Дивосвіт рідної мови у творчості Дмитра Білоуса (мовознавча поезія митця). Українська література
Зацікавленість творами про мову, зустрічі з Дмитром Григоровичем у школі, знайомство з непересічною особистістю, незвичайною людиною, можливість користуватися архівом письменника, особисті консультації поета-педагога підказали вибір теми дослідження — «Дивосвіт рідної мови у творчості Дмитра Білоуса (мовознавча поезія митця)», робота над якою тривала близько 2-х років.
«Не цуратися рідної мови, не забувати її — це так мало! Треба ще й плекати її, і правильно користуватися нею», — стверджує Дмитро Білоус, відомий письменник, вчений, академік Академії педагогічних наук України, добрий друг та порадник дітвори та вчительства.
Поет проніс щиру й трепетну любов до мови і до всього рідного крізь усе своє життя . Ця любов вихлюпнулась у неповторне поетичне слово. Книги «Диво калинове», «Чари барвінкові», «За Україну молюся», «Безцінний скарб» пронизані палким бажанням автора розкрити багатство нашої мови, допомогти зрозуміти гнучкість, витонченість її форм, роль у житті багатьох поколінь українців.
Свій талант Д. Білоус віддає прекрасній справі прилучення молодого читача до скарбів української мови. Його поезію, присвячену цим темам, Леонід Новиченко називає «філологічною», а почасти — і дидактично-прикладною, «Володимир Забаштанський» — «мовознавчими» книжками, Віктор Лупейко — «поетичним мовознавством» або «мовознавчою поезією».
Це літературне явище не вивчене в сучасному літературознавстві, хоча твори збірок введені до шкільних підручників, є настільними книгами вчителів-словесників, окремі фрази стали крилатими виразами.
У роботі здійснено огляд літературного доробку Дмитра Григоровича Білоуса кінця 80-х років XX ст. — початку XXI ст.
Новизною роботи є спроба окреслити вперше в українському літературознавстві поняття мовознавчої лірики, її специфіки.
Простежено походження назв поетичних книжок Д. Білоуса, їх символічне значення, адже самі назви збірок стали крилатими виразами, що свідчить про влучність висловів, зосередження в них народної муд-рості, глибокої образності, дотримання народнопоетичних традицій українського народу.
І. У процесі спостереження над текстами поетичних творів Д. Г. Білоуса узагальнено образну систему творів , виділено образ Мови, Рідного Слова, який висвічує гранями:
1) асоціоніми Слово, Рідне Слово як символічний знак;
2) космічність, божественні початки мови; мова — код нації;
3) зосередження в мові понять матеріальної та духовної культури народу; 4) слово Світочів у розвої мови; 5) мова — основа духовності нації; 6) українська мова в колі слов’янських мов; 7) збереження мови — збереження нації.
Досліджено основні мотиви мовознавчої лірики та погруповано за такими провідними лініями:
1) вірші, що розкривають лексичне багатство мови (етимологію слів, розмаїття діалектів, роль омонімів, антонімів, синонімів, походження географічних назв, красу й поетичність українських прізвищ, збагачення мови неологізмами);
2) твори про первородність фразеологізмів, крилатих слів і виразів (тлумачення значень і походження фразеологізмів, оригінальність крилатих висловів у споріднених мовах, поетичний коментар до відомих образів та висловів класиків української літератури);
3) твори, у яких зосереджено мовний етикет українців, вислови традиційних українських свят (форми пошанування, вдячності, вітання, звертання та ін.);
4) вірші, що розкривають понятійний апарат лінгвістики (поетичні правила з різних розділів мовознавства, яскраві приклади мовних явищ);
5) «дидактично-прикладна» частина містить граматико-семантичні загадки, акровірші, метаграми, головоломки, каламбури, які є яскравим ілюстративним матеріалом до лінгвістичних тем.
У роботі окреслено жанрове розмаїття творів мовознавчих збірок, виділено групи:
1) жанри рефлексійно-виражальної лірики (декларація, послання, акровірш, лірична сповідь);
2) жанри розповідної лірики (сюжетний вірш — улюблена жанрова форма Білоуса, форми-новотвори: поетичний коментар до висловів класиків української літератури, поетичний коментар значення та походження фразеологізмів, географічних назв, вірш-пояснення мовознавчих правил);
3) так звана дидактично-прикладна частина (загадки, жарти, каламбури, шаради, скоромовки, головоломки). Саме вони допомагають зробити вивчення мови цікавим, захоплюючим, заставляють учнів міркувати, досліджувати мовні явища.
Матеріали роботи були апробовані під час проведення презентації рукопису книги «Безцінний скарб», на яку запросили й поета. Упродовж 2003-2004 років по національному радіо в передачі «Рідний край» неодноразово транслювали запис цього свята (журналіст В. Марусик).
Актуальність цієї роботи — у важливості розглядуваного питання , адже мовознавча лірика Д. Білоуса — основа нових підручників з мови (О. Олійник та інших).
Узагальнення результатів анкетування учнів та вчителів-словесників дало підстави зробити висновки про:
1) увагу до мовознавчої поезії митця;
2) використання віршів митця як дидактичного матеріалу;
3) введення творів Дмитра Білоуса до програми літератури рідного краю.
Отже, виконана робота має теоретичне (порушено проблему, яка заслуговує на глибоке вивчення), а також практичне значення, оскільки може використовуватися вчителями та учнями під час опрацювання як окремих тем на уроках української літератури, так і на уроках мови, українознавства, історії, географії, в позакласній роботі.
Якщо Тарас Шевченко ставив питання: «хто ми, чиїх батьків діти?», то Д. Г. Білоус показав шляхи оновлення української нації через глибоке осмислення та вивчення рідної мови як найдорожчого скарбу.
Ти, рідна мово, — скарб від Бога,
жива в народу на устах;
в майбутнє сонячна дорога
і наша гордість у світах.
Наприклад, вірш «А що це діється надворі» подає синонімічний ряд: завірюха, заметіль, сніговиця, мокреча, хвища, хуртовина, буран, пороша, пояснюючи відтінки в значеннях слів.
4. Слова — паліндроми («Навчила», «Що то за рак — паліндром?», «Паліндром у назвах»).
5. Походження географічних назв («Рідні назви», «Батурин», «Святі гори», «Лохвиця», «Чому Десна?» та інші.)
Продовження цієї лінії знаходимо в збірці «Ромен хіба не родич Рима?», де повно й детально аналізуються географічні назви рідної авторові Сумщини.
6. Краса й поетичність українських прізвищ («Ймення й прізвище»).
7. Збагачення мови неологізмами («І якби моя бабуся встали») та авторськими неологізмами («Барви в слові шукаймо»).
Автор знаходить «оригінальні», «дерзновенні» барви-епітети: «веселі бджоли» у Рильського, «срібночолий чоловік» у Бажана, «холодний вогонь» у Ліни Костенко, «сліпе кохання й куля видюща» в Павличка.
II. Вірші, що розкривають первородність українських фразеологізмів, крилатих слів і виразів.
1. Тлумачення етимології фразеологічних зворотів .
Підкреслюючи національну основу, автор зазначає, що фразеологізми — «окраса мови, Без них мова — як сад чи ліс без птахів і квітів».
У книжці «Чари барвінкові» досліджено походження і розкрито зміст 35 фразеологізмів (« Брати ноги на плечі», «Про дядька і бузину», «Підкласти свиню», «Ні кола ні двора», «Біла ворона» та інші). Книга «Безцінний скарб» подає значення ще 7 стійких висловів («Топтати ряст», «Що з воза впало».)
Поет наголошує: «Розкриття етимологій слів і фразеологізмів сприяють глибшому засвоєнню багатств живої народної мови. Не розуміючи фразеологізму, вживаєш його механічно, коли ж він розкривається тобі — стає твоїм духовним, інтелектуальним надбанням».
Ю. Мірончук