УРОК 8 Міжнародні конфлікти. Поняття солідарності та конкурентності як необхідних умов соціального прогресу, ЛЮДИНА І СВІТ, 11 клас, Тема IV. КОНФЛІКТИ

УРОК 8  Міжнародні конфлікти. Поняття солідарності та конкурентності як необхідних умов соціального прогресу, ЛЮДИНА І СВІТ, 11 клас, Тема IV. КОНФЛІКТИ

 

Мета: з’ясувати значення понять «міжнародний конфлікт», «солідарність»; ознайомитися з типологією та причинами міжнародних конфліктів; з’ясувати основні шляхи розв’язання міжнародних конфліктів.

 

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

 

ХІД УРОКУ 8  Міжнародні конфлікти. Поняття солідарності та конкурентності як необхідних умов соціального прогресу, ЛЮДИНА І СВІТ, 11 клас, Тема IV. КОНФЛІКТИ

 

I. Організаційний момент уроку

 

II. Актуалізація опорних знань

 

Перевірка домашнього завдання

Декілька учнів зачитують свої твори-есе до епіграфа попереднього урока «Конфлікти — це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс» (Ч. Ліксон).

 

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Приклади яких міжнародних конфліктів сучасності ви можете назвати?

2. Які причини цих конфліктів можна виділити?

3. Які механізми врегулювання міжнародних конфліктів ви знаєте?

4. Як міжнародні конфлікти загрожують людству?

 

У сучасній політичній науці під конфліктом прийнято розуміти зіткнення інтересів, дій, поглядів, позицій тих чи інших суб’єктів конфліктної ситуації, до яких належать окремі особистості, що мають достатню значущість у сфері політики, або різні соціальні групи, політичні партії, військово-політичні та економічні блоки та спілки, соціально політичні та економічні світові системи. Будь-який конфлікт має свій об’єкт, на який він спрямований. Він може бути внутрішньополітичним, зовнішньополітичним, закріпленим у сфері економіки, соціальних відносин, культури. Його предметом можуть бути територіальні, міжетнічні, регіональні, расові відносини. Політологія вивчає конфлікти, що виникають у сфері суспільних відносин, пов’язані з проблемами повалення або збереження влади, її зміцнення або підриву.

 

IV. Вивчення нового матеріалу

 

Поняття конфлікту. Міжнародний конфлікт

Поняття «конфлікт», «розв’язання конфліктів», «попередження конфліктів», «врегулювання конфліктів» повсюдно вживаються в міжнародно-політичній сфері, соціології, психології, але набагато рідше в джерелах сучасного міжнародного права.

Вживання терміна «конфлікт» у політології, на нашу думку, має бути обумовлено його загальним визначенням — ситуація граничного загострення існуючих суперечностей, що проявляються в поведінці сторін. Сторонами міжнародного конфлікту можуть бути суб’єкти: первинні — держави і нації і народи, що борються за своє самовизначення, а також вторинні — міжнародні організації, державні утворення, інші загальновизнані суб’єкти, а також особи у разі грубого порушення їх невід’ємних прав і свобод. Міжнародний характер конфлікту виводить внутрішній конфлікт за межі однієї держави і прямо або опосередковано зумовлює участь одного із суб’єктів міжнародного права у конфлікті в разі, якщо він виступає як носій публічних міжнародно-правових прав і обов’язків. Поняття «міжнародний спір» і «спірна ситуація» не є видами конфлікту, перетворення їх у конфлікт залежить від ступеня інтенсифікації суперечностей і характеру поведінки сторін. В основі «спірної ситуації» і «міжнародного спору» лежить суперечність, що не завжди наявна в конфлікті. Сторонами міжнародного конфлікту можуть бути усі суб’єкти, а не тільки держави і нації (народи), що борються за незалежність як первинні суб’єкти й на врегулювання спорів між якими завжди орієнтувалось сучасне міжнародне право. Враховуючи ці особливості під час розв’язання конфліктів, необхідно виходити з дещо іншої, на відміну від способів розв’язання міжнародних суперечок, запропонованих у ст. 33 Статуту ООН, методики, наукової та нормативної бази, міцної правової основи.

У міжнародних конфліктах основними суб’єктами є переважно держави. Виходячи з цього виділяють:

  • міждержавні конфлікти;
  • національно-визвольні війни (одна зі сторін — держава), антиколоніальні, війни народів, проти расизму, проти урядів;
  • внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти (держава — помічник однієї зі сторін на території іншої держави).

 

Існує декілька типологій міжнародних конфліктів: залежно від кількості учасників — двосторонні і багатосторонні; за географією охоплення — регіональні і глобальні; за часом перебігу — короткострокові і тривалі; за рівнем прояву ворожості — збройні і без застосування зброї та ін.

Серед особливостей міжнародних конфліктів слід відзначити їх подвійний характер. Навіть за умов найжорстокішого збройного конфлікту існують елементи співробітництва (наприклад, обмін військовополоненими). Міжнародні конфлікти є ситуацією зі змішаними інтересами, у яких інтереси сторін водночас і збігаються, і різняться.

 

Види міждержавних конфліктів:

  • конфлікт ідеологій;
  • конфлікт через політичне панування; територіальний конфлікт;
  • релігійний конфлікт.

Міждержавний конфлікт часто реалізується у формі війни. Необхідно проводити чітку межу між війною і державним конфліктом.

  • Військові конфлікти менш масштабні. Цілі — обмежені. Причини — спірні питання. Причина війни — глибинні економічні та ідеологічні суперечності між державами. Війни більш масштабні.
  • Війна — стан усього суспільства, що бере участь в ній, військовий конфлікт — стан соціальної групи.
  • Війна частково змінює подальший розвиток держави, військовий конфлікт може призвести лише до незначних змін.

 

Поняття врегулювання міжнародного конфлікту

Не викликає сумніву, що загальновживане значення терміна «врегулювання конфлікту» відсилає нас до стадії його позитивного завершення. Термінологія, яку використовують для позначення завершального етапу в динаміці конфлікту, не є сталою в науці.

У конфліктології найбільш загальним терміном, що позначає завершальний етап в динаміці конфлікту, називають «розв’язання конфлікту». Він означає усунення або мінімізацію проблем, що розділяють сторони, і досягнення згоди між учасниками. У цьому випадку поняття «розв’язання конфлікту» розуміють у широкому сенсі. У вузькому сенсі цей термін вживаємо у значенні «усунення суперечності учасниками конфлікту». Воно відрізняється від врегулювання і є одним із способів завершення конфлікту. Завершення — це будь-яке завершення, припинення конфлікту. Воно може бути результатом як взаємного примирення сторін, досягнення певного порозуміння між ними, так і поступового загасання протистояння чи переростання його в інший конфлікт. Основна передумова завершення конфлікту — усунення об’єктивних і суб’єктивних причин, що породили конфліктну ситуацію.

Випадкове завершення конфлікту трапляється, коли включаються випадкові механізми, тобто дії, які не можна передбачити заздалегідь. Наприклад, серйозне стихійне лихо в країні, що веде агресивні військові дії, завершує конфлікт, після чого держава змушена кидати всі сили на порятунок життя власних громадян. Вирішальне значення у випадковому завершенні конфлікту також може відіграти смерть або хвороба лідера однієї зі сторін конфлікту.

Згасання конфлікту — це тимчасове припинення протидії за умов збереження основних суперечностей, що лежать в основі конфлікту. Причинами згасання можуть бути: виснаження ресурсів обох сторін, втрата мотиву до боротьби, переорієнтація інтересів і мотивів, що сперечаються. Згасання конфлікту може відбуватися як через об’єктивні причини, тобто без участі або особливого волевиявлення сторін, так і через суб’єктивні, тобто залежні від волі сторін, за їх участі (наприклад, сторони поступово втрачають мотиви до боротьби, переорієнтовуючи свої зусилля на більш значущі цілі).

Як уже зазначалося, розв’язування конфлікту в широкому розумінні передбачає врегулювання конфлікту, а у вузькому — передбачає діяльність його учасників, спрямовану на припинення протидії і розв’язання проблеми, яка призвела до зіткнення.

Під час врегулювання конфлікту в усуненні суперечностей бере участь третя сторона. Суттєвою ознакою у розв’язанні та врегулюванні конфлікту є активність сторін конфлікту або третьої сторони щодо зміни умов взаємодії та усунення причин конфлікту. Третьою стороною у врегулюванні конфлікту можуть виступати будь-які суб’єкти та їх представники: держави, народи і нації, що борються за свою незалежність, міжнародні організації та ін., наділені відповідною компетенцією (особливо це стосується меж правоздатності міжнародних організацій та її органів).

 

Поняття мирного способу врегулювання міжнародних конфліктів

Врегулювання, у тому числі усунення, конфлікту може відбуватися із застосуванням таких традиційних методів:

  • мирних;
  • силових;
  • інших або змішаних, зі складною структурою.

 

Перевага зазвичай надається застосуванню мирного способу врегулювання конфліктів. Під час мирного розв’язання відсутнє застосування примусу в будь-якій формі.

Історично силові методи виконували переважну роль у врегулюванні конфліктів. Близько половини криз розв’язували саме силовим способом. 15 % криз у період з 1929 по 1979 роки було розв’язано шляхом проведення мілітаризованих акцій без застосування сили. Тільки у 16 % криз були використані переговори — основний мирний засіб для розв’язання міжнародних суперечок. Економічні та інші заходи без застосування збройної сили і посередництво були використані в 4 % (1 % і 3 %) всіх випадків.

Незважаючи на згадувану ефективність силових методів розв’язання конфліктів, розв’язувати суперечності між державами в такий спосіб не дозволено. Більш сильна держава примушує слабку сторону конфлікту прийняти свою позицію зі спірного питання. У разі зміни співвідношення сил на міжнародній арені нерозв’язаний конфлікт з латентної фази переходить у реальну і породжує нові.

До інших способів розв’язання (врегулювання) конфліктів вчені відносять засоби, у яких силу безпосередньо не застосовують, але використовують для залякування супротивника. Трапляються випадки, коли одночасно використовують і мирні, і насильницькі засоби розв’язання спору разом.

 

1. Змішані, без застосування сили — наприклад, приведення збройних сил у бойову готовність, переміщення їх до кордону з державою та ведення одночасно з цим переговорів.

2. Тиск без використання збройних сил — застосування економічних санкцій.

3. Мілітаризовані акції без застосування сили — маневри, переміщення військ, за допомогою письмових чи усних заяв повноважних представників держави про можливе застосування сили у разі невиконання вимог.

4. Змішані акції, що включають застосування сили — розгортання активних військових дій і одночасно застосування економічних санкцій.

За загальним визнанням вчених і політиків, найбільш оптимальним і ефективним засобом врегулювання міжнародних конфліктів за обсягом витрачених ресурсів, стійкістю позитивного результату є мирні засоби.

 

У XXI ст. у зовнішній політиці має закріпитися прагматичний підхід у дусі дипломатії згоди, закріплення в міжнародних справах принципу безпеки для всіх. Побудовані на такій основі міжнародні відносини спроможні запобігти новій «холодній війні», відчутно оздоровлять обстановку у світі.

 

Поняття солідарності

Соціальна солідарність як характеристика цілісності суспільства має певну актуальність в умовах формування світової цивілізації.

Актуалізація цієї теми також пов’язана з політичною кризою в Україні навколо проблем єдності політичної еліти і суспільства в цілому.

 

Солідарність — єдність переконань і дій, взаємодопомога членів соціальної групи, що ґрунтуються на спільності інтересів і необхідності досягнення загальних цілей; спільна відповідальність.

 

У цьому визначенні єдність звужується лише до групи, але солідарність стосується і загальнолюдського, суспільного. Найбільш важливим у цій дефініції є єдність переконань і дій, не потенціальна, а актуалізована у меті та відповідальності.

Якщо спробувати узагальнити основні аспекти визначення солідарності, то виділяють такі характеристики:

  • солідарність — це ідея гармонізації індивідуального та колективного, особистого і суспільного, приватного і публічного;
  • солідарність характеризується здатністю до ідентифікації особистості та більш масштабних соціальних суб’єктів (сім’ї, групи, держави, суспільства та інше);
  • солідарність виявляється через єдність переконань дій, взаємодопомогу, спільність інтересів, загальність цілей, відповідальність;
  • солідарність є проявом взаємозалежності людей одне від одного.

Спираючись у подальшому науковому пошуку на ці основні аспекти, критеріями класифікації можна вважати такі:

  • масштабність солідарності — групова, суспільна, міжгрупова, загальнолюдська;
  • за носієм — особистісна, суспільна;
  • за проявом — солідарність ідеї, дії, у потребах, інтересах, мотиві, відповідальності.

Таким чином, солідарність — це соціально-філософське поняття, що відображає ідею гармонізації індивідуального і колективного, особистого і суспільного, приватного і публічного, є проявом взаємозалежності людей одне від одного.

Солідарність характеризується здатністю до ідентифікації особистості та більш масштабних соціальних суб’єктів, проявляється через єдність переконань дій, взаємодопомогу, спільність інтересів, цілей, відповідальність.

 

IV. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Знайти у ЗМІ інформацію про результати розв’язання міжнародних конфліктів.

 

УРОК 8  Міжнародні конфлікти. Поняття солідарності та конкурентності як необхідних умов соціального прогресу, ЛЮДИНА І СВІТ, 11 клас, Тема IV. КОНФЛІКТИ

 

Повернутися на сторінку Конспекти уроків Людина і світ, 11 клас

Комментарии закрыты.