УРОК 22 Тема. Тарас Шевченко, «Мені тринадцятий минало», українська література 5 клас

УРОК 22 Тема. Тарас Шевченко, «Мені тринадцятий минало», українська література 5 клас

Мета: ознайомити учнів зі змістом вірша Т. Шевченка, його художніми особливостями, з’ясувати автобіографічну основу; розвивати навички виразного читання, аналізу віршів, асоціативне мислення; виховувати почуття милосердя, здатність до співпереживання, естетичний смак.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет письменника, збірки творів та ілюстрації до них; аудіозаписи віршів Шевченка у виконанні відомих артистів; пісні на його слова.

Теорія літератури: вірш, автобіографічна основа вірша; ліричний герой.

ХІД УРОКУ 22 Тема. Тарас Шевченко, «Мені тринадцятий минало», українська література 5 клас

І. Мотивація навчальної діяльності

Повідомлення теми й мети уроку.

II. «Поетична хвилинка»

Варіант учителя.

За сонцем хмаронька пливе…
(Уривок)

За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
(Т. Шевченко)

Можливий коментар учня.

Поет змальовує прекрасний пейзаж — захід сонця над морем. Природа оживає: хмаронька, як дбайлива мати дитя, прикриває сонечко, закликаючи його до сну. Вірш вражає своєю ніжністю, яскравим кольоровим малюнком, навіть десь глибоко прихованим гумором.

III. Актуалізація опорних знань

1. Перевірка домашнього завдання.

а) переказ короткого біографічного нариса про Т. Шевченка; найбільш цікавих епізодів з його життя;

б) переказ легенд, цікавих матеріалів про Т. Шевченка, знайдених учнями самостійно.

2. Літературний диктант  

(Проводиться за методикою попередніх літературних диктантів.)

1. Коли й де народився Шевченко? (14 березня 1814 р. на Київщині, можлива відповідь: на початку ХІХ ст. в Україні.)

2. Хто були батьки Шевченка? (Селяни-кріпаки.)

3. Як поет потрапив з України в Петербург? (Разом з паном як служник.)

4. Які таланти мав Шевченко? (Талант малювати, писати.)

5. Хто допоміг Шевченкові звільнитися від кріпацтва? (Друзі-земляки, відомі художники й письменники.)

6. Де навчався Тарас Григорович? (У Петербурзькій Академії художеств.)

7. Як царський уряд покарав бунтівного поета? (Вислав служити солдатом у казахські степи.)

8. Що було найтяжчим покаранням для поета на засланні? (Заборона писати й малювати, туга за рідним краєм.)

9. Як називалася перша книжка Т. Г. Шевченка? («Кобзар».)

10. Яку книжку видав Шевченко для освіти селянських дітей? («Буквар».)

11. Чим, окрім художніх творів, прославився Шевченко? (Картинами, гравюрами.)

12. Які риси характеру Шевченка гідні наслідування? (Патріотизм, волелюбність, мужність.)

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

Багато спогадів, особистих вражень, подій життя Т. Г. Шевченка лягли в основу його поезій. Це і прекрасна природа рідного краю, і тяжка сирітська доля, і життя матері-кріпачки, яка мріє про краще, вільне життя сина; і друзі дитинства, і багато іншого. Використання фактів особистого життя у художніх творах називається їх автобіографічною основою. Але слід пам’ятати — вживання займенника «я» не завжди свідчить про те, що йдеться про особу автора. Письменник може завдяки своїй творчій уяві проникатися думками й переживаннями своїх героїв. Наприклад, Т. Г. Шевченко в одному з віршів про дівчину-сироту пише: «Ой одна я, одна, як билиночка в полі… » Отже, персонаж вірша, від імені якого ведеться художня оповідь, називається ліричним героєм.

2. Виразне читання учителем (або в аудіозапису) вірша Т. Г. Шевченка «Мені тринадцятий минало».

3. Читання вірша найбільш підготовленими учнями.

4. Словникова робота.

Покликали до паю — до обіду;

рай — привабливе, благодатне місце;

помарніло — тут: зблідло, потемніло;

плоскінь — рослина, з якої роблять прядиво, нитки;

лани — поля.

5. Обмін враженнями від поезії.

(Що запам’яталося, вразило, які емоції викликало.)

6. Поділ твору на частини й добір заголовків до них.

Орієнтовна відповідь.

1. Добрий настрій Тараса.

2. Хлопчик усвідомлює свою сирітську долю.

3. Дівчина втішила малого пастушка.

7. Евристична бесіда з елементами аналізу вірша.

— Прочитайте першу частину вірша. Які почуття у вас вона викликає? (Ми відчуваємо радісний настрій героя вірша, його захоплення красою світу й поділяємо ці почуття.)

— Прочитайте другу частину вірша. Як змінився настрій героя і чому? (Хлопчик усвідомив усю гіркоту своєї сирітської долі, приниження від бідності, тому його охопили сум і туга, що вилилися в сльозах. Контраст настрою передається за допомогою зміни кольорів.)

— Знайдіть у тексті вислови про кольори. («Сонце почервоніло», «село почорніло», «небо голубеє і те помарніло».)

— Опишіть настрій хлопчика. (Вся душа хлопчика протестує проти несправедливості світу. Але йому залишається лише плакати.)

— Прочитайте третю частину вірша. Висловіть свою думку з приводу прочитаного. (Дівчинка-сусідка втішає добрим словом та поцілунком малого пастушка. І це допомагає йому зібратися з духом, побороти свій сум, більш оптимістично поглянути навкруги. Добре, коли поруч є щирі, співчутливі, добрі люди.)

— Визначте емоційно забарвлені слова у вірші, які створюють відповідний настрій, допомагають розкрити його головну думку. (Порівняння: «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога»; епітети: «приязно молилось», «Господнє небо і село»; метафори: «рай запалило», «село почорніло», «небо голубеє і те помарніло»; синоніми: «гріло», «пекло».)

— Яка головна думка поезії? (Треба з оптимізмом дивитися на життя; добре, коли поряд є добрі, щирі й співчутливі люди; потрібно бути уважним і милосердним до людей.)

8. Підсумок учителя.

Вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало» — автобіографічний. І хоча з часу його написання минуло понад півтора століття, нас не може залишити байдужими незахищеність, вразливість дитини-сироти. Ми розуміємо, яке важливе значення має для людини (особливо дитини) вчасно сказане слово підтримки, співчуття і допомога у складній життєвій ситуації.

9. Розгляд репродукції картини І. Їжакевича «Шевченко-пастух», порівняння із сюжетом вірша «Мені тринадцятий минало».

V. Закріплення знань, умінь і навичок

Олесь Кмітливець зашифрувала в головоломці прислів’я, яке співзвучне з головною думкою вірша «Мені тринадцятий минуло».

ukrainska_literatura_5_klass_14

Відповідь. Чужа ласка — сироті Великдень.

VI. Домашнє завдання

Вивчити напам’ять вірш «Мені тринадцятий минало»; підготуватися до його виразного читання; зробити ілюстрації; підготувати «поетичну хвилинку».

VII. Підсумок

 

Додаток до уроку № 22

Петербурзька громада

1857 року Т. Шевченко висловив у листі до П. Куліша думку організувати український журнал. Цю думку підтримали М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Д. Каменецький та інші. Спершу гадали поставити редактором О. Макарова, але за цю справу взявся В. Білозерський. Так почав виходити у Петербурзі журнал «Основа» (1861—1862 рр.). Поки здобували дозвіл на його випуск, наші земляки вирішили зайнятися ще одною справою — видавати українські книжки. Так виникла в Петербурзі під кінець 1859 року так звана «Громада», обов’язками якої було упорядкування і видання українських книжок. «Громада» збиралася щотижня, автори читали свої твори, проголошували реферати, співали… Активну участь у зібраннях брав Т. Шевченко, принаймні не було й разу, щоб поет не прийшов. На «Громаді» він читав свої твори, співав.

Журнал «Основа», який задумали видавати члени «Громади», почав виходити з січня 1861 року. Він збудив цілу літературну хвилю; чимало людей, які й не думали писати, бралися за перо: в «Основі» заявили про себе такі письменники, як С. Руданський, А. Свидницький, П. Кузьменко, О. Кониський та інші. Перед виходом журналу в світ редактор В. Білозерський просив Т. Шевченка, щоб той був засновником журналу. Але поет тоді вже дуже хворів, зрештою, він устиг побачити тільки перший номер «Основи». Активними співробітниками журналу стали П. Куліш та М. Костомаров. Загалом журнал збирав навколо себе найталановитіше, що народжувалось тоді на Україні, і лишається шкодувати, що він довго не проіснував.

Зовнішність Шевченка

Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватий, сухий, хоч і простий, приступний. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитий. З бідними ділився останнім.

Червона кімната

Коли молодий Шевченко познайомився з К. Брюлловим, захват його був невимовний, адже Брюллов похвалив його малюнки. Приятель Шевченка І. Сошенко згадує, що в житті не бачив він веселішої і щасливішої людини, ніж Тарас упродовж кількох днів.

— Невже Брюллов завжди такий добрий, такий ласкавий?— питав він кількаразово в Сошенка.

— Завжди,— відповідав той.

— А ця червона кімната його улюблена?

— Улюблена.

— Все червоне! Кімната червона, диван червоний, завіси край вікна червоні, халат червоний і малюнок червоний! Все червоне! Чи побачу я ще колись його так близько?!

І Тарас заплакав. Ця червона кімната лишилася поетові пам’ятна до кінця днів його. Багато чого він забув, але останніми його словами були «червона кімната» і «Карл Петрович».

Нещасливе кохання

1843 року Шевченко покохав Феодосію, доньку кирилівського попа Григорія Кошиця, того самого, в якого хлопцем наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, і вони хотіли одружитися, але не було на те батьківської волі. Старі Кошиці хотіли якимись хитрощами розлучити закоханих. У вересні, коли Шевченко гостював у Кирилівці, жінка Прокопа Демченка повила дитину. Мати Феодосії умовила Демченків кликати за хрещених Тодосю й Тараса, маючи на думці, що її дочка не знає, що кумі й кумові в ті часи не можна було за звичаєм та законом одружуватися. Одначе дівчина здогадалася, до чого йдеться, взяла дитину Демченків, пішла з нею до іншого попа й охрестила її з іншим кумом. Після того Кошиці вже просто не дали благословення молодим і відмовили Шевченку. Поет змушений був відступитися. Цікаво, що сама Феодосія так і не відцуралася свого кохання. Вона відмовилася виходити заміж, збожеволіла і вмерла 1884 року.

Новий жупан

Шевченко, перебуваючи в 1845—1846 роках у Переяславі, жив, як відомо, у свого приятеля М. Козачковського. Він часто бував задуманий, недбалий до себе, часом нікого не помічав довкола. Нового одягу шити не любив, ходив у старому.

Довідавшись, коли Шевченко мав отримати гроші від Київської Археографічної комісії, де служив, Козачковський за тиждень до того покликав кравця і, поки поет спав, дав йому зняти мірку із його старої одежі. Коли Шевченко одержав гроші, кравець приніс нового жупана. Шевченка це дуже здивувало.

— Як? Який жупан?

— Ви ж, панотчику, замовляли жупан на сьогодні, й мірку знімав із вас.

— Що за біс? Нічого не згадаю! І торгувався?

— Аякже.

Шевченко віддав гроші і заспокоївся.

Пізнаєш

Раз до Козачковського прийшов кріпак і сильно жалівся, що у нього украдено пару волів. Козачковський поспівчував кріпакові і одіслав його. Цю розмову почув Шевченко, вийшов услід за селянином і, розпитавши його, дав, щоб ніхто не бачив, 50 карбованців.

— В позику!— сказав поет.— Оддаси колись, як розбагатієш!

— Як же я оддам вам, коли я вас не знаю? — відказав здивований селянин.

— Все одно! Пізнаєш!—відповів поет.

Бісова муза

Під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко завжди був бадьорий, веселий і спокійний. Перед допитом якийсь офіцер-жандарм мовив до нього:

— Господь милостивий, Тарасе Григоровичу! Ви виправдаєтесь, і отоді-то залунає ваша муза.

— Та який же чорт усіх нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! — відповів поет.

Ліпше було б не родитися

Як відомо, Шевченку цар заборонив у солдатах «писати й малювати». От як виконували царську волю ретельні прислужники. До Шевченка приставили солдата — «дядька». В казармі він очей не зводив зі свого підопічного, а коли Шевченко виходив із казарми чи на муштру, чи просто подихати свіжим повітрям, «дядько» трусив його, шукаючи, щоб не було в нього ні в кишені, ні за пазухою, ні в чоботях паперу й олівця. Це саме чинив з Шевченком командир роти Потапов (в Новопетровському укріпленні). Він вивертав у Шевченка кишені, катував його муштрою, чіпляючись до поета і знущаючись із нього, і хоч як той страждав од цього, послабу не було. Це доводило Шевченка до розлуки:

— Ліпше було б,— казав він,— мені не родитися або швидше вмерти.

Мисливська пригода

Коли Шевченко був на засланні в Раїмській фортеці, з ним трапилася мисливська пригода.

Загалом поет полюванням не захоплювався,— не любив ходити з рушницею. Але якось четверо солдат убили здоровенного кабана, витягли сяк-так з очерету і покинули на березі, щоб другого дня приїхати за ним возом. Коли ж приїхали, виявили, що половину кабана було з’їдено. З ініціативи Шевченка вирішили встановити рушниці на підпорках і відвели від кабана до курків шнурки.

Вранці побачили, що всі рушниці вистрілили, м’ясо лежало ціле, а довкола були калюжі крові й криваві сліди, які вели в степ. Пішли по слідах і за версту знайшли мертвого тигра: в ньому було шість куль. Шкура звіра від хвоста мала чотири аршини — був то справдешній велетень. Іншого тигра, якого замалював Шевченко, вбили учасники Аральської експедиції в 1848 році.

Отак би й зостатися

Коли Шевченко плавав з Бутаковим по Аральському морі, він помітив, що в тому морі є рухливі острови, які постали з перегни-лих рослин. Раз якось плив Тарас на невеличкому човні з п’ятьма матросами. Пристали вони до берега і пішли погуляти. Тарас ліг собі в траву і віддався спогляданню неба. Матроси забули про нього й попливли. Коли ж оглянулися, аж поета немає. Почалися розшуки.

— А я лежу собі,— згадував поет,— та й мовчу, бо думка була в мене така, щоб зовсім там зостатися, але ж бісові матроси знайшли мене.

Помилився

1848 року після тримісячної плавби по Аральському морі експедиція А. Бутакова повернулася в гирло Сирдар’ї, і тут мали провести зиму. Поблизу форту, на острові Косаралі (там гарнізоном стояли уральські козаки), вийшли вони на берег. Уральці, побачивши Шевченка з широкою, як лопата, бородою і в цивільному, подумали, що то, певне, засланий розкольницький піп. Донесли одразу про те своєму командиру, а той попросив Шевченка відійти в очерети і… раптом упав перед ним на коліна:

— Благословіть, батюшко! Ми,— каже,— усе знаємо!

Шевченко зміркував гумор ситуації і обдарував осавула най-

справжнісіньким розкольницьким благословенням. Урадуваний осавул поцілував Шевченка в руку, а ввечері справив прибулим таку гостину, що їм і не снилося.

Вербова палиця

Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопет-ровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку; вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханґа-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка.

Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.

Подарунок перед звільненням

І перед самим звільненням із заслання Шевченкові не давали пільги по службі. Влітку 1857 року прибув якийсь татарин із Астрахані й пустив чутку, що має туди приїхати великий князь Константин. Командир роти, де служив Шевченко, на випадок, коли заверне великий князь у Новопетровське, призначив караул, куди вписали і Шевченка. Почалася знову скажена муштра. Вийшов командир роти в усій своїй, як згадує поет, «ослячій величі» й потріпав Шевченка по плечу:

— А що, братіє, визволення? Ні, ми ще зробимо з тебе видатного фрунтовика, а тоді з Богом.

І зараз же звелів єфрейторові щодня по чотири години муштрувати Шевченка з рушницею. На щастя, комендант фортеці, довідавшись про такі заходи надміру ретельного солдафона, зробив йому догану.

Велика радість

Відомо, що до звільнення Т. Шевченка із заслання прислужилася родина віце-президента Академії художеств у Петербурзі Ф. Толстого. Особливо гаряче турбувалася про це Анастасія Іванівна. Не дивно, що коли Толсті дізналися про Шевченкове визволення, радість їхня була безмежна: з цієї нагоди розбудили дітей, зібралися всією родиною в залі, прийшов дехто з гостей, всі радісно цілувалися і ділилися новиною.

В Києві, на Пріорці

Шевченко дуже любив дітей. Живучи в 1859 році в Києві на Пріорці, поет дуже здружився з дітворою. Діти бігли за ним і кричали:

— Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку!

По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували.

— Кого люблять діти,— казав про себе поет,— той не зовсім ще поганий чоловік.

Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей «бенкет». Пішов на базар, накупив силу іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили:

— Оцей старий, певне, божевільний!

Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагавсь із хлопцями.

Воля родичам Т. Шевченка

В лютневій книжці журналу «Народное чтение» за 1860 рік, що виходив в Петербурзі, було надруковано коротеньку автобіографію Т. Шевченка. В тій автобіографії поет між іншим написав: «Моє минуле тим більш жахливе, що мої рідні брати й сестри й досі ще кріпаки. Так, вони й досі ще кріпаки!»

Ці слова вплинули на тогочасну суспільність. І. Тургенєв, член «Общества для пособия литераторам й ученим», взявся зробити подання про визволення Шевченків із кріпацтва. Комітет на засіданні 21 березня порадив удатися до поміщика Флоровського і прохати, щоб він звільнив Шевченкових родичів на пошанування літературних заслуг Т. Шевченка і взагалі літератури. Поміщик, одержавши листа комітету, вирішив догодити і суспільній опінії, і собі. Він згодився відпустити Шевченків, але без землі.

Спершу родичі Шевченка, за порадою самого поета, не хотіли такого звільнення, але згодом, 10 липня 1860 року склали угоду з поміщиком і одержали вольну. Аж у 1863 році, в зв’язку з польським повстанням, видано було указ про перевірку уставних грамот. Перевіряти Кирилівку прибув майбутній редактор «Киевской старины» Лашкевич. Ось тоді й наділили Шевченків полем і городом.

Святий вогонь

Шевченко, коли сперечався, запалювався, доходячи до пафосу. В запальності його однак не було ні злоби, ні пихи — тільки святий вогонь відчуття правди й справедливості. Коли ж бачив, що супротивник набирається пихи, поет дозволяв собі різко його осмикнути. В суперечках він висловлювався гостро, аж співбесідники побоювалися за нього. Особливо несамовитий ставав поет, коли заходила мова про кріпацтво — це була його глибока й болюща рана. Якось у гостях в Я. Полонського згадав поет своє дитинство і те, що родичі його і досі кріпаки. Від таких споминів аж заплакав, аж зубами заскреготав і, нарешті, так ударив кулаком об стіл, що чашки з чаєм попадали на підлогу.

Шевченко в описі Тургенєва

Ось як малює Шевченка в останні роки життя російський письменник І. Тургенєв: широкоплечий, присадкуватий, кремезний, це був козак зі слідами солдатської муштри. Голова в нього була гостроверха, майже зовсім лиса, чоло високе, зморшкувате, очі невеликі, сірі, ніс широкий, губи покриті широкими густими вусами. Погляд був здебільшого суворий, недовірливий, іноді світився ніжною ласкою разом з гарною, доброю усмішкою. Постать — вайлувата. Руки спокійні. Хода поважна. Голос трохи хрипкий. Взимку одягавсь у високу смушкову шапку й кожух.

Коли ж буде?

В неділю 19 лютого 1861 року за старим стилем до важко хворого Т. Шевченка зайшов його знайомий інженер Ф. Черненко. Вся Росія сподівалася, що в той день буде оголошено маніфест про скасування кріпацтва. Шевченко очікував цієї події особливо напружено. Як тільки Черненко зайшов до поета, той замість звичайного привітання запитав:

— Що? Є? Є воля? Є маніфест? — і, глянувши у вічі Черненкові, зітхнув важко й мовив: — Так нема? Нема? Коли ж буде? — тоді затулив обличчя руками і, впавши на ліжко, заплакав.

Черненко почав заспокоювати його: є певна звістка, що цар у той день таки підписав маніфеста, але оголошувати його до посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах.

Тарас гірко всміхнувся і відпустив з цього приводу круте слівце.

Чому Шевченка поховали в Каневі?

Коли прах Шевченка привезли з Петербурга до Києва, представники тогочасної української інтелігенції радилися, де поховати поета: в Києві чи в Каневі? Художник Г. Честахівський, який супроводжував труну, наполягав, щоб поховали таки в Каневі. Виразного заповіту щодо цього сам Шевченко не залишив, окрім відомого «Заповіту» — поезії. Зважили однак на те, що саме в Каневі хотів він оселитися, купити землю й поставити хату. Думка Честахівського переважила, і труну з тілом поета відпроваджено до Канева.

Перед відправкою зроблено фотографію домовини із зібраною довкола ріднею поета і людьми, що прийшли провести його в останню путь.

Тривога над свіжою могилою Т. Шевченка

14 червня 1861 року канівський поміщик, відставний генерал князь Лопухін одержав від іншого поміщика з села Межирічі Парчевського листа французькою мовою, в якому повідомлялося, що біля свіжої могили Шевченка готується змова й повстання проти існуючого ладу. В князя Лопухіна гостював тоді флігель-ад’ютант князь Лобанов-Ростовський, який приїхав сюди для нагляду за правильним упровадженням Положення 19 лютого 1861 року, він і підняв тривогу, пославши доповідну Київському генерал-губернатору з запискою того-таки поміщика Парчевського. В доповідній ішлося, що якийсь селянин-музикант Гриць ходить скрізь по селах, а переховується на могилі Шевченка.

Цю бурю в ложці води було знято через те, що в цей час у Каневі жив і впорядковував могилу поета художник Григорій Честахівський, котрий часом сходився з селянами і читав їм чи дарував твори Т. Шевченка.

З малого доносу завели величезне діло. До Канева приїхав жандармський полковник Грабовський і сам київський губернатор Гессе, ввели туди сотню козаків. Було списано гору паперу, арештовано кількох селян, допитано багатьох людей і все для того, щоб довести, що «все дело заключается в пустом страхе й неосновательных опасениях, навеянных слишком пугливым воображением». Художника Честахівського однак з Канева було спроваджено.

Доля Ликери Полусмакової

Ликера Полусмакова, колишня наречена Т. Шевченка, прожила ще довге життя. В 90-х роках жила вона в Києві, але до кінця днів своїх не розуміла ролі Шевченка в історії України. Однак згадувала про нього з пошануванням, виказувала прихильність до поета і возила на його могилу квіти й рушники. Згодом вона переселилась до Канева і жила там до смерті, відвідуючи могилу поета.

Весілля на хуторі

В 1843 році приїхав у гостину до батьків на хутір Мотронівку майбутній редактор «Основи» В. Білозерський, а з ним його товариш — П. Куліш. Після того П. Куліш часто приїжджав сюди, мав навіть для себе окрему світлицю, щоб тут писати. Для панянок Білозерських він склав тут популярну історію України, а в січні 1847 року відбулося вінчання П. Куліша і Олександри Білозерської, майбутньої української письменниці Ганни Барвінок. Боярином на весіллі був Т. Шевченко і, як кажуть, він довго зберігав ту квітку, що пришпилила йому молода. Щаслива пара виїхала з В. Білозерським до Варшави, щоб звідти мандрувати за кордон, куди посилала П. Куліша Академія наук, але у Варшаві В. Білозерського й П. Куліша арештували і відпровадили до Петербурга, де кинули в тюрму. Почався знаменитий процес над учасниками Кирило-Мефодіївського братства.

Альбом із описом тульської старовини

Відомо, що за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві П. Куліша було засуджено на два місяці до фортеці і на заслання в м. Тулу. Пробув на засланні письменник три роки і три місяці. Визволивсь у досить своєрідний спосіб. До Тули мав приїхати цар. На прохання губернатора Куліш виготовив альбом із описом тульської старовини й ілюстрував його власними акварелями. Цар звернув увагу на талановиту роботу і запитав про автора. Довідавшись, що це Куліш, цар дозволив йому повернутись до столиці. Було це в 1850 році.

 

УРОК 22 Тема. Тарас Шевченко, «Мені тринадцятий минало», українська література 5 клас

Повернутися на сторінку Конспекти української літератури 5 клас

Читайте також:

Комментарии закрыты.