Юрій Мушкетик (р. н. 1929). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Юрій Мушкетик (р. н. 1929). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Твори Юрія Мушкетика можуть правити за приклад того що і як українська література 60-80-х років шукала, які мала набутки, де і в чому зазнавала втрат у своїх намаганнях відобразити сучасне життя.
Народився Юрій Мушкетик 1929 р. на Чернігівщині в родині вчителя. Далі була війна. Пережиті лихоліття, враження від них з часом складуть основу дилогії повістей «Вогні серед ночі» (1959) та «Чорний хліб» (1960).
1948-1953 рр. навчання на філологічному факультеті Київського університету, а згодом у аспірантурі при кафедрі літератури. Ще в студентські роки він всерйоз береться за твір з давньої української історії. А 1954 р. виходить перша книжка — повість «Семен Палій», через два роки — роман «Гайдамаки» (1956). 1962 р. — роман «Серце і камінь», 1964 р. — роман «Крапля крові», 1969 р. — роман «Останній острів». У 60-х — на початку 70-х років працював головним редактором журналу «Дніпро». У 1971 р. з’являється роман «Смерть Сократа», у 1974 р. — повість «Старий у задумі», у 1977 р. — роман «Біла тінь», у 1981 р. — роман «Вернися в дім свій». Із 1986 по 2001 рр. очолював Спілку письменників України. У подальші роки видає наступні романи: «Яса» (1987р.), «Гетьманський скарб» (1993 р.), «На брата брат» (1995 р.), «Погоня», «Прийдімо, вклонімося…» (1996 р.).
Юрій Мушкетик відомий як один із ініціаторів створення Товариства української мови, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, Народного Руху України, Конгресу української інтелігенції.
Юрій Мушкетик, поглиблено досліджуючи психологічний стан своїх героїв, торкається багатьох морально-етичних проблем, оригінально будує сюжет. Жанровий і тематичний діапазон книг письменника досить широкий, однак їх об’єднує актуальність порушених питань, проникливість і небайдужість автора, щирість його почуттів.
Гуманістичний пафос творчості Юрія Мушкетика виявляється в посиленому інтересі до конкретної людини, яка є часткою великого цілого — народу. Тоталітарна система лицемірно проголошувала, що особистість, її добробут є вищою метою суспільства, насправді ж насильство над людиною, повне безправ’я, нещадна експлуатація процвітали в умовах радянської дійсності. Особливо це стосується людини українського села. Саме доля звичайної сільської жінки Ганни Розсохи стала об’єктом художнього дослідження в оповіданні «Суд». Дві постійні величини визначають зміст її життя — праця і пісня.
Починається твір кульмінацією: судять хвору жінку за неробство. Такої образи, такого болю, і душевного, і фізичного, Ганна витримати не може і помирає на порозі буфету, побачивши своїх усміхнених кривдників. Перестановкою сюжетних елементів автор досягає сподіваного ефекту: читач, як і автор, схвильований неправедним судом над праведною людиною — великою трудівницею, матір’ю чотирьох дітей, вдовою, яка втратила в голод доньку, а у війну — двох синів і чоловіка. Письменник уже з перших сторінок твору чітко проводить межу між персонажами: з одного боку, — це Ганна, такі ж трудівниці, тільки поки що молоді, здорові, їхній голос на суді нічого не значить; з іншого — позивач, голова колгоспу Устим Рукавиця, Йосип Шило, жорстокі, цинічні люди, породжені свавіллям тоталітарної системи. На такій драматичній ноті розпочавши оповідь, далі Ю. Мушкетик за допомогою ретроспекції напрочуд стисло й образно змальовує все життя головної героїні.
Ганна рано одружилася із вдівцем Омельком Розсохою, пішла на двоє дітей, народила синів, господарювала завзято, бо цінувала в усьому лад. Добром, тихою лагідністю та цілісністю вдачі віє від цієї жінки, яка самовіддано трудилася заради добробуту родини і завжди співала — то весело, то журливо, зачаровувалася красою квітів. Незважаючи на утиски, викликані колективізацією, смерть прийомної доньки від голоду в 33-му році, довоєнне життя родини налагоджувалось завдяки невтомній праці: «І славилася на весь колгосп їхня родина трудолюбством».
Війна перекреслила життя Ганни, зруйнувала сім’ю, похитнула здоров’я, уже підірване важкою працею. Проте вона «жила, як і раніше, роботою, клопотами, чеканням, тільки перестала співати». Напасті одна за одною переслідують беззахисну жінку: обманом забрано корову за нібито невиконані молокопоставки, підписано позику на неймовірно велику суму. Відтоді Ганна затужила, тільки повернення Грицька додому після важкого поранення трохи розвеселило її, подарувало надію — син закінчить інститут, забере матір до себе. Проте доля ще раз завдає жорстокого удару жінці, остаточно зламавши її. По селу поширюються чутки, що Грицько — ворог народу. Автор не розкриває в деталях цей епізод, лише зауважує: «Критиковано одного значного письменника за те, що той любить своє, народ свій і землю свою, а він, Грицько, похвалив книжку того письменника, й у газеті одним рядком черкнули і його, Грицька». Натяки досить прозорі, бо саме у повоєнний час посилилась практика боротьби з проявами «буржуазного націоналізму», репресії інакомислячих. Типова картина — навіть голос на підтримку відомого митця тягнув за собою відповідні організаційні висновки. Страх і тривога за сина оселяються в душі жінки, яка пам’ятає лиховісні 30-ті роки.
Вона не може подолати хворобу, але знову медкомісія не визнає непрацездатною, а рекомендує легші роботи, ніби такі є в колгоспі. Згорьована і немічна жінка ще якийсь час працює, бо хоче допомогти синові, бо соромно за невикопану колгоспну ділянку буряків: «…кілька разів приходила з лопатою і корзиною, одначе копне кілька разів, а розправитися вже не може…». І от ця невтомна трудівниця опиняється на лаві підсудних, трудівниця, не раз обдурена державою, не захищена нею, саме держава висотала з неї все: здоров’я, сили, усміх, пісню. За нехитрою об’єктивною оповіддю Ю. Мушкетика про життя сільської жінки — крик душі письменника, його вболівання за несправедливо скривджену людину. Символічна назва твору — тисячі таких, як Ганна Розсоха, мають повне право судити державу за беззаконня, за антигуманне ставлення до людини і її праці.
Лейтмотивом психологічного стану душі головної героїні оповідання виступають осокори та верби, прикметна ознака її домівки, родинного вогнища: буйнозелені, розкішні у дні її молодості, зажурено-засмучені в повоєнний час. Після смерті Ганни дерева зрубують, веселу річку заганяють у канаву, тільки й хата залишається, бо нікому не потрібна, в селі є ще чимало таких, порожніх хат. Це символічна картина запустіння, трагічний знак винищення українського села.

Юрій Мушкетик (р. н. 1929). Аналіз творчості, критика, Українська література ХХ століття (конспекти лекцій)

Повернутися на сторінку Українська література ХХ століття

Читайте також:

Комментарии закрыты.