Актуальність творів В. Винниченка. Українська література
Володимир Кирилович Винниченко — видатний український письменник-новатор, який зумів поєднати у своїх художніх творах досвід класики з прогресивними естетичними ідеями свого історичного часу.
Письменник за своє плідне творче життя створив велику кількість різноманітних епічних творів, залишив чіткий слід в українській науковій публіцистиці, писав мемуари і, що є найголовнішим, зробив величезний внесок у розвиток проблемно-філософської драматургії.
Винниченко тривалий час перебував в еміграції, жив в Австралії, Франції, Італії; звичайно, культура й література тих країн впливала на його світогляд і, врешті-решт, мала вияв у його творах. Саме під час вимушеної еміграції письменник звертається до жанру гостропсихологічної, проблемної драми. Він створює такі злободенні твори, як «Дисгармонія», «Брехня», « Гріх », «Чорна Пантера і Білий Ведмідь».
Поряд з психологічною драматургією Володимир Кирилович починає розробляти жанр проблемного роману: «Рівновага», «Божки», «Записки кирпатого Мефістофеля». Ці твори були спочатку прийняті неоднозначно, адже вони були не лише новаторськими, але й абсолютно незвичними для українського читача. Природно, що навколо психологічних творів Винниченка в літературному товаристві постійно спалахували суперечки, вони там були чи не найголовнішою темою.
Не менш продуктивною для письменника стала тема визвольного руху, що охопив Україну на початку XX століття. Ця тема відображена в оповіданні «Салдатики!». У ньому автор яскраво змальовує тогочасні події на прикладі кривавого придушення селянського повстання. Голодні селяни вирішили забрати зароблений власними руками хліб у поміщика: «Коли не буде мужик робити на пана, не буде й неправди, гріха робити… А доки робитиме, доти й горюватиме… Треба вбити неправду, тоді і всім легко буде…»
Винниченко зображує до смерті наляканий, збентежений народ, що стоїть навпроти озброєного солдатського загону. Прості солдати відмовляються стріляти в людей, за що офіцер зарубує одного з повсталих: сам гине від рук селянина Миколи: «Салдати не стріляли. Мирно й сумно побалакавши з селянами, вони тихо рушили назад, несучи за собою тіло вбитого начальника».
Іншу тему — беззаконня й сваволю, що буйним цвітом розквітали в імперії, зображує письменник в оповіданні «Суд». У творі автор відтворює поступове наростання селянського невдоволення, він показує, як у людей формується рішучість для відстоювання своїх прав та людської гідності. Але царських чиновників не так-то легко злякати, вони повністю впевнені у своїй захищеності і власними руками судять «бунтівників»: «Не треба політикувати… «Роз’яснять, пояснять»… В морду! От і все роз’яснєніє. По-моєму. Нікакіх роз’ясненій! «Винуват?» — «Винуват, ваше благородіє!» Р-раз, два… Третій раз у вухо — і марш… І весь суд…»
Творчість Володимира Кириловича Винниченка — то яскравий малюнок важкого, виснажливого шляху українського народу до здобуття жаданої волі і незалежності.