Видатний майстер малої прози Борис Грінченко, українська літературарограма
В українську літературу II поло винй ХІХ — початку XX ст. Грінченко ввійшов як майстер малої прози.
Тематичний діапазон її досить широкий: це оповідання для дітей: «Грицько» (1890), «Олеся» (1890), «Украла» (1891), «Кавуни» (1891), «Дзвоник» (1897), про тяжке життя, поневіряння «Ксеня» (1883), «Сестриця Галя» (1885); про безрадісне становище сільської школи, учителів: «Екзамен» (1884), «Хата» (1886), «Непокірні» (1886).
Образи дітей змальовано і в оповіданні «Чудова дівчина», «Без хліба», творах з патріотичною ідеєю, де в гостросюжетній формі підноситься думка про потребу відданості своєму народу.
Так, в оповіданні «Олеся» головня героїня твору, щоб урятувати односельчан від татар, завела їх в середину лісу, де було болото: «Я вас, вороги, завела в цей ліс, і ви не вийдете відціль». Тієї ж миті блиснув ніж у татарській руці…
Оповідання закінчується загибеллю дівчини.
Справжніми перлинами серед оповідань Б. Грінченка є твори про сільську недолю. Серед них — «Хата», «Без хліба», «Каторжна».
Порівнюючи Україну М. Гоголя, казковий край, «где все обильем дышит», С. Єфремов відзначав: «У Грінченка Україна — то край тяжкої праці, край злиднів…, край безмежного терпіння й знущання владущих класів та урядових органів».
Окреме місце серед прози Б. Грінченка займають його твори з життя інтелігенції: «Зустріч», «З заздрощів», «Історія одного протесту», «Сам собі пан» та ін. Деякі з них написано у гостро сатиричному ключі.
Так, в оповіданні «Сам собі пан» автор показав, як простий селянин хотів спробувати панського життя: «Де пани бувають, там і я побуваю, подивлюся, чи не можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів». З цією метою він проїхав з панами вагоном першого класу, а також відвідав концерт у залі дворянського собранія, звідки його поліцейські випровадили і хотіли кинути у в’язницю. Таким чином, письменник показав, що в панській діяльності простий селянин побачив суцільне лицемірство.
Б. Грінченко в малих формах епічної творчості переважно послуговувався традиційними формами письма. Проте в його прозі головний акцент зроблено на внутрішньому стані людини.