Вивчення новели Олеся Гончара «Фантазія місячної ночі» (С. Жила)

Вивчення новели Олеся Гончара «Фантазія місячної ночі» (С. Жила). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Олесь Гончар, шкільна програма

За програмою з української літератури для 5—12 класів авторського колективу під керівництвом доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Ніли Йосипівни Волошиної у 8 класі вивчається новела Олеся Гончара з його роману «Берег любові» — «Фантазія місячної ночі», яку Анатолій Погрібний назвав «рідкісним за своєю силою «твором у творі», де краса форми та філософічність змісту перебувають між собою у гармонійному зв’язку»(2,с.191).
Ця притчева філософсько-психологічна лірико-романтична новела натхненно стверджує вічність краси мистецтва і взаємозв’язки культурних цивілізацій. У романі «Берег любові» молодий археолог, «зчитуючи» кам’яні свідчення пращурів на руїнах старої фортеці, упевнюється: «Віки єднаються міцніше, ніж це ми собі уявляємо. Невмируща віть творчості — це, безсумнівно, та найпевніша реальність, що її ніщо не розломить, що над нею не владен і час!» Археолог Росавський дошукується відповіді на питання, яке не дає йому спокою: «Наскільки змінилася (людина. — С.Ж.), а в чому лишилась такою, як і була в античності? Оленячий ріг змінила на трактор, галеру — на космічний корабель, а неспокій, а потяг до вічної таїни, хіба він у людини зник?»
Олесь Гончар створив у новелі поетично-узагальнений, піднесений, хвилюючий образ знаменитого римського поета, «співця любові і співця богів», Публія Овідія Назона, який з волі Октавіана Августа, римського імператора, опинився у напівварварській грецькій колонії у Фракії (сучасна Констанца в Румунії). Письменник у творі не показує причин антиномії (суперечності) мистецтва і влади. До речі, сам Овідій в одному з листів-елегій із заслання називає як можливі дві причини — «пісні» та «помилка» (або «необачність»):

Через дві речі я потерпів — пісні й необачність,
Що за тим другим стоїть, мушу довіку мовчать.
Я ж не такий, щоб посмів тобі, Цезарю,
ятрити рани,
Більше ніж досить, що я раз лише вразив тебе.
(Скорботна елегія 9—13 рр. н.е. у перекладі А. Содомори)

Літературознавці ж уважають, що причиною заслання могли бути його «Любовні елегії» та «Мистецтво кохання», які начебто розвінчували політику громадянської моралі Октавіана, чи епічна поема «Метаморфози», в якій поет показав не лише історію Риму, а й цивілізації взагалі (перевтілення людей у рослини, квіти, каміния, тварини і неживих предметів у героїв — відтворювали ідею мінливості, плинності, непостійності реально існуючого, а отже, й Римської імперії як такої). Крім того, Овідій дуже багато знав інтимних подробиць з життя імператорської родини (Октавіана Августа і його дружині Лівії) та деякі політичні каверзи імператорської сім’ї. Володимир Звиняцьковський пише, що таємниця «необачності» Овідія, до двохтисячного ювілею якої ми наближаємося, досі залишається таємницею, а один сучасний американський вчений нарахував аж сто одинадцять версій, які за дві тисячі років були висловлені іншими вченими з цього приводу (3, с 100).
Досягнувши вершини слави, поет втрачає все: і родину, і друзів, і спілкування, і рукописи своїх творів, і багату бібліотеку, і розкішну віллу з чарівним садом! Без суду й слідства, за наказом Октавіана Августа, Овідій вирушає розбурханим грудневим морем до гирла Дунаю у містечко Томи, де й оселяється серед дикої природи і напівдиких людей, на краю світу.
Олесь Гончар у новелі про це пише так: «Сірою пустельністю, льодовими вітрами зустріло його це античне крайсвіття. Все було тут незвичне: і безмежжя просторів, і виття хуртовини вночі, і здичавлений вигляд залоги, що поверталася з мурів фортеці в намерзах снігу, кутаючись у баранячі та вовчі шкури до п’ят…. Ось тут опинився у цім крайсвітнім вигнанні, недосяжнім для могутніх твоїх богів, для твоїх веселих з-над Тібру коханок. Можновладний Рим знає, чим карати поета, що впадає в неласку: карає не чашею з отруєним вином, не африканськими левами на арені Колізею, карає безвістю, самотою, забуттям, до-смертним оцим вигнанням між криги й сніги, де нема й ніколи не буде потреби в поетах!» (1, с.220)

Своєю новелою Олесь Гончар популяризує не стільки документальні знання про перебування Овідія в диких гетських і скіфських степах, скільки створює художню візію про опального поета. Тому, на нашу думку, вставний твір і має назву «Фантазія місячної ночі». Одна з героїнь роману «Берег любові» Інна Ягнич хоче побути наодинці з Овідієм Назоном на березі Чорного моря. Вона вміє це робити (єднати минуле з сучасним). Через те інна й бачить, як поет іде морем, ступає сандаліями на місячну доріжку: «Подорожній. Із Вічного міста — у вічне вигнання» (1, с.220). Слово «фантазія» у заголовку дотичне до Інни Ягнич, адже її захоплення Овідієм таке сильне, що його образ оживає в Інниній фантазії, мріях; до самого автора (Олеся Гончара), який історію життя поета пропускає через власне «я». Нам здається, що ця новела уводиться у тканину роману «Берег любові» для того, щоб висловити погляди на тоталітарну систему, її безперспективність. Може, Гончар передбачає в такий спосіб розвал найбільшої світової імперії — СРСР, а може, уводить й себе у контекст рідної культури, шукає в Овідія сили для життя в умовах тоталітаризму.
Павло Загребельний, аналізуючи прозу Олеся Гончара, відзначав: «…в основі справжньої творчості завжди лежала уява. І чи є щось привабливіше за людську уяву! Життя дає матеріал, дає засоби, дає барви, а вже художник вибудовує з цього свій мистецький світ, свій космос, свій універсум, і чим він просторіший, чим прекрасніший, чим правдивіший, тим більше ми віримо художникові і охочіше йдемо за ним» (4, с.78).
Новела є плодом творчої фантазії письменника. Олесь Терентійович створює перед нашим внутрішнім зором картини, які змушують задуматися над долею поета-ізгоя. Письменник застосовує виразні засоби мистецького вираження: самоаналіз героя (Овідій зіставляє своє життя у Римі й у вигнанні, автор подає це через своєрідний колаж світів=Рим+дикий степ і колаж народів=римляни-люди+степовики-напівлюди-кентаври-люди, Орфеї, кращі за богів), внутрішній і зовнішній монологи, діалоги Овідія і Кигитки, полілог (Овідій — центуріон — Кигитка), потік свідомості, поєднання суб’єктивного й об’єктивного у відтворенні настрою головного персонажа, середовища, у якому опинився опальний поет, емоційні потоки автора, синтез епічної й ліричної, епічної й драматичної розповіді. У художньо довершеній новелі переконливо передано почуття першого в історії світових літератур письменника, який опинився у вигнанні. Психологічний малюнок з життя письменника-ізгоя на чужині є точним, правдивим, пройнятим глибокими виголеними думками й почуттями, наповненим філософськими смислами. В ньому майстерно поєднується минуле й сучасне. «Фантазія місячної ночі» — новела настроєва. Напрям думок Овідія змінюється від песимістичного до оптимістичного спрямування. У творі Олесь Гончар подає різні зрізи почувань вигнанця. Спочатку читач бачить Овідія на фоні буйної варварської зими у великому розпачі: «Сюди мене кинуто на розтерзання лютої самоти. Правду, мабуть, каже твій центуріон:
— Кволий, виніжений, згинеш, Овідію, тут. І пам’ять згине про тебе — лиш цезарі вічно живуть!» (1,с. 222)
Зима, здається, виморожувала йому душу, навіювала важкі думки:
«Згину, згину… Не буде сліду мого. Холодна ця неміряна безпоемна пустеля все поглине. Не повернуть до Риму навіть тлінні останки поета Овідія, вимурує над ним фортечна залога лиш важкий крижаний саркофаг» (1, с 222).
Світ, що оточує поета, здається йому непривітним, похмурим, місцеве населення він сприймає як напівлюдей, називає їх степовими кентаврами, думає про них скептично уже тому, що вони ніколи не бачили Вічного міста.
Приходить весна — і змінюється настрій Овідія. Йому відкрилося не тільки небо, «таке високе, таке блакитне, зовсім як небо Італіки!», — ай люди, які були здатними «на приязнь, на мудрість і жарт…», а крім того, «мали здатність до співу! Співали як Орфеї, як давні твої боги, ні, краще за богів…» (1, с 222—223).
А зустріч з юною степовою красунею біля вогнища змінює життєву ситуацію поета: «Якби йому того вечора вернулася молодість! Якби ця юна танцівниця й співачка могла покохати його, знікчемнілого, зістареного, всіма забутого вигнанця!» (1, с 224).
Овідієві хотілося любові — і вона прийшла. Він одержав цей несподіваний дарунок долі. Красуня покохала вигнанця за те, що він був співцем. Поетові дівчина признається: «Душа твоя повна світла. До чого торкнешся словом — всюди з’являється краса, мій степ від неї розквітає… Природно за це покохати» (1, с 224). Виявилося: степовичка здатна високо оцінити талановитого митця. Ми бачимо залюбленість Кигитки у людську незвичайність, неповторність. А колись — ще не так давно — Овідій думав, що в цих диких степах немає потреби в поетах. Він тоді, взимку, помилився, а тепер, весною, тішився приязню і самовідданою любов’ю «богорівної» Данаї (Кигитки), яка допомогла йому відчути, що світ навколо такий прекрасний, дала силу навіть у вигнанні славити, благословляти життя: «почував, як вона своїми піснями відроджує його. Чув, як кров починає нуртувати в жилах гаряче і молодо» (1, с 224).
Овідій Назон, зачарований любов’ю юнки і вилікуваний її степовим чар-зіллям, вражений її натхненними піснями, перетворюється у сміливого й гордого поета. Кигитка своєю ніжністю дарувала могутність його серцю. Овідієве переродження, оце «безстрашшя поета», започаткувало його глибоку сентенцію:
— Риме і ти, Октавіане Августе! Вщент розлетяться твої легіони, а пісня її все переживе! (1, с 225).
Микола Жулинський, коментуючи «Фантазію місячної ночі», відзначить: «Римський поет-засланець Публій Овідій Назон був переконаний, що могутній Рим вічний, що нестримний поступ його залізних легіонів проведе крізь віки славу Вічному місту і забезпечить на тисячоліття покору варварів. Та, пізнавши душу народу, серед якого йому судилося завершувати свій шлях на землі з волі всесильного Августа, він з подивом і радістю усвідомлює: сліпа, холодна і жорстока сила спаде, розлетяться вщент легіони, а пісня буде жити. Бо вона народжується із світлої душі народу, з кохання, з любові до людини, з віри в безсмертя народу і людства». І далі літературознавець стверджує: «Тільки справжня людина, людина духовна, моральна, спрагла до добротворення, творчо діяльна, може стати частиною вселюдського світла. Бо її світло, світло вершинного, ідеального самовияву вливається в стихію сонця, в гармонію життя, у велику творчість природи» (5, с.370—371).
«Фантазія місячної ночі», що своїми художньо-смисловими векторами спрямована в минуле, сучасне і майбутнє, має необмежені можливості для красивої і плідної роботи над її текстом. І словесники, і восьмикласники у процесі вивчення цієї притчевої сильної новели зможуть одержати інтелектуально-емоційне задоволення. Воно збудить уяву учнів і спонукатиме їх до співпереживання.
Пропонуємо орієнтовні питання для бесіди із восьмикласниками за новелою Олеся Гончара «Фантазія місячної ночі»:
1. Загальновідомо, що специфічною жанровою рисою новели є чітка окресленість фабули, яка робить сюжет новели гостроподійним. Схарактеризуйте особливості сюжету новели «Фантазія місячної ночі».
2. Чи притаманна цій новелі парадоксальність? Так? Ні? Свою думку аргументуйте фрагментами тексту. Чи має місце у творі сатиричний пафос?
3. Доведіть, що Олесь Гончар у новелі майстерно поєднує художній час і простір і передбачає майбутнє персонажів. Порівняйте життя Овідія у Вічному місті і у вигнанні.
4. Коли в Овідія відбулася зміна у сприйманні місцевого населення? Чим вона була викликана?
5. Прокоментуйте думку Олеся Гончара про цивілізаційну місію гетських народів: «Ще не було ні сарматок, ні половчанок, не було й гордовитих веселих слов’янок, ще їм належало тільки вродитись, а вогнище степове для них уже палахкотіло, а їхній прабатько — танець вогнистий — уже кружляв, брязкотів оздобами, і пісня-праматір уже творилася, ткалася із людської задуми, із тиші й зірок» (1, с 223). Доведіть, що у цій новелі стикаються різні цивілізації й культури. Чи не здається вам, що Олесь Гончар кидає проекцію із гетських степів у сьогоднішню Україну, коли говорить про танець і пісню та здатність до співу. А ви як уявляєте процес творення таких нев’янучих у віках розваг, як танці й співи?
6. Олесь Гончар писав, що життя тримається на людяності, на гідності, на любові. Доведіть справедливість цього міркування фрагментами тексту новели. Чи згодні ви з думкою письменника?
7. Літературознавці відзначали, що в новелах Олеся Гончара завжди перемагає світло, неминуче утверджується віра в людину і гуманістичну місію її земного і космічного буття. Доведіть, що головний герой новели «Фантазія місячної ночі» є уособленням перемоги добра над злом. Чи погоджуєтесь ви із думкою Овідія про те, що немає нічого вічного в світі, лише мистецтво і творчість не підлягає цьому закону? Свої міркування аргументуйте.
8. Чи не здається вам, що Кигитка постає в новелі як символ поезії, мистецтва? Чи можна стверджувати, що імення Кигитка є поетичним виявом особистості?
9. Доведіть справедливість думок Павла Загребельного, висловлених про прозу Олеся Гончара, сторінками «Фантазії місячної ночі»:
— «Гончар випрацьовує свої твори, як ластівка ліпить гніздо. Він вибудовує найменшу деталь» (4, с.77).
— «Проза має бути поетична. Це його вислів (Гончара. — С.Ж.). Він відчуває звучання кожної своєї речі так само, як композитор, який тримає в пам’яті сотні тисяч звукових комбінацій» (4, с 77).
— «В прозі для мене з погляду стилю найголовніше і найважливіше — її щільність. Ненавиджу пустопорожню балаканину, хлялі описи того й сього, незграбні зазначення пересувань героїв у просторі (він пішов туди, вона пішла сюди), нікудишні діалоги (він сказав те, вона сказала те). Проза повинна бути сконденсована до щільності отої зоряної речовини далеких галактик, де кубічний сантиметр має вагу не кілограмів, а цілих тонн! Нічого зайвого, нічого не додаси, нічого не віднімеш. Не просунеш голки. Висловлюючись мовою останніх технічних досягнень: навіть лазерний промінь не проникне в цю щільність. Такою мені видається проза Гончара. Мов ураганний вітер в степу або на морі. Ніде не народжується, ніде не вмирає, летить, мчить, заповнює собою весь світ, і ти летиш за ним, і забуваєш про все, окрім цього вітру, і починаєш вірити, що вітер цей і є світ, у якому ти живеш і житимеш завжди» (4, с.80).
10. Прокоментуйте спогади українського письменника Романа Іваничука про відвідини пам’ятника Публія Овідія Назона у румунському портовому місті Констанці: «Я стою на набережній у Констанці перед пам’ятником великому поетові усіх часів і народів Публію Овідію Назону, котрого за те, що відтворював у книзі поезій «Наука кохання» життя імперії, яким воно було — фальшивим і розпусним, а не яким би хотів бачити його на сторінках манускриптів — за принципами первісного соціалістичного реалізму — імператор, засуджено на довічне заслання. Не думаю, що Сталін аж так глибоко вивчав римську історію часів Августа, що й формулу присуду над діячами культури, котрі йому заважали, запозичив у римського імператора, який виніс Овідієві чисто більшовицький вердикт: «Ти винен, і тебе карають, а в чому твоя вина — сам найкраще знаєш».
Тирани не вчаться один в одного, вони навчаються в єдиній у всіх віках школі тиранії, а тому їх спосіб життя, організація видовищ, що отуплюють народ, методика боротьби з противником і формулювання присудів над невинниками такі схожі…
Овідій завинив перед імператором теж своїми «Метаморфозами», в яких осмислив вічне життя в не усталених навічно формах, чим на смерть перелякав Августа. Прирівнявши себе до Юпітера й бажаючи повірити у власну вигадку, імператор не допускав у своїй свідомості можливостей будь-яких змін й вислав зухвалого поета у фракійське містечко Томи, де жили гети й сармати, щоб він там каявся о «прелести живота своего» — пам’ятаєте присуд Петрові Калнишевському? — й ламав свій хребет принизливими «Скорбними елегіями» та «Листами з Понту», сподіваючись, що цезар колись вгамує свій гнів і дозволить поетові вмерти в рідному домі.
Марні надії: цезарі добиваються каяття від поетів для профанації ідей, поетами проголошених, а не ради помилування навіть морально зламаних співців. Вони бояться їх і мертвих, проте у всіх випадках, супроти своєї волі, увічнюють їх пам’ять: вдячні нащадки ставлять пророкам пам’ятники на чужині, й стоять вони набагато довше, ніж триває життя тиранів і створені ними імперські системи» (8, с 161—162).
З огляду на оригінальність новели, змістом своїм пов’язаної з митцями різних культур (Овідій — представник римської, а Кигитка, за Степаном Пінчуком, є символом поезії, мистецтва, що веде свій родовід з прастарих, праісторичних часів), вивчати «Фантазію місячної ночі» бажано у взаємозв’язках із суміжними видами мистецтв (образотворчим, музикою, елементами театру).
Для розгляду в класі необхідно взяти фреску «Овідій», на якій зображено давньоримського поета у вінку із вічнозеленого лавра. Читання фрески може супроводжуватися бесідою, пов’язаною із двома мистецтвами — образотворчим і літературою. Подаємо орієнтовні запитання до такої бесіди:

1. Загальновідомо, що римляни скрупульозно створювали і продумували інтер’єр своїх жител. Стіни вони розписували фресками. Про що свідчить фреска Овідія?
Словникова підказка восьмикласникам: «Фреска».
По-італійськи «фреска» означає «свіжий». У мистецтві фресками називають малюнки, виконані на сирій штукатурці. Коли висихає тиньк, висихає і фарба, малюнок закріплюється і зберігається до тих пір, поки ціла сама поверхня.

2. Художник зобразив Овідія у вінку з лавра.
У новелі Олеся Гончара поет роздумує: «Ніколи не виросте тобі на цих берегах вінок із вічнозеленого лавра! Замість вінка, скорше саркофаг тобі викують скіфські морози з своєї непроламної, схожої на білий мармур феррарський криги» (1, с. 220).
Як ви думаєте, чому помилявся Овідій?
Прокоментуйте думку історика-археолога, академіка, члена спілок письменників України і Росії Юрія Шилова:
«Міфи й легенди древньої Греції, яка вважається найдавнішою державою Європи, беруть свої витоки із Північного Причорномор’я» (7, с.61).

Словникова підказка восьмикласникам: «Саркофаг».
Саркофаг — домовина, зроблена, як правило, із вапняку, У саркофагах ховали людей в Древній Греції і Римі.

3. Про що свідчать роздуми поета-вигнанця: «Якби дозволено було повернутись на береги Тібру, описав би всю їхню (гетів, скіфів. — С.Ж.) фантастичну дикість, власноруч на стелах, на білих би мармурах вирізьбив зображення цих загадкових із луками та співучими стрілами істот»(1, с.221).
Чи засвідчує фреска Овідія обдарованість митця?
Французький художник-романтик Ежен Делакруа давньоримському поетові Овідію присвятив чотири картини. Учитель української літератури під час вивчення новели Олеся Гончара «Фантазія місячної ночі» для розгляду в класі візьме найкращу з них — «Овідій у скіфів»(Дерево, олія. 1862р.).
На полотні зображено знесиленого вигнанця в суворих і незвичних умовах диких степів і родину скіфів, яка турботливо піклується про колись розніженого, а тепер нещасного поета, переповненого стражданнями. Художньою домінантою цієї картини є чуйність і щирість суворих, але добрих людей, серед яких опинився опальний мистець. Відомо із книг Овідія, написаних в 10-12 рр. н.е., про те, як поет-вигнанець порятунок від морального знищення знаходить у зближенні з тубільним населенням — причорноморськими скіфами.
Овідій залишив яскраві і трепетні малюнки з життя народу, який в Римі вважали варварським, а в опального поета поступово почав викликати щиру приязнь і гаряче співчуття. Митець переживає, що добрим людям постійно доводиться обороняти свою землю від нападів чужинців: «Той нещасний, що оре, плуг у одній, меч держить у другій руці». Овідій і сам неодноразово разом зі скіфами бився з ворогами, захищаючи себе і їх від знищення. На засланні поет напише, що навчився мови сарматської і гетської і здобув славу співця у народів, серед яких жив.
Учні розглядають репродукцію картини Ежена Делакруа «Овідій у скіфів», зіставлять її з графічною роботою «Бенкетне ложе» (10, с 656), віднайдуть у тексті новели епізоди, які розкриють зміст графічного зображення розваг знатних римлян, прокоментують думку літературознавця Галини Підлісної: «Контраст був разючий: багатолюдний Рим, світова столиця — і дикі степи Скіфії; блискучий придворний поет — і вбогий, немічний вигнанець» (11, с 309).
У сильних класах для поглиблення розуміння образу Кигитки, названої Овідієм Данаєю, можна залу-чити репродукції картин Тіціана «Даная» (1550-ті pp.), Рембрандта «Даная» (1636 р.), Яна Госсарта (Мабюзе) «Даная» (1527р.). (12, с.350; 13, с.42—43).
Учителю української літератури необхідно використовувати силу емоційного впливу музики, її інтелектуальність, інтимність і здатність об’єднувати юний колектив у єдиному почутті. Література і музика тісно пов’язані між собою і утворюють складну систему образно-символічної мови, за допомогою якої передаються об’ємніші й глибші художні смисли. Композитори вважають музику художнім відтворенням людського мовлення у найтонших її відтінках. Але є художні переваги у поєднанні звуків: у музиці в тисячу разів більше емоційних нюансів, ніж у поєднанні слів. Для посилення емпатії (співпереживання) восьмикласників, для збудження їхніх духовних здібностей у процесі вивчення новели словесники можуть використовувати різні типи синтезу. Новела Олеся Гончара є довершеним вставним твором, у якому немає нічого випадкового і зайвого, усе тут має свій внутрішній, мотивований змістом цілого, сенс і виконує певне смислове навантаження. Заголовок новели засвідчує наближення літературного твору до музичного. Як відомо, у музиці фантазією називається п’єса у вільній формі. Словесники можуть запропонувати зразок музичної фантазії і поміркувати з школярами про особливості жанру, знайти спільне і відмінне у літературному і музичному творах. У цій новелі ми чуємо музику, втілену в літературному тексті. Учні мають відшукати фрагменти твору, наділені поетичністю і музикальністю. Музика любові Овідія і Кигитки, наповнена глибокою філософією, має зачарувати восьмикласників. Олесь Гончар, митець і філософ, проникає в сутність любові Кигитки й Овідія, через яку допомагає пізнати космічну енергію причорноморських гетів. Фінальний полілог новели бажано запропонувати виголосити за ролями у музичному супроводі за вибором учнів або словесника. Якщо підготувати мелодекламацію школярі не зможуть, то перед художнім читанням цього фрагмента може звучати музика як психологічний настрій — завчасна емоційно-образна настанова на сприймання художнього тексту (активізує і зосереджує увагу учнів на поетичності й музикальності прози). Доцільно запропонувати прослухати фрагмент «Місячної сонати» Л.Бетховена і висловити асоціації, дотичні до новели, навіяні музичним твором.
Вивчення «Фантазії місячної ночі» за допомогою різних видів читання, інсценізації, глибоко продуманої бесіди у взаємозв’язках з різними видами мистецтв мусять дати естетичному чуттю і розумові восьмикласників багато насолоди.

Література
1. Гончар О. Т. Фантазія місячної ночі // Гончар ОТ. Твори в 6-ти томах. — Т.6. — К.: Дніпро, 1979. — С 219—224.
2. Погрібний А. Г. Олесь Гончар: Нарис творчості. — К.: Дніпро, 1987. — 242с: іл. — (Літературний портрет).
3. Звиняцьковський В. Зарубіжна література: Підручник для 9-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Ґенеза, 2004. — 352 с: іл.
4. Загребельний П. А. Роздуми на іменини // Слово про Олеся Гончара: Нариси, статті, листи, есе, дослідження (Упоряд. В. Коваль). — К.: Рад. письменник. 1988. — С 70-84.
5. Жулинський М. Г. Коли людина буває великою? // Там само. — С.366—372.
6. Пінчук С. Синтез сучасного і минулого в романах Олеся Гончара // Там само. — С 474—507.
7. Шилов Ю. О. Пращури. Прадавня історія Русі. — Вінниця: Континент-Прим., 2006. — 168с: іл.
8. Іваничук Р. І. Дороги вольні і невольні: Спогади. — К.: Укр. письменник, 1996. — 166с.
9. Эжен Делякруа: Альбом. — М.: Государственное издательство изобразительного искусства, 1961. — № ЗО.
10. Пащенко В. /., Пащенко Н. I. Антична література: Підручник. — К.: Либідь, 2001. — 718с: іл.
11. Підлісна Г. Н. Антична література для всіх і кожного.-К.: Техніка, 2003. — 384с: іл.
12. Мифы народов мира. Энциклопедия (В 2 томах). Гл. ред.С. А. Токарев. — М.: «Советская энциклопедия», 1980. — Т.1.А-К. -672с: ил.
13. Великие художники Нидерландов XV-XVII вв.: Альбом. — М.: Олма -Пресс Образование, 2005. — 143с: ил.

С. Жила, доктор педагогічних наук, професор

Вивчення новели Олеся Гончара «Фантазія місячної ночі» (С. Жила). Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Олесь Гончар, шкільна програма

Повернутися на сторінку Українська література

Повернутись на сторінку Олесь Гончар

Вас можуть зацікавити:

1. Роман Олеся Гончара «Собор». Аналіз твору

2. Символіка в романі Олеся Гончара «Собор». Аналіз твору

3. Екологічні питання і проблеми в романі Олеся Гончара «Собор»

4. Характеристика образу Володьки Лободи (за твором Олеся Гончара «Собор»)

5. «Прапороносці» Олеся Гончара. Аналіз твору. Характеристика образів

6. Життєві долі героїв Олеся Гончара («Собор»)

7. Відповідальність митця перед майбутнім (за творчістю Олеся Гончара та Олександра Довженка)

8. Аналіз творів Олеся Гончар «За мить щастя» та «Залізний острів» (із роману «Тронка»)

9. Аналіз твору «Модри камень» Олеся Гончара: особливість оповіді

10. Основна ідея новели О. Гончара «Модри камень». Аналіз твору

11. Красиве й потворне в романі Олеся Гончара «Людина і зброя». Аналіз твору

12. Роман «Людина і Зброя» Олеся Гончара: автобіографічність твору. Характеристика образів

13. Краса почуттів людини у трилогії Олеся Гончара «Прапороносці»

14. Будувати, а не руйнувати (спільне й відмінне в романах «Вершники» Ю. Яновського та «Тронка» О. Гончара)

15. Краса вірності (за романом Олеся Гончара «Прапороносці»). Характеристика образів

16. Людська праця й людина (за творами Олеся Гончара «Кресафт», «Соняшники», Юрія Мушкетика «Суд», Олександра Довженка «Щоденник», «Україна вогні»)

17. Собори душ своїх бережіть, друзі… (за романом Олеся Гончара «Собор»). Аналіз твору

18. Володька Лобода — людина-функція (за романом «Собор»). Характеристика образу

19. Людина і природа у романі «Собор». Аналіз твору

20. Ідея гуманізму в романі О. Гончара «Прапороносці». Аналіз твору

21. Духовне багатство людини у романі Олеся Гончара «Собор». Аналіз твору

22. Моя душа — це храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара «Собор»). Аналіз твору

23. Заповіт сучасному поколінню в романі Олеся Гончара «Собор». Аналіз твору

24. Собор як символ духовності людини (за романом «Собор» О. Гончара). Аналіз твору

25. Незабутні сторінки роману Олеся Гончара «Прапороносці». Аналіз твору

26. Моя душа — це храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара «Собор»)

27. Собор як символ духовності людини (за романом Олеся Гончара «Собор»)

28. Символ духовної краси людей в образі Собору (за романом Олеся Гончара «Собор»)

29. Героїчний подвиг солдата у романi Олеся Гончара «Прапороносцi». Характеристика образу

30. Краса духовного світу героїв Олеся Гончара. Характеристика образів

31. Моє розуміння заклику: «Собори своїх душ бережіть, друзі… Собори душ!..» (за романом «Собор» Олеся Гончара). Аналіз твору

32. Роки застою як час руйнації суспільстві (за творчістю О. Гончара)

33. Роки застою як час руйнації моралі суспільства (за творчістю О. Гончара)

34. Висвітлення проблем сучасності в романі Олеся Гончара «Собор». Аналіз твору

35. Розкриття проблем сучасності в романі Олеся Гончара «Собор». Аналіз твору

36. Філософія в романі Олеся Гончара «Собор». Аналіз твору

37. Філософія буття в романі Олеся Гончара «Собор». Аналіз твору

38. Собор як втілення народного духу (за романом Олеся Гончара «Собор»). Аналіз твору

39. Роман величі людського духу (за романом Олеся Гончара «Собор»). Аналіз твору

40. Втілення високого народного духу (за романом Олеся Гончара «Собор»). Аналіз твору

41. Проблему долі духовного начала у житті суспільства (за романом Олеся Гончара «Собор»). Аналіз твору

42. Велич подвигу і осуд війни в романі Олеся Гончара «Прапороносці». Аналіз твору

43. Величі ратного подвигу і гнівний осуд війни (за романом Олеся Гончара «Прапороносці»). Аналіз твору

44. Подвиг і осуд в романі Олеся Гончара «Прапороносці». Аналіз твору

45. Звичайна людина у незвичайних обставинах (за романом Олеся Гончара «Людина і зброя»). Аналіз твору

46. Людина і обставини (за романом О. Гончара «Людина і зброя»). Аналіз твору

47. Звичайна людина і незвичні обставини (за романом Олеся Гончара «Людина і зброя»). Аналіз твору

48. Місце і значення творчості Олеся Гончара в українській літературі. Аналіз творчості

49. Значення творчості Олеся Гончара в сучасній українській літературі

50. Війна як мірило (за романом «Людина і зброя» Олеся Гончара). Аналіз твору

51. Харків і харків’яни у романі Гончара «Людина і зброя»

52. Головна ідея новели Олеся Гончара «Модри Камень». Аналіз твору

53. Рання новелістика Гончара і неоромантизм («Весна за Моравою», «Модри Камень «Ілонка», «Гори співають»). Аналіз творів

54. Краса й сила людського почуття («За мить щастя» Олесь Гончар)

55. Сили людських почуттів у трилогії Олеся Гончара «Прапороносці». Аналіз творів

56. Історичне мислення Олеся Гончара. Аналіз творчості

57. Собори душ своїх бережіть (за романом Олеся Гончара «Собор»). Аналіз твору

58. Творчість Олеся Гончара в контексті світових літературних осягнень

59. Собор як символ духовної краси людини в однойменному романі Олеся Гончара. Аналіз твору

60. Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара «Собор»

61. «Моя душа — це храм чи купа цегли?» (за романом О. Гончара «Собор»). Аналіз твору

62. Володька Лобода в наші дні. Характеристика образу

63. Гуманістичні тенденції в новелах Олеся Гончара. Аналіз творчості

64. Мої роздуми над творами Олеся Гончара

65. Людина — головний герой Олеся Гончара. Аналіз творчості

66. Урок на тему: Літературна композиція за фронтовими поезіями Олеся Гончара

67. Урок на тему: Краса і сила кохання як матеріал художнього осмислення. Узагальнений образ миті життя, філософія миті щастя людини у творі Олеся Гончара «За мить щастя»

68. Урок на тему: Хто він, цей Володька, живучий пристосуванець чи небезпечний руйнівник духовних храмів? (з участю літературних героїв за романом Олеся Гончара «Собор»)

69. Урок на тему: Феномен Порфира Кульбаки за повістю Олеся Гончара « Бригантина»

70. Урок на тему: Багатство внутрішнього світу і благородство душі людини — трудівника Романа Винника в оповіданні Олеся Гончара «Романові яблука» (уривок з роману «Твоя зоря»)

71. Літературні ігри пізнавального характеру за творчістю О. Гончара. Гра «Перевір свою пам’ять»

72. Літературні ігри пізнавального характеру за творчістю О. Гончара. Вікторина «Пізнай героя за портретом»

73. Літературні ігри пізнавального характеру за творчістю О. Гончара. Що за звичай?

74. Літературні ігри пізнавального характеру за творчістю О. Гончара. Афоризми з роману «Собор» (устами якого героя вини промовлялися?)

75. Літературні ігри пізнавального характеру за творчістю О. Гончара. Прислів’я та приказки (Хто кому сказав?)

76. Літературні ігри пізнавального характеру за творчістю О. Гончара. Криптограми

77. Літературні ігри пізнавального характеру за творчістю О. Гончара. Бліц-опитування

78. Тест за темою О. Гончар «Собор»

79. Олесь Гончар. «Собор». Зміст роману. Літературний диктант

80. Олесь Гончар. Новела «За мить щастя». Літературний диктант

81. Олесь Гончар. Життя і творчість. Літературний диктант

82. Олесь Гончар. Життя і творчість. «Собор». Літературний диктант

83. Олесь Гончар. Життя і творчість. Літературний диктант

 

Комментарии закрыты.