Фізіологічні та психологічні особливості зображувальної діяльності учнів початкової школи. Конспекти уроків образотворчого мистецтва (малювання), 1 клас

Фізіологічні та психологічні особливості зображувальної діяльності учнів початкової школи. Конспекти уроків образотворчого мистецтва (малювання), 1 клас

Здійснюючи підготовку до уроку, педагогові необхідно враховувати рівень психосоматичного розвитку учнів.
Під час роботи з учнями першого класу основну увагу потрібно приділяти набуттю дітьми початкових вмінь та навичок, розвитку дрібної моторики, які істотно впливають на успішність усього подальшого навчання. Учні в цьому віці знають і можуть багато чого. У них достатньою мірою сформована пізнавальна активність.
6—7 років — це вік, який є сенситивним не тільки щодо розвитку пізнавальних процесів, але й щодо розвитку мовлення та мовленнєвої діяльності. Саме в цей період у свідомості дітей закріплюються мовні форми та явища, у них остаточно формуються лінгвістичні здібності. Розвиток мовлення відбувається за двома основними напрямами: по-перше, інтенсивно поповнюється словниковий запас і засвоюється морфологічна система мови, якою розмовляють оточуючі; по-друге, забезпечується перебудова пізнавальних процесів (уваги, сприйняття, пам’яті, уяви, а також мислення). При цьому збагачення словника, розвиток граматичної будови мовлення і пізнавальних процесів безпосередньо залежать від умов життя та виховання дітей.
Хоча у дітей шостого-сьомого року життя вже сформоване вміння довільно регулювати свою поведінку, проте мимовільна увага іноді переважає. Дітям важко зосередитися на одноманітній і мало привабливій для них діяльності. Діти шостого року життя, безумовно, здатні нетривалий час утримувати увагу на інтелектуальних завданнях. Проте під час таких занять діти швидко виснажуються.
Дитина цього віку вже майже свідомо керує власною поведінкою, підпорядковуючи свої дії очікуванням оточуючих, досягаючи поставленої мети, долаючи труднощі. У той же час дитина легко відволікається від своїх намірів через будь-що привабливе для неї.
Розвиток волі дитини шостого-сьомого року життя відзначається формуванням у неї мотивів поведінки. Саме поява головних і другорядних мотивів організовує свідому вольову поведінку дитини, коли вона ставить собі за мету не звертати уваги на спонуки, якщо вони пов’язані із менш значущими мотивами. Воля в дитини розвивається такими взаємопов’язаними шляхами: по-перше, розвивається цілеспрямованість, по-друге, встановлюються зв’язки між метою дії та її мотивами і, по-третє, посилюється регулювальна роль мовлення.
Виконання цілеспрямованих дій у цьому віці залежить від багатьох обставин: від складності завдання і тривалості його виконання, від успіху або невдачі під час виконання, від ступеня участі дорослих у реалізації мети.
Велике за обсягом завдання пригнічує психіку дитини, як наслідок — дитина пасує перед завданням і швидко втрачає інтерес до роботи. Розподілення завдання на послідовні етапи, нагадування про способи досягнення мети під час його виконання допомагають дитині не тільки організувати свою діяльність, але й підвищують загальну цілеспрямованість дій, формують уміння виконувати їх самостійно і послідовно.

ПАМ’ЯТКА ПЕДАГОГОВІ
Для того щоб підтримати та гармонізувати творчість дітей, педагогові необхідно:

  • заохочувати самостійні думки та дії дитини;
  • не заважати бажанню дитини зробити, зобразити щось за власним бажанням;
  • поважати точку зору учня, якою б «дурною» або «неправильною» вона не здавалася б,— не «придушувати» її своїми «правильними» настановами й думками;
  • під час уроку заохочувати дітей до довільного малювання, відтворювання довільних словесних, звукових, тактильних і смакових образів, виконання цікавих рухів й інших спонтанних проявів творчої уяви;
  • не застосовувати очевидної системи оцінювання продуктів дитячої творчості, обговорюючи окремі змістовні моменти цих робіт, не порівнювати роботу дитини з роботами решти дітей, а тільки з її власними, з її колишнім досвідом;
  • не глузувати з незвичайних образів, слів або рухів дитини, тому що відверта критика може викликати образу, острах помилитися, зробити щось «не так», «придушити» у подальшому спонтанне бажання дитини експериментувати й самостійно шукати;
  • творити й гратись іноді разом із дітьми — як звичайний і рівнозначний учасник процесу;
  • не нав’язувати своєї програми образів і дій, манери зображення та мислення, а навпаки, намагатися зрозуміти логіку уяви дитини й «умонтуватися» в неї;
  • більше уваги приділяти організації та підтримці перебігу творчого процесу, а не результатам цього процесу;
  • розвивати почуття міри у ставленні дітей до будь-якого виду творчої діяльності, пропонуючи різні цікаві завдання, урізноманітнюючи заняття психофізичними розминками, гімнастичними вправами — звичайними та щодо імітації рухів різних тварин, що дозволить запобігти одноманітності діяльності, перенапруженню та перевтомі учнів;
  • підтримувати на уроці переважно позитивний емоційний настрій у себе й у дітей — бадьорість, спокійну зосередженість і радість, віру у власні сили та можливості кожної дитини, використовуючи приязні голосові інтонації;
  • використовувати психологічні творчі методики й завдання: творчі ігри зі словами, рухами тіла, звуками, зоровими образами, смаковими, тактильними й нюховими відчуттями, а також вправи з курсів розвитку психологічної культури — спілкування, творчого мислення, психічної саморегуляції, ділових якостей, самопізнання та розуміння законів світоустрою — для урізноманітнення життя учнів та вивчення їхніх творчих здібностей.

КОЛІРНА ПАЛІТРА
Діти дуже рано починають «відчувати» колір і добирати його відповідно до свого настрою та світосприйняття. Розібравшись у колірній палітрі дитячого малюнка, ви зможете краще зрозуміти дитину, її сумніви, тривоги та надії. Але пам’ятайте: для діагностування потрібно відбирати лише малюнки за вільною темою або такі, що беспосередньо для цього призначені. Малюнки, виконані за творчим завданням, що визначає певну тематику та гаму зображення, непридатні для діагностування.
Доктор Макс Люшер, психолог і дослідник в галузі кольорів, вивчивши обрання відтінків із колірної гами різними людьми, дійшов висновку про те, що обирання кольорів відображає психологічні якості людини та стан її здоров’я. Чим теплішою є колірна гама малюнка, тим позитивнішим є емоційний настрій дитини. Яскраві та контрастні кольори свідчать про комфортний стан. Усе, що дитина любить, вона зображує в ласкавих і соковитих тонах, наряджає у барвисті кольори. Яскраві (але не надто контрастні) кольори також свідчать про цілком сприятливий емоційний стан дитини. Занадто яскравий колір, що впадає в очі, підвищена контрастність малюнка, великі плями яскраво-червоного або червоно-жовтогарячого кольору можуть свідчити про підвищену збудливість, емоційну напруженість, занепокоєння. Переважання темних тонів (чорного, темно-синього, фіолетового, темно-коричневого) нерідко зустрічається у разі поганого настрою, зневіри та страхів. Такі малюнки типові для відлюдькуватих, нетовариських дітей, які зазнають самотності. Холодні тони — символи відчуження. Чорно-білі тони або контури свідчать про негативний стан або відторгнення. Чорний колір невипадково вважається кольором депресії, його переважання в дитячих малюнках є тривожним сигналом. Але трапляється, що причин для занепокоєння немає: батьки просто віддають перевагу чорному кольору в одязі. Темні кольори, дощ, похмурі хмари свідчитимуть про те, що зараз дитині сумно. Найбільш емоційно значущі для себе фігури діти виділяють більшою кількістю кольорів. А персонажів, що відкрито не сприймаються, зазвичай малюють чорним або темно-коричневим кольорами.
Кількість кольорів, що використовує дитина, можна розглядати і як характеристику рівня розвитку її емоційної сфери.
Зазвичай діти використовують п’ять-шість кольорів. У цьому випадку можна говорити про нормальний середній рівень емоційного розвитку дитини. Ширша палітра кольорів свідчить про чутливу, емоційну натуру. Використання тільки простого олівця (за наявності вибору) іноді трактують як «відсутність кольорів», у такий спосіб дитина повідомляє про те, що в її житті бракує яскравих фарб, позитивних емоцій.
Кольори можуть також відображати певні властивості характеру дитини.

Символічні значення кольорів
Синій — концентрація, зосередженість на внутрішніх проблемах, потреба у спокої та задоволенні, самоаналіз.
Зелений — урівноваженість, незалежність, наполегливість, упертість, відчуття захищеності.
Червоний — сила волі, ексцентричність, спрямованість назовні, агресія, підвищена активність, збудливість.
Жовтий — позитивні емоції, безпосередність, допитливість, оптимізм.
Фіолетовий — фантазія, інтуїція, емоційна й інтелектуальна незрілість (діти часто віддають перевагу цьому кольору).
Коричневий — чуттєвість, повільність, фізичний дискомфорт, часто — негативні емоції.
Чорний — пригніченість, протест, руйнування, нагальна потреба в змінах.
Сірий — «відсутність кольорів», байдужість, відстороненість, бажання не помічати того, що тривожить.

Структура малюнка
Малюючи свою сім’ю, дитина не просто розв’язує творче завдання. У першу чергу, малюнок відображує те, як дитина сприймає внутрішні сімейні стосунки. Уважається, що за допомогою малюнка дитина висловлює свої почуття до інших членів сім’ї та суб’єктивно оцінює своє місце в родині. Інтерпретація структури малюнка сім’ї полягає в певному тлумаченні розташування фігур і порівнянні складу родини на малюнку з реальною сім’єю.
Першим і найбільшим за розміром, як правило, зображується найбільш значущий у розумінні юного художника член сім’ї. Коли дитина зображує себе поруч із тим або іншим членом сім’ї, це свідчить про близькість, довіру й прихильність до нього. Віддаленим на малюнку зображується найнесимпатичніший дитині родич. Відсутність на малюнку самого маленького художника — ознака того, що дитина почувається в сім’ї самотньо і їй «бракує місця» у взаєминах між близькими їй людьми. Трапляється, що навіть пряму вказівку: «Ти забув зобразити себе» дитина ігнорує або пояснює («Не залишилося місця», «Потім домалюю»). Така ситуація є серйозним приводом замислитися над взаєминами в родині. Або навпаки, дитина малює себе й забуває намалювати інших членів сім’ї. Можливо, малюкові просто бракує посидючості, але найчастіше — це прояв дитячого егоїзму. У такий спосіб дитина підкреслює свою значущість для інших.
У разі напружених взаємин із кимось із близьких (сварка, образа) дитина може «забути» зобразити цю людину на малюнку. Чи то навпаки, діти, не задоволені своїм емоційним станом, малюють неіснуючого братика або сестричку. Це означає, що вони потребують більшої уваги з боку дорослих та спільних ігор і занять або ж розваг у компанії однолітків. Показником психологічної близькості є також відстань між зображеними фігурами. Малюючи себе окремо від інших, дитина може «сигналізувати» про свою ізольованість у сім’ї.
Мають значення також розміри кожної фігури, на кого дивляться персонажі та як вони одягнені.
Розмір зображення свідчить про те, яке місце посідає ця людина в емоційному житті сім’ї. Наприклад, якщо молодших за віком брата або сестру дитина малює більшими за себе, то можна припустити, що комусь із них приділяється виняткова увага з боку близьких. Якщо всіх родичів намальовано приблизно одного розміру і впритул одне до одного, у сім’ї панує емоційна близькість. Чим авторитетнішими в очах дитини є батько, мати й інші родичі, тим вищими будуть їхні фігури на малюнку. Діти, на яких у батьків бракує часу, зображують себе маленькими, інколи зовсім малесенькими. Трапляється, що дитина малює себе величезного зросту посередині аркуша, а батьків — із боків, маленькими. У цьому випадку автор малюнка, безперечно, є лідером у сім’ї — всі його обожнюють, і він це усвідомлює. Зустрічаються малюнки, де всі фігури зображено дуже дрібно. При цьому вся композиція зорієнтована до якого-небудь краю аркуша. Це означає, що дитина відчуває свою слабкість і не вірить у власні сили. Можливо, хтось із рідних дуже суворий до неї або вимоги, що висуваються до дитини, не відповідають її реальним можливостям. Дуже щільне зображення фігур, які немовби перекривають одна одну, свідчить про тісні взаємини близьких дитині людей або про її потребу в цьому. Зображення в профіль або зі спини також свідчить про напружені взаємини між цим членом сім’ї та автором малюнка.

Інші об’єкти

  • Малюнок, прикрашений деталями (сонце, квіти, хмарини, метелики, птахи), свідчить про рівний емоційний стан і життєлюбність дитини.
  • Яскраве сонце — завжди символ добра й любові. Але якщо на малюнку сонечка немає, запитайте дитину, чому. Можливо, його відсутність не означає нічого поганого.
  • Вода, лід, дощ, зорі, холодильник і все, що стосується холоду,— ознаки пригніченого настрою, депресивного стану.
  • Лампи й вогонь зазвичай інтерпретують або як бажання мати наставника, або як потребу в душевному теплі та любові.
  • Брудний аркуш і плями на підлозі свідчать про внутрішнє занепокоєння дитини.
  • Агресію дитина передає символічно: малює мітлу, похилений будинок, клітку, диких тварин.
  • Численні прикраси, наявність додаткових деталей у вбранні автора малюнка свідчать про демонстративність дитини, її бажання бути поміченою, прагнення до зовнішніх ефектів. (Найчастіше це притаманне дівчаткам.)
  • Особливе місце посідають малюнки з порушенням прийнятих норм зображення. Зокрема, зображення статевих органів старшими дошкільниками свідчить про демонстративність, бажання привернути увагу у провокаційний спосіб та є виявленням агресії.

Сюжет малюнка
Місце розташування дитини на малюнку — ключ до розуміння її становища в сім’ї, точніше, сприйняття нею свого становища. Коли вона у центрі між мамою і татом — вона потрібна й важлива. Якщо ж вона зображує себе після всіх своїх братів, сестер, дідусів і бабусь, подалі від батьків, то вважає себе зайвою у родині. Важливу роль в аналізуванні дитячого малюнка відіграє також те, чим займаються на ньому члени сім’ї. Якщо вони об’єднані якоюсь спільною справою, то це свідчить про сприятливий сімейний клімат.
На малюнку діти люблять зображувати рухливі ігри (наприклад гру в м’яч). Будь-яка гра вважається ознакою суперництва. Тому зверніть увагу на те, де намальовано м’яч: якщо між двома персонажами, то це свідчить про баланс любові й суперництва. Якщо ж дитина відокремлює своїх рідних одне від одного перетинками або розміщує їх у різних «кімнатах», це може свідчити про проблеми у спілкуванні.
Якщо персонажі тримаються за руки — взаємини між ними добрі, якщо стоять спиною або боком одне до одного — погані.
Зверніть також увагу на перебільшено великі очі дитини на портреті. Якщо в них густо заштриховані зіниці, можливо, дитина відчуває страх. У будь-якому разі можна припустити підвищену тривожність юного художника.
Зображення голови й обличчя на дитячому малюнку досить інформативні. Ретельне промальовування голови свідчить про повагу до цього члена сім’ї або до себе. Якщо на обличчі відсутні очі, рот та ніс, то це свідчить про прихований протест щодо намальованого персонажа, його відторгнення та образу. Якщо маленький художник робить акцент на очах — це є виявленням функції контролю.

Дитина й мама
Позитивна ознака — зображення себе поруч із мамою. Це свідчить про почуття емоційної близькості, прихильності. Втім, якщо дитині запропонували намалювати маму, то цілком природно, що себе вона не зобразить зовсім, адже про це її не просили. А от якщо вона себе все ж таки намалювала, але на протилежному від мами боці аркуша, це може свідчити про почуття самотності, брак емоційного спілкування в сім’ї.
Таке саме припущення можна зробити, якщо між мамою та дитиною зображені які-небудь предмети. Узагалі надлишок предметів (наприклад меблів) на малюнку із зображенням мами може свідчити про те, що домашня атмосфера є недостатньо теплою і комфортною для дитини.
Коли на малюнку присутні й мати, і дитина, то варто звернути увагу на співвідношення розмірів їхніх фігур. Якщо мамина фігура значно більша за фігуру дитини, то це може свідчити про почуття незначущості, про знижену самооцінку в дитини. Якщо ж, навпаки, фігура дитини більша за фігуру матері, то може виявитися, що малюк намагається посісти місце лідера в сім’ї, підкорити собі дорослих і змусити їх задовольняти всі свої примхи.
Позитивним сигналом є бажання гарно одягти й прикрасити маму: рюші, банти, шпильки, намисто, сережки тощо.
Тривожним сигналом є зображення мами з руками, прибраними за спину або впертими в боки — це поза відмови від спілкування. Варто замислитися над тим, чи не занадто мама зайнята роботою або іншими справами, чи достатньо уваги вона приділяє дитині.
А якщо дитина взагалі відмовилася малювати матір? Можливо, вона просто не любить малювати. А може, вона не вміє малювати людей взагалі. Якщо ж інших людей вона малює із задоволенням, а маму — не хоче, це вже підозріло. Чи немає в сім’ї конфлікту? Чи не відчуває дитина напруження та тривоги у взаєминах із мамою? Чи немає в дитини страху перед нею?
Відомості, отримані фахівцями під час аналізування дитячих малюнків, допоможуть організувати завчасну профілактичну психологічну допомогу з метою подолання прихованої напруженості, скутості та іншіх процесів, що гальмують всебічний розвиток дитини.
Результати аналізування також стануть у пригоді під час роботи з батьками.

Фізіологічні та психологічні особливості зображувальної діяльності учнів початкової школи. Конспекти уроків образотворчого мистецтва (малювання), 1 клас

Повернутись на сторінку Конспекти уроків образотворчого мистецтва (малювання), 1 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.