Дніпрова Чайка — збирач народних пісень. Біографія, шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Дніпрова Чайка, шкільна програма

    Дніпрова Чайка — збирач народних пісень. Біографія, шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Дніпрова Чайка, шкільна програма

    Серед українських демократичних письменників кінця XIX — початку XX століття помітне місце займає Дніпрова Чайка (літературний псевдонім Людмили Олексіївни Василевської — 1861—1927). Вона належала до тієї плеяди письменників, яка боролася проти «найгіршого ворога літератури — шаблону» [ І. Я. Франко. З останніх десятиліть XIX ст. Літературно-критичні статті. К., Держлітвидав України, 1950, с. 346]. 1885 року в альманасі «Нива» з’явився перший твір Дніпрової Чайки — оповідання «Знахарка». Починаючи з 90-х років, вона систематично друкується в журналах та альманахах. Характеризуючи альманах «Перший вінок», І. Франко відзначив «шість гарних віршів» Дніпрової Чайки [Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., Львів, 1910, с. 353]. У праці «Молода Україна» він виділив її вірші серед кращих поезій [І. Я. Франко. Молода Україна. Львів. 1900, с. 71].
    Творчий шлях письменниці ішов від побутового етнографізму, деякої «психологічної неправдоподібності» (І. Франко) до критичного реалізму, до реалістичних поезій в прозі — «Морських малюнків». Темою багатьох її поезій стала тяжка доля дівчини, матері, наймички, сироти («Дівочий жаль», «Нічною добою», «Жінка», «Мати та дочка», «Безщасна», «Вісточка», «Пісня», «На лимані», «Зірчині чари»).
    Вже в дитинстві майбутня письменниця захоплюється народними піснями, переймаючи їх від своїх батьків та однолітків. В автобіографії Дніпрова Чайка згадувала: «Батько мій був веселий, гостинний і до всього прихильний. Через таку вдачу він — з походження великорус — був ходячим збірником фольклору. Од нього у мене напровесні життя з’явилася така охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови» [Від. рук. Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. X. 34906, арк. 6]. Від цього часу й до кінця життя не згасав інтерес Дніпрової Чайки до народної творчості. «Мене тягло до всякої краси і от тоді книги, поезія, спів, усякий фольклорний матеріал зробились моєю насолодою» [Там же, арк. 8], — писала вона в автобіографії.
    «Я зо всіх вітрів хапала мелодії, досить було якому весіллю, колядникам або молотникам побувати у нас у хаті — я уже засвоювала усі їхні пісні. І така жага була на ті мелодії, що її не можна було наситити» [Там же]. Для фіксації яскравих народних прислів’їв та мовних скарбів письменниця завела записну книжку, яка свідчить про студіювання нею народної поезії та мови. Дніпрова Чайка була одним із збирачів матеріалів для словника української мови, що його готував бібліограф і фольклорист М. Ф. Комаров.
    1884 року Дніпрова Чайка брала участь у шостому Археологічно-етнографічному з’їзді (м. Одеса), на який привезла три зошити зібраних нею фольклорних матеріалів [Див.: Труды VI Археологического съезда в Одессе. Т. 1, 1886]. З них, на жаль, ми змогли розшукати лише один, в якому записано рукою письменниці тридцять українських пісень (колишня Тавричеська губ., Дніпровський пов.) [Одеса, від. рук. бібліотеки ім. Горького, ф. 28, Картон 29, од. зб. 508].
    Зібрані Дніпровою Чайкою пісні відзначаються глибоким ліризмом, поетичністю, соціальним звучанням. Увагу письменниці привернули пісні про тяжку долю наймита («Наступила хмара, наступила синя») і рекрута («Туман яром», «Ой три сестриці-жалібниці», «Ой у городі та й городі случилася новина») та пісні, сповнені печалі, розчарувань і надій трударів («Ой у полі при дорозі», «Ой давно, давно я в батька була», «Ой журавлю, журавлю»). Дніпрова Чайка стала в той же час одним із талановитих носіїв народної пісенної поезії. Від неї записали багато пісень різних жанрів М. В. Лисенко та А. М. Конощенко.
    Записуючи пісні, Дніпрова Чайка до окремих із них робила примітки, що розкривають час виконання, деякі реалії, характер співу тощо. Так, біля пісні «Ой три сестриці-жалібниці» зазначено: «Це як некрутів виряджають, то дівчата, плачучи, співають»; біля пісні «Ой уже сонце над вербами» є пояснення: «Пісня робітницька, співають перед вечором на роботі».
    У фольклорі письменниця бачила одне з незамінних джерел пізнання народних мрій, прагнень, поетичного мистецтва. Тому, співаючи, «вона передавала не тільки форму, а й душу пісні». Яскраво про це розповів А. Конощенко: «Музичної освіти вона не мала, проте ж точно передавала не тільки основну мелодію пісні, а й численні іноді її варіації. Починала вона тихо співати основну мелодію, після того, як я, було, запишу ту мелодію й для провірки починаю сам її наспівувати, вона починала пригадувати варіації й підголоски. Спершу мені здавалося, що вона творить їх сама — так їх було багато. Пізніше ж, провіряючи свої записи з «народних уст», я переконався, що й у варіаціях і підголосках вона була немовби струментом, що точно передавав усе на йому записане. Кожна пісня з усіма її варіаціями, здається, проходила їй у саму душу, немовби занотована на фонографі, хоч у її співах не було нічого механічного…» [Андрій Конощенко. Дніпрова Чайка (спогади). — «Україна», 1927, № 5, с. 124—125]. Живучи в 1887—1895 роках у селі Королівці на Київщині [Як свідчать рукописні матеріали А. Конощенка, інколи він записував пісні з с. Королівки (кол. Сквирський пов.) на Київщині від Л. О. Василевської і Ганни Зубченкової — дівчини-селянки, що наймитувала в економії. (Див.: від. ф. Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, ф. 6—4, од. зб. 148, арк. 55, № 136; од. зб. 149, арк. 9—10 та ін.) «С. Королівка, в той час, як я там був, — травень 1897 р., — писав А. Конощенко, — було невеличке: навряд чи було там хат сорок. Недалеко від його — містечко Корнинзсахарнею, Криве й інші містечка й села з більш-менш великими панськими маєтками. Кругом було багато лісів, а по річці (Ірпень) чагарники й лози. Населення — українці. Мова його має деякі ознаки Полісся (зімушка, кіля, за-ки…), а взагалі доволі чиста, як і в інших кутках Фастовщини…» (від. ф. ІМФЕ, ф. 6—4, од. зб. 149, арк. 14)], Дніпрова Чайка продовжує записувати фольклорний матеріал. «Скільки фольклору я тоді зібрала! Скільки пісень, казок, оповідань…» [Від. рук. ЦНБ УРСР, X. 34906, арк. 12]. Тоді й пізніше письменниця часто приїздила до Києва. Тут вона зустрічалася з багатьма передовими діячами української культури — М. Коцюбинським, М. Заньковецькою, Лесею Українкою, Л. Яновською та іншими. Творча дружба зв’язувала Дніпрову Чайку з М. В. Лисенком, який відзначав, що письменниця «сіяла чесні думи, щирі, молоді» [Остап Лисенко. М. В. Лисенко (спогади сина). К., «Мистецтво», 1966, с 280].
    На лібретто Дніпрової Чайки Лисенко створив відомі дитячі опери «Коза-дереза», «Зима й Весна», «Пан Коцький». На слова письменниці композитор написав також романси «Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «А вже весна» тощо.

    З голосу Дніпрової Чайки М. В. Лисенко записав і чимало народних пісень. «Співає наша Дніпрова Чайка, як справжній соловейко» [Там же], — говорив він. Інколи тексти пісень письменниця надсилала М. Лисенкові у листах. Так, в одному недатованому її листі вміщено вісім пісень: «Пісні (без мелодії) записала Василевська Л. О.» [Від. ф. ІМФЕ, ф. 24—5, од. зб. 79, арк, 4]. Біля пісні «Ой уже ж тую та дівчиноньку» подано й паспортизацію.
    У спілкуванні з М. В. Лисенком міцнів демократичний світогляд і художній талант письменниці. «Взагалі приязнь з Лисенком, — писала вона в автобіографії, — дала чимало: у нього я зазнайомилася з кращими людьми. Микола Віталійович замикав двері, казав нікого чужого не приймати і грав… Грав! Занотовував нові мелодії, що я йому привезла, грав ті свої нові, що ще не друковані, а іноді просто імпровізував… Це були дуже дорогі хвилини…» [Від. рук. ЦНБ, X. 34906, арк. 15].
    Як уже згадувалось, народні пісні від Дніпрової Чайки записував і А. Конощенко. В Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР зберігається рукописний збірник «Сорок пісень із шпаргалів А. М. Конощенка» (Херсон, 1898) [Від. ф. ІМФЕ, ф. 25—5, од. зб. 73, арк. 5]. В цьому збірнику п’ятнадцять пісень, записаних від Дніпрової Чайки. Крім того, він опублікував п’ятдесят. Двадцять чотири — у збірнику «Українські пісні з нотами» («Друга сотня», 1902); двадцять шість — у третій сотні цього ж збірника в 1904 році. У спогадах про Дніпрову Чайку А. М. Конощенко писав: «В її пам’яті зберігалися пісні з Нестерівки (Вершац, Олександрівського пов.), Мар’янівки-Дяурової (Ананьївського пов.), з околиць Збур’ївки й Голої Пристані (Дніпровського пов.) — і особливо з околиць Королівки (на Фастовщині)» [Андрій Конощенко. Дніпрова Чайка (спогади). — «Україна», 1927, № 5, с. 125].
    Народна пісня була невід’ємним складником життя і побуту самої письменниці та її родини. «Інколи, особливо під неділю або під свято, — згадував А. Конощенко про перебування в будинку Василевських, — починалися співи, й діти з великою охотою виспівували всяких пісень, українських і російських, і призвичаювались до народної мелодії» [Там же, с 124].
    Глибоке знання народної творчості й музики допомагали Дніпровій Чайці оволодіти технікою писання поезій у прозі — «Морських малюнків». На цих творах особливо позначився вплив фольклору. Кілька своїх віршів Дніпрова Чайка назвала піснями: «Ой чого я наробила, дурненька дівчина», «Закувала зозуленька в зеленім саду». Окремі вірші Дніпрової Чайки не лише образами, а й ритмікою нагадують народну пісню:

    Ой, що до неньки дорога гладенька,
    А назад і стежки немає,
    Ой, хто поїде по тій доріжці,
    Той назад не вертає.
    («Сон»)

    Таким чином, зібрання й видання записаних Дніпровою Чайкою народних пісень має вагу для вивчення літературно-фольклорних взаємин, зокрема їх вияву у творчості самої письменниці. Чимале їх значення і з наукового боку. Особливо цінним є те, що від Дніпрової Чайки в різний час зафіксовані двома записувачами деякі одні й ті ж пісні. Вони дають можливість на основі порівняння текстових змін і мелодійних варіантів простежити, як протягом певного часу відбувається інтерпретація народної пісні у виконанні однієї й тієї ж особи і як кожен із записувачів передає мелодію пісні. З цього погляду такий же інтерес становлять записи одних і тих же пісень від Лесі Українки, зроблені спочатку М. Лисенком, а згодом К. Квіткою. Пісні в записах Дніпрової Чайки і записані з її голосу ніколи повністю не публікувалися. Пропонована читачам книжка є першою спробою зібрати з друкованих та архівних джерел всі кращі пісні, наспівані й записані письменницею. Дніпрова Чайка зафіксувала народні пісні, які й досі зберігають свою художню, пізнавальну й наукову цінність.

    О. Дей, В. Пінчук

    Дніпрова Чайка — збирач народних пісень. Біографія, шкільні твори, статті, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Дніпрова Чайка, шкільна програма

    Повернутися на сторінку Українська література

    Повернутись на сторінку Дніпрова Чайка

    Вас можуть зацікавити:

    1. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Березіна-Василевська). Життєвий і творчий шлях

    2. Дніпрова Чайка. Біографія

    3. Життя і творчість. Дніпрова Чайка

    4. Художній розвиток Дніпрової Чайки

    5. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська). Біографічна довідка

    6. Трагічна доля героїні твору «Дівчина-чайка» Дніпрової Чайки. Аналіз твору

    7. Дніпрова Чайка. Мариністичні мотиви на прикладі твору «Дівчина-чайка». 6 клас

    8. Шануймо свої самоцвіти. Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Березіна). Поезії в прозі «Дівчина-чайка», «Морське серце»

    9. Дніпрова Чайка. Поезія в прозі. «Морське серце», «Дівчина-чайка»

    10. Дніпрова Чайка. «Дівчина-чайка», українська література 6 клас

    11. Дніпрова Чайка. «Морське серце»

    12. Дніпрова Чайка. Поезії в прозі. Особливості жанру

    13. Урок позакласного читання. Дніпрова Чайка «Шпаки»

    14. Дніпрова Чайка — збирач народних пісень (О. Дей, В. Пінчук)

    15. «Життя у нас таке, що тільки рослині не встидно жити» (Про Дніпрову Чайку) (Віталій Жежера)

    16. Міфологічний концепт моря в рецепції Чайки Дніпрової (на матеріалі циклу віршів у прозі «Морські малюнки»)

    17. Поезії у прозі Дніпрової Чайки: авторський стиль

    18. Час мій настане (Про Дніпрову Чайку) (Леонід Ржепецький)

     

    Комментарии закрыты.