Урок № 68. Урок літератури рідного краю. Образ рідного краю у творчості поета — подолянина Миколи Федунця. Конспекти уроків української літератури, 6 клас

Урок № 68. Урок літератури рідного краю. Образ рідного краю у творчості поета — подолянина Миколи Федунця. Конспекти уроків української літератури, 6 клас

Мета: зацікавити учнів особистістю поета та його творчістю; охарактеризувати твори М. Федунця, їх особливість, сприяти розвитку естетичних художніх смаків учнів, вдосконаленню навичок виразного читання, логічного мислення; прищеплювати любов та відчуття краси поетичного слова; виховувати гордість за рідне Поділля, любов і бережливе ставлення до природи.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет М.Федунця, виставка книжок поета, грамзапис, ілюстрації і малюнки учнів.

Матусю, мову і поріг,
Ступив з якого під небесні шати, —
Не забувай. Забудеш їх —
Своє життя не зможеш пригадати.
М. Федунець

Хід уроку № 68. Урок літератури рідного краю. Образ рідного краю у творчості поета — подолянина Миколи Федунця. Конспекти уроків української літератури, 6 клас

I. Повідомлення теми та мети уроку

Учитель. Про красу рідної землі, про красу життя та любові ми поведемо мову на сьогоднішньому уроці. Коли заглибитись у творчу спадщину подолянина Миколи Федоровича Федунця, то неодмінно прийдеш до висновку, що щастя поет сприймає багатогранно, але з усіх його граней найяскравіше відсвічує та, яка людську долю та любов до рідної землі подає у взаємозалежності. Самого себе поет сприймає часткою народу, який до самозабуття був закоханий у рідну землю, яка постає у його уяві то образом рідного села, то криниці, то споминами про батька…
Федунцева Україна починається з батьківського дому, з рідної вулиці у Сушівцях, з мовленого комусь чи кимось «добридень!». Той шматочок планети, ті люди тримають людину у цьому нетривкому світі на якомусь вивищенні. Може, це і надихнуло його заявити вголос:

Ми на землі — і грішній, і святій —
Родились раз, не ждім наступні строки.
Тож думаймо, чим оплатити їй
За дні, де наші мерехтіли кроки.
(«Ми на землі — і грішній, і святій…»)

II. Формування умінь та навичок

Повідомлення учнів

Життєвий і творчий шлях М. Федунця
Федунець Микола Федорович народився 1 січня 1944 року в селі Сушівці Білогірського району в українській родині. Батько його, Федір Демидович, був стельмахом, мати, Надія Хомівна, працювала біля землі.
М. Федунець закінчив факультет журналістики Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка. Майже 20 років віддав журналістській праці — у редакціях газет: білогірської районної «Життя і слово», обласних — «Подільські вісті» та «Ровесник». 1986 року — голова Хмельницької обласної організації Національної Спілки письменників України.
Лауреат міжнародних літературних премій ім. Івана Кошелівця та ім. Дмитра Нитченка, обласних літературних премій ім. Т. Шевченка, ім. Володимира Булаєнка, ім. Григорія Костюка та ім. Микити Годованця, Хмельницької міської премії ім. Богдана Хмельницького.
Друкується з 1957 року. Перша книжка віршів «Адреса юності» з’явилася 1972 року. Згодом вийшли книги: «Душа зернини» (1977), «Свято роси» (1983), «Обличчя долі (1987), «Любові мить», «Жниво» (1992), «Вісім струн» (1993), «Назустріч», «Вибране» (1994), «Неповторне» (1995), «Наяву» (1996), «Рай-хвиля», «Грані», «Жариновий кетяг» (1997), «Тужавий вітер», «… І поселюсь у Всесвіт з тобою» (1998), «Теплі луни», «Веретено» (1999), «Напрям» (2000), «Вересневий простір» (2002), «Кольори вогню», «День мій зелений» (2003), «Не поступимось любов’ю до України» (2004), «Зі сторінок «Автографа», «Іспит» (2005).
Член Національної спілки письменників України з 1978 року. Член Національної спілки журналістів України з 1976 року. Заслужений працівник культури України (2002).
Окремі твори М. Федунця перекладено азербайджанською, білоруською, болгарською, корейською, російською мовами. Помер у 2009 році.

Над творами М. Федунця працювало три творчі групи. Кожна група мала своє завдання.

У творчих групах будуть виступати:
— Читці (виразно читатимуть поезію);
— Дослідники (досліджуватимуть творчість поета);
— Фотокореспонденти (представлятимуть фото до даної теми з рядком поезій).

ІІІ. Робота над поезіями в групах

Читець.
Відкрилась на пагорбі Волиця.
Сади. Теплостінні хати.
Місток. Чебрецева околиця.
І ось — завиднілася ти.
Живе при вербичці і здрастує
Криничка — твоє джерело.
Тут всі вимовляють ім’я твоє
Із притиском плавним на «о».
Ти тут починаєшся, Горине, —
З глибин водобій постає.
І гордістю, й горем огорнене
Русло вікодавнє твоє.
З паперу гойдались тут човники,
Бувало, на хвильці малій.
Бувало, ішли завойовники
І корінь поганили твій.
Іконою Матері Божої
Пояснено нині твій схил,
Години хмурної чи гожої
Вона додає тобі сил.
Пречистого дня Великоднього
Сюди йде з пасками село.
І, сповнене Духу Господнього,
Святково бринить джерело.
Живи! Нехай буде все зоряне
Для тебе, ріко, в цім краю.
Ти тут — починаєшся, Горине,
І в душу впадаєш мою.

Читець.
У яких би фарбах
Небо не світилось
Бережи кровинку
Рідного тепла.
Тільки б вічні зорі
В криниці дивились,
Тільки б наша пісня —
Нас пережила.

Читець.
Немов зернина
В лоно колоскове,
Душа моя
У простір цей вросла
Тут народивсь,
Тут все мені святкове
Під небом
Придолинного села.

Поезії, які ви почули, — це поезії про батьківську хату, рідне село, криницю, яка стала символом чистоти його внутрішнього єства.

Дослідник. Природа присут ня у більшост і віршів Миколи Федунця. Дуже дорогі його серцеві рідні місця. Річка Горинь, на березі якої його любі Сушівці. Осіянська гора, куди бігав у дитинстві. Чудові люди, які вимірюють себе працею. Легендарне джерело, назване Вікниною, де ніколи не замерзне вода, — яка ніколи не замулювалась. Вода завжди є джерелом свіжості, очищення, а також містком з минулим з дитинством — зв’язок з природою, частинкою якої є людина.

Фотокореспондент. (демонструє фотографії про село, батьківську хату, кожна робота супроводжується рядками із віршів).

Дослідник. Образ рідної землі у поезіях мит ця передає широку амплітуду почувань. Земля у нього персоніфікована, бо вона вміє відчувати і правду, і фальш, любов і користолюбство. Він і сам з таким проханням звертається до неї, в такий спосіб освідчується в своїх почуттях.

Читець.
Відчуй, як гай узявся жити,
Як обрій збуджено шумить.
І як дорогу вітер сушить, яка прямує в Сушівці, —
Відчуй…
І не здивуйсь, як рушить
Сльозина по твоїй щоці.
(«Відчуй цю мить»)

Читець.
Мерщій! Мерщій в цей колосковий світ,
Де найрідніша стежечка — додому.
Початок — тут, найперший вузлик літ.
Не розв’язать який вітрам і груму.
Поля мої… Хранителі краси…
Вертають журавлі в луги схмелілі.
Нема ніде теплішої роси,
Ніж та, що їм біліє на Поділлі.
Мій тихий сміх, мій непокірний біль —
Все звідси, з-понад голубої хвилі.
І родом радість моя теж відсіль,
Де люди від землі — і добрі, й милі.
І щирій тиші спрагло зріє плід,
Пливе зоря по золотім безмов’ю.
Початок — тут, найперший вузлик літ,
Навік моєю зв’язаний любов’ю. 1985р.

Читець.
Поділля
Цю землю серцем і руками
Зумій пізнать, зумій відчуть.
В думках з моїми земляками
На польових вітрах побудь.
Зумій відчуть наш чесний будень —
І думи наші, і труди.
Тут квітень, — скажеш ти, — і грудень
Одного прагнуть: щоб цвісти.
Я тут живу! Над голубою
Красою Горині й Дністра.
Прийди — я поділюсь з тобою
Скарбами праці і добра.
Тепло долонь на двох поділим,
На двох і сміх, і смутку мить.
Бо й називається Поділлям
Земля, де маю щастя жить.

Фотокореспондент. (демонструє фотографії про село, кожна робота супроводжується рядками із віршів).
Рідний край — то не тільки рідне село, то Поділля, про яке пише у віршах. Поділля гідне високого слова.

Дослідник. Все прийдешнє життя його боліт име і не одболить злочинна війна. Чи не тому, пишучи про рідну землю, він пише про людей, які берегли її, захищали, віддавали взамін життя. Про ті лихоліття Микола Федорович не може мовчати. Кожна з таких чорних дат торкалась і його сім’ї, родини, а отже, всього Поділля. Люди і земля подільська, відпивали гірку труту з однієї чаші.

Читець.
Впала кара на Караїну —
Крає душу кривавий біль.
Вкрай повогнену і руїнну
Кат зоставив її між піль.
… Ні осель, ні могил — нічого.
Тільки мертва дорога й вись.

Читець.
По війні
Повернулась лелека у село.
А села нема, нема… Згоріло.
Де ж йому гніздитися було?
І у птаха серце заболіло.
Він ступав по сивому дворі,
Де крізь попіл — рясту білі іскри.
І над ним ячали димарі.
Димарі, неначе обеліски.

А таку долю мало 27 сіл окупованої фашистами Хмельниччини. Про кожне з них можна пісні й легенди складати. Можна і треба.
Ще одна чорна дата у долі рідного народу, у долі подолян і Поділля.

Читець.
Чорнобиль
У чорнобильській зоні ховають село…
Самоскиди гудуть, а не дзвони.
Засипають он сад, он старе джерело
І останню он хату хоронять.
Загортають стіни помарніле лице,
В очі вікон — пісок грудкуватий.
Стогне стежечка. Важко писати про це.
Та ще важче — про це не писати.

Дослідник. Був Чорнобиль (а «в пам’яті нема чорновиків», у ній «не поміняєш, не підчистиш» — з вірша «Пам ‘ять»). Ось чому по дорозі до Нетішина, де розташована АЕС «ряди дерев похилих» нагадують поету «свічконосців, що за гробом йдуть» («Ряди дерев похилих»), а «мирний атом асоціюється із крематорієм, бо саме «атом» у недбалих руках, у байдужих головах став монстром, який потолочив «слов’янства долю»»

Фотокореспондент. (представляє свої підібрані іллюстрації, озвучує їх рядками віршів М. Федунця).
Пам’ять чіпляється за своє, за рід людський. Саме через нього — через рід людський — поет передає величність рідної Хмельниччини. Вслухайтесь лишень у рядки:

Читець.
Коли в селі мороз шпаркий,
Сніги іскристі на дровітнях,
Люблю, люблю у час такий
До земляків поїхати літніх.

Вони ж зберуться при теплі —
Той розказати, а той послухать.

Нема фальшивості в словах —
І обґрунтовано, і просто —
Про холод, ціни і про фах
Нового голови колгоспу.

Спитають, що таке «сабе», —
Куди коней тра повертати?
І мушу я при них себе
На сенс життя перевіряти.

Він на стільки глибокий, на стільки всеосяжний, на скільки закоханий у рідну землю і її людей. У нього земля, хоч і процвіла з горя та мук — як матір, але щаслива тим, що у турботах про неї об’єднували і об’єднують свої зусилля покоління подолян. У цьому переконують поезії «Останні хвилини», «Тополі в далині», «Кроки», «Плуг», цикл «Свята світлиця», який присвячено рідним батькам. Саме цей цикл є останнім штрихом до портрета рідного краю:

Учень.
Коли січень студив і дороги, й гаї,
Я прийшов на цю землю, щоб жити, —
Тут кровинка моя, перший поклик її, —
Все довкіл цвітом весен обвита.
Тут — смагляві літа. Пам’ятає мій рід
І щасливі, й осмучені дати.
Тут ходила сльоза від воріт до воріт,
Як з-під куль не вертали солдати…
Повертаю з доріг, де гуде далина,
Промовляю із гордістю сина:
Тут — вітчизна моя. І для мене вона.
Україна — безкрая, єдина…

Отже, ми повернулись до першопочатку: для Федунця всі початки і сходяться у Сушівцях, на Поділлі. Звідси бере початок його, а тепер і наша, планета, на якій «туман коричневий, як чай», знайшов притулок у «груздів фарфорових блюдечках» (однойменний вірш), а «скеля у сніжному светрі», і «край путі обеліск», над яким світило «сумнокриле» («Твоє — голос роду…»), і берег Горині — «як батьківський поріг» («Горині»)
Ці означення, порівняння, метафори ніколи не повторюються, не перекочовують із твору в твір, хоч оспівує поет ту саму землю, бо двічі однаково точно щось побачити чи відчути не дано нікому.
Література рідного краю — міцний фундамент нашої духовності, якщо в ній є такі постаті, як М. Федунець.

IV. Підсумок уроку
Методом інтерактивної технології «мікрофон» діти окреслюють коло питань, розглянутих на уроці, за схемою:
Я дізнався:
Я навчився:
Мені сподобалось…

V. Домашнє завдання
Написати твір-мініатюру з теми: «З чим асоціюється у мене слово Батьківщина»

Урок № 68. Урок літератури рідного краю. Образ рідного краю у творчості поета — подолянина Миколи Федунця. Конспекти уроків української літератури, 6 клас

Повернутися на сторінку Українська література 6 клас

Комментарии закрыты.