Іван Франко — письменник, учений, громадський діяч. Конспекти уроків української літератури, 10 клас

Іван Франко — письменник, учений, громадський діяч. Конспекти уроків української літератури, 10 клас

Мета: учні повинні знати етапи життєвого і творчого шляху митця, вміти окреслити основні сфери його багатогранної діяльності, на прикладі життєдіяльності І. Франка формувати в учнів ціннісне переконання: можливість силою високого духу сягнути від «селянської хати» до світових вершин інтелекту; розвивати творчу уяву, логічне мислення учнів, навчати впорядкуванню, систематизації знань.

Обладнання: портрет І. Я. Франка, виставка творів письменника та критичних праць сучасних літературознавців про нього, фотостенд «Сторінки великого життя»; відеофільм «Іван Франко» (1956 р., кіностудія ім. О. Довженка, режисер Т. Левчук); учнівські ілюстрації до творів І. Франка.

Тип уроку: урок — захист пошуково-дослідницьких проектів.

Форми роботи: робота в групах (учні розділені на 5 груп — за кількістю підготовлених проектів), «Мікрофон», «Прес».

Нам пора для України жить.
Іван Франко

Хід уроку Іван Франко — письменник, учений, громадський діяч. Конспекти уроків української літератури, 10 клас

I. З’ясування емоційної готовності учнів до уроку
Учні обмінюються побажаннями (в парах).

II. Мотивація навчання школярів

1. Вступ

Учень (читає вірш М. Рильського)

ФРАНКО
Син Яця-коваля, Іван рудоволосий,
Рибалка і мудрець, поет і каменяр,
Не надився на блиск і на позверхній чар,
На Чайльд-Гарольдів плащ, на Лорелеї коси.
Заглиблений у книг нових і давніх стоси,
Він слухав голоси з низин і з-понад хмар,
І хоч хитався він, та мав високий дар
Гніт ненавидіти і люд любити босий.
Дорога у житті самотньому тяжка;
Навколо — ворогів закрадливість лукава,
Панки, що «люблять Русь» для ласого шматка…
Та ранив тяжко він беркута і удава,
І проміж нас живе ясна і чиста слава
Малого Мирона, великого Франка.

2. Оголошення теми і мети уроку

1) Слово вчителя.
Сьогодні на уроці ми розкриємо для себе велич життєвого і творчого шляху І. Франка. Митця, що проклав нові шляхи в культурі Слова… Вченого-гуманітарія світового масштабу. Мислителя і суспільного діяча. Провісника нашої державності. Яких же результатів ми можемо сподіватись від цього уроку?

2) Презентація очікуваних результатів.
• Ознайомимось з багатогранністю таланту І. Я. Франка та його виявами в найрізноманітніших галузях творчості, культурного й політичного життя.
• З’ясуємо, у чому заслуга І. Франка перед українською культурою.
• Визначимо, завдяки чому І. Франко став особистістю.
• Спробуємо дати однозначну відповідь: І. Франка — це талант чи геній? Можливі додатки учнів, які записуються на плакаті «Очікувані результати».

3) Аналіз епіграфа.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Інтелектуальна розминка
Учитель. Ви вже не раз чули про Івана Франка, вивчали його твори в молодших та середніх класах. Хочеться дізнатися, як ви засвоїли матеріал.

Пропоную провести «Інтелектуальну розминку».
1. Народний псевдонім Франка. (Каменяр)
2. Рідне село Франка. (Нагуєвичі)
3. Твір про тухольську громаду. («Захар Беркут»)
4. Додайте: «Грицева шкільна…» (наука).
5. Кусок крейди, яким пригостили Гриця в школі, хлопці назвали… («Єрусалимом»)
6. Лис який? (Фарбований)
7. Якого кольору була фарба у діжці? (Синього)
8. Народне оповідання про дійсні події. (Переказ)
9. Народне оповідання про фантастичні події. (Легенда)
10. Донька боярина Тугара Вовка. (Мирослава)
11. Наймолодший син Захара Беркута. (Максим)
12. «Сотворили землю з піскового зерна три святі голуби —…» (Дажбог, Світовид, Перун)
13. Хто такий Сторож у повісті «Захар Беркут»? (Великий кам’яний стовп)
14. Яким військовим хитрощам навчила тухольців Мирослава? (Робити метальні машини)
15. Додайте: «Наша ціль — …» (людське щастя і воля).
16. Додайте: «Коли який… фальшивий приятель отуманить нас, одібре, оббреше і ми робимося хоть дрібку мудрішими по шкоді, то говоримо…» («я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі»).
17. Де створено музеї І. Я. Франка? (Всього їх чотири — в Нагуєвичах, Львові, Криворівні та Канаді (Торонто)
18. Яку назву має цикл казок для дітей, що об’єднує їх аж 20? («Коли ще звірі вміли говорити»)

2. Завдання учням
Роздивіться ілюстрації на стенді і скажіть, до якого твору кожна з них (це роботи учнів до творів «Захар Беркут», «Каменярі», «Товаришам із тюрми», «Добрий заробок», «Грицева шкільна наука»).

ІV. Сприйняття і засвоєння нового матеріалу

1. Демонстрація портрета І. Я. Франка

Учні зачитують спогади сучасників. Михайло Коцюбинський.
«Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, енергійно зачерчена борода. Рудувате волосся покірно пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений, тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло і ясно від світла його очей, а мова здається не словом, а сталлю, що б’є о кремінь і сипле іскри.
Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою!» Художник Ю. Данькевич.
«Велика ніжність у поведінці, лагідний м’який голос та особлива вразливість на людську недолю — оце риси, що їх мав цей великий чо-ловіколюбець».

2. Розповідь вчителя
Ніхто ніколи про нього, Івана Франка, не скаже таких слів, як сказав він про Тараса Шевченка у відомій «Присвяті», що починається отими словами, котрі так часто тепер повторюємо: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури».
Обидвох доля переслідувала, скільки могла, обидвом не шкодувала страждань. Обидвом «найкращий і найцінніший скарб» доля дала лише по смерті — «невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».
Його, Івана Франка, назвуть Вічним революціонером неспокійного людського духа, Каменярем поступу, Титаном думки і Титаном праці і врешті — українським Мойсеєм.

Не вважав себе таким:
… Я не геній,
Я звичайний чоловік.
Я для геніїв грядущих
Поле дикеє орав.

І у відомій поезії «О. Люнатикові» (О. Луцькому) щиро жалкував з цього приводу:

Ех, якби я геній був!
З тих істерій, неврастеній
Я б вас чаром слів добув,
Я б, мов вихор, вас з собою
Рвав до ясних, світлих мет,
І до жертви і до бою
Вів би ваш я смілий лет!
Я б вам душі переродив,
Я б вам випрямив хребти,
Я б мужів з вас повиводив —
Навіть з мавп, таких, як ти!

І. Франко був нашим Мойсеєм, провідником нашої державності, прихильником національно-визвольних рухів інших народів, прикладом колосальної національної праці для всіх людей доброї волі на Землі. Зробив для нашої нації все, що міг, поруч із Шевченком.
Іван Франко — соціокультурний феномен, позначений величезною багатогранністю. Академік Олександр Білецький писав про нього: «Перед нами — дійсно феноменальна людина, до якої важко підібрати аналогічну фігуру в інших літературах світу».
Хто ж він, Іван Франко,— талант чи геній? Спершу проведемо словникову роботу.

3. Робота з термінами
Вчитель роздає групам записані на окремих картках терміни-обдарованість, талант, феномен, геніальність, унікальність; учні працюють зі словниками, озвучують зроблене.

4. Проблемне питання
Учитель повертається до проблемного запитання: «Звичайною, але працьовитою, талановитою чи геніальною людиною був І. Франко?»
Учні висловлюють думки (використовується технологія «ПРЕС»).

5. Виступ-захист учнями власних проектів

Проект 1
Іван Франко: велегранність таланту.
• Поет (11 прижиттєвих збірок).
• Прозаїк (10 повістей і романів, майже 100 творів малої прози).
• Драматург (понад 10 драм).
• Мовознавець (знав 14 мов).
• Громадський діяч (очолював філологічну секцію НТШ).
• Історик літератури (монографія «Нарис історії українсько-руської літератури»).
• Перекладач, автор переспівів.
• Науковець (доктор наук).
• Фольклорист, етнограф (400 пісень, 1800 коломийок).
• Політик (у 1890 р. Франко і Павлик організували Русько-українську радикальну партію; балотувався до австрійського парламенту та галицького сейму).
• Видавець (альманахи «Дзвін» і «Молот», журнали «Житє і слово», «Світ», «Літературно-науковий вісник»).
• Публіцист.
• Філософ.

Проект 2. Франко-перекладач
Франко дав поетичні обробки багатьох європейських та східних тем і мотивів, створив великий цикл поезій за мотивами історії стародавнього світу, найбільше римської історії, перекладав вавілонські гімни й молитви, індійські легенди з «Махабхарати», великі цикли староарабської, давньогрецької та давньоримської поезії, епічну поезію народів світу, зокрема старошотландські, староанглійські, старонорвезькі, староісландські балади, іспанські романси, албанські, португальські, італійські, німецькі, єврейські, китайські, болгарські, сербсько-хорватські народні пісні, уривки з угорського народного епосу, дав цикл «Циганські мелодії», переклав «Слово о полку Ігоревім» і «Краледвірський рукопис», звертався до Шекспіра, європейських нових літератур.

Проект 3. Франко-публіцист
Чимала спадщина Франка-публіциста. Він друкувався в українських виданнях «Народ», «Хлібороб», «Громадський друг», співпрацював із польською та німецькою газетами. Робота в прогресивній періодиці, і поетична, і публіцистична, зв’язувала Франка з життям, з політичною боротьбою, кріпила його життя. Про активну роботу на ниві публіцистики свідчить такий факт: І. Франко є екс-рекордсменом за використовуванням псевдонімів, яких мав небагато-немало — 99, а поступався лише одному О. Кониському (141 псевдонім). Паула, «Від однієї часті львівської молодіжі», «Від імені веча венской руской молодежи» — за цими псевдонімами приховувалася творча думка Великого сина України.
Причин щодо такої кількості псевдонімів у І. Франка було кілька: 1) проблеми з цензурою; 2) створення масовості у своїх журналах; 3) бажання друкуватися у жіночих виданнях; 4) мода.
Нам добре відомі принаймні п’ять псевдонімів І. Франка: Мирон, Іван Живий, Дженджалик, Хома Брут, Віршороб Голопупенко.

Проект 4. Франко й книга
І. Франка вважають найбільшим книголюбом серед письменників-класиків. Ще школярем він зібрав собі невелику бібліотеку в 500 томів, хоч грошей на то не мав.
Як йому вдалось це зробити? Роблячи за товаришів письмові завдання, в нагороду брав лише книжки.
Щотижня заходив у книгарні, де мав «особистий рахунок», купував часто антикварні книги, повторюючи при цьому фразу: «Я їх не читаю, а… нюхаю».
Згідно із заповітом, бібліотека, документи, рукописи Франка передані НТШ.

Проект 5. Працездатність Франка
Майстерність вимагає неабиякої працездатності, що часто межує з подвигом. Художник Федотов працював при штучному освітленні, аж доки не запалювались очі, й він змушений був накладати на них мокру пов’язку. І все одно, лягаючи спати, підкладав під голову деревину, щоб «скоріше минула ніч» і можна було знову братися до роботи.
Як це нагадує нам Франка, що писав і в тюрмах, і майже непритомніючи від голоду; писав і в затемнених кімнатах, коли ледве не повністю втратив зір у 90-х роках; вчився писати лівою рукою, коли параліч покалічив праву руку, диктував, коли відмовили обидві.
Лягав він пізно, а вставав найпізніше о 9-й ранку. Виходив на прогулянку, після чого брався до термінової роботи, за одним присідом невтомно міг працювати 5—6 годин. Близько 10—11 години Франко робив мандрівку від своєї хати до вул. Чарнецького, на якій містилася редакція «Літературно-наукового вісника», «Записок наукового товариства ім. Шевченка» та «Українсько-руської видавничої спілки». Там він здебільшого проводив цілий день, редагуючи і коригуючи рукописи, беручи участь у засіданнях. Часто заходив по дорозі в бібліотеку «Оссолінеум» або Народного дому. Близько 2-ї години Франко повертався додому на обід. Післяобіднього відпочинку І. Франко не визнавав. Писав він здебільшого до 4—5-ї години, тоді знову повторював свій шлях або йшов чи по вулиці Баторія, чи по Академічній (тепер проспект Шевченка).
Така працездатність породила навіть літературну бувальщину «За бар’єром — бар’єр».
На перешкоді самовідданої праці в ім’я народу не могли стати навіть каральні органи, які тричі кидали Івана Яковича у в’язницю: 1877 — перший арешт, який вилився у «страшну і тяжку хворобу»; 1880 — другий арешт, що породив натуралістичний твір «На дні»; 1889 — третій арешт.

Учитель. Люди такого масштабу діяльності, як І. Франко, репрезентують не лише свій народ, свою епоху, а й цілу світову культуру.
Існує окрема наукова дисципліна, ім’я якій — франкознавство. Її фундатором був академік Михайло Возняк (1881 — 1954), який вперше вжив цей термін («франкознавство») ще в 1925 р. (газета «Діло» від 31 травня).
Підготовлений учнями проект «Іван Франко: велегранність таланту» свідчить, що жодна із сфер духовної діяльності українства (та й не тільки) другої половини XIX — поч. XX ст. не обійшлася без його участі. Учені — франкознавці нашого часу говорять навіть про цілу універсальну систему поглядів, що сформувались десь на попередньому зламі віків,— франкізм. І жодному сумніву це твердження не підлягає.
У 2001 році видавництво «Каменяр» видало том праць Івана Франка «Мозаїка», які не ввійшли до 50-томного зібрання. Передмову написала Зіновія Франко, внучка Івана Яковича.
Зрозуміло, що до цього тому не могли увійти «Апокрифи і легенди» — 5-томний опус, якому рівного немає, принаймні, у слов’янському світі; шестикнижжя «Галицько-руські народні приповідки». Який колосальний скарб!
Необхідно, щоб усі, хто вивчає твори Франка, керувалися словами Ґете: Хто хоче зрозуміти поета, мусить іти в його край…
Звернемося до деяких питань біографії. Тут нам прислужиться книга Зенона Гузара «Стежками життя і творчості Івана Франка» (Дрогобич: Коло, 2004.— С. 4-8).

6. Зустріч з І. Франком (учень грає роль митця, розповідаючи від його імені про дитячі роки)

У метричній книзі Нагуєвицької парафії від 27 серпня 1856 р. записано латиною: «Року Божого тисяча вісімсот п’ятдесят шостого (1856), місяця серпня, дня двадцять сьомого (27) в селі Нагуевичах, № дому 7, народився хлопець греко-католицького обряду, правого ложа, на ім’я Іван, син Якова Франка, рільника з села Нагуєвич, і Марії, дочки Миколи Кульчицького у присутніх хресних — Данила Навроцького, рільника з Нагуєвич, і Олени Риб’як, дня 27 цього місяця охрестив і миропомазав, згідно з греко-католицьким обрядом, преподобний отець Йосиф Левицький».
Найімовірніше, що О. Й. Левицький записав у метрику дату мого хрещення. За свідченням матері, я народився на два дні раніше, ніж записано в метриці,— 25, а не 27 серпня в Слободі, присілку с. Нагуєвич.
Зрештою, послухайте, як я зобразив хутір Слободу в незакінченій повісті «Гутак»: «Серед рівнини темнілася Слобода на високім горбі, облита з двох сторін невеличкою рікою і оперезана високими уривистими берегами, котрих боки із жовтої глини видавалися в блідім полусвітлі, як золотий широкий пояс на стані розкішної красавиці. Та й пишна ж бо красавиця, тота Слобода! Ті десять хат і кільканадцять будинків господарських, кинені неначе случайно, на вершок горба, обтулені густими зеленими садами, дрімають тихо. Гладка рівнина обливає з трьох сторін Слободу, немов спокійне зелене озеро спокійний зелений острівець. А в невеликій віддалі, неначе темні береги того зеленого озера, стоять із трьох сторін густі темні ліси і звільна колишуться і шумлять без вітру».
Перед віками у Слободі стояв замок панів Туркулів. Один з переказів про нього я записав: «Поконець села Нагуєвичі є на сугорбі, з двох боків обточенім річкою Баром, невеликий присілок Слобода. Присілок цей постав за австрійських часів. Давніше на тім сугорбі стояв укріплений замок, а в тім замку сиділи Туркули. Було їх два брати. Чогось вони посперечалися, і молодший нагнав старшого геть. Що той робить?
Власне тоді напали були татари на наш край. Він пішов до татарів. Намовив їх, щоби напали на той замок, де жив його брат. Татари послухали, пішли за ним. Але замок був довкола облитий водою, обкопаний фосами, годі було доступити. Але той Туркул знав, що від того замку йде пивниця попід землею аж у поблизький ліс. Ось він запросив їх у ліс до того місця, де був вхід до тої пивниці, і тою ямою татари дісталися до замку. Всіх, хто був там, вирізали, все забрали, тільки самого господаря не могли знайти. А той так, як поміркував, що татари в замку, побіг до тої пивниці, у котрій був порох, викрав вогню і підпалив бочку з порохом. Ще татари всі були в замку, а то як вибухло, весь замок вилетів у повітря, татари всі погибли, а з ними й оба Туркули».
Ще гімназистом я працював над поемою «Пани Туркули», але вона загублена.
І в радості, і в творчому натхненні, і в днях журби впродовж усього життя повертався я до рідного хутора, до своєї «малої Ітаки».

Маленький хутір серед лук і нив,
На горбику над річкою шумною —
Отам я в простій хлопській хаті жив,
І самота, і сум жили зо мною.
Із трьох боків поля ті обмежив
Могутній ліс зеленою стіною,
І шумом серцю він на сон дзвонив,
І сум по травах розносив луною.
Він тяг мене в свою таємну тінь,
І свіжий подих відчував розраду,
І листя, знай, мені шептало: «Скинь
Із серця всі згадки про зваду й зраду!
Природі-мамі до грудей прилинь —
І тут знайдеш нову, святу принаду».

П’ятирічним хлопчиком часто перебував у кузні свого батька, Яця-коваля, як його називали в рідному і довколишніх селах.
Є такий твір, що має назву «У кузні (із моїх споминів)». Ось його початок: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невелике огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі. Се огонь у кузні мойого батька».

Учитель. Отець Йосип Левицький — уродженець с. Баранчичі (тепер Баранівці) на Самбірщині, автор 1-ої в Галичині української граматики, написаної німецькою мовою.
Й. Левицький намагався пробудити в селян потяг до освіти. Дуже можливо, що саме о. Левицький вплинув на Якова Франка, щоб той віддав сина до школи.
І.Франко з симпатією згадує о. Левицького, який давав дітям читати «Вінок русинам на обжинки».

7. «Творча п’ятихвилинка»
Вчитель демонструє на мультимедійній дошці фотографії з екскурсій до музею І. Франка в Нагуєвичах та по «Стежці Каменяра» в лісі Панчужна і пропонує написати твір-мініатюру «Мої враження від зустрічі в Нагуєвичах з юнаком Іваном Франком», використовуючи називні речення. Дві-три творчі роботи зачитуються.

8. Запис та осмислення фактів
У 1981 р., до 125-річчя з дня народження Франка, відновлено садибу його батьків з усіма її спорудами: хатою, стодолою, шпіхлером, кузнею. В цьому ж році у лісопарку відкрито меморіальний комплекс «Стежка Івана Франка». У 1986 р. збудовано нове приміщення для музею.
На жаль, у Різдвяну ніч 1996 р. у Нагуєвичах згоріла церква, у якій хрестили Івана Франка. У церкві була священна реліквія — Євангеліє, подароване батьком Івана Франка — Яковом, для котрого він власноручно викував оправу. На той час це була надзвичайно дорога річ — це Євангеліє вартувало 42 дукати, або 189 ринських. Вогонь знищив старовинні ікони, церковний посуд і… Євангеліє.

9. Інтерв’ю з географом та етнографом
Що ви знаєте про рідне село Франка? (Відповіді учнів, що виконують роль дослідників.)

НАГУЄВИЧІ: ВІЗИТНА КАРТКА
Нагуєвичі — підгірське поселення, розташоване за 14 км від Дрогобича і 12 — від Борислава. Знаходиться в долині між відрогами Карпатських гір уздовж невеличкої річки Збір, яка впадає в Дністер. Багато творів Франка написані за подіями, які сталися в його рідному селі («Великий шум», «Гутак», «Украдене щастя», «У кузні», «Лесишина челядь», «Грицева шкільна наука»).
Перші згадки про Нагуєвичі датуються 1424 роком. Спочатку поселення називалося Сольним, бо тут були запаси соляної ропи. Під час монголо-татарської навали більшість мешканців загинули, а вцілілі покинули згарища. Ті, що повернулися згодом, назвали нове село Батів. У XIV столітті король подарував село панові С. Нагуєвському. Пан відразу ж перейменував село на свою честь, але недовго жив тут, бо його звели зі світу опришки, а панське майно розкупили в держави чи в нащадків пана багатші селяни. Побутує легенда, що дід Франка купив велику частку панського майна, в тому числі кузню.
Син Франка Тарас Іванович за архівними записами встановив, що до кінця XVIII століття в Нагуєвичах ще не було прізвища Франко, і висловив здогад, що рід батька міг поселитися у Нагуєвичах, прийшовши з села Озимини на Дрогобиччині (зараз Самбірського району).

10. Розповідь учителя
Сорокарічний ювілей творчої діяльності Франка Галичина святкувала у 1913 році, святкувала дуже пишно.
Франко категорично був проти святкування. Демонстративно відмовлявся від усіляких почестей. Не захотів сидіти навіть у кріслі, обмаєно-му по-галицьки пишно й урочисто. Сів між людей. Просив не співати йому веселих і «пориваючих» пісень. Волів слухати сумні та жалісливі: «Чорна рілля ізорана та трупами засіяна»…
Ювілей святкувався поза його волею.
На самому початку його святкування Франка спіткало страшне й непоправне горе. Помер син Андрій, який під час хвороби заміняв батькові руки. Помер від каменя, який летів у голову Івана Франка під час виборної кампанії 1897 року. Камінь випустила якась шовіністична рука. Сина поховали на Личаківському цвинтарі, і невдовзі на тому місці було влаштовано смітник. І могилу було втрачено… Франко навіть не просив допомоги. Не просив у суспільства, яке влаштовувало йому пишні прийоми, щоб змилосердилось принаймні над почуттями батька. Були глухі…
Навіть факт, що поза його волею був створений ювілейний комітет, який зайнявся збиранням грошей, котрі мали бути подаровані хворому письменнику (так, саме так, «хворому письменнику», навіть без імені та прізвища), боляче вразив його. Невже справді він трудився для свого народу задля того, щоб мати забезпечену старість? Ні, його ніхто не зумів переконати в доброму намірі цієї акції. Його навіть не переконувало те, коли йому говорили, що він належить народу і народ повинен сам подбати про свого генія. Грошей мало бути назбирано стільки, щоб процентного приросту від них вистачало на прожиття його родини.
Він нічого не звик приймати задарма. Вважав, що мусить відробити і ті останні шеляги, видані йому авансом, як би йому важко не довелось.
Розбитий хворобою, зовсім немічний, з одного міста в друге, від однієї громади до іншої, їздить читати свого «Мойсея». Так хоче народ. Послухати, як він читає свою поему. Переповнені зали, натовпи народу, найщиріші зустрічі.

…Закінчує отим вічним і безсмертним для нас:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжі,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!..

Його підводять з крісла, щоб мав змогу вклонитись. Робить той останній поклін.
Франка бичували до останку. До самого розп’яття. До смерті.
Зібраний ювілейний дар, який мав забезпечити йому прожиття, пропав. Усе було списано на війну… Його не було в чім поховати. Не було ні взуття, ні сорочки, ні пристойного одягу.
«Першу вістку про смерть Франка, — писала у спогадах Ольга Роздольська, дружина відомого фольклориста Осипа Роздольського,— дістала я від дружини В. Гнатюка, що довідалася про це зараз після смерті в редакції «Діла». Негайно пішли ми обидві з китицями бузку до його хати і застали там уже двох гуцулів-вояків, що стояли навколішки і сердешно плакали; одним із них був добре відомий нам усім і покійному Шекерик-Доників. Покійник лежав на ліжку, прикритий стареньким подертим простирадлом, з-під якого просвічувало вкрите синіми плямами голе тіло крізь одну більшу діру, яку ми зараз-таки закрили квітами».
На обличчі був спокій. Перший раз за довгий-довгий час.
Відробив панщину свого життя.
Віддав борг.
Раз і назавжди.
Це сталося 28 травня 1916 року. Некрологи надрукували десятки газет Європи; з’явилося 230 статей про письменника 120-ма мовами.
Похорон був багатотисячним, але поховали Франка в чужому склепі й перенесли прах на те місце, де він знаходиться сьогодні, аж через 16 років. На могилі встановили символічну скульптуру каменяра, хоч Франко був скоріше українським Мойсеєм, ніж скалоломом (Матеріал за статтею Р. Горака «Титан і пігмеї»).

V. Систематизація та узагальнення

1. Гра «Мікрофон»
1) У чому заслуга І. Франка перед українською культурою?
2) Чи можна І. Франкові адресувати його ж слова: «…талант се властиво більша вразливість нервова та певні враження і більша стабільність задержати ті враження і викликати їх заново»?
3) Яке враження справив на вас епіграф до уроку?
4) Де можна застосувати здобуті сьогодні знання?
5) Що було найцікавішим на уроці?

2. Перегляд фрагменту з відеофільму «Іван Франко»

VІ. Підбиття підсумків уроку

1. Аналіз плакату «Очікувані результати»

2. Розповідь учителя
Відзначено 150-літній ювілей Івана Франка. Ґрунтовне, глибоке вивчення творів геніального Каменяра на уроках літератури — це наше з вами пошанування геніального земляка.
Іван Франко — не минуле. Він — сучасність і майбутнє. Нам усім Франко потрібен не плакатний, не шаблонний, не «популярний» у банальному розумінні цього слова, а живий і цікавий, несподіваний і глибокий своєю мудрістю і мистецькими переживаннями.
Здається, життя таке коротке. А скільки встиг зробити за цей час Іван Франко! Велич нашого земляка, галичанина, надзвичайна! Свідченням цього є факт, що Всесвітня Рада Миру 9 квітня 1956 року в Стокгольмі ухвалила відзначити цей рік (а тоді виповнювалося 100 років від дня народження Франка) у всіх країнах світу.
У 1986 р. у Львові був проведений Міжнародний симпозіум під назвою «Іван Франко і світова культура».
Про великого митця влучно сказав Д. Павличко: «Титанічна діяльність Франка відбила національні воління розірваної між імперіями Романових і Габсбургів української землі… Шевченко народив, а Франко виховав українську націю».

VII. Домашнє завдання

1. Скласти хронологічну таблицю.

2. Прочитати оповідання Франка «Батьківщина».

3. Опрацювати статтю Є. Маланюка «Франко як явище інтелекту» та «Реферат про І. Франка» М. Коцюбинського (скорочено), скласти тези до них.

4. Індивідуальні завдання. Повідомлення «Франко і Рудківщина».

5. Заповнити анкету.

1) Яке значення для тебе особисто мають знання та вміння, отримані в результаті роботи над проектом?
а) Мені це знадобиться в майбутньому.
б) Мені просто цікаво.
в) Значення не мають.

2) Що викликало найбільші труднощі?
а) Пошук інформації.
б) Комунікація в групі.
в) Необхідність публічного виступу.
г) Інше.

3) Як ти почувався під час презентації?
а) Впевнено, бо добре володію інформацією.
б) Легко, тому що поряд зі мною мої друзі.
в) Мені важко, бо матеріал надто науковий.
г) Мені було байдуже.

4) З яким настроєм ти працював над проектом?
а) Було цікаво.
б) Не дуже цікаво.
в) Не цікаво взагалі.

5) Як ти вважаєш, чи потрібні взагалі проекти?
а) Так.
б) Ні.

Іван Франко — письменник, учений, громадський діяч. Конспекти уроків української літератури, 10 клас

Повернутися на сторінку Додаткові конспекти уроків з української літератури, 10 клас

Комментарии закрыты.