ВИДИ КОМІЧНОГО. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання
ГУМОР (від англ. humour — причуда, норов; лат. humor — волога) — різновид комічного, зображення життя у беззлобно-добродушному, жартівливому тоні. На відміну від- сатири, яка відзначається заперечним пафосом, гумор не заперечує зображуване, а піддає осміянню лише певні його сторони. Гумор властивий багатьом жанрам українського фольклору (анекдоти, приказки, коломийки, пісні тощо). Майстри гумору — І. Котляревський, М. Гоголь, Л. Глібов, С. Руданський, Остап Вишня, С. Олійник, П. Глазовий та ін.
ІРОНІЯ (від гр. еігопеіа — глузування, удаваність) — один із різновидів комічного, прихована насмішка або стилістичний прийом, коли особа чи явище удавано схвалюються чи осуджуються з метою досягти протилежного ефекту. Ознака іронії —, подвійний смисл, причому істинним є не прямо висловлений, а протилежний.
Це правду ви кажете, пане!
Усі босоногі й голодні —
П’яниці, ледащо, злодії
І люди ні на що не годні…
(А. Бобенко)
САТИРА (від лат. satura — суміш) — 1) Вид ліричної поезії в античній літературі та літературі класицизму, вірш, що висміює певні негативні явища. 2) Твори різних жанрів, в яких у гострій формі викриваються негативні суспільні явища. Сатира засуджує старе, історично приречене, показує його внутрішню нікчемність і виражає нові потреби суспільного розвитку. Тому вона завжди була могутньою зброєю політичної боротьби. Визначні письменники-сатирики різних часів Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж. Свіфт, Вольтер, Г. Гейне, М. Салтиков-Щедрін, М. Гоголь, В. Маяковський та ін. В українській літературі — Т. Шевченко, І. Котляревський, І. Франко, Остап Вишня, С. Олійник та ін.
ІНВЕКТИВА (від. лат. invehi — кидатися, нападати) — вид сатири, поширений в літературі та ораторському мистецтві в епоху античності, різке викривальне висміювання певної особи чи групи осіб. Видатними майстрами інвективи в античні часи були Архілох, Катулл, Марціал та ін. Як оригінальний жанр інвектива увійшла до новітньої літератури. Значне місце посідає у творчості Т. Шевченка, І. Франка та інших українських письменників.
САРКАЗМ (від гр. sarkasmos — терзання) — зла і дошкульна іронія, відвертий вияв ненависті і презирства до зображуваних явищ чи осіб. Яскравий приклад сарказму — поема Т. Шевченка «Кавказ», у якій затавровано можновладців.
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
ГРОТЕСК (від фр. grotesque — смішний, незвичайний; іт. grotta — грот, печера) — тип художньої образності, в основі якого лежить крайня міра умовності у відтворенні життя, коли зображувана дійсність постає неймовірною, аномальною, дивною. Для гротеску характерне навмисне карикатурне спотворення форм і сутності предметів, поєднання реального і фантастичного, трагічного і комічного, нормального і абсурдного. Як засіб художнього узагальнення гротеск розкриває алогізм життєвих явищ, а отже, широко застосовується в сатиричних творах. Термін походить від химерних малюнків, знайдених Рафаелем (XVI ст.) у підземних римських гротах. Зразки гротеску в літературі — «Гаргантюа і Пантаг-рюель» Ф. Рабле, «Ніс» М. Гоголя, «Історія одного міста» М. Салтикова-Щедріна, поема «Сон» Т. Шевченка, «Доктор Бессервіссер» І. Франка та ін.
БУРЛЕСК (від іт. burla — жарт) — гумористична переробка певного твору, що характеризується невідповідністю змісту формі: «високий», героїко-патріотичний зміст передається зниженим, іноді вульгаризованим стилем, і навпаки — буденний, «низький» — високим, піднесено-героїчним. Яскравий зразок — поема І. Котляревського «Енеїда», яка була переробкою однойменної епічної поеми римського поета Вергілія. Зберігається основний сюжет оригіналу, але в образах богів, греків та троянців відтворено типові українські характери. Подібні твори відомі з античних часів. Елементи бурлеску присутні в українських обрядових іграх та піснях. Значного поширення набув бурлеск у XVII—XVIII ст. у творах семінаристів та мандрівних дяків, у шкільній драмі та вертепі. У них домінує церковна тематика, часто* гумор поєднується із сатирою. Від тих часів дійшло чимало анонімних і авторських творів. Засоби бурлеску використовували у своїй творчості Т. Шевченко (поема «Сон»), С Руданський, П. Куліш, Л. Глібов та ін.
БУФОНАДА (від іт. buffonáta — блазенство, комічна витівка) — вид гумору в театральних виставах, що ґрунтується на гротескових прийомах грубого комізму. Веде початок від народного театру (італійська комедія масок, російський театр скоморохів, українські інтермедії та ін.). Елементи буфонади зустрічаються в п’єсах В. Шекспіра, П. Кальдерона, Ж. Б. Мольєра, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Кропивницько-го. Як самостійний жанр існує в циркових виставах, інколи використовується драматургами («Фараони» О. Коломійця).
ВИДИ КОМІЧНОГО. Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання
Повернутися на сторінку Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання