — десятки й сотні — без Нулика не записати, отже, він потрібний, дуже потрібний!
І цифрочки побігли шукати Нулика. Вони вибачилися за те, що образили свого друга, і тепер знову живуть дружно, хоч інколи жартома й називають Нулика «дірочкою від бублика». Але Нулик не ображається, бо й справді
Нуль додали чи відняли,
А числа ті, які й були!
Дивна пригода
Жив Трикутничок один,
Неслухняний мамин син,
Йому часто від матусі
Попадало (по заслузі!),
Бо весь час вередував,
Пустував, бешкетував.
Інколи й за вушка мати
Смикала, щоб покарати,
Коли капості робив.
Як цього він не любив!
«Смикати мене за вушка,
Наче я якась подушка?!
Я такого не стерплю!
Зараз от що я зроблю:
Повідрізую їх краще
Смикати не буде за що!»
Гострі ножиці схопив,
Що задумав, те й зробив.
«От! Поводитись негарно
Буду я тепер безкарно!»
Йде матуся: «Синку, ти?!
Де ти взяв нові кути?
їх же три було раніше,
А тепер удвічі більше!»
«Як це більше? — син у сміх,
Я ж відрізав зовсім їх!»
«Так, і ти вже не Трикутник,
Синку мій, ти — Шестикутник!
Отже, маєш вушок шість!»
Що тут скажеш? От так вість!
З того часу маму слухав
Наш бешкетник шестивухий.
Маючи аж шість кутів,
Йти на ризик не хотів.
Годі підставляти вушка!
Він же справді — не подушка!
Як Трикутник став Квадратом і що стало з його братом
У Трикутника був брат.
Звали братика Квадрат.
Не любив Трикутник брата:
Більш кутів було в Квадрата!
«От біда! Як не крути,
В мене тільки три кути!»
Як він заздрив братику —
Братику Квадратику!
Заздрість — вада, певна річ.
А Трикутник кожну ніч
Тільки й думав (годі й спати!),
Як би кут собі придбати.
Й що надумав шалапут?!
У Квадрата вкрасти кут!
Взявши ножиці, до брата
Він пробрався у кімнату
І відрізав нишком кут. —
Причеплю його ось тут!
Ба! Мене і не впізнати!
Як же схожий я на брата!
В мене четверо кутів! —
Та даремно він радів.
Бо в колишнього Квадрата
Кут новий з’явився — п’ятий!
П’ятикутником він став
І Квадратові сказав:
«Дам тобі пораду, брате:
Іншим заздрити не варто.
Це погане почуття, зіпсує усе життя!»
Зрозумів усе Квадратик:
«Більш не буду пустувати».
Математичні казки, математика
Повернутись на сторінку Математика