Байка як жанр літератури. Творчість Леоніда Глібова. Бінарний урок. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Леонід Глібов, шкільна програма

    Байка як жанр літератури. Творчість Леоніда Глібова. Бінарний урок. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Леонід Глібов, шкільна програма

    Тема уроку: Байка як жанр літератури. Творчість Леоніда Глібова. Бінарний урок

    Мета: розкрити роль гумору в житті українців, познайомити з жанровою розмаїтістю народних гумористичних творів: анекдоти, байки, усмішки, гуморески, співомовки; розповісти про своєрідний історичний шлях байки, особливість її побудови; розвивати читацькі навички учнів, вміння аналізувати та коментувати прочитане, виділяти основну думку кожної байки, пояснювати алегоричні образи, розвивати вміння зіставляти описане в байках із сьогоднішнім реальним життям; допомагати учням усвідомити важливість самокритичного погляду для успішної життєдіяльності людини; формувати життєствердні, оптимістичні настрої, уміння тактовно реагувати на іронію, гумор; виховувати гордість за свій рідний край, народ; розвивати інтерес до духовної культурної спадщини народу.

    Поняття: гумор, сатира, байка, алегорія, мораль.

    Тип уроку: урок осмислення знань, формування умінь і навичок на основі здобутих знань із застосуванням інтерактивних технологій (рольова гра «Прес-конференція», робота в секціях, «Мікрофон», рольова гра «Дослідники»).

    Обладнання: портрет Л. Глібова, український рушник, тексти байок, ілюстрації до творів поета, напис епіграфа уроку, схеми, таблиці; окреме місце — ілюстративний показ історичного шляху байки — портрети відомих байкарів, написи про їхній внесок у розвиток цього жанру; виставка творів Л. Глібова, костюми, маски для інсценізації байок, схема «Художня література».

    Моторнії сини й онуки!
    Читайте байку для науки.
    Л. Глібов

    Хід уроку Байка як жанр літератури. Творчість Леоніда Глібова. Бінарний урок 

    I. Оголошення теми та мети уроку

    Учитель.
    Дорогі діти, сьогодні ми розпочнемо знайомство з розділом «Гумористичні твори», яким і завершиться вивчення шкільного курсу «Українська література» (6 клас). У цьому розділі постануть перед нами Леонід Глібов, Павло Глазовий та три Степани: Руданський, Васильченко й Олійник зі своїми байками, співомовками, оповіданнями, гуморесками.

    II. Мотивація навчальної діяльності учнів
    Запис у зошити теми та плану уроку.

    План
    1. Роль гумору в житті українців.
    2. Жанрова різноманітність гумористичних творів. Побудова байки.
    3. Історичний шлях байки. Рольова гра «Дослідники».
    4. Рольова гра «Прес-конференція». Знайомство з талановитим байкарем Л. Глібовим.
    5. Робота в секціях. Інсценізація байок. Аналіз, коментування прочитаного, виділення основної думки, пояснення алегоричних образів. (Робота проводиться в три тури, кожна секція побуває в ролі «доповідача», «опонента» і «рецензента».)
    6. Застосування методу «Мікрофон».

    Бесіда
    — Як ви розумієте епіграф уроку?

    1. Вступне слово вчителя
    У давнину, бувало, зберуться після роботи люди десь на дерев’яних колодах погомоніти про своє життя-буття, розповісти одне одному про свої клопоти. Але тільки-но заговорить котрийсь, що буде правити байку, як ураз розпогоджуються похмурі обличчя, розгладжуються зморшки і грають веселиками очі. Запитаєте: від чого? Невже від одного слова байка? Саме так! Хоч і не магічне слово, а силу має незвичайну, бо здебільшого викликає сміх і зацікавлення.
    Наш народ умів не тільки працювати, терпіти знущання, оборонятися, а також — від душі посміятися.
    Послухайте повідомлення про роль гумору у житті українців.
    Однією з найяскравіших рис національного характеру українців, разом із працьовитістю, глибокою емоційністю та побожністю, є оптимізм, уміння з усмішкою дивитися на всі життєві випробування і негаразди. Саме це уміння (не втрачати сили духу) в найважчі хвилини допомагало нації пережити не одне чорне лихоліття. Очисне горнило сміху має навдивовижу потужну життєствердну силу.
    Наш національний гумор палахкотить безсмертними іскрами народного духу. Народний сміх підхопили, як духовну естафету, свого часу і Котляревський, і Гоголь, і Шевченко — завдяки їхній творчості пролунав могутній життєствердний сміх над безсилою люттю північного чаклуна, що ворожив нашому народу забуття. І чари втратили свою владу: розсипалися, як омана. Адже, за народним переконанням, все, що осміяне, перестає бути страшним, воно втрачає свою магічну силу. І на місці вельмишановного імператора — лише нікчемне кошеня, а возведена в ранг красунь придворними віршомазами імператриця — мов засушений опеньок.
    Народ влучно й дотепно відгукується на всі події. Гумор — це «життєрадісне вільнодумство», що скидає з п’єдесталів кумирів, є рятівною дозою оздоровчих ліків від зазнайства, гордощів, бундючної дурості, зажерливості, ледарства.
    Мабуть, немає такої вади людського характеру, якій не «прописано лікування» в народних гумористичних творах.
    (Виникає проблемна ситуація, яку учні розв’язуватимуть протягом 2-х уроків: у чому полягає магічна сила байки?)

    III. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

    1. Лекція вчителя
    Байка — це лише одна краплина великої і бурхливої літературної ріки, але без цієї краплини ріка наша не буде повноводою й бурхливою. Подивіться, будь ласка, на схему «Художня література» і ви помітите, що вся література поділяється на роди і жанри.
    Запам’ятайте, що кожний жанр — це та цеглинка, з якої виростає велична будова красного письменства, це загальне річище розвитку літературного процесу.

    Спостереження за схемою.

    Учитель.
    Мабуть, ви помітили, що гумористичні твори різноманітні за жанрами — це і народні байки, і анекдоти, і усмішки, і гуморески, і співомовки.
    При вивченні розділу «Гумористичні твори» ми якраз і познайомимося з кожним із цих жанрів. А сьогодні ми поговоримо про байку.

    ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

    Роди художньої літератури
    ЕпосЛірикаДрама
    Основні жанри
    Малі форми
    Оповідання
    Нарис
    НовелаСередня форма
    ПовістьВеликі форми
    Роман
    Роман-епопея
    Філософська лірика
    Громадянська (суспільно-політична) лірика
    Пейзажна лірика
    Інтимна (любовна) лірикаОсновні жанри:
    Ода
    Панегірики
    Вірші
    Гімн
    Балада
    Сонет
    Елегія
    Епіграма
    Трагедія
    Драма
    Комедія
    Трагікомедія
    Мелодрама
    Драма-феєрія
    Містерія

    ФОЛЬКЛОР

    Усна народна творчість
    Епос Лірика Драма
    Казка
    Перекази
    ЛегендиСередня форма
    Народні байки
    Анекдоти
    Усмішки
    Гуморески
    Співомовки
    Пісні

    Малі фольклорні жанри:
    Загадки
    Скоромовки
    Прислів’я
    Приказки
    Замовляння

    Ігри
    Ігри-пісні
    Обряди

    2. Ознайомлення з теорією літератури

    Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин, речей, птахів, риб, комах, або зведене до простих і умовних стосунків.

    Фабула байки коротка, динамічна і драматична.

    — Що ж таке фабула? Фабула (від лат. Fabula — історія, оповідання) — послідовність розвитку подій у творі.
    — Попрацюємо над тлумаченням визначення байки.

    Байка — це гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом.

    — З’ясуємо: що таке гумор, сатира, алегорія?

    Гумор (від англ. humanus — настрій, схильність) — м’яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явищ; добродушне висміювання.

    Сатира (від лат. satura — суміш) —вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість. Сатира виражає різко негативне ставлення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.

    Алегорія (від. гр. allegoria — інакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за допомогою конкретного образу.

    Байка має мораль — повчальний висновок, яким вона або розпочинається, або закінчується.
    (Листок із визначеннями термінів знаходиться в кожного у папці, для економії часу на уроці учні дома перенесуть цей матеріал до своїх зошитів (розділ «Словник літературознавчих термінів»).)

    3. Історія розвитку байки як літературного жанру. Рольова гра «Дослідники»

    Учитель.
    Історія розвитку байки як літературного жанру сягає тисячоліть. Дослідницька група «Юних літературознавців» отримала домашнє завдання: дослідити історичний шлях байки. Зараз вони представлять нашій увазі матеріали своєї дослідницької роботи. Надамо їм слово.

    1-й дослідник.
    Шлях байки і своєрідний, і повчальний. Це одна з найцікавіших сторінок в історії світової літератури. Жодний літературний жанр, мабуть, не має такої цікавої історії розвитку.
    Отже, поведемо мову про те, звідки прийшла і як розвивалася байка у світовій літературі, яка її доля в нашому письменстві, її розвиток у глибоких взаєминах з російською і слов’янськими байками.
    Ще коли вперше прадавня людина широко відкрила очі і зачудовано подивилася довкола себе і коли вона вперше відчула себе людиною, то намагалася якось пояснити навколишній світ, такий для неї дивний, малозрозумілий і лячний. І для цього вона створила міф, казку — прекрасний витвір раннього людського розуму й уяви.
    Серед постійної боротьби добра і зла, правди і кривди людина вчилася жити. «Як захистити себе від лиха, як застерегти іншого від нього?» — такі питання поставали перед нею. І, щоб відповісти на них, людина створила байку. Звичайно, крім байки, були й прислів’я та приказки, були притчі й повчальні історії. Але байка швидко стала найпопулярнішою й найпоширенішою формою критичного мислення людини, першим, поряд з міфом, жанром словесного мистецтва. І тому витоки її ми вже знаходимо в античній літературі.

    2-й дослідник.
    Достовірних відомостей про першого байкаря ми не маємо. Легенда розповідає, що першим байкарем був римський раб Езоп. Це напівлегендарна, напівреальна особа, справжнє буття якої викликало багато сумнівів ще за античних часів.
    Проте першу згадку про Езопа знаходимо у відомого старогрецького історика V ст. до н. е. Геродота, який називає його рабом з острова Самоса за часів фараона Азаміса. Пізніше Езоп був викуплений з рабства і служив при дворі лідійського царя. Йому приписують майже всі сюжети античних байок, які дійшли до нас.
    Хочу відзначити, що байка завжди вважалася найдемократичнішим жанром. Вона захищала інтереси скривджених і пригноблених. Тож і не дивно, що першим її творцем народ назвав вихідця зі свого середовища — простого раба. Цей напівлегендарний образ Езопа стає викликом «аристократичним уявленням про ідеал людини: він раб, але мудріший за вільних; він некрасивий, але вищий за красенів»,— писав дослідник античної байки М. Л. Гаспаров.
    Коли в наш час, у перші роки XX ст., вчені прочитали клинописні шумерські дошки, то виявилося, що частина сюжетів байок, які приписують Езопу, були відомі шумерам ще в III—II ст. до н. е., тобто задовго до того, як жив Езоп. Отже, це ще раз доводить, що долітературна байка починає свої витоки з сивої давнини, з перших кроків людської цивілізації.
    — Якою ж була езопівська байка?
    Езопівська байка була скептичною, хоч її автор виражав і захищав інтереси пригнобленого класу. Він вважав, що у світі завжди панує зло і людина має задовольнитися тим, що їй приготувала доля. Щоправда, байкар висловлює думку, що людина повинна вміти завжди постояти за себе. У своїх творах він не сміється, а повчає людину.

    3-й дослідник.
    Новий літературний період у розвитку байки починається з перших літературних обробок творів Езопа відомими античними письменниками — римським поетом Федром (II ст. н. е.) і грецьким поетом Бабрієм (II ст. н. е.).
    Байки Федра спрямовані проти рабовласників і мають викривальний характер. Байкар засуджує соціальну нерівність і прославляє мудрість простої людини. Автор головну увагу приділяє повчанню, моралі і менше дбає про цікаву сюжетну фабулу.
    Грецький поет Бабрій дбав насамперед про цікавий сюжет, оповідні ходи, тому він менше повчає, а більше розважає читача. Свої твори Бабрій писав для панівних класів, аристократії, а тому викривальна мораль у його творах майже відсутня. Він розумів, що рабство гірке для людини, проте краще терпіти, ніж боротися. Кожній людині долею визначений шлях, тому боротьба не принесе щастя, відради.

    4-й дослідник.
    У Центральній Європі цей жанр особливо став популярним у другій половині XVII ст., коли в літературі заявив про себе видатний байкар Франції Жан Лафонтен (1621—1695).
    Байки принесли Лафонтену всесвітню славу і зробили письменника класиком французької літератури.
    Його байки — це жива й яскрава картина життя всіх прошарків французького суспільства — від селянина-бідняка до короля. Їм притаманна їдка іронія, високий громадянський пафос. Мораль виражає віру автора в торжество справедливості і людського розуму.

    5-й дослідник.
    «Справжнім своїм торжеством на святій Русі,— з гордістю писав В. Г. Бєлінський,— байка зобов’язана Крилову. Він один у нас справжній і великий байкар».
    Криловська байка вперше стає гострою, часто політичною сатирою на вельмож. У ній пристрасно звучить протест проти нерівності, несправедливості, проти зла й кривди. Байка Крилова — зразок багатої колоритної мови селянина.
    Байка в Україні стала популярною із XVII ст., а утвердилася як жанр у творчості мудреця-філософа XVIII ст. Григорія Сковороди. Була вона в його збірці «Байки харківські» ще прозовою, але такою мудро-повчальною, що за обсягом мораль інколи перевищувала фабулу в кілька разів.
    Григорій Сковорода пішов далі за своїх попередників — байкарів, виділивши байку в окремий самостійний жанр.
    Послідовники Сковороди: Петро Гулак-Артемівський, Левко Боровиковський і Євген Гребінка розвинули цей жанр далі. Класиком же української байки судилося стати Леонідові Глібову.

    Учитель.
    Далі мова піде про талановитого ніжного поета-лірика, блискучого байкаря, творця дитячих загадок, улюбленця української дітвори Леоніда Глібова. Подивіться уважно на портрет письменника і скажіть: про що свідчить зовнішність цієї людини?

    Учень.
    Високе відкрите чоло свідчить про мудрість людини. А міцно стиснуті тонкі губи, виразне підборіддя, що трохи виступає вперед, вказує на його мужній і стійкий характер. І дивні очі… На перший погляд, добрі і лагідні, проте якісь далекі, відчужені, без живого вогника. Немов погаслі.

    Учитель.
    Дійсно, це очі людини, яка вже майже нічого не бачить. Десь після п’ятдесяти років Л. Глібов почав сліпнути, хвороба швидко прогресувала, і на старість він майже осліп.
    І все ж, незважаючи на тяжкий недуг, на часом нестерпні умови життя, письменник працював наполегливо й самовіддано, як мужня людина, яка має велику мету й світлі тверді переконання.
    Тож і недивним є той факт, що залишив нам Леонід Іванович у спадщину: 107 байок; 40 пісень; 54 віршовані загадки і відповіді на них; п’єсу «До мирового»; 14 акровіршів; 120 ліричних і сатиричних віршів; 4 оповідання; ряд статей, рецензій, фейлетонів; значну кількість творів російською мовою.
    — А зараз запрошую всіх присутніх на прес-конференцію, присвячену Леонідові Глібову. Прошу дослідників життя й творчості поета-байкаря зайняти місце за столом, а представників різних газет і журналів підготуватися до інтерв’ю.

    4. Використання методу інтерактивних технологій «Рольова гра»

    1-й учень.
    Розпочинаємо прес-конференцію, присвячену байкареві Леонідові Глібову, і запрошуємо всіх до цікавої розмови. Хочемо відзначити, що ми серйозно готувалися до зустрічі з вами, і сподіваємося, що наша робота буде плідною та результативною.
    Відомо, що багато письменників обирають собі псевдоніми. Чи мав Леонід Іванович псевдонім? Якщо мав, то чи не могли б ви пояснити: чому він так себе назвав?

    2-й учень.
    У єдиному на всю Україну дитячому журналі «Дзвінок», що виходив у Львові наприкінці XIX століття, Леонід Глібов друкував свої твори під загальною назвою «Загадки і жарти Дідуся Кенера». Чому він назвав себе Дідусь Кенер? Кажуть, що його батько купив колись собі такого співучого кенера-птаха, що послухати його спів сходилися сусіди. На запитання «Куди йдете?» вони казали: «До Івана Кенира». Так і прозвали батька повуличному — Кенир. Оце батькове прізвисько стало згодом псевдонімом письменника Леоніда Глібова.

     

    Хотілося б почути відомості про родовід письменника та його біографічні дані.

    3-й учень.
    Так, дякую, слушне запитання. Народився Леонід Глібов 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Його батьки були добрими, гуманними й освіченими людьми. Батько Іван Назарович служив управителем маєтку пана Родзинка. Мати Орина Гаврилівна виховувалася в родині пана Трощанського, в якого домашнім театром керував батько Миколи Гоголя.
    Дитинство маленького Леоніда (батьки називали його лагідно Льоликом) проходило в селі Горби Кременчуцького повіту. Сюди після поділу маєтку між братами Роздянками переїхав батько Леоніда зі своїм паном.
    Малий Льолик зачаровувався народною піснею, звичаями та обрядами селян. Веселий і жвавий хлопчик любив усілякі рослини, мав свою грядочку і вирощував на ній квіти. Часто його біляву голівку можна було бачити серед квітів. За це родичі й знайомі називали його «Льолик — квітчастий королик».
    Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них, і, зрештою, на все життя зненавидів насилля й деспотизм.
    Скажіть, будь ласка, де Леонід здобув освіту, і хто був його першими учителями?

    4-й учень.
    Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко. Місцевий священик — арифметики, латини й грецької мови і, звичайно ж, Закону Божого. Окрім того, хлопчик користувався поміщицькою бібліотекою.
    На тринадцятому році, тобто в 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від своєї домівки, він сумував за батьками, йому снилася рідна хата. Туга вилилася в поезію. Так народився перший твір — «Сон». А потім інші, що склали першу збірочку, яка побачила світ у 1847 році в Полтаві під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не міг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.

    5-й учень.
    Хочу доповнити відповідь колеги. Юнак хотів учитися на медичному факультеті Київського університету. Але не вступив туди. Йому судилося стати не лікарем, а вчителем.
    1849 року двадцятидворічний Леонід вступає до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання. Його батько, Іван Назарович, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився і раптово помер. Невдовзі померла й мати. Отож ліцей поет закінчив аж у 1855 році вже одруженим чоловіком і знаним байкарем.
    Потім Глібов учителював: викладав історію та географію у дворянському училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії.
    Цікаво було б дізнатися про літературну творчість поета-байкаря.

    1-й учень.
    Спробую відповісти на ваше запитання. Літом 1848 року юний Глібов перебував у рідній Хорольщині. Саме в цей час до його рук потрапили дві чудові книжки — «Кобзар» Шевченка та «Приказки» Євгена Гребінки — і збурили душу, заговоривши рідною їй мовою.
    Цього ж літа в його зошиті рідною мовою з’являються байки «Жаба і Віл», «Синиця», які він надрукує аж у 1853 році.
    З 1861 року письменник почав видавати газету «Черниговский листок», яка проіснувала до 1863 року і була закрита після виходу жорстокого Валуєвського циркуляра про заборону української мови.
    Чорним став цей рік як для газети, так і для особистої долі Леоніда Івановича. Письменник залишився безробітнім, за ним встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п’ятнадцять років. Але біда ходить не сама, а з дітками, свідчить народна мудрість. У цей же час Леонід Глібов пережив смерть улюбленої доньки Ліди. Сам же байкар захворів так, що ніхто й не сподівався на одужання, а коли одужав, то майже втратив зір.

    2-й учень.
    Дозвольте додати від себе. Безробітний і хворий Глібов поїхав у Ніжин до батька дружини, де мешкав 2 роки.
    Незабаром Глібова спіткало ще одне родинне горе — померла його дружина. І після всіх цих бід поет надовго замовкає. Аж під кінець 1867 року він отримав посаду завідуючого Чернігівською земською друкарнею, яку обіймав до кінця свого життя.
    У 60—70-ті роки пише він мало, загалом прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капітан Бонвиван», зате стає душею літературно-мистецького життя Чернігова.
    Активізувалася літературна діяльність Глібова тільки наприкінці 80х років. Тоді ж налагоджуються зв’язки з дитячим журналом «Дзвінок», де він публікує свої вірші, загадки, байки і жарти.
    Розкажіть, будь ласка, якими були останні роки життя Леоніда Івановича.

    3-й учень.
    Тяжка хвороба невблаганно руйнувала здоров’я Глібова. Із спогадів друзів довідуємося, що з початку 1893 року він уже не виходив з дому, друкарнею керував через сина Олександра, твори ж продовжував писати під лінійку з лупою.
    Ще за 5 днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню байку «Огонь і Гай».
    Пішов поет у вічність 10 листопада 1893 року на 66му році життя.
    Був теплий осінній день, коли Чернігів проводжав у вічну дорогу свого улюбленого поета: труну несли на руках далеко за місто — до Троїцького монастиря, під стінами якого його й поховали. Та дорогоцінні творчі скарби, витворені ним, житимуть вічно.
    І на кінець хочу сказати словами М. Рильського:

    Малята вчать ті сонячні слова,
    Що, ніби чародійник, з рукава
    Ти сипав їм і в мудрості не схибив.

    Учитель.
    Від засідання прес-конференції переходимо до роботи в секціях. Кожна секція заздалегідь отримала завдання виразно прочитати або інсценізувати одну із байок Глібова.
    I секція — «Муха і Бджола»;
    II секція — «Щука»;
    III секція — «Жаба і Віл».
    Про завдання й основну спрямованість своїх байок сам Глібов сказав так:

    На крильцях правдоньки я баєчку пустив,
    Щоб всякий знав і розумів,
    Що в світі Божому нема кутка без горя.

    Це й справді так. У своїх байках Леонід Іванович описав чимало правдивих сцен тяжкого життя народу та створив цілу галерею сатиричних образів винуватців цього горя — поміщиків, чиновників та інших п’явок.

    5. Робота в секціях

    Спікер.
    Наша секція буде представляти байку «Муха і Бджола». До вашої уваги інсценізація байки. (Учні інсценізують байку.)
    Слово мають доповідачі-критики.

    1-й учень.
    Сюжет цієї байки Глібов запозичив у великого філософа Григорія Сковороди. Використавши сюжет його байки «Пчела і Шершень», Глібов витворив цілком оригінальну байку поєднання фабульності й ліризму.
    Байка побудована у форму діалогу, в якому завдяки вдало відшуканій алегорії всебічно розкриваються характери представників протилежних соціальних верств. Але, перш ніж подати цей діалог, байкар в загальних рисах характеризує Муху «ледащицю», дотепно розповідає про її безтурботне життя-буття.
    Муха-ледащиця ніжиться на весняному сонці, розкошує серед квітів, захоплюється пташиними голосами. Але придивімося ближче й помітимо, що це не тонка, чутлива до краси натура, а всього лише ледащиця. Ця нероба «спесиво поглядає, що робиться в садку», відчуває себе панночкою, щасливою у своєму неробстві й дуже мудрою. Вона повчає трудівницю Бджолу, гудить її долю. Співчуття її теж несправжні — Муха хизується своїми уміннями жити для свого задоволення, бенкетувати, не працюючи.

    2-й учень.
    Як бачимо, діалог між Мухою і Бджолою конкретизує, своєрідно «коментує» життя Мухи, її моральне обличчя. Муха — це носій соціального зла, паразит, зухвалий нероба, який вбачає сенс свого існування у безперервному гультяйстві. Бджолі, що не має можливості відпочити, бо «час до пасіки летіти», Муха пихато заявляє:

    Моє життя, голубонько мила,—
    Талан як слід:
    Чи де бенкет, чи де обід
    Або весіллячко, родини,—
    Такої гарної години
    Ніколи не втеряю я:
    І їм, і ласую доволі,—
    Не те що клопоти у полі
    І праця бідная твоя.

    Кожен з нас вбачає, як і було задумано Глібовим, у Мусі дармоїда. Глібов дає Мусі соціальну характеристику — наділяє такими рисами, як хвалькуватість, зухвалість, чванливість, безсовісність. На зауваження Бджоли, що Муху «зневажає всяк», «ганяють скрізь», Муха нахабно відповідає:

    Не можна в двері — я в кватирку
    Або пролізу в інше дірку…

    Як бачимо, у неї на це є інша, своя «мудрість».

    3-й учень.
    Образові Мухи у байці протиставлено Бджолу, яка уособлює трудові низи — простих людей, трудівників. Бджолі властиві якості, характерні для «маленької людини». Вона — скромна, працьовита, чесна. Їй навіть ніколи перепочити: з ранку до вечора вона у праці, у «клопотах у полі». Праця — це її життєва потреба, без неї вона не мислить свого існування. І тому Бджола не заздрить безтурботній Мусі, вона її просто зневажає. Бджола у Глібова — носій працелюбності, справедливості, носій позитивного начала.

    Учитель.
    Ми всі уважно вислухали «доповідачів», а тепер надамо слово «опонентам». (Опонент — хтось із членів 2 секції.)

    Опонент.
    Ми всі уважно вислухали ваші думки, за що вам дуже вдячні, але хочемо поставити вам своє запитання.
    — У чому ж мораль байки «Муха і Бджола»?

    Учень від 1-ї секції.
    Мораль байки криється в останніх рядках:

    Нехай ся байка мухам буде,
    Щоб не сказали часом люде,
    Що надокучив їм.

    Цією байкою Глібов засуджує ледарство, неробство, обмеженість, паразитичне існування панівного класу. Його байку слід сприймати як гнівний докір їхньому існуванню. Ледащиці не зрозуміти слів Бджоли, що її, непрохану, зневажають і всюди проганяють. Позбавлена честі й совісті, розбещена паразитичним існуванням, Муха залишається вірною своїй непривабливій сутності: «Не можна в двері — я в кватирку або полізу в іншу дірку — і зась усім!».
    Таких Мух кожен з нас зустрічав і ще зустрічатиме у своєму житті. Та гірше те, що «мушина» мораль заразна — кому з дитинства не прищеплена працелюбність, почуття людської гідності, той ризикує заразитися цією «мушиною хворобою» назавжди.

    Учитель.
    Слово мають критики.

    Рецензент (один із учнів 3-ї секції).
    Я хочу виразити думку членів нашої секції і сказати, що учні першої секції добре впоралися із поставленим перед ними завданням: дати аналіз байці «Муха і Бджола». Хочемо відмітити артистизм і вміння передати мімікою й жестами риси характеру та вдачу героїв цієї байки. Вважаємо, що учні правильно примітили все те негативне в Мусі й позитивне в Бджолі, що й хотів показати Леонід Глібов. Чітко була визначена мораль байки.
    А як критики від себе хочемо додати, що саме в цій байці Глібов вперше у своїй байкарській практиці наважився показати, як представник трудових мас, позитивний герой з народу «полемізує» з представником привілейованої соціальної верстви. Автор засуджує паразитичне життя, тому симпатії його цілком на боці Бджоли-трудівниці.

    Слово надається учасникам 2-ї секції. Вони аналізують байку «Щука».

    Спікер.
    З історії ми знаємо, що на сторожі інтересів панівних класів стояла вся державна машина, до складу якої входив і суд. Серед законів царської імперії були й такі, які вимагали карати надміру жорстоких і зажерливих, однак ці закони майже ніколи не виконувалися, бо суд завжди повертав справу так, що багаті злочинці залишалися безкарними. Ось такі крутійства в суді й піддав Глібов нищівній критиці у своїй байці «Щука», написаній в 1857 році, яку ми й пропонуємо вашій увазі.
    (Виразне читання напам’ять байки.)

    1-й доповідач.
    Сюжет байки Глібов запозичив з однойменного криловського твору, наповнивши її своїми життєвими спостереженнями.
    Досить прочитати перші чотири рядки байки, щоб відчути і повністю повірити у справедливість звинувачень Щуки у тяжких злочинах, за які доведеться їй відповідати. Своїми хижацькими діями вона «такеє виробляла, що у ставу ніхто життя не мав: того заїла в смерть, другого обідрала». Автор вказав лише на два приклади хижацьких дій, а в нашій уяві малюються дедалі жахливіші картини розбою хижака. Ми мусимо вірити, що звинувачення цілком слушні і суддям нічого не залишається, як винести справедливий вирок. І ми чекаємо на це.

    2-й доповідач.
    Леонід Глібов підібрав таких персонажів для характеристики суддів, які лише своїми назвами спонукають читача замислитися над подальшим ходом подій. Крім того, влучні епітети цілком завершують точність їхніх характерів: «якіїсь два Осли, одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа». Досить цих трьох означень, щоб читач міг чітко уявити обмежених, тупих і безпомічних суддів. А щоб завершити їхню характеристику, автор додає ще два епітети, вкладаючи в них прихований, іронічний підтекст:

    Усе народ, як бачите, такий
    Добрячий та плохий.

    3-й доповідач.
    Для більш повної характеристики тогочасного суду автор подає ще одного персонажа — Лисицю, стряпчого, обов’язкового представника судового процесу. І одразу у нашій уяві постає образ хитрої підступної особи, а тому ми розуміємо, що цей персонаж введено не випадково. Автор ніби між іншим, навіть і сам цьому не зовсім вірячи, говорить:

    А чутка у гаю була така,…

    І ось слово бере стряпчий. Виголошена ним промова — це майстерно, стисло передана промова чиновника царського суду. Лисиця за вчинені злочини Щуки-хижака пропонує ніби «найжорстокішу» кару — «у річці вражу щуку утопити!», щоб це «справедливе» покарання стало застереженням для інших. Розв’язка несподівана, але вмотивована.

    4-й доповідач.
    У байці «Щука» Глібов змалював реалістичну картину судової сваволі, злочинних дій судових чиновників, показав процвітання хабарництва й кругової поруки в тогочасному суді «ти мені, а я тобі», тобто взаємної підтримки між чиновниками-хапугами й поміщиками-кріпосниками. Безправна людина, як ті «карасики» і «лини», яких навіть «забули» покликати в суд, завжди є жертвою цих Щук і Лисиць. Вона не може знайти захисту в умовах несправедливості й гніту — до такого висновку підводив Глібов читача у своїй байці.

    Учитель.
    Слово надається опонентам.

    Один з опонентів (учні 3-ї секції).
    В нас буде декілька запитань до вашої секції. Запитання перше:
    — Чому автор вибрав головним персонажем байки Щуку, а не Линка чи Карася?
    — Щука — хижа риба, вона живиться іншою рибою. Глібовська Щука має яскраво виражені риси хижака — високого чиновника, що женеться за здобиччю й наздоганяє її. Така алегорія цієї байки. А лини й карасі більше підходять для змалювання алегоричних образів безправних трудящих людей, адже вони нікому не заподіють шкоди.
    — Кого ж хотів зобразити байкар в образі Щуки?
    — Хижака, людину жорстоку й несправедливу.
    — Чому суддів змальовано в образах Ослів, Шкапи й Цапів? Кого вони уособлюють?
    — Це обмежені, тупі, недалекоглядні, нерозумні тварини, вони уособлюють таких самих людей.
    — Чому судді змушені були покарати Щуку, що спонукало їх змінити винесений вирок?
    Незважаючи на свою обмеженість, судді не могли приховати злочини Щуки й вирішили повісити злодійку на вербі. І це дійсно був би справедливий вирок, якби не вмішалася лисиця, яка запропонувала втопити Щуку в річці, бо та частенько ділилася з нею награбованим. Звичайно, тупі судді легко погодилися з Лисицею.

    Учитель.
    Слово за рецензентами.

    Рецензент (учні 1-ї секції).
    Ми уважно слухали доповідачів другої секції і хочемо відмітити, що вони досить вдало охарактеризували кожного з героїв байки, запримітили кожну авторську деталь, що підкреслює характеристики дійових осіб, розкрили алегоричність образів, дали вичерпні відповіді на запитання, поставлені опонентами. Гадаємо, що кожен пересвідчився, що глибока ідея цієї байки виражена високомистецькими художніми засобами (влучними епітетами та означеннями).
    Слово надається учасникам 3-ї секції. Вони аналізують байку «Жаба і Віл».

    Спікер.
    Пропонуємо вашій увазі інсценізацію байки «Жаба і Віл».

    Доповідач.
    Як маленьке та на диво яскраве оповідання написана байка «Жаба і Віл». Композиційне вирішення автор знайшов у властивому його байкам колоритному діалозі. Ми стаємо свідками жвавої розмови між жабами-подругами. Дурна, обмежена жаба не розуміє, що Віл ніколи не стане Жабою, а Жаба, хоч як би не надималася,— Волом. Їй дуже кортить похизуватися перед іншими жабами. Та те, чого не дано природою, є і непотрібним, і недосяжним. Тому, не розуміючи цього, Жаба «з натуги луснула — та й одубіла».

    Учень.
    Повчання байки таке: людині треба розраховувати на свої сили і не замірятися на те, чого не здатна зробити. Мораль байки — «найлучче жити, як милосердний Бог дає».

    Опонент (учень з 1-ї секції).
    Ми уважно стежили за вашими думками й повністю погоджуємося з ними, але хочемо, щоб ви назвали декілька прислів’їв на цю тематику.

    Учень з 3-ї секції.
    Вище себе не скочиш. Не сідай не в свої сани. Як пес не крутись, а хвіст ззаду.

    Учитель.
    Час почути думку рецензентів.

    Рецензент (учень 2-ї секції).
    Я хочу виразити думку нашої секції про те, що доповідач стисло, але влучно охарактеризував героїв байки. Правильно дав визначення моралі. Ну і, звичайно ж, ми хочемо подякувати за інсценізацію байки. Акторки добре впоралися зі своїм завданням, вміло перевтілилися в образи героїв.

    Учитель.
    Працюючи в секціях, ми розглянули три байки Леоніда Глібова. А зараз давайте колективно визначимо основні особливості байки.

    6. «Мікрофон»

    Основні особливості байки:
    · алегоричність і повчальність;
    · розповідь про одну подію з життя головного героя;
    · невелика кількість дійових осіб;
    · стислість у зображенні подій та персонажів;
    · своєрідність побудови (оповідна й повчальна частина);
    · віршова форма;
    · малий обсяг.

    IV. Підсумок уроку
    Розв’язання проблемного завдання: у чому ж магічна сила байки?

    V. Оцінювання

    VI. Домашнє завдання
    Осмислити та повторити вивчений на уроці матеріал, підготуватися до тестового опитування. Вивчити напам’ять байку «Щука».

    Байка як жанр літератури. Творчість Леоніда Глібова. Бінарний урок. Шкільні твори, розробки уроків, контрольні роботи, українська література. Леонід Глібов, шкільна програма

    Повернутися на сторінку Українська література

    Повернутися на сторінку Леонід Глібов

    Вас можуть зацікавити:

    1. Викриття в байці Л. Глібова «Щука» несправедливого судочинства. Аналіз твору

    2. Творець нової байки Леонід Глібов

    3. Чому вчить байка? (за творами Л. Глібова)

    4. «Журба» Леоніда Глібова — перлина української літератури. Аналіз твору

    5. Актуальність творів Леоніда Глібова

    6. Осуд несправедливості в байках Л. Глібова «Вовк та Ягня», «Мірошник». Аналіз творів

    7. Реалізм байок Леоніда Глібова. Аналіз творів

    8. Викривальна і повчальна спрямованість байок Л. Глібова

    9. Л. Глібов і світовий досвід байкарства

    10. Відображення життя в байках Глібова

    11. Леонід Глібов — видатний український байкар

    12. Леонід Глібов як творець нової байки

    13. Актуальність байок Глібова у наш час

    14. Дотепне викривання хвороб суспільства у байках Л. Глібова

    15. Викривання людських вад за допомогою образів тварин (за творчістю Л. Глібова)

    16. Розкриття в образах тварин вад суспільства (за творчістю Л. Глібова)

    17. Мораль байок Л. Глібова

    18. «Справедливий» панський суд у байці Л. Глібова «Щука». Аналіз твору

    19. Засудження підступництва в байці Л. Глібова «Лисиця-жалібниця». Аналіз твору

    20. Людські вади в образі Лисиці (за байкою Л. Глібова «Лисиця-жалібниця»). Аналіз твору

    21. Засудження людських вад — лицемірства і підступництва — у байці Л. Глібова «Лисиця-жалібниця». Аналіз твору

    22. Моя улюблена байка Леоніда Глібова

    23. Лірична схвильованість поезії Л. Глібова «Журба». Аналіз твору

    24. Викриття прислужництва і зазнайства в байці Л. Глібова «Цуцик». Аналіз твору

    25. Викриття вад людського характеру в байці Л. Глібова «Мірошник». Аналіз твору

    26. Урок на тему: Л. Глібов. “Зозуля й Півень”. Розігрування байки за ролями.

    27. Байка як жанр літератури. Творчість Леоніда Глібова. Бінарний урок

    28. Тест для тематичного оцінювання. 6 клас. Творчість Л. І. Глібова, П. Мирного

    29. Леонід Глібов. Кросворд

    30. Леонід Глібов. «Журба» — перлина української лірики. Краса природи рідного краю

    31. Леонід Глібов. Відомий поет і байкар. «Химерний, маленький», «Що за птиця?», «Хто розмовляє?», «Хто сестра і брат?». Фольклорна основа віршованих загадок

    32. Леонід Глібов — визначний український байкар і поет. Байка “Щука”. Побудова байки

    33. Л. Глібов, байка « Коник-стрибунець». Читання. 3 клас

    34. Аналіз байки «Жаба і віл». Л. Глібов

    35. Байка «Муха й Бджола». Аналіз. Л. Глібов

    36. «Щука» Глібов. Аналіз. Л. Глібов

    37. Леонід Глібов. Тестові завдання

     

    Комментарии закрыты.