Багач і бідняк, народні казки українців. Стислий виклад твору

Багач і бідняк, народні казки українців. Стислий виклад твору

Було два брати, один багатий, а другий бідний. Та той бідний позичив у свого брата-багача три леви (злоті ринські). Потім два якось віддав, а третього не міг віддати — все робив за процент. Вже й усе відробив, а багач каже, що і процент не відробив. Робить бідний, робить, аж йому непереливки.
Але одного разу прийшов з роботи від багача і каже до жінки:
— Жінко, ану я умру, іди споряди мене на лаву так, як мерця, а сама піди до брата і кажи, що я вмер. Що він буде казати і за чим буде жаліти, чи за грішми, чи за мною?
Спорядила жінка на лаву свого чоловіка і пішла до багача. Приходить і каже багачеві:
— Умер ваш брат, а мій чоловік. А багач каже:
— Бідна моя головко, хто тепер мені віддасть борг, коли він умер? Приходить жінка додому, а той бідний питається:
— Що казав брат?
— Та казав, хто тепер віддасть лева. Не було йому жаль за тобою, а за левом.
Каже бідний до жінки:
— Іди до ксьондза і кажи, що чоловік умер, я вже тепер не встаю, коли братові жаль не за мною, а за левом.
Що робити? Як чоловік каже, так жінка мусить слухати. Пішла жінка до ксьондза, сказала, що її чоловік умер. Ксьондз зараз послав дяка і спровадив тіло до трупарні. Положили його там, засвітили коло нього світло і порозходилися кожний додому. Лежить він сам аж до ночі, нема в трупарні нікого; гадає собі так: «Як буду лежати до завтра, поховають мене живого». Він те собі гадає та й чує — хтось будить. А то злодії несуть повен міх грошей. Подивилися до трупарні, нема нікого, лиш мертвець. Кажуть злодії:
— Ходімо до трупарні, там світло горить, поділімся грішми.
Повходили, поклали гроші на землю. Тепер би ділитися, а нема мірки. Котрийсь злодій:
— А то шапка на мерці.
Взяли з мерця шапку і діляться. Поділилися кожному однако, але ще одна шапка грошей лишилася. Каже котрийсь там злодій:
— А ся шапка грошей кому буде?
А той,«мертвий», крикнув:
— А мені що буде за шапку? Як злодії напудилися та й повтікали, бідняк устав, зібрав гроші до міха та й додому. Прийшов під вікно, кричить:
— Отвори, жінко.
Жінка отворила, а він каже:
— Тепер будем мати, звідки жити.
Наступного дня відіслав дитиною лева свому братові, купив собі воли, коні, поле, накупив усього дітям, і сам із жінкою повбиралися. Зробився багатим, уже й забув, як умирав.
А його братові, тому, що був здавна багачем, дуже дивно, та й не сміє його питатися. Але бере, робить обід, кличе і свого брата на обід. Прийшов і брат. Той, що був здавна багачем, питається його:
— Кажи, брате, звідки ти став багачем? Ти ж не мав нічого, а тепер все маєш, ще більше від мене?
Зачав йому вповідати так:
— Пам’ятаєш, брате, коли я був умер, коли жінка моя приходила до тебе, а тобі було жаль не за мною, а за левом,- казав, хто тобі віддасть лева? Так от, як я був умер, занесли мене до трупарні, і я лежав аж до ночі. Злодії несли повен міх грошей, увійшли до трупарні, взялися ділити гроші моєю шапкою, поділилися, а ще лишилася шапка грошей. Каже один до другого: «А це кому буде?» Я як крикну: «А мені що за шапку?» Вони понапуджувалися і повтікали, а я гроші забрав та й пішов додому. Тепер, дякувати Богу, маю звідки жити.
Як учув те багач… Увечері порозходилися люди, а він каже до жінки:
— Я буду вмирати так, як мій брат. Давай шмаття, най уберуся, споряди мене на лаву та й іди, дай знати до ксьондза, що я вмер.
Жінка каже:
— Нащо тобі того, ти маєш звідки жити, не пускай сміх із себе. Він ще жінку і вдарив. Каже до неї:

— Те роби, що я знаю.
Жінка пішла, дала знати до ксьондза. Вранці взяли його до трупарні. Лежить він до вечора. Прийшла ніч (а казав позасвічувати біля нього лампи, свічки), таке світло горить довкола — видко, як уднину. Чує, ідуть злодії. Увійшли до трупарні, взяли з багача шапку, поділилися грішми і кажуть:
— Може, і цей так хотів би здурити. Каже один до другого:
— Ану, запхай піку.
Узяв злодій піку, а багач як зірветься та й каже:
— Бійтеся Бога, даруйте мені життя. А злодії кажуть:
— О ні, ліпше вмерти, ніж світ дурити.
Взяли і пробили багача. Збирався на смерть та й несподівано умер направду. Так є, хто заздрить другому, той своє не поживе.

Багач і бідняк, народні казки українців, стислий виклад твору Багач і бідняк, Багач і бідняк скорочено, українська література, шкільна програма, твори з української літератури скорочено, стислий виклад творів з української літератури, народна казка Багач і бідняк

Повернутися на сторінку Українська література, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільна програма

Повернутися на сторінку Усна народна творчість, шкільні твори, твір на тему…

Повернутися на сторінку Твори з української літератури скорочено, шкільна програма

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *