Якiв Савченко (1890-1937). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Якiв Савченко (1890-1937). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Один з перших українських символiстiв. Народився 21 березня 1890 р. в селi Жабки Лохвицького повiту на Полтавщинi в родинi селян-ремiсникiв. Вчився в реальнiй школi, потiм у Київському унiверститетi, якого не закiнчив. Вчителював в селi на Сумщинi, потiм жив у Києвi з лiтературної працi. Замолоду прилучився до українського руху i перший свiй твiр надрукував поза межами iмперiї в журналi «Iлюстрована Україна» (Львiв). Пiд час революцiї вiн з головою у вiдродженнi українського лiтературного процесу: редагує «Лiтературно-критичний альманах» символiстiв (Київ, 1918), бере участь у рiзних журналах, видає двi книжки симовлiстичних поезiй — «Поезiї» (Житомир, 1918) i «Земля» (Житомир, 1921). Савченко поет одного «iзму», його символiзм «програмовий». Постiйнi в його поезiї мотиви смерти, мiстичного жаху, темряви i зловiсних вогнiв, фаталiстичного злочину i кари якоюсь мiрою вiддзеркалювали настрiй людини першої свiтової вiйни i революцiї. Вiн дещо механiчно переносив у свою поезiю засоби деяких вiдгалужень захiднього i росiйського символiзму, а символiстичний багатозначний образ сходив у нього не раз на алегорiю i клiше. Але там, де його талант спромагався на власну вимову, виходили в нього гарнi поезiї, як от «Христос отаву косив», в якiй бринить тичининський мотив розп’ятого народу.
В умовах московсько-партiйного диктату швидко i рiзко переходить на пропагандивний мажор, якому не вiдповiдає збережена симовлiстична його поетика; лише його фаталiстичнi мотиви парадоксально-логiчно перетворились на iстеричнi самовпевненi месiянiстичнi накликування кари i погибелi на голову бружуазної Європи. Працюючи в лiтературнiй органiзацiї «Жовтень», кидає писати поезiю i переходить на лiтературну критику, в якiй послiдовно дотримується «марксистської естетики» i партiйної лiнiї, сам бувши безпартiйним. Громить романтикiв iз ВАПЛIТЕ (Вiльна Академiя Пролетарської Лiтератури), атакує групу неокласикiв, пропагує «пролетарський стиль». Савченко стає одним iз провiдних критикiв утвореної за бажанням ЦК КПУ Всеукраїнської Спiлки Пролетарських Письменникiв (ВУСПП), як офiцiйно протегованого супротивника ВАПЛIТЕ, неокласикiв та iнших лiтературних груп.
Одначе, оскiльки розгром Москвою України в 1930-х роках був скерований не тiльки проти України «буржуазної», а й проти України «пролетарської», Якiв Савченко був арештований i засланий в концтабiр на островi Соловики в Бiлому морi. Там по ньому загинув слiд.

Якiв Савченко (1890-1937). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Повернутися на сторінку Українська література ХХ століття

Комментарии закрыты.