В. Підмогильний. Роман «Місто». Образ Степана Радченка. Цитатна характеристика образу, українська література
Хід уроку В. Підмогильний. Роман «Місто». Образ Степана Радченка. Цитатна характеристика образу, українська література
ІІ. Вивчення нового матеріалу
1. Повідомлення теми і мети уроку
2. Актуалізація опорних знань
1) Коли був написаний роман і які можна назвати характерні особливості цього історичного періоду в Україні?
2) Які були причини та умови виникнення нового героя в українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст.?
3) У яких творах зарубіжної літератури звучить мотив підкорення людиною міста? З’ясувати, чим вирізняється герой роману В. Підмо-гильного від подібних персонажів цих творів.
4) Наскільки образ головного героя автобіографічний?
5) Яка тема та ідея роману?
6) Яка проблематика роману? Заповнити таблицю.
7) Які особливості композиції роману В. Підмогильного «Місто»? (Заповнити таблицю)
8) Чи всі частини композиції є у творі? Як пояснити ці особливості?
9) Чи є у творі позасюжетні елементи? Яка їх роль?
10) Які ознаки модернізму наявні у композиції твору?
2. Аналіз цитатного матеріалу з метою широкої характеристики образу Степана Радченка («цитатний ключик», робота в групах)
Учні класу поділяються на групи до трьох осіб (що зумовлено обсягом цитатного матеріалу), між групами розподіляються частини цитатного матеріалу відповідно до позицій аналізу (робота в міні-зошитах). Пропонований матеріал учні аналізують, шукаючи своєрідний «цитатний ключик» до розуміння образу літературного героя, цей матеріал спільно обговорюється, учні визначають «ключові слова», свої враження і коментарі записують у зошит.
3. Узагальнення дослідницької роботи
1) Після опрацювання цитатного матеріалу кожна група почергово висловлює обґрунтовану думку відповідно до плану аналізу художнього образу. Інші учні класу роблять відповідні записи у власних зошитах, якщо вони поділяють цю думку. Якщо ж це не так, то вони самостійно опрацьовують цей цитатний блок як домашнє завдання.
2) Перегляд медіа-експресії «Завойовник чи жертва?». Аналіз еволюції особистості Степана Радченка (за радіальною схемою в зошитах). Позиції, які зникають внаслідок розвитку образу, учні закреслюють. Що залишається? Як це характеризує героя?
ІІІ. Закріплення вивченого
1. Диспут «Степан Радченко — завойовник міста чи його жертва?»
• Чи змінилося і в який саме бік ставлення Степана Радченка до кожної з позицій-зв’язків?
• Яка з цих позицій набула для героя найбільшого значення і чому?
• Які з позицій стали нейтральними?
• Які зміни (назвати позиції) були найбільш негативними?
• Які зміни — позитивні чи негативні — були найбільш суттєвими для героя?
• Які риси характеру зникли, а які з’явились. Наскільки позитивними є такі зміни?
• Яка основна причина таких змін?
• Чи став Степан Радченко «новою силою», покликаною змінити місто?
• Чи напише Степан Радченко свою «повість про людей»?
• Яким можна уявити подальше життя Степана Радченка?
• Степан Радченко — завойовник міста чи його жертва?
• Як розуміти епіграф до роману?
2. Твір-роздум «Степан Радченко — завойовник міста чи його жертва?» на матеріалах досліджень і диспуту
За умови наявності часу можна заслухати 1—2 роботи. Роботи інших учнів учитель перевіряє індивідуально.
Додаток
Приклад зошита
Тема: Валер’ян Підмогильний. Роман «Місто». Образ Степана Радченка (урок-дослідження).
Свій роман «Місто» я почав писати зовсім для себе несподівано — воно, за первісним задумом, мало бути кіносценарієм, і то комедією. […]
Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконкретизувати його в ній, і коли мені частина критиків закидає «хуторянську ворожість» до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх» (В. Підмогильний) Світовий мотив підкорення людиною міста:
• Стендаль. Червоне і чорне.
• Гі де Мопассан. Любий друг.
• О.Бальзак. Батько Горіо.
• Панас Мирний. Повія.
• І. Нечуй-Левицький. Дві московки.
Головна цінність роману в тому, що письменник створив образ неоднозначний, далекий від поетики плаката, яка побутувала в тій порі. Це тип отакого собі завойовника, який рушив на місто, щоб його покласти собі під ноги. людини з не зовсім розмитими комплексами добра і зла, яка не здатна рівноважити в собі те добро і зло, не здатна утверджувати щось одне із них, отже, людину з претензією до безпринципності (В. Шевчук).
Степан Радченко — завойовник міста чи його жертва?
| № | Позиції аналізу | Цитати | Коментар |
| 1. | Ставлення до села Яким було ставлення Степана до села? Звідки це видно? Чим це пояснити? | • Серпневе сонце стирало бруд з білих хаток, мережило чорні шляхи, що гналися в поле й зникали десь, посинівши, як річка. І здавалось, той зниклий шлях, з’єднавшись із небом у безмежній рівнині, другою галуззю вертався знову до села, несучи йому ввібраний простір […]. Тут, при березі, село здавалось питомим витвором просторів, чарівною квіткою землі, неба й води […]. • Його село, те, що Степан покинув, теж стояло на березі, і зараз він несвідомо шукав спорідненості між своїм та цим селом, що випадково трапилось йому на великій путі. І радісно почував, що ця кревність єсть і що в ці хати, як і в свої покинуті, він би зайшов господарем. З жалем дивився, як тане воно […] | |
| Що сталося з душею героя? Чим це пояснити? Простежити за текстом твору стан душі Степана. Чи ожила вона в місті? | • Пароплав протяжно крикнув перед розведеним понтонним мостом, і цей пронизливий гук озвався в Сте-пановому серці болісною луною […]. І коли свист раптом ущух, в душі його стало тихо і мертво | ||
| Одна з провідних проблем твору — стосунки міста і села | • Невже вічна доля села — бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність? | ||
| Чому змінилося ставлення Степана до села? Чи можна вважати Степана зрадником села? | • […] село стало йому чуже. Воно потьмарило в його спогадах, як блідне ліхтар у проміннях дня, але тяжіло над ним, як докір, як тривога […]. Він назвав себе зрадником. Так може робити тільки відступник, що обікрав батьків, і від них йому буде прокляття. • Чому, властиво, він має себе за зрадника? Хіба мало людей покидає село? Міста ж ростуть коштом села — це нормально, цілком нормально | ||
| 2. | Ставлення до міста Чим зумовлене таке ставлення Степана до міста? Чому саме в книгарні Степан так різко відчув себе чужим у місті? Як пояснити зміни у ставленні до міста? | • Все навкруги було дивне й чуже […]. Всьому цьому він був чужий. • […] чудне враження справляла ця маса томів, що серед них він побачив тільки одну читану книжку. В них немов зосередилося все те чуже, що мимоволі лякало його, всі небезпеки, що він мусив побороти в місті. • І місто бачив, як могутній центр тяжіння, що круг нього крихітними планетами обертаються села, вічні супутники його руху, і часточки їх, потрапивши в розпечену атмосферу цього сонця, мусять пристосовуватись до нових умов тиску й підсоння | |
| 3. | Душевний стан Чим викликаний цей стан? Чому Степан поїхав саме до Києва? Як це його характеризує? | • Ну, навіщо було сюди забиватись? Що буде далі, як він житиме? Він пропаде, він старцем вертатиме додому. Чом було не їхати до свого окружного міста на педкурси? До чого ці хлоп’ячі вигадки з інститутом і Києвом? | |
| 4. | Життєва місія Як усвідомлює Степан свою місію в цей період життя? Чим це пояснити? Простежити за текстом, чи виконав він свою місію? Чи насправді ця місія була? | • […] почував себе посланцем, що виконує надзвичайно важливе, тільки чуже доручення. • Він — нова сила, покликана із сіл до творчої праці. Він — один із тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати майбутнє | |
| 5. | Міські пейзажі Яке враження виникає від цих пейзажів? (порівняти з описом села у п. 1) Якими художніми засобами це досягається? | • […] подільська вулиця була […] пустельна. Ряд низеньких, старомодних будинків кінчався коло берега обдертими, давно не мазаними халупами. За півкварталу з вулиці зникав брук і пішохід. Самотня, гола від віку тополя чудно стриміла перед якимсь вікном. • Понад лавою одноманітних дахів гнався в небо фабричний комин. Чорні звої диму нечутно зливались з сіро-синіми присмерками. Так, ніби проходили крізь небо, в глиб всесвіту | |
| 6. | Перше помешкання Степана Чому голод і злидні для Степана менш принизливі, ніж життя поряд із худобою? Чому настрій Степана швидко змінився? Яке значення має виділена художня деталь? | • Це була маленька столярня. Коло стіни стояв верстат, на полицях уздовж лежало начиння. […] Нахиляючись, він крізь щілину між дошками побачив своїх сусідів — пару корів, що спокійно ремиґали коло ясел. Хлів — ось де він має жити! Як тварюка, як справжнє бидло! […] Випроставшись, він був червоний і зневажений […]. Такого приниження він не чекав. Він ішов на голод, на злидні, але не в череду. • Степан ліг у своїй кімнаті на верстат […]. Він мріяв, заплющивши очі, і доходив висновку, що все гаразд. Те, що він у хліву, здавалось йому вже тільки комічним. Він двічі стукнув кулаком у стіну до корів, засміявся і розплющив очі. Над комином у віконці стояв ясний молодик | |
| 7. | Початок перевтілення особистості степана Чому саме так уявляв Степан свій спосіб життя у місті? Як це його характеризує? Чому ці уявлення швидко зникли? | • Йому конче захотілось розпочати день нормально, по-міському, так, ніби він уже зовсім у нових обставинах освоївся. Важливо ж відразу поставити себе в норму, бо норма й розпорядок — перша запорука досягнень! • Він починав розуміти, що розпорядок гарний тільки тоді, коли його сам до себе з доброї волі прикладаєш, і що це річ дуже прикра, коли прикладають до тебе інші. Він був притомлений. Порожній завтрашній день лякав його | |
| 8. | Відчуття власної винятковості. Крах ілюзій Чи вдалося Степанові «з наскоку» завоювати місто? Чому? Які уроки виніс для себе із цього Степан? Як це його характеризує? | • Все те, що казав йому голова [в Палаці праці], він і сам чудесно знав. Але це. в загальному порядкові! Хлопець весь час нишком надіявся, що для нього зроблять маленький виняток, хоч би за активну участь у революції й бездоганну працю в профспілці. Крім того, він був командирований до вищої школи і мав право на підтримку в першу чергу. А голова управи не спитав навіть його документів […]. Як надійно він заходив до Палацу праці, так сумно покидав його покрівлю. Йому вмить стало ясно, що служби він тут не втрапить. Він — один серед сотні | |
| Як думає про себе Степан? Чи відповідає це дійсності? | • Виходячи з цієї [вже іншої] господарчої установи, Степан ледве стримував у собі образу. Ласкавий прийом у директора обурив йому всю істоту. Він почував, що всі двері так само замкнуться перед ним — деякі без надії, інші — з солоденькою ввічливістю […]. Смішно ж було, зрештою, уявляти, що от він з’явиться і всі схиляться йому до послуг. Треба добре втямити, що він потрапив серед життя, що крутиться вже сотні років. Фей і добрих чарівників тепер немає, та й ніколи не було. Тільки терпінням та працею можна чогось досягти. І мрії про можливість наскоком здобути місце в міській машині зараз здавались йому самому дитячими. Він тлумачив сам собі — треба скласти іспита, добути стипендію та учитись, а решта все прикладеться. Є студентські організації, артілі, їдальні. А для цього треба бути студентом. І треба пам’ятати — таких, як ти — тисячі! […] він зайшов у кімнату [приймальної] комісії […]. Його записали під числом сто двадцять три. Через чотири години Степан пройшов приймальну комісію і дістав призначення на іспит на післязавтра. Голодний і розчарований, він мляво простував додому. • [На концерті] безперечно, всі навкруги — то культурні люди, що читають журнали, і багато хто з них за честь мали познайомитись із талановитим письменником, а тим часом їх поділяє вельми прикра межа, роблячи з нього стороннє тіло, що випадково потрапило всередину добре спрацьованого механізму […]. Юрба так легко збила з нього пиху й так безжурно знищила його, що він починав кінець кінцем шкодувати себе, чіпляючись за уламки високих про себе думок | ||
| 9. | Стан душі Степана Якими словами можна описати стан Степана у перші дні перебування в місті? | • Геть спустошений […] навіть не силуючись про щось думати, байдуже дивився на присмерки у віконці. •Піскуваті береги, що тяглися перед ним, безлюддя і теплі вітри, нагадуючи спокій села, додавали йому туги | |
| 10. | Ставлення до городян Чим зумовлене таке ставлення? Хто дав право Степанові так зневажливо ставитися до людей? Звідки, на його думку, повинні прийти у місто інші люди? Простежити по тексту, чи не став він із часом таким же горожанином? | • От вони, ці городяни! Все це — старий порох, що треба стерти. І він до цього покликаний. • Ось вони, горожани! Крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах! Їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну черву, і на місце їх прийдуть інші | |
| 11. | Людина і місто Чому Степан прагнув самотності серед людей? | •Зранку хлопець […] помандрував берегом геть за міст. Зайшов дуже далеко, може, верстви за три від пристані, шукаючи місцини, де б, зрештою, не було людей. Кілька разів він збирався отаборитись, але знову несподівано натрапляв на рибалку чи перекупку, що чекала перевозу. Важко було тут розминутись із ближніми | |
| Чому почуття самотності, якого він прагнув, було для Степана болючим? | • І тут, у ясній тиші останніх літніх днів, його огорнуло болісне почуття самотності. […] Таке смоктуще зне-вілля він переживав уперше, і воно війнуло йому в душу темним передчуттям загину | ||
| Звідки почуття жалюгідності, нікчемності? | • […] він почував місто і себе — одне з безлічі непомітних тілець серед каменю й розпорядку. На порозі жаданого бачив себе вигнанцем, що покинув на рідній землі весну й квітучі поля | ||
| Як пояснити нестримну ворожнечу Степана до міста? | • Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном людської хвилі раптом урвали його заглибленість. На цій міській вулиці він здибався з містом віч-на-віч. Прихилившись до муру, притискуваний на хабними накотами юрби, хлопець стояв і дивився, блукаючи очима вздовж вулиці й не знаходячи її меж […]. І вся душа його займалася нестримною ворожнечею до цього бездумного, сміючого потоку | ||
| Простежити, якими художніми засобами створено «портрет» міста в уяві Степана | • В сутінках вулиці він бачив якусь приховану пастку. Тьмяний блиск ліхтарів, разки світючих вітрин, сяєво кіно — були йому блудними вогниками серед драговини. Вони манять, але гублять. Вони світять, але сліплять. А там, на горбах, куди лавами сходять будинки й женеться вгору широкий брук, у темряві, що зливалася з небом і каменем,— там величезні водоймища отрути, оселі слимаків, що напливають увечері сюди, в цей давезний Хрещатий яр. І коли б його міць, він накликав би грім на це сіре, важке болото, як казковий чарівник | ||
| Як пояснити зміну сприйняття міського пейзажу, відчуття Степаном його гармонії? Чому все ж ненависть не зникла? | • Сміливі лінії вулиці, досконала рівнобіжність їх, тяжкі перпендикуляри обабіч, велична похилість бруку, що спалахував іскрами під ударами копит, війнули на нього суворою, йому ще незнаною гармонією. Але він ненавидів місто | ||
| Чому саме місяць примирив Степана з містом? | • Спокійний місяць, такий, як і він, сільський мандрівець, приятель його дитинства й вірник юнацьких мрій, втишив йому те злісне почуття, що була навіяла вулиця. Не ненавидіти треба місто, а здобути | ||
| Що сприяло зміні ставлення Степана до міста? | • [Коли Степан йшов до Світозарова з першим своїм оповіданням] він пішов далі […] і все навкруги приємно тішило йому очі — стара дзвіниця Софії, трамваї й хвиляста вулиця, обсаджена вздовж каштанами | ||
| Степан — житель МІСТА Коли Степан вперше відчув себе городянином? | • […] зважився й купив пару тістечок на вулиці […] Це було йому мов перше причастя […] | ||
| Майбутнє міста | • Ще мить тому він був погнобле-ний, а тепер йому виділись безмежні перспективи. Таких, як він, тисячі приходять до міста, туляться десь по льохах, хлівах та бурсах, голодують, але працюють і вчаться, непомітно підточуючи гнилі підвалини, щоб покласти нові й непохитні. Тисячі Левків, Степанів і Василів облягають ці непманські оселі, стискують їх і завалять. В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту. І він — один із цієї зміни, що їй від долі призначено перемогти. Міста-сади, села-міста, заповідані революцією, ці дива майбутнього, що про них книжки лишили йому невиразне передчуття, в ту хвилину були йому близькі й збагненні. Вони стояли перед ним завданням завтрашнього дня, величною метою його науки, висновком того, що він бачив, робив і має робити […]. Він розчинився в своїй безмежній мрії, що захопила його враз і цілком, руйнував нею все навколо, як вогненним мечем […] | ||
| 12. | Вплив міста на Степана (як підсумок його міського життя) | • […] заздрість зайнялася у нього до того, хто зумів не змінитись, лишитись тотожним через роки, разом із жалем за свої шляхи, пориви, простування і їхню марність | |
| 13. | Мрії Наскільки щирими вони були? | • Він вертає на село […]. Назавжди покине це місто, чуже його душі, цей камінь, ці збудні ліхтарі! Зречеться навіки жорстокої плутанини міського життя […]. Він бачив себе завтра не сільбудівцем, не сільрадівцем, не вчителем чи спілчанським діячем, а непомітним хліборобом, одним з безлічі сірих постатей, у свитках, що водять по землі вічне рало | |
| 14. | Завойовник чи раб міста? | • […] хлопець […] розчинив вікна в темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі, кам’яні пальці. Він завмер від сласного споглядання цієї величної нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок. Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей |
Завдання
Простежити еволюцію особистості Степана Радченка і відповісти на питання.
1. Чи змінилося і в який саме бік ставлення Степана Радченка до кожної з позицій-зв’язків?
2. Яка з цих позицій набула для героя найбільшого значення і чому?
3. Які з позицій стали нейтральними?
4. Які зміни (назвати позиції) були найбільш негативними?
5. Які зміни — позитивні чи негативні — були найбільш суттєвими для героя?
6. Які риси характеру зникли, а які з’явились. Наскільки позитивними є такі зміни?
7. Яка основна причина таких змін?
8. Чи став Степан Радченко «новою силою», покликаною змінити місто?
9. Чи напише Степан Радченко свою «повість про людей»?
10. Яким можна уявити подальше життя Степана Радченка?
11. Степан Радченко — завойовник міста чи його жертва?
12. Як розуміти епіграф до роману?
Степан Радченко — завойовник міста чи його жертва?
Обґрунтувати свою відповідь.
В. Підмогильний. Роман «Місто». Образ Степана Радченка. Цитатна характеристика образу, українська література
Повернутися на сторінку Українська література