Амвросій Метлинський (1814-1870). Аналіз творчості, критика, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)
Серед набутку українських поетів-романтиків помітне місце, відзначаючись оригінальністю й змісту, й форми, посідає творчість Амвросія Метлинського. Саме в ній, супроводжувана багатством мотивів, сюжетів, колоритних образів, настроями туги й жалкування за минулим, знайшла грунтовну розробку тема колишньої козацької волі — тема, що стала вагомою складовою у формуванні поетичного образу України національним письменством першої половини ХІХ ст.
Амвросій Лук’янович Метлинський народився 1814 року в с. Сарах на Полтавщині. 1835 р. закінчив Харківський університет. У 30-х роках розпочав літературну діяльність, виступивши на сторінках харківських альманахів «Молодик» і «Ластівка». Основні його поетичні твори опубліковані у збірці «Думки і пісні та ще дещо» (1839) разом із вступною статтею «Заметки относительно южнорусского языка». Крім 28 оригінальних поезій, збірка містить української й російські переклади та переспіви з чеської, словацької, польської, сербської й німецької народної поезії та літерартури (уривки з Краледворського рукопису, Коллар, Челаковський, Міцкевич, Вітвіцький, Суходольський, Одинець, Маттісон, Кернер, Грюн, Уланд, Еленшлегер). У 1848 р. Метлинський видав «Южный русский зборник» (5 книг), де вміщені як власні твори (переробки із збірки «Думки і пісні та ще дещо»), вступна стаття «Правописание южнорусского языка, или наречия», так і твори тогочасних українських письменників із короткими біографічними даними. У 1852 р. Метлинський видав із своєю передмовою «Байки і прибаютки» Л. Боровиковського, а 1854 р. — фольклорний збірник «Народные южнорусские песни», до якого ввійшли записи М. Гоголя, М. Білозерського, Марка Вовчка та його власні.
Основою національної літератури, її самобутності письменник вважав історичне й сучасне життя народу, його мову і словесність. У своїх «Заметках относительно южнорусского языка» він відзначає красу й мелодійність української мови, вказує на її автохтонність та здатність виражати всю гаму почуттів і понять.
Критикуючи класицистичну літературу як таку, що займається тільки поверховим наслідуванням природи, не проникаючи в глибину духовної сфери життя, Метлинський говорить що поезія як суб’єктивне відображення об’єктивного світу творить новий світ в лоні дійсності з її «стихій», не абстрактні поняття про дійсне життя, а саме живе життя, відбиту в глибинах людського духу дійсність. У цьому зв’язку він підкреслює роль художньої фантазії, яка перетворює дійсність, творить свій власний світ із того, що дає їй реальне життя. Вказуючи на зв’язок літератури з архітектурою, музикою і живописом, він відзначає не тільки її самостійну роль, а й універсальний характер, оскільки література може відтворювати образи й поняття усіх видів мистецтв. Вказує він на нерозривність у поезії змісту і форми, говорить, що ідея художнього твору виражається не окремо, а має бути присутня (розлита) у самій тканині твору.
У своїй художній практиці Метлинський додержувався постулату Ф. Шеллінга про те, що народна міфологія є необхідною умовою і первинним матеріалом будь-якого мистецтва. Це, зокрема, проявилося в його творчості в уявленні про неперервність буття, в розумінні умовності межі між життям і смертю. Це положення базується на романтичному твердженні про тісний зв’язок органічної і неорганічної природи, про єдність усіх космічних сил. Як із зерна проростає нове життя, так із мертвої плоті, що зберігає живий дух, проростає майбутнє. В інтерпретації польських і українських романтиків наявність у могилі живого духу предків — символ неперервної наступності поколінь. Суспільство й нація — об’єднання людей у часі, тих, які живуть, з тими, які померли, й тими, що мають народитися. Ця органічна єдність минулого, теперішнього й мабутнього простежується в поезіях Метлинського «Розмова з покійними», «Козачі поминки», «Кладовище». Це не просто цвинтарна поезія, не культ могили, потяг до містичного, а рефлексія філософської ідеї неперервності й невмирущості історичного життя нації. Пломінь національного буття не вмирає і в могилі й колись може бути знову включений в нову дійсність. Слід сказати, що саме ця ідея найповніше виражена у слов’ян у творчості Міцкевича і Шевченка.
Коли українські письменники 20-30-х років почували себе синами «общей отчизны» і ще не втратили просвітницької віри в поліпшення дійсності, сучасне національне життя є для Метлинського уособлення безрадісного животіння, деградації духу, занепаду й забуття рідної мови, історичної пам’яті, тоді як минуле — козацькі часи — є добою національної гідності, доблесті й волі. Щастя було тільки в колишньому «природному» житті прадідів. Дихотомія двох світів, двох епох у житті нації, протиставлення минулого й сучасного в історичній ліро-епіці Метлинського виступає не тільки ідеологічним, а й композиційно-естетичним принципом. Яскравий і величний світ козацьких часів, героїчні цілісні характери історичного минулого протистоять роздробленому «маленькому» світові сучасності, нікчемним буденним персонажам сьогодення. Ідеал суспільно активної, діяльної людини, риси позитивного героя — відданість інтересам України, хоробрість, здатність до самопожертви, патріотизм — уособлюють козаки, гайдамаки, народні співці-бандуристи як національні типи історичної України. Ключовим словом є козак, що як приклад для насілдування виступає в ореолі високої «оссіанівської» символіки. Поетичним символом, свідком героїчного минулого, як пізніше й у Шевченка, у Метлинського є козацька могила. Із смертю козака умирає цілий неповторний світ, сама історія України.
Утвердження в художньому слові цінностей героїчного минулого об’єктивно означало утвердження права України на національне відродження, пробуджувало в читача почуття національної самосвідомості як найбільшої етичної цінності, тугу за ідеалом суспільно активної людини, за сильними непересічними характерами — на противагу душевній млявості сучасників, позбавлених ідеалів і героїчного духу предків.
Активність поетичного почуття у Метлинського переважає ясність історичного погляду. Тема історичного минулого, часів козаччини як щастя і волі засвідчує в нього зв’язок не з історичними джерелами, а з народним епосом (думами, історичними піснями, переказами). Його твори, здебільшого позбавлені подійності, визначаються високим ступенем художнього узагальнення. Поетична ідея, що, як правило, не дістає історичної конкретики, нерідко переходить власне в поетичний мотив або ліричну рефлексію.
Поетична творчість Метлинського знаменувала рішучий відхід від вузько побутової проблематики і дрібнотем’я до проблем загальнонаціонального значення, до відтворення ширкомасштабних, епохальних колізій і образів.
Для поезії Метлинського характерне трагічне сприйняття світу; в майбутнє він дивився без надії на відновлення атмосфери славних історичних часів. Національно-патріотична тема, героїчна тематика забарвлена у нього в похмурі тони, насичена фантастикою потойбічного світу, таємниче пов’язаного з реальним сучасним життям.
Поезія Метлинського є поминальним плачем по свободі України, голосом громадянської туги, пророкуванням загибелі національного життя, мови. У своїй скорботній ораторській пристрасті вона нерідко досягає тональності біблійних інвектив і пророцтв («Смерть бандуриста», «Рідна мова»). Майже апокаліптична картина загибелі рідної мови асоціюється з настанням загальної німоти. Виступаючи як кара за відступництво, смерть національної культури асоціюється із загибеллю всього світу.
Контрастність сучасного життя в Україні з історичним минулим підкреслюється у Метлинського і наявністю реалістичних побутових зарисовок реальних картин дійсності, соціальної беззахисності та відчуженості людини, бідування народу («Дитина-сиротина», «Старець», «Глек»). У поезіях публіцистично-дидактичного та релігійно-моралізаторського планів (у деяких з них проявляється бурлескний стиль) поет різко засуджує вірність народним звичаям, традицім гостинності, нагадує, що Бог не забуває добрі діла («До гостей», «Ніч»). Про реальну життєву основу соціальних мотивів у творчості Метлинського певною мірою свідчать зізнання самого автора.
За відсутності в Метлинського інтимної любовної лірики у творах його наявні філософські роздуми про минуле й сучасне, поетизація природи, схиляння перед її вічними законами, що збуджують у людини високі почуття прекрасного, облагороджують її.
Домінантами поетичної творчості Метлинського в плані жанру є історична балада, в царині стилю — широке звернення до символіки, тісно пов’язаної з народнопоетичною стихією. Балади його, як правило, насичені похмурою фантастикою, персоніфікованими образами природних стихій, що виступають суб’єктами дії, присутністю в подіях долі, фатуму, що визначають життя людини і народу. Образна система їх відзначається високим ступенем художнього узагальнення і нерідко являє собою розгорнені метафоричні картини. Поетика балад, як правило, спирається на образи-символи, що представляють історичну Україну, її боротьбу із загарбниками (козак, гетьман, бандурист, козацькі могили, шабля, спис, кладовище та ін.). Експресивні, сповнені динаміки й руху образи, картини буйної природи (буря, грім, блискавка, пожежа, червоні заграви, степовий вітер) генетично пов’язані з художнім світом народної поезії (думи, історичні пісні, перекази, легенди).
Вивільнення від конкретики, звернення до широких узагальнень патетично-сугестивної монологічної мови (урочиста тональність, риторичні оклики й запитання, анафора), до ліризації епічної оповіді поклали у Метлинського початок народженню громадянської лірики, сповненої патріотичної символіки. Схильністю до загострення конфлікту, до лірико-психологічної тональності відзначаються побутові реалістичні вірші («Дитина-сиротина», «Старець»). У ліричних медитаціях, поетичних пейзажах та в стильовій тканині перекладів слов’янської поезії подибуються численні ремінісценції з народних пісень та народнопісенні стилізації (наприклад, використання форми народних голосінь у вірші «Зрадник»). Бадьорим ритмом народжуваного дня і народнпісенною інтонацією позначений вірш «Добридень!».
Крім помітного впливу в поетиці Метлинського народної пісні (стилізація, ремінісценція, образна стихія, загальна стильова тональність, цитація, фразеологія), його творчість позначена впливами творів російських, чеських, польських і німецьких поетів. Вступивши в літературу трохи раніше Т. Шевченка, Метлинський справив на нього позитивний вплив як в царині проблематики, ідеологізації історичного минулого, так і в виробленні поетичної символіки та жанру літературної балади.
Амвросій Метлинський (1814-1870). Аналіз творчості, критика, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)
Повернутися на сторінку Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)