Головні герої «Звук павутинки» — Льонька, Ніна, Адам. В. Близнець «Звук павутинки». Українська література, шкільна програма
Льонька «Звук павутинки»
Льонька — сільський хлопчик, що має піти у третій клас. Він постійно щось вигадує, фантазує… Проте сказати «вигадує» навіть неправильно! Ні, Льонька не вигадує, він бачить світ сповненим див, він не вигадує ці дива, він живе з ними та у них, вони цілком реальні для хлопця. Льонька, як на мене, дуже талановитий хлопчик: він має неабиякий кмітливий розум, щире серце, прекрасну уяву.
Адам «Звук павутинки»
Адам — вчений, що приїхав до села, за його власними словами, помирати. Він хворий на малокрів’я. Трагічна історія Адама та сама поява його у селі впливає на Льоньку. Познайомившись з Адамом, Льонька дивується, що бувають дорослі, які розуміють, що листочки на воді — то флотилія, а він сам — відважний капітан. Адам помирає від тяжкої хвороби, але до останнього дня він бере участь у Льоньчиних забавках, а коли вже не може вставати, розповідає історії або слухає Льоньчині. Образ Адама не залишає байдужими і читачів, у мене він викликає щиру симпатію, повагу та співчуття.
Ніна «Звук павутинки»
Ніна — вигадана подруга Льоньки. Вона припливає на кораблику до нього і бере участь у його іграх. Ніна здається такою реальною, що навіть сам Льонька невпевнений, чи була ця дівчина, чи він її вигадав. Разом діти слухають павукове радіо, гуляють, лазять у глиняну печеру. Це дуже важливий у творі образ — павукове радіо.
Світ для Льоньки, Адама та Ніни живий, неповторний та мінливий, бо самі вони живі. Вони мають живе серце, яке не охололо від зла або буденщини, а горить-палає вогнем, реагує на все щиро та безпосередньо. «Звук павутинки» вчить нас, що дива та краса у світі є, тільки треба цінувати їх, вміти помітити, відкрити для себе.
«Звук павутинки». Образ Адама
В. Близнець «Звук павутинки» образ Адама — споріднена з Льонькою душа, хоча він вже дорослий, але його дуже добре розуміє.
Характеристика образу Адама .»Звук павутинки»
Адам — вчений, що приїхав до села, за його власними словами, помирати. Він хворий на малокрів’я. Трагічна історія Адама та сама поява його у селі впливає на Льоньку. Познайомившись з Адамом, Льонька дивується, що бувають дорослі, які розуміють, що листочки на воді — то флотилія, а він сам — відважний капітан. Згадуючи Адама, Льонька зрозуміє, що можна стати дорослим, але зберегти у собі дитинство.
Адам помирає від тяжкої хвороби, але до останнього дня він бере участь у Льоньчиних забавках, а коли вже не може вставати, розповідає історії або слухає Льоньчині. Образ Адама не залишає байдужими і читачів, у мене він викликає щиру симпатію, повагу та співчуття.
Риси характеру Адама:
а) доброта і чемність;
б) комунікабельність;
в) розуміння і повага до інтересів дитини;
г) оптимістичність;
д) волелюбність;
е) допитливість; є) працьовитість.
Портрет і зовнішність Адама
«…цибатий,.. виставив на сонце кістляві, синювато-білі ноги»;
«…в нього не наше обличчя, ну, не таке, як у Глипи, у баби Сірохи,…»,
«А в нього… Не те що біле, а блідо-прозоре лице, гострий ніс, гостре підборіддя, де-не-де синюваті щетинки. Здавалось, він ніколи не виходив на сонце»,
«…литки в нього були синьо-білі»,
«світло-сірі холодні очі»;
«…скинув теніску, штани з гострими складками… Який же він білий, який незграбний! Худий, драбинчастий, під синьою шкірою видно увесь кістяк — можна ребра щитать. Такої білої людини з такими довгими руками не було ще у нас на березі»,
«…він стоїть над водою, як підйомний кран»,
«…кістлявими руками, наче кочергами…»,
«…прилизував чубчик—рідке волоссячко, таке, що геть просвічувалось…»,
«…він ступав, як білий шукач серед джунглів, — тихо й обережно…»,
«…світив білими зубами, і на білому обличчі…»,
«…голос у нього з льодком»,
«плечі в нього були опущені, висохлі руки, як неживі, висіли вздовж тулуба»,
«…світилось прозоре обличчя, світились хрящуваті вуха, світилось немічне тіло»
Ось що Льонька каже про ім’я Адама: «У мого друга товсте ім’я — Адам… Уявляєш собі величезний, немов козацька могила, дзвін і його стомлений вечірній голос: ддам!..; «Ви той дядько, що приїхав до баби Сіроми?»
«Звук павутинки». Образ Ніни
«Звук павутинки» образ Ніни — це друг Льоньки, з якою він проводив багато часу.
«Звук павутинки». Характеристика Ніни
Ніна — вигадана подруга Льоньки. Вона припливає на кораблику до нього і бере участь у його іграх. Ніна здається такою реальною, що навіть сам Льонька невпевнений, чи була ця дівчина, чи він її вигадав. Разом діти слухають павукове радіо, гуляють, лазять у глиняну печеру.
Зовнішність Ніни
«…блакитна, очі великі й здивовані, у косах — біла стрічка»); («Ні-і-ін-на… Правда, бринить, як звук павутинки на вітрі?»
Риси характеру Ніни (уявної героїні):
а) чуйність і доброта;
б) принциповість;
в) щирість і відкритість;
г) поважає і цінує дружбу;
д) любов до природи, прагнення зрозуміти її.
Виховання Ніною Льоньки
«З добрих людей виростає щось добре — яблуні, бузок, маргаритки. А хто злий, завидющий, то буде реп’яхом, кропивою, лишаєм повзучим»
«Звук павутинки». Образ Льоньки
«Звук павутинки» образ Льоньки — головний в повісті Віктора Близнеця.
План характеристики образу Льоньки
1) Льонька — головний персонаж повісті В. Близнеця «Звук павутинки».
2) Портрет і зовнішність хлопця.
3) Риси характеру Льоньки
4) Вплив інших персонажів на формування світогляду хлопця.
5) Льонька — мала природна енциклопедія.
6) Значення образу героя.
«Звук павутинки». Характеристика Льоньки
Риси характеру Льоньки:
а) доброта і щирість;
б) чуйність;
в) здатність до фантазії і творчого мислення;
г) спостережливість і обізнаність;
д) працьовитість;
е) поважність до матері, Адама, Ніни;
ж) любов до природи;
з) вміння цінувати дружбу.
Головний герой «Звук павутинки» — Льонька, живе з мамою в хаті, що часто затікає від дощу. Хлопець цілими днями перебуває на природі, сприймаючи її як істоту, йому все цікаво: «…там були свої комашині школи, були палаци війська і відбувались великі святкові паради з музикою і піснями…». «Який світ!» — проголошує хлопець, бо довкілля дійсно для нього дивовижне.
Льонька любить Рекса, поважно ставиться до Адама, полюбляє спілкуватися з Ніною, допомагає матері по господарству.
Мати хвилюється, що її син постійно перебуває на самоті. Хлопцю ніколи сумувати, він повсякчас спостерігає за красою природи. «Збиваю ногами росу, і вона розсипає намисто — вишневі, райдужні бризки» — хлопець отримує від цього насолоду.
Дзюрчання річки Лопотухи, сюрчання коників, вироблення ластівками свого гніздечка, музика павутинки, спів пташок — усе захоплює хлопця.
Знайомство та дружба Льоньки з Адамом суттєво вплинули на формування світосприйняття хлопця. Вчений учить свого друга долати життєві перешкоди, навіть коли це складно. «Йду на дно, а гребусь, щоб і на останній хвилі — жить», — говорить смертельно хворий Адам.
Цікавим другом для Льоньки є Ніна. Хлопець розмірковує над власним призначенням у цьому світі. Він не вірить, щоб «люди вмирали зовсім». Ніна на ці роздуми дає йому цікаву відповідь: «з добрих людей виростає щось добре — яблуні, бузок…, а хто злий, завидющий, то буде реп’яхом, кропивою.»
І Льонька починає розуміти, що кожна людина повинна не тільки любити цей світ, красу довкілля, а й уміти оберігати його від жорстокості, зла, підступності…
Отже, тільки добра, чуйна людина спроможна захистити красу навколишнього світу.