Євген Гребiнка (1812-1848). Аналіз творчості, критика, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Євген Гребiнка (1812-1848). Аналіз творчості, критика, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Важливе мiсце в дальшому розвитку української лiтератури по шляху народностi i реалiзму, в розширеннi її проблемно-тематичних обрiїв, жанрово-стильового багатства, збагаченнi художньо-зображувальних засобiв, а також в органiзацiї й спрямуваннi українського лiтературного процесу, в змiцненнi його творчих зв’язкiв з загально-росiйським лiтературним процесом належить Євгену Павловичу Гребiнцi.
Євген Гребінка – автор збірки байок, що започатковували новий період української літератури, упорядник альманаху «Ластівка», організатор літературного життя української культурної громади в Петербурзі, активний учасник викупу Т. Шевченка з кріпацької неволі та видання його «Кобзаря» 1840 р. Є. Гребінка знаний в російському літературному процесі як автор широко відомих романсів, а також низки прозових творів, зокрема з тогочасного українського життя та з української національної тематики.
Літературна діяльність Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив багато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів. Гребінка пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцію – від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень до реалістичного мистецтва.
Є. П. Гребiнка народився 2 лютого 1812 р. у маєтку «Убiжище» поблизу Пирятина на Полтавщинi в сiм’ї дрiбного помiщника – вiдставного офiцера. Початкову освiту вiн одержав вiд домашнiх вчителiв. У 1825 р. Є. Гребiнка вступив до Нiжинської гiмназiї вищих наук – майбутнього лiцею князя Безбородька, де тодi навчалися М. Гоголь, Н. Кукольник, В. Забiла.
Постiйне спiлкування з чарiвною української природою, народними пiснями, переказами, легендами справили значний вплив на пробудження й формування художнього хисту.
Його першi лiтературнi спроби вiдомi ще в ранi гiмназiйнi роки. Видаючи за тодiшньою школьною традицiєю рукописний журнал, поет заповнював його майже повнiстю власними вiршами й прозою. Сатиричнi вiршi вiн вмiщував в рукописних журналах iнших гiмназистiв. В останнi роки навчання в гiмназiї Гребiнка перекладав «Полтаву» О. Пушкiна. Уривок перекладу поеми був першою його друкованою публiкацiєю в журналi «Московский телеграф» (1831). У цей час вiн почав писати й оригiнальнi твори українською мовою.
Пiсля закiнчення гiмназiї 1831 р. Гребiнка кiлька рокiв служив у восьмому малоросiйському козачому полку, а коли вийшов у вiдставку в 1834 р., переїхав до Петербурга, де й прожив до останнiх своїх днiв, лише зрiдка приїжджаючи на Україну. В Петербурзi вiн працював чиновником у комiсiїї диховних училищ, а з 1838 р. – викладачем росiйської словесностi та менералогiї, ботанiки й зоологiї у вiйськових учбових закладах та в Iнститутi корпусу гiрничих iнженерiв.
Петербурзький перiод життя Є. Гребiнки – це перiод його активної лiтературної дiяльностi. Вiдвiдуючи популярнi лiтературнi салони i влаштовуючи вдома лiтературнi вечори, Є. Гребiнка познайомився (а з деким i подружив) з багатьма дiячами росiйської культури, серед яких були О. Пушкiн, В. Бєлiнський, В. Даль, I. Панаєв, Ф. Толстой, В. Бенедиктов, П. Єршов, майбутнiй петрашевець М. Момбеллi. Через художника I. Сошенка в 1837 р. вiн познайомився з Т. Шевченком i допомагав викупу поета з крiпацької неволi. Є. Гребiнка пiдтримував дружнi й лiтературнi зв’язки з українськими письменниками: Г. Квiткою-Основ’яненком та П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забiлою, О. Афанас’євим-Чужбинським, лiтературному дебюту яких вiн сприяв.
Перебуваючи в центрi лiтературного життя, Є. Гребiнка розробив багато планiв щодо органiзацiї українських перiодичних видань та публiкацiї творiв українських письменникiв, зокрема I. Котляревського.
Ранi твори Є. Гребiнки з рукописних журналiв не збереглися. Лише деякi з них, доопрацьованi письменником пiзнiше, друкувалися в журналах та альманахах 30-х рокiв: вiрш «Рогдаев пир» публiкувався в «Украинском альманахе», уривки перекладу пушкiнської «Полтавы» в «Московском телеграфе» (1831).
На початку 30-х рокiв Є. Гребiнка друкує деякi власнi байки в альманахах, зокрема такi досконалi, як «Будяк та Коноплиночка», i «Пшениця» в знаменитому альманасi «Утренняя звезда», 1833 р., випускає їх окремим виданням – «Малороссийские приказки» (1834). Тодi ж з’являються його вiршi та оповiдання росiйською мовою. Вже першi байки Є. Гребiнки засвiдчили не лише помiтне художнє зростання самого письменника, а й новий, вищий рiвень розвитку української лiтературної мови.
Рiвень оригiнальностi байкарiв вимiрювався передусiм не новизною сюжетної й характерологiчної основи, а неповторнiстю нацiонального колориту, що виявлявся в художньо-образнiй сферi, соцiальною конкретнiстю у змiстi та iдеологiчною спрямованiстю його моралi. Саме за цими ознаками Є. Гребiнка, який успадкував i творчо розвинув найкращi фольклорнi й лiтературнi традицiї рiдного народу, заслужено вважається одним iз талановитих зачинателiв української нацiональної байки. До байки про судове свавiлля, перед яким немає нiякого значення вина чи безневиннiсть безправного, наперед приреченого «злочинця», за проблематикою близькi байки «Ведмежий суд»; «Зозуля та Снiгир»; «Ворона i Ягня». Спiльною для них є мораль про соцiальну нерiвнiсть, про право сильного i одвiчну вину слабого: так уже влаштований цей свiт, «що менший там не втне, де бiльший геть-то зможе». Розвивав цю тему Гребiнка i у байцi «Рибалка»: скривдженому марно дошукуватися справедливостi, бо здирцi сидять на всiх щаблях iєрархiчної драбини. Рибалка, в якого рiка Оржиця занесла ятiр, пiшов скаржитися до бiльшої рiки – Сули. Свою наївнiсть вiн зрозумiв тiльки тодi, коли побачив, що по тiй рiчцi пливе не тiльки ятiр, а й бiльш цiннi речi — «хлiвцi, стiжки, дiжки, усякий крам». Панська зажерливiсть i облуднiсть викриваються у байцi «Будяк та Коноплиночка», в якiй проходить думка про неможливiсть для Конплиночок домогтися справедливостi вiд бундючного й самоправного Будяка, який «людей товче» та ще вимагає вiд них терпiння й смiрiння. Рiзнi типи сарани, що любить поживитися народним добром i живе на чужий кошт – «паничик судовий», «возний червоний, нiби квiтка», — виведенi в байцi «Рожа да Хмiль». Байка «Вовк i Огонь» застерiгає вiд панiбратства з панами, яке не кiнчається добром. Мудрий змiст, типовi ситуацiї i повчальна мораль, а також колоритна розповiдь привернули до цiєї байки увагу Пушкiна, який навiть збирався її перекладати росiйською мовою. Байка «Мiрошник» спрямована проти панської зажерливостi, поєднаної з бездумними новацiями. Мораль байки уточнюється ще й застереженням суддям: не ганятися за надмiрним «лакомим куском». Ряд байок побудовано на приставленнi народної i панської моралi, уявлень про справжнi людськi цiнностi. Повнозернi колоски гнуться до землi, тодi як «прямiї колоски зовсiм пустiсiнькi, ростуть на нивi даром» — як «писар волосний» i прiснi («Ячмiнь»). Тiльки «щонайкращеє зерно» тоне у водi, а «полова ж, навiсна, пливе собi по хвилi», як i тi пани, що «задравши нiс, роприндившись ходили» («Пшениця»). У лаконiчнiй i дотепнiй формi байкар iлюструє думку про вiдносну вартiсть людини – той, хто волiє дивитися на людей зневажливо, зверньо, ризикує i сам у людських очах виглядати мiзерним i нiкчемним («Дядько на дзвоницi»).
Звичайно, немає потреби перебiльшувати сатирично-викривальне значення байок i соцiальну радикальнiсть їх автора. Хоч демократичнi симпатiї Є. Гребiнки безсумнiвнi, але все ж вiн завжди залишався сином свого часу. Вiтчизняна сатира у своїх найкращих виявах була спрямована здебiльшого проти носiїв соцiальної несправедливостi, а не самих її основ. У руслi цих традицiй розвивалася й байкарська творчiсть Є. Гребiнки, яка живилася ще й народною мудрiстю з її досить визнаними класовими симпатiями та антипатiями.
Байки Гребінки органічно пов’язані з приказками та прислів’ями, сутність яких у надзвичайній сконденсованості думки. Поет сприймав їх як художні мініатюри, що в чіткій карбованій формі відображали факти реального життя. І не випадково, мабуть, він називає свої твори «приказками», побудованими за принципом розгортання й конкретизації прислів’їв.
Митець розширив жанрові межі байки, урізноманітнив її форми (народна казка й гумореска, драматична сценка й жартівливе оповідання); він майстерно динамізував сюжет байкового твору, збагатив його образно-поетичну систему, наснажив виразним національним колоритом.
Якщо навiть для певної частини фольклорних творiв характерна фiлософiя не тiльки звичайної людської розважливостi, а й громадянської обачностi, то тим природнiшi подiбнi настанови для байок Гребiнки. Не треба забувати й того, що цi байки складав ще зовсiм молодим поет у похмурi часи миколаївської реакцiї. Саме тому не є чимось винятковим для свого часу i для тодiшнього Гребiнки байки про можливiсть злагоди мiж розумними i добрими панами та мужиками («Злий кiнь») i помiркована мораль байки «Цап» (не добиватися високих чинiв), i про незнищеннiсть сонячного тепла i свiтла («Сонце та Хмари»), якi при бажаннi можна витлумачити не тiльки у традицiйному морально-етичному планi («сонця хмари не заступлять», добрих справ, хорошої людини не зможуть перемогти злi сили), а й у планi вищостi самодержавного «Сонця». Добро завжди допомагає бiльше, нiж зло i жорстокiсть – така мораль байки «Сонце та Вiтер» i її можна витлумачувати i в побутово комунiкативному планi, i в планi суспiльних взаємин мiж людьми рiзних верств. Досить мiскою є i байка «Лебедь i Гуси» про марнi спроби забруднити бiлого лебедя – до нього не може пристати багнюка. Подiбна мораль у дусi народної мудростi, звичайно, не викликає жодного застереження, проте байка була написана як своєрiдна реакцiя на спроби таражкiв польского повстання 1831 р. «очорнити» царя Миколу I. Не можна не зважити на ту обставину, що сам же автор при публiкацiї байки зняв наявну у рукописi консервативну мораль i тим зберiг унiверсальний етичний характер байки. Подiбнi байки перебувають нiби на межi мiж соцiальними i побутово-дидактичними, iронiчно-повчальними за своїм змiстом та спрямуванням.
«Вiчнi» теми про скромнiсть усього справжнього й прекрасного порушує байка «Соловей». Гуманiстично-повчальний характер мають байки «Грiшник» — один iз варiантiв сюжету про багатоженця, «Утята та степ» – про небезпеку вiкового мезальянсу, «Макiвка» – з традицiйним народним повчанням дiвчатам не перебирати женихiв. Не тiльки морально-побутове, а й певне соцiальне забарвлення має байка «Горобцi та вишня» – про жевжикiв, якi вчащали до Вишнi доти, «поки всi вишнi обдзюбали», а потiм вже «до бiдної нiколи не летять».
Все це сприяло ширшому й активнiшому проникненню елементiв живої розмовної мови в мову лiтературну, посиленню виразностi, ясностi, а отже, й доступностi книжної лiтературної мови. Побудованi на життєвому матерiалi з використанням скарбiв народної творчостi й живої мови, байки Гребiнки знаменували дальший поступ української лiтератури по шляху народностi й реалiзму.
Як це взагалi властиво письменникам, що виступають на ранньому етапi формування нової лiтератури, Є. Гребiнка не обмежував своїх iнтересiв одним жанром – вiн випробував себе, а водночас i лiтературну мову, в рiзних жанрах поезiї i прози. Крiм того, вiн продовжував одну iз найхарактернiших i найблагороднiших традицiй української лiтератури – традицiю безпосередньої участi в загальноросiйському лiтературному процесi, виступаючи з вiршами, поемами, оповiданнями, нарисами, повiстями i статтями росiйською мовою.
У поетичному доробку Гребiнки є кiлька лiричних вiршiв українською мовою. «Човен» був вмiщений поряд з байками у збiрцi «Малороссийские приказки», щоб продемонструвати широкi зображувальнi можливостi української лiтературної мови: крiм звичної сатирично-гумористичної тематики, цiєю мовою можна передавати й найтоншi, найнiжнiшi порухи душi, сумнi медитацiї, тугу за щастям, елегiйнi роздуми над долею. Цю здатнiсть рiдної мови Гребiнка розкриває особливо виразно тодi, коли вдається до обробок традицiйних для народних пiсень тем людського кохання, зради, одруження з нелюбом («Українська мелодiя»; «Маруся»). Не випадково «Українська мелодiя» («Нi, мамо, не можна нелюба любить») стала народною пiснею, як i написаний у романсово-пiсенному стилi доби росiйський вiрш «Молода еще девиця я была». Значного поширення набули романси «Черные очи» та «Слыхали ли вы».
Одним із значних досягнень Гребінки-прозаїка є роман «Чайсковский». Наближаючись за принципами опрацювання історичної тематики до «Тараса Бульби» Гоголя (хоча у романі відсутні хронологічне приурочення до поідй, історичні постаті й т. ін.), письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ як «козацьку вольницю» з її демократичними й водночас суворими законами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов’ю до рідної землі рядових козаків-патріотів, чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом. Життєвістю позначено й багатоплановий, складний образ-тип лубенського полковника Івана: це відважний воїн і водночас – типовий феодал-поміщик, жорстокий і деспотичний; не чуже йому й глибоке почуття людяності. В індивідуалізованих образах роману Гребінка «втілив свої уявлення про історичну людину. Романтичні тенденції у їх змалюванні – героїзація характеру й поведінки, поетизація козацької стихії, уславлення волелюбності й гіперболізація «природності» нарешті, підкреслення їхньої винятковості, продиктоване прагненням епатувати читачів, — поєднуються в романі з реалістичними.
Роман «Чайковський», як і інші твори Гребінки на історичну тематику, тісно пов’язаний з фольклорними джерелами, народно-пісенною творчістю. Особливо зримо риси українського національного колориту в творі виступають завдяки щедрому введенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканину оповіді й є одним із необхідних її компонентів.
У романі «Чайковський» у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводиться глибока антитеза – протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного, цілісних сильних натур з благородними й чистими почуттями своїм сучасникам із розлінного поміщицького середовища – морально потворним жалюгідним обивателям.
Особливе місце у прозовому доробку Гребінки займає повість «Кулик» (1841), присвячена найпекучішому питанню – кріпосництву, яке безжалісно топтало особистісь людини-трудівника. Майстерно відтворює тут автор контраст між нелюдським середовищем і його жертвами. Повість «Кулик» за ідейно-естетичними якостями була кращим зразком тогочасної реалістичної прози. Як відзначали сучасники, вона засвідчила те, що обдарування цього автора міцніє і гуманне начало починає в його повістях переважати над комічним елементом… Особливо відзначали те, що автор умів змалювати своїх героїв вірними дійсності, тобто людьми нижчого класу і в той же час «людьми», і збудити до них співчуття, не ставлячи їх на ходулі фальшивої та нудної ідеалізації. Повість «Кулик» — безперечне досягнення Гребінки-прозаїка.
Для прозового доробку Гребінки характерним є аполітичний метод відтворення і викриття гнітючої навколишньої дійсності, свідомий вибір насамперед демократичного героя, художня достовірність розповіді.
Є. Гребiнка одним iз перших помiтив i дружньо пiдтримав молодого Т. Шевченка, познайомив його з українськими й росiйськими письменниками, залучив до участi в мистецькому життi. Вiн виступав iнiцiатором видання «Кобзаря», а потiм високо оцiнив лiтературний дебют великого поета. Очевидно, зовсiм не випадково саме Гребiнка був довiреним супутником Т. Шевченка пiд час першої подорожi поета на Україну.
Людина з широкими i рiзнобiчними культурними iнтересами, Є. Гребiнка був одним з перших на Українi театральних критикiв, виступивши в 40-х роках XIX столiття в петербурзьких журналах «Пантеон» й «Иллюстрация» та «Литературной газете» з оригiнальними статтями «Путевые и театральные впечатления. Лубны», «Провинциальные театры», «Опера в Лубнах» та iн.
У своєму літературному розвитку Гребінка-прозаїк пройшов шлях від ранніх романтично-сентиментальних захоплень до принципів натуральної школи. Творчо сприйнявши ідейно-художні досягнення Гоголя, грунтуючись на життєвих спостереженнях, Гребінка створив низку яскравих творів, позначених реалістичною спрямованістю, гуманістичним ставленням до «маленької людини». Його проза стала надбанням як російської, так і української літератур. Кращі повісті й оповідання письменника, написані з позицій естетики натуральної школи, сприяло зміцненню «гоголівського первня» в російській літературі й разом із його класичними байками відіграли помітну роль у становленні й розвитку художнього реалізму в новому українському письменстві.

Євген Гребiнка (1812-1848). Аналіз творчості, критика, Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Повернутися на сторінку Українська література ХІХ століття (конспекти лекцій)

Комментарии закрыты.