Аналіз вірша Ірини Жиленко «Підкова», українська література
Тема: зображення ліричної героїні твору, яка знайшла золоту підкову Діда Мороза, що здійснює бажання і мрії.
Ідея : прагнення здійснення бажань на новорічні свята, розуміння, що не можна залишати у себе чужу річ.
Композиція вірша.
Експозиція: «Була зима…Дідусь Мороз…загубив підкову».
Зав’язка: «підкову …не просту. А золоту… аж розгубились в небі літаки».
Кульмінація: «А я знайшла. Сказала їй: — Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося! — Зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв».
Розв’язка: «покладу підкову в чемодан…віддам підкову Діду…Роти закрили всі сімсот роззяв. І розійшлись… І полягали спати».
Художні засоби.
Епітети: зелений, рожевий, фіалковий сніг; сніг легкий і рівний.
Порівняння: підкову не просту, а золоту; таким, на місяць схожим; підкову не просту, золоту.
Метафори: ішов сніг; Дід Мороз протрюхикав; серпиком лежала підкова; розгубились в небі літаки;
Персоніфікація: літаки кричали, крильцями дрижали.
Риторичні оклики: «Мама!», «Щоб все мені збулося!».
ПІДКОВА
Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала. —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» —
й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі…
Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада…
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись… І полягали спати.