Балада «Твардовський» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору, українська література
Балада «Твардовський» відноситься до фантастично-гумористичному типу балад фольклорного походження. Драматично-напружений сюжет об’єднує реалістично-побутові та незвичайно-казкові елементи. Розповідь ведеться в експресивному тоні, описана подія розгортається та досягає піку на протязі короткого часу і хоч закінчується передбаченою розв’язкою, та будується розв’язка на несподіваному ґрунті. Балада витримана в дусі народної поезії, написана коломийковим віршем, схожість з народною піснею надає початок та закінчення балади однією ж тією строфою.
Герой балади Гулака-Артемовського Твардовський — це не шляхетний польський пан, а такий собі популярний в українському фольклорі тип козака-гуляки — сміливого, чесного, винахідливого, дотепного, відчайдушного, але при тому повіси й джигуна. Читач бачить Твардовського в шинку, де той гуляє, п’є горілку та заради сміху витіває всілякі грубі витівки.
… «В батька й матір отамана І громаду лає;
Скрутив жида, як гамана, Ще й усом моргає!.
…Взяв набакир писар шапку, Пан грішми забрязкав.
Аж гульк! Писар — верть в собаку І на всіх загавкав»…
Та такі неподобства завжди закінчується плачевно. От і перед Твардовським в самий розпал гульок з’являється чорт. В описі зовнішнього виду нечистого також спостерігається типова фольклорна традиція української демонології:
«Ніс — карлючка, рот свинячий, Гиря вся в щетині;
Ніжки курячі, собачий хвіст, ріжки цапині».
Чорт нагадує Твардовському про зовсім непривабливий для козака вчинок:
за те, щоб мати «чого душа забажала»
« На кагал бісовський
З начинкою душу й тіло
Одписав Твардовський».
Далі події розвиваються за законами фантастичних українських казок, де для того, щоб чогось досягти, треба виконати три умови, дві з яких, за законами жанру порівняно легкі, третю відповідно виконати важко або неможливо, і саме від неї залежить доля героя. Так і в баладі — чорт легко справляється з першим завданням Твардовського начаклувати того, що неможливо; друге завдання він теж виконує, хоч йому, як представникові пекла, не дуже подобалася перспектива скупатися «по уха в водиці свяченій». Це друге завдання малює тверду віру народу у силу Духа Святого і зокрема високу релігійність козацтва. Але ось Твардовський задає третю умову: … «цмокнись з жінкою моєю,…будь ти їй за чоловіка… нехай піп вам руки зв’яже». От тут уже «чортові не до солі: …шморгнув із хати…» та й «псяюхи нема духу: поминай, як звали!» Навіть заради можливості згубити православну душу (а це ж для чорта головне), не згодився нечистий на шлюб. Бо, як каже сам Твардовський, «жінка гризе душу й тіло», тому близькості з жіноцтвом навіть «чорт одцурався». Цей момент перекликається з багатьма українськими народним пісням козацького періоду, де за доброчесність вважається свобода козака від жіночих чар та сімейних уз («…шабля — мати, люлька — жінка», «…мені з жінкой не возиться» і т. і.). До того ж тут між рядків підкреслено й менталітет української жінки — владної хазяйки не тільки дому, а й рідного чоловіка.
З балади можна почерпнути багато етнографічного матеріалу. Це й національний склад жителів українських земель («скрутив жида», «сікнувсь улан», «вилаю по-московськи»), і опис уживаних музичних інструментів («ріжуть скрипки і бандури», «голосить сопілка»), і релігійна приналежність українського козацтва («нехай піп вам руки зв’яже»).
Балада написана живою народною мовою. Рясно використані просторічна лексика («втеребив» замість «вставив», «гопцюють» замість «танцюють»), згрубілі вислови («вилупить лиш баньки», «псюха»), ідіоми («нагрів чуприну», «не до солі», «поминай, як звали»), прислів’я («де зимують раки»). Щоб підкреслити образ чи дію, поет вдається до звукописів («бряжчать…шкварчать…шумує» — повторення шумових приголосних, «тю-тю! га-га! го-го!.» — вигуки, «крукають, кавчать, мекечуть» — звукоподражання).
Балада «Твардовський» мала приголомшливий успіх. Її передруковували журнали, вона вийшла також окремим виданням. Сам А. Міцкевич «з найбільшою похвалою» відгукнувся на цей твір, і, «не шкодуючи свого авторського самолюбства, зазначав, що малоросійський переклад вище оригіналу».