Балада «Рибалка» П. Гулака Артемовського. Аналіз твору, українська література
На відміну від бурлескно-комічної балади «Твардовський» друга балада Гулака-Артемовського «Рибалка» — переспів романтичної балади Генриха Гейне «Лорелея» (чомусь в підручниках постійно передруковується помилка: там зазначено, що баладу «Лорелея» написав Й. — В. фон Гете) має виразно романтичний характер. Як зізнавався сам Гулак-Артемовський в листі до редактора «Вестника Европы» він «захотел … попробовать, нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нежные, благородные, возвышенные».
Тематично балади Гейне й Гулака-Артемовського схожі — молодий юнак, причарований красою дівчини, одзивається на її вмовляння, що приводить до гибелі героя. Але сюжет кожної балади відрізняється національними особливостями. В «Лорелеї» Гейне звертається до німецької міфології, пов’язаної з певною місцевістю — скелею Лурлей на Рейні, на яку, згідно місцевим легендам, вночі виходила дівчина, і співала так, що зачаровувала всіх, хто плив в цей час рікою; вони забували про стрімкий потік й гинули в водах Рейну. Гулак-Артемовський переносить сюжет на український грунт: його сюжет базується на популярних народних легендах про русалок та мавок, що красою зваблюють юнаків і затягують їх в тенета підводного чи лісового царства.
Неповторний національний колорит придає баладі використання художніх засобів, притаманних українській ліричній пісні. Образи Рибалки та Русалоньки, мрійливого юнака та водяної красуні, — це поширені типи українських сільських «парубка» та «дівчиноньки». Описи головних героїв, довколишнього світу, їх почуттів передані за допомогою пестливо-зменьшувальних словоформ: «Рибалочка» — «молоденький», «любенький»; «Дівчинонька» «брівками моргає»; «рибочки», «серденько», «ніженьки», «коханнячко», «гарненько», «веселенькі». Задушевно, зі значною долею ідеалізації і протиставлення дійсності описаний чарівний потусторонній світ підводного царства:
«Ти ж бачиш сам, — не скажеш: ні —
Як сонечко і місяць червоненький
Хлюпощуться у нас в воді на дні
І із води на світ виходять веселенькі!
Ти ж бачив сам, як в темну ніч
Блищать у нас зіроньки під водою»…
Разом з тим, як і в попередніх творах, автор використовує багато побутових «простонародних» виразів, що спростовуючи та скорочуючи розповідь, роблять її більш динамічною: «рибка смик — серце тьох», «аж — гульк! пливе.», «Рибалка хлюп!», «штувбовсь вона». Балада написана поєднанням чотири-, п’яти- та шестистопним ямбом, що було на той час новим в українській літературі. Новизну мови балади так зазначав відомий літературний критик М. Т. Каченовський: «Доля цього вірша буде вирішена знавцями й любителями малоросійського слова. Нам лишається тільки відзначити одну обставину: як у «Твардовському» автор витримує тон чоловічо-гайдамацький, так тут вжито ним жіночий малоросійський спосіб висловлення».
Балада «Рибалка» стала першою спробою вивести українську літературу з бурлескно-комедійної стихії і утвердити новий серйозний тон, розширити жанрові, тематичні та стильові можливості українського художнього слова.