Твір на тему УРОКИ СПРАВЖНЬОЇ ЛЮБОВІ (За творчістю В. Симоненка), Українська література, 11 клас

Твір на тему УРОКИ СПРАВЖНЬОЇ ЛЮБОВІ (За творчістю В. Симоненка), Українська література, 11 клас

 

Любов — найпрекрасніше почуття, яке тільки може народитися в серці людини. Воно супроводжує нас завжди. Любов — це початок усього: із любові народжується нове життя, у пестощах світлих променів материнської ласки зростає нова людина, а від її тепла, отриманого у дитинстві, у серці дорослої людини формується почуття з почуттів, найчарівніший прояв любові — кохання. І це почуття знову і знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Любов різна: це і велике кохання, це і зв’язок між матір’ю та дитиною, це й ніжна любов до рідного краю, до того, що має в нашому житті велике значення, і навіть до маленьких, але близьких нашому серцю дрібниць. У всіх своїх проявах вона має над нами таку велику владу, що ми не здатні протистояти їй. Саме любов надихає людину на прекрасне, робить її доброю, лагідною і чарівною.

В усі часи це прекрасне безсмертне почуття оспівували видатні майстри слова: Петрарка, Шекспір, Пушкін, Єсенін, Блок, Франко, Леся Українка, Володимир Сосюра, Дмитро Павличко, Ліна Костенко. Не обминув цю тему і Василь Симоненко. У своїй поезії «Ну скажи — хіба не фантастично…» він проголосив вічність любові:

Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе.

Кохання змінює людину. У душі розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну її клітину, робить її легенькою-легенькою. І тоді людина відривається від землі і летить, летить у блакиті неба, поміж хмар, до далекого таємничого сяйва зірок, назустріч великому почуттю:

І чудно, і дивно якось
Відчути, що поруч ти,
Що в серці тривога й м’якість,
На серці — думок бинти.
(«І чудно, і дивно якось…»)

Усім відомо, що краса врятує світ. Саме краса надзвичайного почуття — любові — утверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Доки існуватиме це почуття, доти в світі пануватиме гармонія, єдність, лад. Кохання дарує нам багато радості, щастя, світла, тепла, і ніхто не в силі від нього відмовитися, не прийняти його:

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти.
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
(«Вона прийшла»)

Любов наповнює нас новими силами, думками, стає сенсом життя і ще більше підсилює прагнення жити, але жити не тільки заради себе, жити для когось:

Дні і ночі думать про тебе,
Виглядати тебе щомить —
Лиш для цього, їй Богу, треба
Тричі треба на світі жить!

Життя прекрасне, коли кохаєш і коли кохають тебе. Та світ, на жаль, не ідеальний. Неможливо керувати почуттями, не завжди на кохання відповідають взаємністю:

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
(«Є в коханні і будні, і свята…»)

Так буває, що ті, кого ми любимо, не розуміють нас, завдають багато страждань. Біль пронизує нас наскрізь, а іноді вбиває бажання жити; але згодом усе минає, бо, як говорять, час лікує. І ми знову закохуємося, знову поринаємо у життя, наповнене дивовижними злетами душі поза рамками реальності. Як чудово було б, якщо б усі, кого ми любимо, змогли пережити неповторність цих почуттів. Тому Василь Симоненко говорить:

Я б побажав тобі когось любити,
Як я тебе люблю.

Я вважаю, що одним із найважливіших, найсильніших почуттів у житті людини є любов до рідної землі. Людина не може бути повністю щасливою, якщо вона не там, де народилася, де зростала, де вперше пізнала світ:

Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.

Де б людина не жила, що б не робила, вона постійно думає про Батьківщину, живе заради неї:

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.
(«Землерідна! Мозок мій світліє.»)

Сила любові — це сила самої природи. Як добро перемагає зло, так і вона перемагає ненависть. Перед цим почуттям стають безсилими і кривда, і хвороба, і біль. Любов рятує нас у безвісті життя. Не буває людини щасливішої за ту, котрій доля подарувала велич, красу і силу цього почуття. Любов — це справжнє, добре, відкрите почуття, тому ми повинні зберігати наші душі чистими, щоб, коли воно несподівано нас охопить, ми могли б сказати, як і Василь Симоненко:

Спасибі скажу долі, що ти є,
Бо ж я могла Тебе і не зустріти.
Нехай мені святе ім’я Твоє
Допомагає і в сльоту горіти.

 

Твір на тему УРОКИ СПРАВЖНЬОЇ ЛЮБОВІ (За творчістю В. Симоненка), Українська література, 11 клас

 

Повернутися на сторінку Твори з української літератури, 11 клас

Комментарии закрыты.