Володимир Винниченко — майстер психологічного аналізу. Аналіз творів, українська література
Видатний український письменник В. К. Винниченко почав художню творчість в епоху соціальних бур і потрясінь — на початку XX століття. У літературі того часу теж ішли активні пошуки нового шляху до художнього осмислення дійсності. Реалізм уже не задовольняв вимогливого читача. «…Імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, що може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!» — устами свого героя Олафа Стефензона заявляє В. Винниченко. І справді, ознаки всіх цих стилів наявні у творах письменника, а найголовніша з них, — психологізм.
Автор намагається проникнути в найглибші закутки людської душі, показати складність та неоднозначність характерів, причини вчинків.
У творах, присвячених соціальним зрушенням у свідомості селянства; напередодні першої російської революції 1905 року, В. Винниченко досліджує психологію натовпу. Прихильники традиційного романтизму показували натовп як однорідну сіру масу, як тло, на якому діє герой твору. В. Винниченко у деяких своїх оповіданнях зображує натовп як більш-менш організовану масу (склад її постійний, це селяни, об’єднані спільними звичаями, традиціями та побутом). Тому автор більше уваги приділяє розкриттю психології лідерства, взаємин особистості й маси та іншим аспектам поведінки як колективу, так і окремих людей.
У кожному традиційному засобі зображення В. Винниченко підкреслює психологічні моменти.
Так, у портреті земського начальника Самоцвіта (оповідання «Суд») виділяються такі деталі — це «вигодований, опецькуватий чолов’яга», у нього «пухкі, в ластовиннях руки»; коли несподівано отримав від Никихвора звинувачення у розбої, «сидить… нерухомо, дивлячись кудись перед себе налитими кров’ю очима й важко сопе». Автор показує не яким є герой, а що він відчуває і чому, тобто подає «портрет душі» героя або готує до сприйняття та оцінки його іншими героями, читачем.
Явтух з оповідання «Салдатики!!» має «твердий, ясний погляд», «твердо-спокійний голос», лице «гостро-спокійне і тверде», що свідчить про велику віру селянина-ватажка в справедливість своїх переконань та дій — і дає право на лідерство.
Поведінка Самоцвіта виказує психологію людини, що має необмежену владу, хоч і розуміє недовготривалість цього. Михайло Денисович самовпевнений і самовдоволений, схильний до повчання. Він — противник усього нового, примушує селян працювати за безцінь, не використовуючи жатки, чинить Самосуд. Будь-яка непокора викликає у нього скажену лють. Автор, хоч і показує, що фізична сила в даному випадку перемогла, все ж дає надію читачам на швидкі зміни: вже сказано слово наперекір земському начальникові, вже побачили селяни в його очах переляк, відчули проблиски віри у власну силу.
Оповідання В. Винниченка цікаві не стільки несподіваним розвитком дії та закінченням, сюжетними перипетіями, скільки заглибленням у найпотаємніші закутки людської душі, дошукуванням причин тих чи інших вчинків, поясненням їх із психологічної точки зору. І в цьому письменник виявив себе великим майстром, адже майже через століття читаються його твори з неослабним інтересом.