Іван Карпенко-Карий (1845-1907). Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Іван Карпенко-Карий (1845-1907). Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Іван Карпович Тобілевич (театральний і літ. псевдонім — Карпенко-Карий) народився 17 вересня 1845 р. у слободі Арсенівці на Херсонщині в багатодітній сім’ї управителя поміщицького маєтку. Його батько, Kapno Адамович Тобілевич, мав дворянські корені, мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, була простого роду, походила з містечка Саксагань. Вплив матері на виховання дітей був визначальним. Не випадково, ставши відомими діячами української театральної сцени, вони обрали псевдоніми за дівочим прізвищем матері та місцем її народження: Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті. Іван Тобілевич узяв псевдонім від імені батька та прізвища героя п’єси Т. Шевченка «Назар Сто до ля» Гната Карого.
Дитинство майбутнього драматурга пройшло в Арсенівці та в селі Кам’яно-Костуватому. В одинадцятирічному віці він вступив до Бобринецького повітового училища, яке закінчив у 1859 р. Від того часу майже двадцять років служив писарем, канцеляристом, судовим та поліцейським чиновником. Жив переважно у Бобринці, Єлисаветграді та Херсоні. У 70-х рр. брав участь у діяльності народницького та українофільського гуртків. У 1883 р. за «неблагонадійність» був звільнений з посади, а після завершення слідства у 1884 р. відправлений на заслання до Новочеркаська, де пробув
близько трьох років. Після того драматург переїхав на власний хутір Надеждівка, де провів певний час до зняття з нього гласного нагляду поліції.
Іван Тобілевич був одружений двічі. У 1869 р. його дружиною стала Н. Тарковська, яка померла в 1881 р. Під час перебування на засланні в Новочеркаську він одружився з С. Дітковською.
Театром Тобілевич захопився ще під час навчання в повітовому училищі. Знайомство з М. Кропивницьким посилило його інтерес до театрального життя. На початок 60-х рр. припали його перші акторські виступи в аматорських виставах. Далі був тривалий період різнобічної театральної діяльності. Після звільнення з посади чиновника, доки велося слідство по його справі, Іван Тобілевич під псевдонімом Карпенко-Карий гастролював у складі театральної трупи М. Старицького. Із 1888 р. Карпенко-Карий увійшов до трупи М. Садовського, а в 1890 р. виступив співзасновником «Товариства російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського» — найкращого українського театрального колективу того часу. У 1900 р. на основі цього товариства постала «Малоросійська трупа М. Л. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і Μ. Κ. Садовського за участю М. К. Заньковецької», а через деякий час — «Товариство малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського за участю Івана Карпенка-Карого» (1905-1907).
Початок літературної діяльності Івана Тобілевича припав на середину 70-х рр. Тоді він виступив як прозаїк, критик і публіцист. Як драматург Карпенко-Карий заявив про себе у 80-х рр. На засланні в Новочеркаську ним були створені п’єси «Бондарівна», «Чортова скала», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Мартин Боруля». На межі XIX і XX століть з’явилися найбільш відомі твори Карпенка-Карого «Сто тисяч» (1890) і «Хазяїн» (1900).У них автор виступив проникливим і водночас дотепним спостерігачем складних процесів, що зумовлювали суттєві зміни в житті українського суспільства. Перш за все драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення.
Карпенко-Карий створив також кілька п’єс на історичні теми. Із них найбільш відомою є трагедія «Сава Чалий» (1899). Усього драматургові належить авторство вісімнадцяти п’єс.
Поза сумнівом, на драматургічній практиці Карпенка-Карого відчутно позначався його власний театральний, передусім акторський досвід, що диктував пошук таких сценічних засобів, які б сприяли формуванню масового українського глядача.
Навесні 1907 р. стан здоров’я драматурга значно погіршився. Він був змушений виїхати на лікування за кордон. Помер Карпенко-Карий 2 вересня 1907 р. в Берліні, похований у с. Карлюжино поблизу Єлисаветграда.

«Іван Тобілевич (1845—1907) із своїми драматичними творами виступив власне пізніше, вже на початку 80-х років, але настроєм і світоглядом своїм, як і взагалі характером своєї літературної діяльності, і цей письменник-драматург належить до того початкового періоду українського народництва, коли нові обставини життя після реформ 60-х років та політично-громадська реакція поставили перед громадянством велику силу нових питань. До них підходили й попередники Тобілевича, Старицький та Кропивницький, але найбільш виразну відповідь на них у драматичній формі дав таки Тобілевич. Власна його в історії українського драматичного письменства стежка лежить у тому, що він перший виступив за межі шаблону — отієї етнографічної, з неодмінним коханням у центрі, драми й дав початки серйозної комедії, цінної і з громадського, і з художнього погляду, як галерея типів, як образ справжнього, не підсолодженого життя, перетвореного глибоким і дужим талантом».
(Єфремов С О. Історія українського письменства,— К., 1995.— С. 477.)

Іван Карпенко-Карий (1845-1907). Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Повернутися на сторінку Українська література, Довідник з підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Комментарии закрыты.